Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

У КАЗЦІ

ДО ЧИТАЧА | ДЯКУЮ ТОБІ, ТАТУСЮ | ЯВЛЕНІ ЧУДА | ЗВІЛЬНЕННЯ | ДЕ ЖОНА ТВОЯ? | ТРОФЕЙНИЙ ДИНОЗАВР | НЕПРИДАТНИЙ ДЛЯ ЖИТТЯ В СУСПІЛЬСТВІ | ВЕЛИКА БАЙДУЖІСТЬ | ЯК ЛІКУВАТИ ВЕЛИКУ САМОТНІСТЬ? | НАРОДЖЕНІ ЗГОРИ |


У моєму житті почалась нова хвиля. Я потрапив у инший, не знаний мені вимір. Це було таємничо й загадково. Про це не можна було комусь обмовитись. На той час міліція дуже швидко змела з вулиць банди. Хлопців просто пересаджали. Мене жахнули вироки — 8-10 років ув'язнення. Майже нікого з них я більше не зустрів. Кого вбили, хто відбував щоразу нові терміни ув'язнення. Щиро кажучи, ними я й не дуже цікавився. Був щасливий і безмежно вдячний долі й Вадимові, що в слушний час забрали мене з вулиці. Лихо минуло.

Потрапив у инший, казковий світ. У той час дістати мак не було жодної проблеми, та й ціна йому — копійки. Нас ніхто не знав, на нас ніхто не звертав уваги, не переслідував. Ми з Вадимом цікаво проводили час, відвідували музеї, театри, зустрічались із цікавими людьми, вели розумні розмови. Я став багато читати, переглядати фільми і телебачення. Батьки мої теж були несказанно раді перемінам, що відбулись зі мною.

Вадим попереджував, аби я не надто захоплювався зіллям, бо плачевними будуть наслідки: "Павуком по стінці лазитимеш..." Я не розумів, як можна й навіщо розлучатись з казкою? Заспокоював його, та передусім себе, що навіть завтра можу покинути мак.

Через якийсь час власне на своєму товаришеві спостеріг зворотний бік медалі нашої казки. Вадим дедалі частіше купував лікарняні й не виходив на працю. Волів не розплющувати очей. Зуби в нього пожовкли й почали гнити. Звичайно, мене це лякало. Вже знав, що рано чи пізно це чекає й мене. Вирішив покинути наркотик, як багато разів собі це обіцяв. Був упевнений, що зроблю це без найменших зусиль.

Уже в перші дні світ став мені немилим, бо чомусь одразу посірів, усе стало гидким — втратило не лише барву, а й смак. Закрився в хаті, нікого не хотілось бачити, навіть коханої дівчини, не міг закінчити жодної телефонної розмови, дратуючись, кидав слухавку. /Далі мене охопила тривога. Так, я боявся померти, але ще гіршою була тривога, неусвідомлена, мов звіряти, яке починає втікати, відчуваючи наближення якогось катаклізму. Потім ставало до нудоти тоскно, а вже опісля — біль. Тупий і ниючий, що постійно зростав. Болів поперек, геть усі м'язи, викручувало кістки, щось незбагненне відбувалось у моєму організмі, таке відчуття, мов по моїх органах лазять черви, а ще ніби хтось засилює мене на нитку, як ото гриби. Й постійно по всьому тілу виступав липкий і противний піт. Вадим вчасно прибрав із кімнати всі гострі предмети, пояс, шнурки, я кожної миті без будь-яких вагань міг покінчити життя самогубством. Наркомани називають цей стан ломкою і бояться його більше всього на світі. Згодом пропадає сила. Не можеш самостійно підвестись з ліжка чи навіть взяти склянку з водою. Та й лежати спокійно не можеш, таке враження, що твої нутрощі пропускають через м'ясорубку. Не функціонує шлунок. Починається страхітлива блювота, яка не припиняється ані на мить, сон залишає тебе. Так триває день, два, три, потім губиш їм лік.

Я протримався чотири дні... З останніх сил зодягнувся й пішов. Схудлий, неголений, із запаленими очима. Ішов до Вадима. За маком, без якого тепер уже не міг жити. Тут уперше відчув, що приречений. Здогадувався, звичайно, чим це закінчується, та чомусь вірив, що мене це омине. Згодом я безліч разів ставив пляшку з наркотиком перед собою й, дивлячись на неї, плакав. Знав, що не випити у мене забракне сил, що, випивши ще й ще раз, щораз більше ставатиму схожий на Вадима, який тепер своїм виглядом годився мені хіба що бути батьком. Сам себе оплакував. Окрім усього, все це намагався приховати від батьків, знайомих, співробітників. Турбот вистачало, наркотик потрібен був мені три-чотири рази на день. До того ж його ще треба було приготувати, носити із собою, аби ніхто не помітив... Усе це непросто.

Армія оминула. На той час батьки вже стали пенсіонерами, до того ж батько пішов на інвалідність, я був їхнім єдиним опікуном. В мене вже було власне помешкання. Мати отримала на підприємстві квартиру, тож з татом переселились на Майорівку. Я ж залишився у центрі. Проживав із коханою жінкою, яку, як міг, оберігав від наркотику.

Зміни в організмі, хоча й поволі, та настали. Став я не в міру дратівливим, часто різко й невмотивовано змінювався настрій. Це помітили найближчі, хоча про причину й не здогадувались.

Невдовзі нова біда. Макового настою не вистачало. Ні, мак усе ще був, проблем із сировиною не виникало. Але ефект від його вживання вже не задовольняв. Бродив, похмурий і лютий, відлякуючи людей. Досвідченіші наркомани порадили разом із настоєм уживати снодійне. Знову світла смуга — повернулось колишнє блаженне відчуття. Щоправда, побільшало справ. Адже, крім періодичних виїздів за маком, треба було діставати рецепти на снодійне. Це стало ще однією серйозною проблемою.

Організм потребував щоразу більших доз найміцнішого снодійного. Тепер я вживав кожного разу 10, а то й 20 таблеток найміцніших барбітуратів, від чого нормальна людина одразу ж померла б. Та я вже не був нормальною людиною, а "опійно-барбітурним наркоманом". У багатьох поліклініках міста лікарі вже знали мене і не виписували рецептів на барбітурати. Тоді я взявся їх підробляти. За деякий час усі аптеки міста були наводнені моїми рецептами. Знав, що це не може тривати до безконечности, але зупинка цього процесу призводила до смерти. Я став рабом наркотику. Цей світ був чужим для мене. І я був чужим цьому світові. У мене були свої проблеми, мені потрібен був мак, барбітурати. Кожен мій день починався й закінчувався цими проблемами. Нічого важливішого в житті для мене не існувало. Став я, наче сновида, — блідий, худий, вагою 47 кілограмів. Зневажливо називали "ходячим трупом". Засинав, стоячи в трамваї, міг заснути із запаленою цигаркою. Уся постіль, не кажучи вже про одежу, була пропалена. Розумів, що жити мені залишалось недовго, а виповнилось на той час аж 23 роки!


Дата добавления: 2015-08-02; просмотров: 37 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
СВІТ, У ЯКОМУ НАС НЕМА| МОЇ УНІВЕРСИТЕТИ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)