Тема: Система ведення господарства

1. Поняття і класифікація систем господарства

2. Порядок обґрунтування системи господарства в сільськогосподарських підприємствах

3. Система рослинництва

4. Система тваринництва

1. Система господарства — це правильна спеціалізація підприємства, раціональне поєднання галузей, які разом з комплексом соціально-економічних, агрозоотехнічних та організаційних заходів спрямовані на всебічне використання виробничого потенціалу підприємства, отримання максимального прибутку. Поняття науково обґрунтованої системи господарства охоплює всі сторони аграрного виробництва: раціональне розміщення і спеціалізацію; правильне поєднання галузей; інтенсифікацію; найбільш ефективні напрями використання капітальних вкладень; впровадження прогресивних методів організації праці; вдосконалення форм управління і планування виробництва; підвищення матеріальної заінтересованості працівників у збільшенні виробництва продукції і зниженні її собівартості, підвищенні ефективності всіх галузей. Основні її ланки — спеціалізація та раціональне поєднання галузей, систем рослинництва, тваринництва, машин, організаційно-економічних заходів тощо. Чим нижче регіональний рівень, для якого розробляється система господарства, тим глибшим і конкретнішим має бути її розроблення. Класифікація систем господарства здійснюється: 1) за регіональними рівнями (для країни, зони, області, району, підприємства); 2) за галузевим принципом (системи рослинництва, системи тваринництва, системи допоміжних і обслуговуючих виробництв для підприємства); 3) за технологічною ознакою (системи землеробства, системи удобрення, системи годівлі худоби, системи машин, системи оплати праці та ін.); 4) за структурним принципом (виробнича, організаційна, соціальна структура підприємства).

2. Обґрунтування системи господарства в конкретному підприємстві пов'язане з проведенням певної аналітичної роботи, а також розробленням різних організаційно-економічних, технічних і технологічних заходів на перспективу. Порядок роботи при цьому може бути таким: аналіз галузей підприємства за останні роки та виявлення резервів їх подальшого розвитку; уточнення загальногосподарської і внутрішньогосподарської спеціалізації, кооперування та інтеграція виробництва; система рослинництва; система кормовиробництва; система тваринництва; система заходів щодо механізації, електрифікації та автоматизації виробництва; система обслуговуючих і підсобних виробництв; система організації та оплати праці і баланс праці; організаційна, виробнича структура і структура управління підприємством; соціальний розвиток колективу підприємства; розвиток особистих підсобних господарств населення; капітальні вкладення; економічна ефективність системи ведення господарства.

3. Система рослинництва визначає склад і співвідношення в підприємстві таких галузей, як рільництво, кормовиробництво, овочівництво, садівництво, а також комплекс заходів щодо їх ведення, який охоплює техніку, технологію та організацію виробництва. Технологічною основою рослинництва є система землеробства, тобто комплекс організаційно-економічних та агротехнічних заходів щодо раціонального використання землі, підвищення врожайності сільськогосподарських культур, збереження та підвищення родючості грунту. Система землеробства розробляється з урахуванням умов конкретної природно-економічної зони і включає: організацію земельної території і систему сівозмін; систему удобрення в сівозмінах; систему насінництва; систему захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів; систему обробітку грунту та догляду за посівами; систему меліоративних заходів. Всі ці елементи тісно пов'язані між собою і застосовуються в комплексі. Організація земельної території і система сівозмін передбачають певний порядок використання землі для створення оптимальних умов росту й розвитку сільськогосподарських культур: використання кращих попередників, найефективніше застосування добрив і засобів захисту рослин від шкідників, хвороб та бур'янів. Разом з тим система сівозмін тісно пов'язана із структурою посівних площ господарства, сприяючи вдосконаленню останньої. Система удобрення у сівозмінах передбачає кількість і строки внесення органічних добрив під кожну культуру і тісно пов'язана з іншими елементами системи землеробства. Вона має забезпечити максимальну ефективність добрив. Система насінництва пов'язана із застосуванням високоврожайних районованих сортів сільськогосподарських культур відповідно до умов кожної природно-економічної зони. Система обробітку ґрунту і догляду за рослинами також тісно пов'язана з іншими елементами системи землеробства і застосовується з урахуванням ґрунтових та кліматичних особливостей зони розміщення господарства. Система захисту рослин від шкідників, хвороб та бур'янів повинна включати різні біологічні, агротехнічні та хімічні заходи. Система меліорації включає різні заходи регулювання водного режиму ґрунту: осушення, зрошення, полезахисне лісонасадження тощо. Раціональна система землеробства має забезпечити якнайповніше використання всіх її елементів, віддаючи перевагу тим із них, які найбільшою мірою сприяють ефективному використанню землі в умовах конкретного аграрного підприємства.

