Читайте также:
|
Проблема визначення межі "нормального розвитку" людини завжди була і є надзвичайно складною, відповідальною і багатоаспектною. На сьогоднішній день стратегічним вважається особистісно-орієнтований підхід. Що, безперечно, потребує від фахівця володіння необхідними знаннями і навичками, які дадуть йому змогу забезпечити індивідуальну траєкторію розвитку не тільки так званої середньостатистичної нормальної дитини, а й такої, яка відрізняється від інших у межах від обдарованості до тяжких вад розвитку.
Поняття норми походить від латинського слова «правило», «зразок». Тому поняття "норма" (від лат. norma — керівне начало, початок, зразок) має декілька значень. У психології виділяють різні види норм — статистичні, фізіологічні, індивідуальні. Але коректне звернення до цього поняття передбачає диференціювання норм за віком, статтю, соціальною, культурною, етнічною приналежністю суб'єкта.
Середньостатистична норма — це такий рівень психосоціального розвитку людини, який відповідає середнім якісно-кількісним показникам, отриманим під час обстеження представницької групи популяції людей одинакового віку, статі, культури тощо. Орієнтування на статистичну норму розвитку тих чи інших психічних якостей є особливо важливими на етапі первинної діагностики психічного стану дитини у процесі визначення характеру основного дефекту, його тяжкості. Зазвичай статистична норма — певний діапазон значень розвитку будь-якої якості (рівень інтелектуального розвитку або його складових; шкала самооцінки; рівень мовленнєвого розвитку; зріст, вага тощо), що знаходяться навколо середнього арифметичного. Зона середньої статистичної норми означає рівень розвитку, притаманний не менше ніж 68% осіб цієї вікової категорії, статі. Якісно-кількісні нормативи вікового розвитку, забезпечені відповідною системою діагностичних методів, дають змогу точно кваліфікувати особливості дитячого розвитку або як індивідуальні варіанти нормального розвитку, або як відхилення. Орієнтація на статистичну норму важлива, передусім, на етапі виявлення недоліків у розвитку і визначення міри патологічності, що потребують корекційної психолого-педагогічної, а часто і медичної допомоги.
Якщо б принцип статистичної норми застосовувався у повному обсязі, то нормальними довелося б вважати тільки середніх, нічим не примітних людей. Тобто статистичну норму слід сприймати стримано і тим більше не обмежуватися в оцінці властивостей, якостей, характеристик людини тільки їй одній.
Функціональна норма (або індивідуальна норма). Основу концепції функціональної норми становить уявлення про неповторність шляху розвитку кожної людини, а також про те, що будь-яке відхилення можна вважати відхиленням, тільки зіставляючи його з індивідуальним шляхом розвитку кожної людини. Тобто це індивідуальна норма розвитку, яку можна вважати відправною точкою й одночасно метою реабілітаційної роботи з людиною, незважаючи на характер порушень. З цього погляду досягнутий стан можна тільки тоді вважати нормою, якщо в результаті цілеспрямованої психокорекційної роботи буде досягнуто гармонійний баланс між можливостями, бажаннями і вміннями з одного боку, й тими вимогами, що ставить соціум, маються на увазі вік, стать, рівень психосоціального розвитку — з іншого.
Основним критерієм ефективності наданої допомоги є досягнення дитиною балансу, незважаючи на різні варіанти первинних порушень. Власне, досягнення цього стану спеціалісти вважають найважливішим показником душевного здоров'я людини і розглядають його як критерій оптимального рівня соціально-психологічної адаптованості.
На сьогоднішній день у роботі із із дітьми з проблемами розвитку, при обговоренні нормальності їх поведінки слід виходити з їх можливостей і здібностей, оскільки саме їх діапазон і є для них нормою, а всі відхилення від нього — прогресом або регресом в розвитку. В цілому, оцінюючи рівень розвитку індивіда з точки зору індивідуальної норми, необхідно враховувати його власний особливий шлях розвитку і будь-яке відхилення вважати за відхилення від норми тільки у зіставленні з цим шляхом. Але викориcтання цієї норми також повинно бути особливим через соціальну позицію особистості, її взаємодію зіз соціумом. Індивідуальна норма надмірно акцентує особисту свободу і право на власний шлях розвитку і спосіб життя в цілому без належного врахування того, що є соціально прийнятним.
