Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Другий (ІІ) рівень 4 страница

Укажіть імена українських композиторів другої половини 18 ст.:Березовський, Ведель, Бортнянський. | Перший на східноукраїнських землях університет було відкрито у– Харків, 1805р. | Основоположником української класичної музики вважається– М. Лисенко. | Укажіть назву першої газети, яка видавалася українською народною мовою– Неділя, Зоря Галицька. | Український космонавт, що здійснив два космічні польоти у 1962 і 1974 роках– Павло Попович. | З виникненням у ХV ст. українського козацтва пов’язана поява нового жанру фольклору? – Козацькі пісні, балади. | Який кінофільм Довженка включений до списку кращих фільмів всіх часів і народів- «Земля». | Першим ректором Української Академії мистецтв (1917 р.) був– Федір Кричевський. | Другий (ІІ) рівень 1 страница | Другий (ІІ) рівень 2 страница |


Читайте также:
  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница
  7. 1 страница

28. Мистецьке життя при наростанні кризи тоталітаризму (60-70рр. ХХ ст.) – питання № 26, 27, 29.

29. Ідеологізація, русифікація культурного життя у 70-80 рр. ХХ ст.. Система заходів радянського керівництва в національних республіках, спрямована на масове вивчення російської мови з звуженням вивчення національних мов. В Україні здійснювалася партійним і державним керівництвом СРСР і УРСР. Ідеологізація національної політики передбачала пропаганду та реалізацію ідеї зближення і злиття всіх націй СРСР у єдину спільноту — радянський народ. Політичний курс на «злиття націй». У 1979 р. в Ташкенті відбулася науково-практична конференція «Російська мова — мова дружби і співробітництва народів СРСР», на якій рекомендовано вивчати російську мову в дошкільних закладах з 5 років. Реформа загальноосвітньої школи (1984 р.) сприяла процесам ідеологізації та русифікації в Україні. Держава продовжувала суворо контролювати навчально-виховний процес і домагалася необхідної їй ідейної спрямованості. Ідеологізація негативно вплинула на рівень викладання гуманітарних дисциплін. Незважаючи на плідну діяльність педагогів-новаторів — В. Сухомлинського, процес навчання і виховання був уніфікований. Творчий розвиток особистості обмежувався. Наприкінці 60-х — на початку 70-х рр., після Цькування О. Гончара за роман «Собор», починається перехід до «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах. Тоталітарній системі потрібне було художнє виправдання свого курсу на денаціоналізацію українського населення; підтвердження мистецтвом партійних доктрин про «розвинене соціалістичне суспільство як вищий тип людської цивілізації. «Незручних» літераторів (Олесь Гончар. Іван Дзюба, Олесь Бердник) виключали зі Спілки письменників України. Віктора Некрасова вислали за кордон. Затягувалося видання творів Ліни Костенко «Княжа гора», «Маруся Чурай». Ідеологізація та русифікація негативно позначилися на розвиткові культури України. Незважаючи на успіхи, українська культура перебувала в стадії «застою», як і все радянське суспільство в цілому. Курс на «злиття націй» виявився безперспективним і викликав негативне ставлення у інтелігенції.