4. Система тваринництва — це склад і співвідношення його галузей, а також сукупність технічних, зооветеринарних та організаційно-економічних заходів ведення виробництва, спрямованих на збільшення обсягів продукції тваринництва і підвищення його ефективності. До технічних заходів (елементів) системи належать будівлі, споруди для утримання худоби, система машин і механізмів для виконання виробничих процесів, первинної переробки продукції та ін. Зооветеринарні заходи включають організацію відтворення стада, поліпшення племінних якостей тварин, способи їх утримання, тип годівлі, засоби захисту тварин від хвороб та ін. Ці заходи повинні забезпечувати раціональні темпи відтворення стада, економічно вигідні строки господарського використання тварин, оптимальні норми їх вибракування, високий рівень продуктивності та ін. До організаційно-економічних заходів належать обґрунтування спеціалізації тваринництва, структури стада та щільності поголів'я худоби, розмірів ферм і комплексів, розміщення їх на території господарства, організації і оплати праці, планування розвитку галузей, внутрішньогосподарські та міжгосподарські зв'язки тощо. Залежно від природно-економічних умов та способів використання кормів і утримання тварин виділяють такі системи тваринництва: пасовищну, пасовищно-стійлову (стійлово-пасовищну) і стійлову. При пасовищній системі здійснюється екстенсивне ведення тваринництва з незначним втручанням людини у процес виробництва продукції. Цю систему застосовують у зонах з м'якою зимою, великими площами пасовищ у вівчарстві, м'ясному скотарстві. Пасовищно-стійлову, або стійлово-пасовищну, систему (залежно від тривалості пасовищного чи стійлового періоду) використовують у районах із суворою зимою, проте із значними площами природних кормових угідь, наприклад, на Поліссі України. Стійлова система характеризується найбільшим втручанням людини у виробничі процеси і є високоінтенсивною. За цієї системи тварин майже цілорічно утримують у приміщеннях, а влітку — в літніх таборах. Вона поширена в районах з високою розораністю земель, де майже немає природних кормових угідь. Для стійлово-табірного утримання тварин часто використовують культурні пасовища. Переважає ця система у молочному скотарстві, при вирощуванні молодняку великої рогатої худоби, у свинарстві, вівчарстві. Одним з елементів кожної системи тваринництва є спеціалізація галузі (наприклад, в скотарстві — молочний напрям, м'ясо-молочний, м'ясне скотарство). Кожен напрям спеціалізації в галузях тваринництва характеризується використанням певних технічних засобів, технології та організації виробництва.

Тема: Організація використання земельних ресурсів

1. Склад земель та їх використання

2. Організація кількісного і якісного обліку земель

3. Організація землеустрою

4. Контроль за використанням та охороною земель

5. Організація сільськогосподарських угідь і території сівозмін

1. У сільськогосподарських підприємствах земля виступає як основний засіб виробництва. Її не можна замінити іншим засобом. Вона має свої особливості порівняно з іншими засобами. По-перше, земля створена самою природою, а не людською працею, як інші засоби виробництва (будівлі, споруди, машини тощо). По-друге, на відміну від інших засобів виробництва, земля не зношується, а при раціональному використанні її родючість зростає. По-третє, земля не розширюється, тому до неї необхідно бережливо ставитись. По-четверте, земля одночасно виступає як предмет праці, оскільки на неї спрямована праця людей, і як засіб праці, бо за її допомогою людина впливає на рослини з метою одержання урожаю.

