Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Свобода слова» в Європі 18 ст.

Венеціанські рукописні газети | Перші європейські газети | Заснування цензури в Європі | Лібералізм у Голландії | Британська преса | Офіційна преса Франції | Політична періодика Англії | Перші європейські журнали | Європейська преса в умовах демократизації 18 ст. | Просвітницька журналістика» Д. Дефо та Дж. Свіфта |


Читайте также:
  1. IV. Сохранить и суметь выразить свои непосредственные впечатления, чувства, возникающие при чтении «Слова».
  2. Quot;Підтримка реалізації ініціативи з енергетичної ефективності і навколишнього середовища у Східній Європі".
  3. Taken: , 1Свобода
  4. аша свобода воли — всего лишь иллюзия?
  5. Закон 6. Свобода.
  6. Закон ясности: сначала — свобода, потом — служение
  7. Зародження й розвиток журналістики в Європі

У цілому в Європі ХVІІІ ст. проти періодичних видань продовжували діяти цензурні обмеження, і, якщо навіть у ліберальній Англії свободу преси доводилось виборювати у досить складних умовах, то в інших європейських державах, зокрема у Франції та в Німеччині, стан справ був набагато гірший, оскільки журналісти в цих країнах зазнавали позасудових переслідувань.

Найбільш показовим прикладом стала доля німецького редактора Крістіана Фрідріха Даніеля Шубарта, котрий входив разом з А.Л. Шлецером та В.Л. Векрліном у трійку кращих публіцистів Німеччини кінця ХVІІІ ст. Із 1773 р. Шубарт видавав у Аугсбурзі популярну політичну газету “Deutsche Chronik” (“Німецька хроніка”). У 1777 р. вюртенбергський принц Карле Еугенії, розгніваний іронічною статтею у “Deutsche Chronik” про власну персону, діючи через свого чиновника, обдурив і заманив Шубарта на вюртенбергську територію і там наказав кинути редактора

й журналіста до фортеці Асперг. У в’язниці незалежному газетяреві довелося провести без суду й слідства десять років.

В Англії, після уведення заборони на висвітлення парламентських дебатів в 1738 р., найгучнішим політичним скандалом, пов’язаним із пресою, стала справа журналіста Джона Вілкса. Вілкс був обраний у 1757 р. членом палати громад, де здобув популярність як прибічник партії вігів, і, в силу обставин, опинився в центрі “війни щотижневиків” (1762 – 1763), яку вели між собою торі та вігі. Політику торійського кабінету підтримував щотижневик “The Briton” (“Британець”), редактором якого був відомий романіст і публіцист Тобайас Смоллетт. У відповідь Вілкс почав видавати щотижневик “The North Briton” (“Шотландець”), що фінансувався з партійної каси вігів. Журналістська діяльність зробила Вілкса популярною фігурою, громадська думка була на його боці, а публікації Вілкса, які мали скандальний присмак, привели в підсумку до відставки кабінету міністрів.

Найскандальнішим випуском виявився 45-й номер “The North Briton” (квітень 1763 р.). Памфлет Вілкса із глузливим коментарем з приводу тронної промови короля переповнила чашу терпіння влади. 45-й номер “The North Briton” було оголошено наклепницьким і присуджено до спалення. Видавці щотижневика й друкарі були заарештовані. Вілкс був також заарештований і ув’язнений до Тауера. Однак суд визнав, що Вілкс як член палати громад не може бути заарештований без спеціальної постанови палати, і тому Вілкс був не лише звільнений, але й отримав за рішенням суду велику грошову компенсацію.

У подальшому палата громад визнала твір Вілкса образливим пасквілем і позбавила автора депутатських повноважень. Позбавлення Вілкса депутатського імунітету дозволило розпочати проти нього судовий процес. Не чекаючи завершення справи, Вілкс вирішив переховуватися у Франції. Справа Вілкса викликала вибух громадського обурення в Англії, гасло “Вілкс і свобода” було підхоплено опозицією, а на вікнах та стінах майже кожного лондонського будинку з’явилася цифра “45”, що стала своєрідним знаком опозиційності, паролем і викликом.

На кінець ХVІІІ ст. ситуація із свободою слова в Англії дещо поліпшилась, особливо після 1771 р., коли обома палатами було мовчки дозволено публікувати дебати. Більше того, це стало одним з основних завдань газети “The North Briton”. Звідтоді її нечисленні читачі добре зналися на політиці, оскільки під час парламентських сесій більше половини газети відводилося звітам про сесії. Багато місця – ціла сторінка, а то й більше – відводилося платним оголошенням, повідомленням про книги, концерти, театри, вбрання та різним людям, які потребували хатніх слуг. Газетна площа, яка залишалася, була зайнята поезією, серйозними та гумористичними статтями, листами в газету (підписаними іменем кореспондента чи псевдонімом), фрагментами інформації, плітками із світу театру або бомонду, перемішаними із газетними оголошеннями і довгими офіційними звітами про закордонні справи. Наклади цих видань були невеликими – кілька тисяч примірників вважалися добрим показником.

У дореволюційній Франції цензурна заборона носила “драконівський” характер – одна з королівських декларацій (1757 р.) оголошувала смертну кару “усім, кого буде викрито у написанні й друкуванні творів, що містять у собі нападки на релігію чи які схиляють до збудження умів, ображають королівську владу та коливають порядок й спокій держави”.

Цензурних переслідувань зазнала знаменита “Енциклопедія” Дені Дідро та Жана Д’Аламбера, коли в 1759 р. генеральний прокурор Франції оголосив це видання державною змовою, націленою на підрив суспільного ладу та знищення релігії. У період з 1711 по 1775 рр. цензурна заборона торкнулася 364 творів, причому після 1770 р. основних переслідувань зазнали книги, брошури та памфлети політичного змісту. Збільшилася й кількість “королівських цензорів” – якщо в 1742 р. їхня кількість становила 78, то до 1774 р. ця цифра зросла до 119.


Дата добавления: 2015-08-02; просмотров: 91 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Просвітницька журналістика» 18 ст. в інших країнах Європи| Лекція 4. Преса Франції до і після революції.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)