30. Визначні митці нового естетичного мислення. Кіно: Р.Віктюк, Б.Жолдак, С.Донченко, Б.Шарварко. У 2001 р. постановник Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі «Панорама» Берлінського фестивалю. У 2003 році, в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав «Срібного ведмедя» фільм українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай дев’ятий номер». У 2003 році фільм «Мамай» Олеся Саніна вперше представляв Україну на премії «Оскар». Література: І. Драч ("Чорнобильська мадонна"), Ю. Мушкетик, Л. Костенко, П.Загребельний, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Ірена Карпа, Сергій Жадан, М. та С.Дяченки, Генрі Лайон Олді (колективний псевдонім Д.Громова та О.Ладиженського). Для нової україномовної літератури характерне зниження пафосу типового для соцреалізму. Багато творів відзначені іронією, переоцінкою цінностей та зверненням до тем, що були забороненими за радянських часів. Театр і музика: в січні 2000 р. балетний колектив Національної опери України показав дві прем'єри — балети "Вікінги" видатного сучасного українського композитора Є. Станковича і "Жар-птиця" класика музичної культури XX ст. І. Стравінського. У театральному репертуарі — опери «Мойсей» М.Скорика, «Лісова пісня» В.Кирейка та «Палата № 6» В.Зубицького, балет «Різдвяна ніч» Є.Станковича. Репертуар хорових колективів поповнюється творами Л. Дичко та Г. Гаврилець, інструменталістів — творами Ж. та Л. Колобудів, В.Рунчака. Класична електронна музика представлена композиціями Алли Загайкевич, Івана Небесного та інших. Сучасні оперні співаки України — Вікторія Лук'янець, Володимир Гришко, Роман Майборода, Тарас Штонда, Михайло Дідик, Марія Стефюк. Художнє мистецтво: Петро Бевза (1963), Віктор Гонтарів, Борис Буряк, Микола Мазур, Петро Печорний

 

31. Діячі укр. культури в еміграції. Невід'ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчість представників української еміграції. Значну спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є.Маланюк. Поразку УHP він сприйняв як "національну трагедію". Аналізуючи причини цих подій, митець звертався до визначення ролі національно свідомої особистості в українській історії; його поезія сповнена історико-філософських роздумів про долю народу, призначення людини в добу політичних і соціальних потрясінь. Серед письменників, які викривали тоталітарну систему нищення особи, привертає увагу творчість І.Багряного. Його романи "Тигролов" і "Сад Гетсиманський" розкрили національну трагедію поневоленого народу. В розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор А.Рудницький. В його творчій спадщині — опери "Анна Ярославна", "Княгиня Ольга", кантати, симфонії. Дивись питання №36. Після масового виїзду українських біженців з Європи за океан у США 1954 р. зібрались письменники та літератори створили об'єднання українських письменників в еміграції "Слово". До "Слова" належали У. Самчук, О. Тарнавський, Р. Купчинський, Ю. Лавріненко І. Багряний, Б. Олександрів-Грибінський, Я. Рудницький, Ю. Стефаник, М. Левицький. Космополітизм — ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям та другорядне — національним проблемам. В умовах оновлення міжнародних відносин, розвитку зв’язків між країнами і народами космополітизм втрачає свій колишній зміст як політична доктрина і означає конкретні дії та вчинки людей, у тому числі й політиків, які прагнуть, як правило, до бездумного запозичення і застосування зарубіжних форм і методів господарювання, діяльності політичних органів влади без урахування своєрідності, традицій і культури своєї країни.

32. Виникнення писемності. Кирилиця. Уже, починаючи з ІХ ст., Київська Русь досягла такого рівня розвитку і величини територіальних ресурсів, що вже не змогла обходитися без єдиної системи уніфікованого спілкування і мови. Кирилиця — одна з двох абеток староцерковнослов'янської мови, що лягла в основу деяких слов'янських алфавітів. Впровадження християнства значно прискорило розвиток писемності й літератури на Русі. В ІХ ст. імператор Михайло III до Русі відправив Кирила і Мефодія. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську мову Євангеліє. На початок 11 ст. на Русі було дві системи письма — кирилиця (основа – грека) і глаголиця (розроблена Кирилом фонетична система). Найдавнішою з відомих кириличною пам'яткою є напис 931 р. у скельному монастирі в Болгарії. Найдавнішою датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє (1056—1057). Кирилиця – основа білоруської, болгарської, македонської, російської, сербської, української, чорногорської мов.