Громадянам у межах встановлених норм земля надається безоплатно, а понад ці норми — за плату. Іноземним громадянам, а також особам без громадянства земельні ділянки у власність не надаються. Їм може бути надана земля в оренду на термін до 50 років. Крім того, землі можуть передаватись у тимчасове і постійне користування. У постійне користування земля надається із земель державної власності як сільськогосподарським, так і несільськогосподарським підприємствам та установам радами народних депутатів. Громадяни, які мають приватну землю, можуть її надавати самостійно тільки в тимчасове користування.

Право власності на землю або право користування нею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідниими радами народних депутатів. Право тимчасового користування землею, в тому числі й на умовах оренди, оформляється договором.

За землі, передані в колективну або приватну власність, а також у користування вноситься земельний податок або орендна плата. Припинення права колективної або приватної власності можливе в таких випадках: за добровільної відмови від ділянки, у разі її продажу, систематичної несплати податку, зниження родючості або забруднення ділянки, використання землі не за цільовим призначенням, невикористання землі протягом року та ін. При відмові власника землі або користувача дати згоду на вилучення земельної ділянки питання вирішується у судовому порядку. Збитки від вилучення (викупу) або тимчасового зайняття земельних ділянок, зниження родючості або приведення їх у непридатність підлягають відшкодуванню відповідними підприємствами, установами і громадянами власникам або користувачам землі. При обчисленні обсягу збитків враховують витрати на поліпшення якості землі за час її використання, а також недоодержані доходи.

У разі вилучення земель, забруднених радіоактивними та хімічними речовинами, збитки відшкодовуються за рахунок підприємств і організацій, які це вчинили. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам або користувачам землі встановлюється Кабінетом Міністрів України. Втрати сільськогосподарського виробництва відшкодовуються підприємствами і установами, яким відводяться сільськогосподарські угіддя для несільськогосподарського використання. Кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, використовуються виключно для освоєння нових земель, підвищення родючості грунтів та поліпшення угідь.

Відповідно до Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", яким дозволяється купівля-продаж землі, виникла можливість організації її ринку. Крім вільного продажу та купівлі землі, це можна здійснити і через відповідні біржі. Земля може бути використана як застава при одержанні кредитів. Проте для цього необхідна організація відповідного іпотечного або земельного банку.

Усі землі поділяють на угіддя, тому що окремі ділянки неоднорідні за природними якостями і господарським використанням, до того ж не всі землі залучаються у сільськогосподарське використання. У кожному сільськогосподарському підприємстві виділяють сільськогосподарські угіддя – ділянки землі, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і систематично використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. До них належать рілля, багаторічні плодово-ягідні насадження, природні сіножаті й пасовища. Інші угіддя є несільськогосподарськими (ліси, чагарники, болота, землі, зайняті водою, дорогами, будівлями, та ін.).

Склад і співвідношення угідь з роками змінюються, тобто угіддя набувають іншого призначення (розорювання пасовищ і сіножатей, осущення боліт тощо). Таке переведення угідь з одного виду в інший називають трансформацією земельних угідь. Основною метою її мають бути підвищення продуктивності, тобто інтенсивності використання землі, а також створення умов для правильного облаштування території, організації виробництва, підвищення родючості, запобігання ерозії та її припинення.

У поліській зоні часто однойменні угіддя розташовані невеликими ділянками у різних місцях землекористування. Тому велике значення тут має ліквідація дрібноконтурності сільськогосподарських угідь, особливо ріллі. Дрібноконтурність землі усувають одночасно з її трансформацією шляхом упорядкування меліоративної мережі, розорювання та окультурення земель, розчищення від чагарників, купин, правильного розміщення будівель і споруд. Це дає змогу збільшити площу основних угідь.

Показниками ефективності трансформації земельних угідь є: приріст валової продукції і чистого доходу, строки окупності капітальних вкладень, підвищення родючості грунту та ін.

