Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Розвиток сільського господарства

Революції та громадянської війни | Індустріалізація краю | Модернізаційні процеси на селі.Голодомор 1932–1933 років | Сталінські репресії на Уманщині | В роки перших п’ятирічок | Культурне будівництво | Окупаційний режим | Вивезених у роки війни до Німеччини | Рух Опору на Уманщині | Визволення |


Читайте также:
  1. Блок змістових модулів НПП 05.03 (Розділ 3). Розвиток фізичних якостей легкоатлетів.
  2. Використання землі та інших природних ресурсів на праві оренди для виробництва сільськогосподарської продукції.
  3. Використання землі та інших природних ресурсів у виробництві сільськогосподарської продукції на праві приватної, державної і комунальної власності.
  4. Використання сільськогосподарських земель
  5. Виникнення та розвиток іудаїзму
  6. Вплив західноєвропейських культурних течій на розвиток чеської літератури ХІХ ст.
  7. Ґрунтово-кліматичні умови господарства

 

Шукаючи виходу із недосконалих форм управління, організації та оплати праці, дрібні колективні господарства почали об’єднуватися у більші, багатогалузеві. Так створилися нові, інші форми господарств – сільськогосподарські артілі і радгоспи.

За Статутом сільськогосподарської артілі вищим органом управління вважалися загальні збори членів артілі. Загальні збори відкритим голосуванням на певний період (2–3 роки) обирали голову колгоспу, правління і ревізійну комісію. Голова колгоспу був і головою правління. Рішення загальних зборів артілі були обов’язковими для виконання головою і правлінням колгоспу. Діяльність правління контролювала ревізійна комісія, яку очолював голова ревізійної комісії, обраний членами ревізійної комісії. Правління колгоспу визначало організаційну структуру артілі в залежності від її галузей і ділянок виробництва, діяло згідно Статуту артілі, в межах законодавчих актів держави і було підзвітне загальним зборам артілі. Підзвітною загальним зборам була і ревізійна комісія. Загальні збори членів артілі за Статутом скликалися один раз у квартал, при потребі – і частіше.

Звітні загальні збори, на яких розглядався звіт правління, скликалися в кінці господарського року або на початку наступного. Засідання правління скликалися частіше, по мірі потреби, для розгляду господарських питань і заяв членів артілі, але не рідше двох разів у квартал. Правління колгоспу визначало кількість бригад для проведення робіт в землеробстві, тваринництві, будівництві, колективи в дитячих яслах та інших допоміжних підрозділах і призначало їх керівників.

Такою була організаційна структура в господарстві у довоєнний і післявоєнний періоди аж до 1959 року.

У 1958 році в кожній артілі району, після реорганізації МТС, було створено тракторну бригаду, яка згодом стала основною виробничою одиницею уже не артілі, а колгоспу.

Із вдосконаленням управління і форм організації праці вдосконалювалася і оплата праці. Замість обліку участі членів артілі у вихододнях і їх оплати за вихододень, було знайдено нову форму трудової участі членів артілі у виробництві із урахуванням не виходу, а обсягу виконаної роботи. Цю форму було названо трудоднем.

Для цього в господарстві на облік було взято всі необхідні для вирощування і виробництва продукції землеробства і тваринництва роботи, роботи в будівництві і на інших ділянках виробництва. Після цього шляхом практичної роботи членів артілі було визначено, який обсяг роботи може виконати людина в певних умовах за 8-годинний робочий день. Це було нормою роботи і оцінено як трудодень.

Оплату праці в артілі проводили не щомісячно, а один раз в кінці року зерном і грішми, скільки виходило на трудодень після розрахунків хлібом з державою і відрахувань в неподільний фонд артілі в розмірі 20 % грішми. Грошова оплата виплачувалася не тільки за виконані роботи, а й за роботи, які не можна облікувати. Це ставки керівникам виробничих одиниць, спеціалістам, сторожам. Такі форми управління, організації і оплати праці в довоєнний і післявоєнний періоди збереглися до 1961 року. Відмінність полягала лише в тому, що членам колгоспу, які працювали на вирощуванні цукрових буряків, цукровий завод відпускав цукор по пільгових цінах (38 коп. за 1 кг) в залежності від кількості цукрових буряків в заліковій вазі в тоннах, зданих на завод. Та і ця оплата була не досконалою і не стимулюючою до праці.

У 1961 році оплату праці колгоспників було змінено. Замість одноразової оплати в рік грішми і натурою було введено грошову оплату за кількість виконаної роботи і оцінки її в грошовому виразі по встановлених розцінках. Для цього всі роботи в залежності від важливості, складності і умов їх виконання було поділено на розряди (7 розрядів), понормовано і визначено розцінку в грошах за виконану норму.

Грошову оплату члени колгоспу почали одержувати не один раз в кінці року, а щомісячно. Це було великим стимулом людей до праці. Люди краще почали працювати. Кращими стали і наслідки їх роботи.

Але і грошова оплата праці була не досконалою. В процесі роботи не всі члени артілі дбали про збільшення виробництва продукції, її якість, собівартість, ціну реалізації. В погоні за виконанням і перевиконанням норм виробітку і одержанням більше грошей, траплялися випадки, особливо в механізованій і ручній праці, неякісно виконаної роботи, з великим браком, що приводило до зниження якості робіт в землеробстві, тваринництві, будівництві і на інших ділянках роботи. А це, в свою чергу, негативно відбивалося на урожайності культур, продуктивності тваринництва, виробництві іншої продукції.

Почалися пошуки нових форм управління, організації і оплати праці з таким розрахунком, щоб всі члени колгоспу переконалися, що вони господарі свого господарства і їх оплата праці залежить не тільки від виконаної праці, а й від кількості виробленої продукції.