33. Сучасна Українська православна церква. Самопроголошена, не визнана церква, с творена в 1992р, внаслідок об'єднання двох церковних груп, що обстоювали незалежність від РПЦ: частини вірних УПЦ-МП на чолі із Митрополитом Київським Філаретом та Української Автокефальної Православної Церкви. За чисельністю вірян (2011) — найбільша в Україні. УПЦ-КП добре представлена в центрі та на заході України, але має слабкий вплив російськомовних сході та півдні. Як і УАПЦ, вважає себе українською автокефальною церквою, але досі не визнається (не має євхаристійного спілкування) жодною іншою Помісною Православною Церквою, зокрема Всесвітнім Константинопольським чи Московським патріархатами, не входить до Вселенської Православної Церкви. Храми: Михайлівський Золотоверхий, Володимирський собор. Патріархи:

фільм «Мамай» Олеся Саніна вперше представляв Україну на премії «Оскар». У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм. В 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилеру «Штольня». В 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами одноіменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар». Фільм приймав участь у 27-х міжнародних кінофестивалях, в 10 з них у конкурсній програмі[9], в інших в офіційній селекції. Серед фільмів з найбільшими бюджетами можна відзначити Сафо ($6 млн)[10], Двоє і війна ($2 млн).

69. Українська анімація, вид кіномистецтва, твори якого створюються шляхом зйомки послідовних фаз руху намальованих або об'ємних об'єктів. Ці твори називають мультиплікаційними фільмами. Перші м/ф в Україні з'явилися у 1927 році у центральній мультиплікаційній майстерні в Києві: художник В. Дев'ятін зробив мультиплікаційну одночастівку «Українізація» про вивчення української мови, а В. Левандовський поставив «Казку про солом'яного бичка», поклавши в основу сценарію сюжет популярної казки. У 30-х р. в анімації плідно працюють С. Гуєцький, Є. Горбач, І. Лазарчук. До творчих надбань цього періоду належать: мальований звуковий фільм «Мурзилка в Африці», «Лісова угода». У 1959 на студії «Київнаукфільм» заснували Творче об’єднання художньої мультиплікації. Становлення і розвиток української анімації 60–70-х років відбувалися водночас із переосмисленням завдань і цілей у світовому анімаційному мистецтві, зміною самих уявлень про його можливості і навіть природу, оновленням стильового регістру, створенням нової поетики. За два десятиліття сформувалася школа української анімації, що характеризується розмаїттям тематично-жанрових напрямів, творчих манер і стилів. Роботи «Золоте яєчко» І. Лазарчука, «Веснянка» і «Веселий художник» Н. Василенко, «Лелеченя» І. Гурвич засвідчили професіоналізм авторів, новизну тогочасного мистецтва. Н. Василенко «Микита Кожум’яка», «Маруся Богуславка», «Сказання про Ігорів похід» відкрили нову сторінку в розвиткові української анімації, пов’язану зі зверненням до рідкісних у мальованому кіно жанрів: билин, дум. Створення лялькових картин пов’язане з творчістю Л. Зарубіна. У його фільмах «Про поросятко, яке вміло грати у шашки», «Оленятко – білі ріжки», «Казка про чудесного лікаря» вдало використано специфіку об’ємної мультиплікації. Економічна криза 1990-х років позначилася і на анімації – різко скоротилося виробництво фільмів. Сучасні твори: "Біла ворона", реж. А. Лавренішин, "О, Париж!", реж. О. Шмигун.