2. Для забезпечення раціонального використання земельних ресурсів ведеться державний земельний кадастр. Його дані використовують для охорони землі, регулювання земельних відносин, землеустрою, обгрунтування земельного податку та ін.

У земельному кадастрі наведено відомості про правовий режим земель, їх розподіл серед власників і користувачів за категоріями, якісну характеристику і народногосподарську їх цінність. Ведення земельного кадастру забезпечується здійсненням топографогеодезичних, картографічних, грунтових, геоботанічних та інших обстежень, реєстрацією землеволодінь та землекористувань і договорів на оренду землі, обліком її кількості та якості, бонітування та економічною оцінкою земель.

Державний земельний кадастр ведеться за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Державний облік земель здійснюють рай(міськ)адміністрації у державній земельній книзі, яку веде головний землевпорядник.

У розділі 1 книги реєструються всі землеволодіння і землекористування району (міста), зазначено загальну площу землеволодінь і землекористувань та їх види. У розділі 2 обліковуються всі землі по угіддях, в т. ч. зрошувані й осушувані, якими користуються сільськогосподарські підприємства. У третьому розділі обліковуються всі землі по угіддях, в т. ч. зрошувані і осушувані, якими користуються промислові, транспортні та інші несільськогосподарські підприємства й організації, а також міста та інші населені пункти. У четвертому розділі ведеться облік якості земель по агровиробничих групах грунтів і за механічним їх складом. У розділі 5 наводяться дані про економічну оцінку земель.

На основі Державної земельної книги складають щорічні звіти станом на 1 листопада про наявність земель в районі (місті) і про розподіл їх за угіддями, землеволодінням та землекористуванням. Основними документами такого обліку в сільськогосподарських підприємствах є Державний акт на володіння або користування землею і Земельна шнурова книга.

У Державному акті на право володіння або користування землею зазначають володаря або користувача, площу землі, її призначення, а також план зовнішніх меж.

Земельна шнурова книга має три розділи. У розділі 1 вказують загальну площу і документ, на основі якого виділена земля. У розділі 2 обліковують землю по угіддях, виділяють зрошувані та осушувані землі, дають їх характеристику. У розділі 3 зазначають присадибні ділянки громадян даного підприємства. Веде цю книгу головний агроном господарства або фермер.

Якісне оцінювання здійснюють методом бонітування грунтів, яке означає агровиробничу класифікацію та характеристику їх природних якостей. Бонітування дає змогу встановити той чи інший бал бонітету грунтів, їх порівняльну цінність. Відтак при бонітуванні грунтів визначають фізичні, хімічні та біологічні їх якості, від яких залежить їх родючість.

Родючість — це здатність грунту забезпечувати урожай. Тому підвищення родючості грунтів - головна умова підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Крім якісної оцінки землі як природнього об'єкта, здійснюють її економічне оцінювання, тобто визначають цінність її як засобу виробництва. При цьому встановлюють відносну доходність різних ділянок різної якості, у різних природно-економічних умовах. Така оцінка необхідна для більш раціональної організації сільськогосподарського виробництва, особливо при його плануванні. Економічна оцінка землі допомагає розробити і впровадити у виробництво по зонах відповідні системи землеробства, визначати більш реальну ціну землі і розмір земельного податку.

3. Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства, рішень рад народних депутатів щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища. Він має велике значення для раціонального використання землі.

Основні його заходи такі:

1. складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель;

2. встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень;

3. складання проектів нових і впорядкування існуючих землеволодінь та землекористувань;

4. обгрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими режимами (заповідники, природоохоронні території тощо);

5. складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування, відмежування в натурі вилучених (викуплених) і відведених ділянок;

6. підготовка документів на право власності або користування землею;

7. складання проектів внутрішньогосподарського землеустрою сільськогосподарських підприємств, обгрунтування сівозмін, впорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;

8. складання проектів внутрішньогосподарського землеустрою землеволодінь громадян;

9. авторський нагляд за здійсненням проектів;

10. проведення топографо-геодезичних, картографічних, грунтових, геоботанічних обстежень земельного фонду.