З цією метою в колгоспі було запроваджено господарський розрахунок і введено бригадний підряд. Це стало важливим стимулом заохочення селян у своєчасному виконанні необхідних робіт, але ще не зацікавлювало в повній мірі у збільшенні виробництва, зниженні собівартості і підвищенні ціни реалізації продукції.

Оплата праці проводилася за виконані роботи, а не за вироблену продукцію. Господарський розрахунок слід було вдосконалювати, що вимагало удосконалення організації праці людей на виробництві, їх оплату пов’язати не тільки з кількістю виконаних робіт, а й з кількістю, якістю, собівартістю та коштами, одержаними від реалізації продукції.

З січні 1956 року почалося укрупнення колгоспів.

У 1958 році три Сушківські артілі були об’єднані у колгосп «Зоря комунізму», до якого включили село Заячківку, а в 1963 році і с. Степківку. В 1959 році колективне господарство села Аполянки ставало «другою бригадою» колгоспу «Шлях до комунізму» с. Бабанська. У 1960 році були об’єднані два сусідні великі колгоспи в один – ім. ХХІ партз’їзду КПРС сіл Танське та Доброводи, колгосп «Нове життя» с. Городецьке об’єднався з колгоспом «Комінтерн» с. Кочубіївки.

Проте, одночасно з розвитком в районі мали місце численні прорахунки та недоліки породжені тоталітарним режимом. Низькою залишалася механізація сільськогосподарської праці, непродуманою була спеціалізація господарств, давалася в знаки штурмівщина.

Уманщина ввійшла до складу Черкаської області, яка згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про утворення у складі Української РСР Черкаської області» була створена 7 січня 1954 року (Додаток А).

Реорганізація органів управління теж не принесла бажаних результатів. Так Черкаська область, куди входив наш Уманський район, входила спочатку до Київського раднаргоспу, потім до Черкаського, а потім знову до Київського. В 1963 році було поділено райком партії на промисловий і сільськогосподарський. Таке роздвоєння не внесло злагодженості в роботу партійних органів.

У 60–70 роках ХХ ст. в селах району створено багатогалузеві господарства. Розвивалося тваринництво молочного і м’ясомолочного напрямів, рослинництво – спеціалізувалося на вирощенні пшениці, цукрового буряка, радгосп «Піківець» – вирощував коней.

На Уманщині діяли такі колгоспи і радгоспи:

Іванівка – колгосп ім. Шевченка,

Пугачівка – колгосп ім. Гагаріна,

Вільшана Слобідка – колгосп «Комінтерн»,

Городецьке – колгосп «Овочевий»,

Рогова – колгосп «Колос»,

Гродзеве – колгосп «Світанок»,

Острівець – колгосп «Дружба»,

Ропотуха – колгосп ім. Горького,

Дмитрушки – колгосп ім. ХХІІ з’їзду КПРС,

Берестівець – колгосп ім. Постишева,

Бабанка – радгосп «Шлях до комунізму»,

Городниця – колгосп «Новий світ»,

Собківка – колгосп «Іскра»,

Полянецьке – колгосп ім. Котовського,

Затишок – колгосп «Рижавський»,

Колодисте – колгосп ім. Кірова,

Рижавка – колгосп ім. Карла Маркса,

Ятранівка – колгосп ім. Щорса,

Черповоди – колгосп ім. Фрунзе,

Оксанино – колгосп ім. Черняховського,

Краснопілка – колгосп «Пам’яті Леніна»,

Шарино – колгосп «Більшовик»,

Танське – колгосп ім. Свердлова,

Паланка – колгосп ім. Калініна,

Громи – колгосп ім. Суворова,

Кочержинці – радгосп ім. Леніна,

Ладижинка – ім. Пархоменка,

Косенівка – колгосп «Маяк»,

Родниківка – учгосп «Родниківка»,

Доброводи – колгосп «Прогрес»,

Гереженівка – колгосп ім. Ілліча,

Сушківка – колгосп «Зоря комунізму»,

Кочубіївка – радгосп «Уманський»,

Степківка – колгосп ім. Енгельса,

Коржова – колгосп «Авангард»,

Корж-Кут – колгосп «Перше Травня»,

Корж-Слобідка – колгосп «Восьме березня»,

Томашівка – колгосп «Ятрань»,

Старі Бабани – колгосп ім. Кутузова,

Антонівка – колгосп ім. Дзержинського,

Аполянка – колгосп «Промінь Жовтня»,

Юрківка – колгосп «Перемога»,

Дубова – колгосп «Ленінська іскра»,

Посухівка – колгосп ім. Жовтневої революції,

Фурманка – колгосп «Прапор комунізму»,

Текуча – колгосп «Україна»,

Максимівка – колгосп ім. Петровського,

Свинарка – колгосп «Зоря»,

Вільшанка – колгосп «Промінь»,

Піківець – радгосп «Піківець».

У 1985–1987 роках проводилось будівництво житлових будинків для доярок, механізаторів та інших спеціалістів села. Інтенсивно велося і приватне будівництво. Молоді сім’ї старалися звести собі новий будинок. Так в багатьох селах Уманщини виросли вулиці Молодіжні. Будувалися ферми, зерносховища, гаражі, тракторні стани. Зводилися будинки культури, школи, дитячі садки. Села оновлювалися. Всі села району мали автобусний зв’язок з районним центром, і автобуси курсували по кілька разів на день.


Дата добавления: 2015-08-02; просмотров: 76 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Наш край в післявоєнний період| Політичний розвиток

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)