70. Історія українського телебачення. Розпочалась 1951р. у Харкові групою ентузіастів під керівництвом В. Вовченка споруджено любительський телецентр. Він відрізнявся від наступників тим, що стандарт був 330 рядків у кадрі, а в професійному 625. Тим не менше, передачі мали попит у харків’ян. Харків став фактично третім містом у Радянському Союзі, після Москви і Ленінграду, де телебачення працювало на досить професійній основі. В 1954 в Харкові збудовано професійний телецентр. Харків був єдиним у Європі містом, де на двох різних каналах, за різними системами, велося двопрограмне телебачення. З кінця 1951 почав діяти телецентр у Києві. З лютого 1960 почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою. 20 січня 1965 рік - вперше в ефір вийшла загальнореспубліканська телепрограма України – "УТ”. З 1969 Київський, а з 1976 також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми. 1988 рік - створення першої недержавної телекомпанії "ТОНІС”, заснованої в Миколаєві. 13 жовтня 1990 року - в Харкові, вперше в СРСР, розпочинає мовлення приватна телекомпанія "ТОНІС-Центр". Створення національних телеканалів: 1991р. - "ICTV”; 1992р. - "Тет-А-Тет"; "УТ-2”; 1993 - "Україна" (Донецьк); 1995 - "1+1"; 1996 - "Інтер"; 1997 - "СТБ"; 1998 - "Новий канал". 2001 - перший загальноукраїнський музичний телеканал "М1". 1 липня 2007 року - згідно з даними Нацради, зареєстровано понад 60 каналів супутникового мовлення.

71. Історія українського радіомовлення. 1924 року в Харкові (тодішній столиці України) вийшла в ефір перша передача українського радіо. В грудні 1922 року збиралися влаштувати радіоміст Харків — Москва за участі Леніна. Але вождь захворів, і замість нього на радіостанції в Москві виступали Калінін і Троцький. У Харкові великими темпами почали встановлювати власну радіостанцію для широкого мовлення. 15 листопада 1924 року відбувся перший в Україні радіоконцерт. 1930 – створення Радіотелеграфного Агентства України, початок ефірного радіомовлення. Програми українською мовою були обмежені спершу щодо часу і за змістом. Під час другої світової війни, коли більшість радіостанцій була знищена в наслідок воєнних дій, населення України було обслуговуване або радіопересиланнями німецької окупаційної влади, або ж радіомовленням Московських радіостанцій. Після війни радіомовленням в УРСР відає Комітет Радіомовлення при Раді Міністрів УРСР. З 1957 комітет видає свої програми під назвою «Говорить Київ». 1965 в УРСР діяло 50 потужних радіостанцій; крім 10 випусків «останніх вістей», програми радіостанцій в УРСР включають лекції, бесіди, літературні і музичні пересилання. Ведуться також радіопересилання для дітей і молоді й окремі програми чужими й українською мовами для закордону. У рамках чехо-словацьких пересилань двічі на тиждень організовувалась 15-хвилинна програма укр. мовою. У 1934 радіо-журнал Прага увів щоденні радіопересилання для Закарпаття. На еміграції радіопересилання українською мовою передають щоденно на Україну державні радіостанції «Голос Америки», Радіо-Свобода з Мюнхену. Українські радіопрограми включені у радіопередачі деяких

поєднання вимушеної заангажованості держзамовлення і очевидної режисерської та акторської обдарованості. Поетичне кіно. Кінематограф 1960-70-х років представлений іменами світової ваги: режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, актори Іван Миколайчук, Гнат Юра, Костянтин Степанков, Богдан Ступка. З'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964). Згодом естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука («Вавілон-ХХ», 1979), а суттєві елементи поетичного кіно проявляються в стрічках Миколи Мащенка «Комісари» (1971) і «Як гартувалася сталь» (1973). Однак реакційна політика т.зв. «застою» фактично знищила українське поетичне кіно. Режисер С.Параджанов був вилучений з кінематографу і громадянського життя. Роки «застою» у СРСР розгортається новий виток боротьби проти національної української культури. Знищуються українські установи, стає тотальною русифікація. Українськими кіностудіями було знято також кінострічки, які набули великої популярності у всьому СРСР: «Д'Артан'ян і три мушкетери», «Місце зустрічі змінити не можна», «Пригоди Електроніка». Низка укр. акторів знімається у зарубіжних фільмах. Успіх мав фільм режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому Богдан Ступка зіграв роль Хмельницького. Знято фільм «Голод-33» (1991). У 2003 р., в основному конкурсі Берлінале, отримав Срібного ведмедя фільм аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай № 9». У 2003 р. «Мамай» Олеся Саніна вперше представляв Україну на премії «Оскар». У 2005 р. стрічка «Подорожні» Ігоря Стрембіцького отримала Золоту пальмову гілку.