Соціальна норма - ц е загальновизнані правила, зразки поведінки, стандарти діяльності, які забезпечують впорядкованість, регулярність соціальної взаємодії індивідів і груп. Соціальні норми володіють спільними в властивостями — об'єктивністю, історичністю, універсальністю, безумовністю. Наявність визначених суспільно значущих стимулів діяльності (цілей, ідеалів, цінностей), зразків або правил «нормальної» для даної групи поведінки і санкцій за ухилення від них складає основи соціального контролю в будь-якому співтоваристві. Моральні норми як вигляд|вид| соціальних регулюють етичну поведінку і взаємини людей, служать підставою оцінки їх вчинків.
Групова норма - ц е специфічний вид заломлення соціальних норм. Наявність у групі досить розвиненої, розгалуженої і стійкої системи норм дозволяє їй співвіднести поведінку кожного її члена з еталоном і на цій основі вибрати ефективний засіб дії індивіда. Групові норми полегшують здійснення соціального контролю активності членів групи. А. Маслоу пише про те, що загальноприйнятий підхід до людини, коли за норму вважається середньостатистичне, підштовхує до висновку, що «нормальність» — краще, чого можна чекати від людини, і тому повинно задовольнятися нею. Проте він схильний вважати таку норму швидше хворобою, потворністю, затримкою людського розвитку[9].
За визначенням Л. Пожар, дитина вважається нормальною[11]:
а) якщо рівень розвитку дитини відповідає рівневі більшості дітей її віку або старшого віку, враховуючи рівень розвитку суспільства, в якому вона проживає;
б) якщо дитина розвивається відповідно до загальних напрямів, які визначають розвиток індивідуальних якостей, здібностей і можливостей, конкретно і однозначно домагаючись повного розвитку окремих складових та їх повної інтеграції, долаючи можливі негативні впливи з боку власного організму і оточення;
в) коли дитина розвивається згідно із суспільними вимогами, які визначають як актуальні норми поведінки, так і подальші перспективи її адекватного творчого соціального функціонування у період зрілості.
У спеціальній психології також використовується поняття ідеальна норма. Це певний оптимальний розвиток особистості в оптимальних для неї умовах. Ідеальну норму вважають вищим рівнем норми функціональної. Ідеальної норми (ідеального онтогенезу) немає в реальності. Вона не може бути критерієм оцінювання реальних процесів або станів психіки, але з її допомогою можна виокремити об'єктивні закономірності психічного розвитку, необхідні й водночас достатні умови для забезпечення успішності їх формування.
Відомо, що нормальний психічний розвиток має надзвичайно складну структуру. Є велика кількість визначень поняття "розвиток", зокрема розвиток — це безперервно-поступальний, незворотний процес формування якісно позитивних змін у характері суб’єктивного відображення людиною зовнішнього і внутрішнього світів (у параметрах повноти, точності, глибини і взаємопов'язаності), що забезпечує ефективнішу саморегуляцію зовнішньої предметної і внутрішньої психічної діяльності. Найважливішим періодом дитячого розвитку вважається процес становлення у ранньому дитинстві — періоді активного накопичення психічних функцій і формування міжфункціональних зв'язків. Порушення цього процесу в ранньому дитинстві найчастіше зумовлює виникнення різноманітних відхилень психічного розвитку дитини.
Дитина постійно перебуває у процесі не тільки кількісних, але і якісних змін. Водночас у процесі власне розвитку спостерігаються періоди прискорення і періоди гальмування, а у випадку ускладнень — повернення до попередніх форм активності. Як правило, це нормальне явище дитячого розвитку. Дитина не завжди здатна успішно виконати більш складне завдання, а якщо зможе — вирішує його з великим психічним перевантаженням. Тому тимчасовий відступ має тимчасовий захисний характер.
Дата добавления: 2015-07-20; просмотров: 1255 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Завдання спеціальної психології | | | Основні форми та прояви порушень поведінки у підлітків |