Землеустрій здійснюється землевпорядними організаціями на чолі з Державним комітетом по земельних ресурсах за рахунок державного і місцевих бюджетів.

Для правильного використання землі велике значення має проведення в сільськогосподарських підприємствах обстеження грунтів, складання ґрунтових карт і науково обгрунтованих рекомендацій щодо використання землі, а також освоєння з урахуванням економічних та ґрунтово-кліматичних умов, сівозмін, організації їх територій, центральних садиб, бригадних ділянок, мережі доріг, лісосмуг та ін.

Для раціонального використання земель необхідне відновлення (рекультивація) агробіологічної цінності порушених їх ділянок. Це землі, на яких при видобутку корисних копалин, виконанні будівельних, геологорозвідувальних та інших робіт сталися зміни в розмірі, рослинному та грунтовому покриві. Рекультивація дає змогу збільшити площі продуктивних земель, підвищити їх господарську цінність, вони стають придатними для використання під ріллю, кормові вгіддя, водоймища.

Існує кілька видів рекультивації земель: зняття і зберігання родючого шару грунту з метою поліпшення малопродуктивних угідь, відновлення земель для сільськогосподарського або лісогосподарського використання, спорудження ставків, водоймищ та інших об'єктів.

Розрізняють технічну та біологічну рекультивацію. Технічна рекультивація передбачає зняття родючого шару грунту, розпланування поверхні, засипання канав, шахтних провалів, влаштування в'їздів і доріг, нанесення родючого шару.

Біологічна рекультивація — це відновлення родючості порушених земель для наступного сільськогосподарського або лісогосподарського використання за рахунок вирощування трав'янистих та деревно-чагарникових культур і введення потім більш цінних сільськогосподарських культур.

Важливим заходом раціонального використання землі у сільськогосподарських підприємствах є внутрішньогосподарський землеустрій. Він вирішує такі завдання: розміщення земельних масивів, виробничих підрозділів та господарських центрів, організація території сівозмін, садів, сіножатей і пасовищ, водогосподарське і дорожнє будівництво, лісомеліоративні, гідротехнічні та інші заходи боротьби з ерозією грунтів.

У проекті внутрішньогосподарського землеустрою важливим є розміщення підрозділів і господарських центрів. Необхідно вибрати види, кількість і розміри підрозділів, місце розміщення господарських центрів, форми земельних масивів, які закріплюються за підрозділами, та ін. Треба зважити також на розташування основних сільськогосподарських угідь, їх зв'язок з населеними пунктами, рекомендовані оптимальні розміри виробничих підрозділів за площею ріллі та ін.

Землі виробничого призначення повинні бути в одному масиві, по можливості з правильною конфігурацією, близько до населеного пункту. Бажані межі між окремими масивами — прямолінійні й сумісні з природними рубежами (річками, магістральними дорогами). У різних підрозділах навантаження ріллі на одного працівника має бути однаковим.

Центральну садибу розміщують у найбільшому населеному пункті, по можливості в центрі господарства. Ділянки під села і виробничі об'єкти вибирають поблизу джерел водопостачання, в стороні від доріг. Слід передбачити будівництво об'єктів соціально-побутового призначення (дошкільні заклади, клуби, магазини, їдальні). Житлову зону розміщують з навітряного боку відносно напрямку панівних вітрів і вище по рельєфу до виробничих центрів. Тваринницькі ферми розміщують з підвітряного боку і нижче за рельєфом відносно житла, щоб стоки води не забруднювали їх.

Одночасно з розміщенням виробничих підрозділів, населених пунктів і виробничих центрів проектують магістральну дорожну мережу та інші інженерні об'єкти. Дороги повинні зручно зв'язувати населені пункти, а також господарські центри із сівозмінами. Їх треби суміщати з межами землекористувань, сівозмін, полів, інженерних споруд. Ширина польових доріг — 6-8 м, рідко 10 м.

Оорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, а також відтворення і підвищення родючості грунтів, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого та історико-культурного призначення.