66. Видатні українські кінорежисери. Майя Дерен (1917—1961) — американанська режисерка та теоретик кіно українського пожодження. Сергій Бондарчук (1920—1994) — російський режисер та актор українського походження. Стівен Спілберґ (1946) — відомий американський режисер, лауреат премії Оскар. Єврей українського походження (з Одеси). Ігор Стрембіцький (1973) — український кінорежисер, кінооператор, звукорежисер. Перший українець, який отримав Золоту пальмову гілку — найвищу нагороду Каннського кінофестивалю. Сергій Параджанов (1924-1990) - вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР (з 1990). «Тіні забутих предків» - удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). На Заході інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині. Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава. Шапіро Олександр (1969) — український кінорежисер, сценарист, продюсер. Фільми А. Шапіро були неодноразово представлені на престижних МКФ як Берлінале, Канн-2008. А. Шапіро - лідер артхаузного і авторського кіно України та Європи. Кіра Муратова (1934) - український кінорежисер. Народна артистка Української РСР, лауреат Державної премії України, спеціальний приз Берлінського кінофестивалю 1990 р.. Лауреат Державної премії України імені Довженка 2002 р.; премію присуджено за вагомий внесок у розвиток вітчизняного кіномистецтва. Оксана Байрак — український кінорежисер, продюсер, акторка, сценарист. Довженко - №65. Інші сучасні: Роман Балаян, Сергій Лозниця, Юрій Іллєнко, Сергій Буковський, Сергій Маслобойщиков, Михайло Іллєнко.

67. Видатні українські кіноактори. Віра Холодна (1893-1919) -українська кіноакторка. Знімалася у фільмах під режисурою Є. Бауера, П. Чардиніна на світанку епохи німого кінематографа. Уславилася в фільмах: «Пісня тріумфуючого кохання» (1915), «Міражі» (1915), «Життя за життя» (1916), «Забудь про камін…» (1917). Ольга Куриленко (1979) — українська модель і актриса. Джек Паланс (Володимир Палагнюк) (1919—2006) — відомий американський кіноактор українського походження, лауреат премії Оскар, голова Голлівудської фундації «Тризуб». Дастін Гоффман (1937) — відомий американський кіноактор та продюсер, лауреат премії Оскар, єврей українського походження. Л. Бронєвой (1928). Дебютом в кіно Л.Бронєвого стала роль у стрічці «Товариш Арсеній» (1964). Успіх і популярність принесла роль Мюллера в кіносеріалі «Сімнадцять миттєвостей весни». Нона Мордюкова (див пит. №67). У 1960‑70х р. знімалася в комедійних і мелодраматичних картинах: "Тридцять три" Георгій Данелія, і "Діамантова рука" Леоніда Гайдая, "Одруження Бальзамінова". Останні великі ролі Нонни Мордюкової на кіноекрані — фільм "Рідня" Микити Міхалкова (1982) і "Мама". У списку ролей Б.Ступки — багато історичних постатей: Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа, Хмельницький («Вогнем і мечем»). Богдан Бенюк - український актор театру і кіно; Народний артист України (1996), лауреат Національної премії ім. Шевченка.

68. Сучасний український кінематограф. У 1990-х українське телебачення розпочало освоєння телесеріалів («Роксолана», «Острів любові»). На рубежі 2000-х р. низка українських акторів знімається у зарубіжних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. Iсторичні теми також стали провідними у творчості режисера Олеся Янчука. Впродовж 1990-х — першої половини 2000-х ним було знято такі фільми, як «Голод-33» (1991). Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців. У 2001 р. початківець Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі «Панорама» Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав Срібного ведмедя фільм українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай № 9». У 2003 році

Мстислав, Володимир, Філарет (з 1995). Літургічною мовою в єпархіях є українська мова.

34. Українська Греко-католицька церква. Визнана Римом східна католицька церква, утворена у 1596 (Берестейська унія). До 1992р. греко-католики перебували у межах Львівської, Івано-Франківської областей. З 2008р. діяльність церкви охопила всю територію України. З 27 березня 2011 року церкву очолює Верховний архієпископ Києво-Галицький Святослав Шевчук. У суспільному і громадському житті УГКЦ відстоює право українського народу на свою незалежну соборну державу та становлення в ній зрілого громадянського суспільства; реалізовує велику кількість благодійних та громадських проектів в Україні та поза її межами. Храми: Собор св. Юра, Патріарший собор Воскресіння Христового.

35. Українська автокефальна церква. Незалежна православна церква в Україні та в українській діаспорі Європи, Америки, заснована під час національно-визвольних змагань (1917—1921). На Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі в Києві 14-30 жовтня 1921 р. проголошено три основні засади УАПЦ — автокефалію, соборноправність, українізацію. УАПЦ відправляє богослужіння згідно з традицією візантійського обряду. Мова богослужіння — сучасна українська та церковнослов'янська. Церковні громади не менш, як з десяти чоловік утворюють парафії, очолювані настоятелем. Парафія забезпечує регулярну відправу Святої Літургії та діяльну співучасть у ній вірних, часте й побожне прийняття вірними Святих Таїнств, свідому й діяльну участь парафіян у житті Церкви, гідне церковно-моральне виховання вірних. Патріархи: Мстислав, Димитрій, Мефодій (з 2009). Храм: Андріївська церква.

36. Вертеп. Мандрівний театр маріонеток, поширений головно в Україні, в барокову добу (17-18 століття). Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника. У першій половині 19 століття вертепи, як масове побутове явище, поступово зникають, залишившись лише в побуті українських селян Східної Галичини. До сьогодні зберігся переважно на західноукраїнських землях у вигляді різдвяних вистав на релігійну тематику. Сюжети різдвяних вертепів більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. Поруч із вертепником знаходився музикант чи гурт музикантів, які грали на скрипці, сопілці, бандурі, цимбалах, колісній лірі.

37. Пересопницьке Євангеліє. Вага книги - 9 кг.Рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один із перших українських перекладів канонічного тексту четвероєвангелія. Один із символів української нації. Появу книги фундувала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська. Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі, завершили — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі. Пам'ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст. У ній чітко проступають риси живої народної мови. На морфологічному рівні засвідчено велику кількість варіантів за рахунок закінчень, властивих живомовній практиці. Синтаксична структура виразно українська. Пересопницьке Євангеліє засвідчує загальний високий рівень української культури, що виявляється у справі книговидання, яка в той час була однією з найвагоміших у суспільному розвитку, у виконанні писемних форм, розміщенні тексту, способу перекладу і т. д. Книга оздоблена численними орнаментами, високохудожніми багатокольоровими заставками і малюнками. Присягають президенти на вірність народу; зроблено декілька факсимільних видань Інститутом української мови НАН України.

38. «Руська трійця». (1834—1837). Г алицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем. Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Навколо «Руської трійці» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу; члени гуртка вели просвітницьку роботу і закликали селян боротися за свої права. Діяльність «Руської трійці» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. «Русалка Дністровая» (1837) - Девізом книги стали слова Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Своїм поворотом до народної мови й уведеним її упорядниками правописом «Русалка Дністровая» мала великий вплив на українське національне відродження і на розвиток української літератури в Галичині. Гурток «Руська трійця» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

39. Кирило-Мефодіївське братство. Програмні положення братства викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму. Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових. Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 року в Петербурзі. Тараса Шевченка віддали у солдати Оренбурзького корпусу з забороною писати і малювати. На трирічний термін ув'язнено у Шліссельбурзькі Миколу Гулака, Микола Костомаров на рік.