Власники землі і землекористувачі повинні забезпечувати: раціональну організацію території; збереження та підвищення родючості грунтів; захист земель від водної та вітрової ерозії, підтоплень, заболочення, вторинного засолення, висушування, забруднення та від інших процесів руйнування; захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками та інших процесів культур-технічного стану земель; рекультивацію порушених земель; тимчасову консервацію деградованих (погіршених) сільськогосподарських угідь.

Державні органи проводять необхідні заходи щодо охорони земель. Порядок охорони земель встановлюється законодавством України. При проектуванні, розміщенні та будівництві, а також реконструюванні будівель і споруд, впровадженні нових технологій необхідно передбачати екологічні та санітарно-технічні вимоги щодо охорони земель. Введення в дію об'єктів і технологій, що не забезпечують вимог захисту земель, забороняється. Розміщення об'єктів, що впливають на стан земель, погоджується із землевпорядними, природоохоронними та іншими органами.

Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель землевласниками і землекористувачами здійснюється шляхом: виділення коштів державного та місцевих бюджетів на відновлення земель; звільнення від земельного податку за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану; часткової компенсації з бюджету; зниження доходу внаслідок консервації порушених ділянок; заохочення до поліпшення якості земель.

Завданням державного контролю за використанням і охороною земель є забезпечення додержання всіма установами, підприємствами і громадянами вимог земельного законодавства. Державний контроль здійснюється радами народних депутатів, а також Державним комітетом по земельних ресурсах та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами. Впроваджується також моніторинг земель, тобто система спостережень за станом земельного фонду з метою їх оцінки, запобігання негативним процесам та ліквідації їх наслідків.

Важливим є питання вирішення земельних спорів. Земельні спори вирішуються місцевими радами народних депутатів, судом, арбітражним або третейським судом у встановленому порядку. Третейський суд — це суд, склад якого обирається обома сторонами, які не дійшли згоди. До компетенції цього суду належать: майнові спори (особливо з відшкодування збитків), спори між громадянами, яким належать будинки і споруди на правах спільної власності і відповідна ділянка землі. Спори про розмежування території вирішуються вищестоящою радою народних депутатів. Спори з приводу суміжного землекористування громадян розглядаються узгоджувальною комісією, яка обирається відповідною радою народних депутатів. При неявці сторін на повторний виклик комісії розгляд питання не припиняється. В разі недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку. Комісія готує протокол, на основі якого рада народних депутатів приймає рішення, де обов'язково зазначають порядок його виконання. Земельні спори розглядаються радами народних депутатів в 10-денний, а складні — у 20-денний термін. Кожній стороні видається копія рішення ради народних депутатів. У разі незгоди його можна оскаржити в суді.