40. «Просвіти» та їх в культурному процесі. Українська громадська організація культурно-освітянського спрямування. виникло в 1868 році в Галичині як противага антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою, — з одного боку, і русофільській, — з другого. 30 листопада 1880 року з ініціативи В. Барвінського скликано перше українське народне віче у Львові. Віче було однією з форм політичної роботи Товариства. На Лівобережній Україні єдиним товариством «Просвіта», яке отримало дозвіл губернатора на заснування чернігівська «Просвіта», заснована 1906 року М. Коцюбинським. Після 1937 року «Просвіта» переживала тяжкі часи. Польська влада закривала читальні, особливо на північно-західних землях. Комуністи намагалися через низові читальні пропагувати «великі перетворення» за Збручем. У таких умовах 8 червня 1939 року відбувся в «Театрі Ріжнорідностей» останній загальний збір «Просвіти». Якщо взяти нинішній день і порівняти з початки формування колишньої «Просвіти», то побачимо багато паралелей поміж цими двома відтінками історії України. Як колись, «Просвіта» бере на себе організацію найрізноманітніших форм пробудження і активізації національної свідомості людей, піднесення їх культурного рівня, пропаганду і вивчення рідної мови, популяризацію обрядів, свят. Отже, «Просвіта», розпочинає новий етап своєї діяльності на ниві національного відродження – створювати національну школу, відновлювати історичну пам'ять українського народу, підносити суспільну свідомість і творчу активність, утверджувати християнську мораль, викорінювати з української хати мовний суржик. Тобто відродити високу духовність і творчу ініціативу народу, спираючись на рідне слово, без якого жоден народ не спроможний «о власній силі йти». Українська мова, культура має бути не гостею фестивалів, а хлібом щоденним нації, в економіці, торгівлі, банківській справі, транспорті, в армії, міліції та суді, в парламенті та уряді. Ця діяльність сприяє розбудові нашої держави – України.

41. Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка. А кадемічна організація, утворена 1873 року у Львові. У 1920-30-х роках зазнавала переслідувань Польщі, 1939 ліквідована в СРСР; відновлена 1947 року в ФРН та США. З 1989 року організація знову діє на території України. В українській історії перша суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім'я. Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892, перетворюється в багатопрофільну академію наук — з пріоритетом до проблем українознавства. Передумови для виникнення НТШ в створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії та більш ліберального ставлення до українства в Австрії. Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: Історично-філософська; Філологічна; Математично-природописно-лікарська. Ініціативу створення в Галичині пов'язують з істориком В. Антоновичем і письменником О. Кониським. Усвідомлюючи особливу відповідальність за поширення українського друкованого слова (яке було заборонене в підросійській Україні) НТШ приступило до видання на власній поліграфічній базі книг українського письменства. Особлива роль НТШ у становленні загальнонаціональних часописів: щоденної газети «Діло», двотижневика «Зоря», та «Літературно-наукового вісника». Якщо подивитися на здобутки НТШ узагальнено, то насамперед треба ствердити, що НТШ у своїх працях розбудувала систему українознавчих знань у сфері історії, мови, літературознавства, етнографії, фольклористики, географії, антропології та інших дисциплін, зафіксували й науково опрацювали безцінну багатовікову спадщину українського народу в контексті плюралістичного слов'янознавства як проблеми окремого народу. НТШ ще з кінця XIX століття послідовно впроваджувало українську мову в наукові праці не тільки з питань українознавства, а й стислих наук, було промотором формування наукової термінології та української наукової мови. Вчені НТШ здійснили особливий внесок у вироблення єдиних правописних норм української мови. Діяльність Товариства з перших років праці мала чітко окреслене націотворче та націозахисне спрямування. Скеровані на Схід друковані видання НТШ створювали ефективну протидію заборонам протиукр. циркулярів, діячі НТШ від імені усієї інтелектуальної України представляли українство на міжнародних конгресах, а також на археологічних з'їздах. Досвід більшовицьких репресій 30-40-их років супроти національної орієнтованої інтелігенції спонукав численне членство НТШ до


Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 55 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Другий (ІІ) рівень 3 страница| Другий (ІІ) рівень 5 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)