4. Контроль за використанням та охороною земель являє собою одну з важливих функцій державного управління у зазначеній сфері суспільних відносин. Його завдання полягають у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства України. Варто звернути увагу на те, що контроль здійснюється: а) за усіма без винятку суб'єктами земельних відносин, а не тільки за юридичними і фізичними особами; б) стосується всіх земель, незалежно від форм власності.
Конкретні завдання, функції контролю за використанням та охороною земель, а також форми і методи його здійснення визначені в Законі України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19 червня 2003 р..
Метою контролю за використанням та охороною земель, що збігається з метою усієї екологічної діяльності, є задоволення справедливих соціальних, економічних, екологічних потреб нинішнього і майбутнього поколінь у сфері розвитку й охорони навколишнього природного середовища.
Його конкретні цілі визначаються основними формами діяльності у сфері використання й охорони земель, якими є: організація раціонального землекористування; охорона земель; забезпечення екологічної безпеки людини.
Державний контроль за використанням земель здійснюють уповноважені органи виконавчої влади з питань земель-. них ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноважені органи з питань екології та природних ресурсів. Уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів є Державний комітет України по земельних ресурсах, обласні, Київське та Севастопольське міські управління та районні відділи земельних ресурсів. Ці органи у межах своїх повноважень здійснюють державний контроль за додержанням земельного законодавства, у тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання власниками земельних ділянок і землекористувачами; контролює додержання суб'єктами господарювання встановлених вимог щодо виконання земельно-кадастрових та землевпорядних робіт, експертної грошової оцінки земельних ділянок.
Органи Державного комітету України з питань земельних ресурсів здійснюють державний контроль за: раціональною організацією території та використанням земельних ділянок власниками землі і землекористувачами відповідно до умов їх надання; поверненням самовільно зайнятих ділянок у стані, придатному для використання; виконанням комплексу заходів, передбачених умовами надання земельних ділянок нормативними документами та затвердженими проектами із захисту земель від водної та вітрової ерозії, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям, селів, підтоплення, заболочення, засолення, висушування, ущільнення та від інших процесів погіршення стану земель.
Важливого значення набуває контроль за рекультивацією порушених земель, зніманням, використанням і збереженням родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель, а також своєчасним приведенням цих земель у стан, придатний для використання за призначенням; збереженням та експлуатацією протиерозійних гідротехнічних споруд і систем, захисних лісонасаджень, встановленням і збереженням межових знаків; наданням достовірних даних про наявність, стан використання земельних угідь за Державним земельним кадастром, а також інформації про наявність земель запасу.
Крім того, органи Держкомзему здійснюють контроль за проектуванням, розміщенням, будівництвом, реконструкцією, введенням у дію, експлуатацією та ліквідацією об'єктів, що негативно впливають на стан земель; своєчасним і якісним виконанням комплексу необхідних заходів щодо запобігання і ліквідації псування земель, їх забруднення виробничими та іншими відходами і стічними водами, а також при добування корисних копалин, виконанні будівельних, геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт.
Спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, державні управління екології та природних ресурсів в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, інші територіальні органи та інспекції зазначеного міністерства.
Відповідно до Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 29 травня 2000 р., воно здійснює згідно з законодавством державний контроль за додержанням норм і правил у сфері використання та охорони природних ресурсів, у тому числі землі.
Мінекоресурсів України має право обстежувати підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, включаючи військові та оборонні об'єкти, об'єкти органів внутрішніх справ і Служби безпеки України з метою перевірки додержання вимог щодо охорони земель.
Важливою новелою ЗК України є запровадження такого різновиду контролю, як самоврядний контроль за використанням та охороною земель. Його здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні радами відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Районні та обласні ради безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які дають змогу опосередковано контролювати додержання вимог земельного законодавства. Зокрема, виключно на пленарних засіданнях районної та обласної рад вирішуються питання земельних відносин, затверджуються правила забудови і благоустрою населених пунктів області.
Вперше ЗК України встановлює норму, що передбачає здійснення громадського контролю за використанням та охороною земель.
Відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженого наказом Мінекоресурсів України 27 лютого 2002 р., громадський контроль здійснюють громадські інспектори. Вони призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі Положення, затвердженого Держкомземом України.
Основними завданнями громадського контролю у галузі охорони земель є: безпосередня участь громадськості у справах поліпшення екологічної ситуації; надання допомоги органам державного контролю у забезпеченні додержання вимог земельного законодавства підприємствами, установами, організаціями та громадянами, запобігання та виявлення порушень земельного законодавства, ліквідація їх наслідків; екологічна просвіта, виховання та інформування широких верств населення через засоби масової інформації.
З метою координації роботи громадськості, широкого залучення її до розробки та виконання заходів щодо охорони земель, бережливого ставлення до земельних ресурсів і підтримання контактів з природоохоронними органами при громадських природоохоронних формуваннях та при підрозділах Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів України можуть створюватися на громадських засадах штаби громадських інспекторів.

5. Розміщення угідь на території господарства визначається: умовами виробництва в галузях, вимогами різних культур до грунтів (вміст поживних речовин, вологи), особливостями окремих ділянок та іншими факторами. Всі ці питання вирішуються у кожному господарстві стосовно конкретних умов, залежно від спеціалізації, структури посівних площ, розміщення населених пунктів тощо. Проте досвід сільськогосподарських підприємств, розташованих у різних природно-економічних умовах, дає змогу виявити загальні закономірності при розміщенні угідь.

Основні з них такі:

· ділянки землі з рівним рельєфом і ті, що забезпечують своїми розмірами продуктивне використання техніки, відводять під ріллю для вирощування зернових, цукрових буряків та інших польових культур;

· західні й південно-західні, а в південних районах — північні та північно-західні схили використовують під насадження садів і виноградників;

· балки відводять під водоймища, де вирощують водоплавну птицю, організують рибне господарство;

· землі, розташовані ближче до населених пунктів і транспортних магістралей, відводять для вирощування трудомістких і малотранспортабельних культур;

· на зрошуваних землях вирощують більш цінні культури (рис, пшеницю, овочі);

· малопродуктивні ділянки з хвилястим рельєфом доцільно відводити під луки і т. ін.

Для одержання високого урожаю землі під сівозмінами треба правильно використовувати, насамперед вони повинні забезпечувати високопродуктивну роботу техніки. При цьому ставляться такі вимоги.

Рівновеликість полів. Поля мають бути рівновеликими, кожна ділянка повинна бути правильної форми, без перетинання ярами, балками, річками. дорогами, відхилення за площею від середнього поля може становити не більше 3–5%.

Конфігурація полів істотно впливає на рівень використання техніки. Оптимальною довжиною гонів є 1,5–2,0 км, але вони не повинні бути вузькими для нормального обробітку грунту у двох напрямах. Для поля площею 100 га співвідношення сторін 1:3 - 1:4 є найкращим. Бажано мати поля прямокутної форми.

Розміщення полів з урахування рельєфу. Рельєф впливає на продуктивність машин і витрати пального. Схили обробляють у поперечному напрямі, тому відповідно розміщують і поля. Якщо рельєф неоднаковий, то поля обробляють частинами.

Розміщення полів відносно садиби господарства. Краще, щоб вони мали вихід до садиби, це скорочує транспортні витрати. Але так буває рідко. Тому при нарізанні полів враховують розміщення лісосмуг, доріг, ярів, річок та інші умови.

При розміщенні бригадних ділянок, якщо сівозміна закріплюється за двома і більше бригадами, поля пропорційно розподіляють за кількістю членів бригад. Можна одній бригаді виділити парні поля, а іншій — непарні.

Полезахисні лісосмуги запобігають водній і вітровій ерозії грунтів. Основні лісосмуги розміщують (по довжині поля) перпендикулярно або під кутом 45° до напряму панівних вітрів. Ширину між цими лісосмугами визначають з урахуванням сили вітрів та висоти лісосмуг. Поперечні лісосмуги називаються допоміжними.

Протиерозійні лісосмуги розміщують упоперек схилів крутизною 6° і більше. Залежно від місцевих умов ширина їх коливається від 9 до 60 м, вітрозахисних — 9–12 м, водорегулювальних — 20–60 м, біля водоймищ — 10–20 м. У полезахисних лісосмугах повинні бути розриви на стиках — 20–22 м, посередені — 6–7 м через кожні 500 м.

Проектування польової дорожної мережі. Кожне поле має бути зв'язане короткою дорогою з господарським центром. Дороги влаштовують по межах полів з підвітряного боку. Густота дорожної мережі визначається величиною вантажоперевезень. Наприклад, в овочевих і прифермерських сівозмінах, де одержують з 1 га велику кількість продукції, відстань між польовими дорогами 120–150 м, а в польових — 1000 м і більше. Ширина польових доріг — не більше 6–8 м, а допоміжних, де тракторні агрегати не переміщуються, — 4–5 м. При проектуванні сівозмін враховують напрям магістральних доріг. Вони мають проходити по межах полів.

Розміщення водних джерел. Вода потрібна для побутових потреб, заправляння машин і т. ін. Перед тим як розмістити споруди для водопостачання, підраховують потребу у воді на добу, без урахування води, яку можна одержати з природних джерел (річок, струмків та ін.). При цьому вода повинна бути придатною для споживання.

Дата добавления: 2015-08-10