Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Глава 20. Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод

Глава 9. Землі рекреаційного призначення | Глава 10. Землі історико-культурного призначення | Глава 11. Землі лісового фонду | Глава 12. Землі водного фонду | Глава 13. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення | Глава 14. Право власності на землю | Глава 15. Право користування землею | Глава 16. Право земельного сервітуту | Глава 17. Добросусідство | Глава 18. Обмеження прав на землю |


Читайте также:
  1. A. *Визначення енергетичної цінності та нутрієнтного складу добового раціону на підставі статистичної обробки меню-розкладок
  2. Визначення площі земельних ділянок для населення міста з високим рівнем добробуту.
  3. Вирішення земельних спорів
  4. Глава 2. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин
  5. Глава 21. Продаж земельних ділянок на конкурентних засадах
  6. Глава 25. Вирішення земельних спорів

Стаття 127. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності.

1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійс­нюють продаж земельних ділянок державної чи ко­мунальної власності громадянам та юридичним осо­бам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу.

2. Продаж земельних ділянок державної та кому­нальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, кон­курс), крім викупу земельних ділянок, на яких роз­ташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

До прийняття Закону України «Про розмежування земель права державної та комунальної власності» та фактичного здійснення такого розмежування відпові­дно до п. 12 Перехідних положень ЗК розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, пе­реданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські Ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади. Роз­порядження, як одне із правомочностей права власно­сті на землю, передбачає в тому числі і ц продаж.

Продавцями земель державної власності від імені держави відповідно до наданих повноважень виступа­ють Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласні, Київська та Севасто­польська міські, районні державні адміністрації, а зе­мель комунальної власності — сільські, селищні, місь­кі ради.

Покупцями земель державної та комунальної вла­сності сільськогосподарського призначення можуть

бути тільки громадяни України та юридичні особи України (засновані громадянами та юридичними осо­бами України). Покупцями земель державної та кому­нальної власності несільськогосподарського призначен­ня, крім вище перелічених осіб, можуть виступати та­кож іноземні громадяни, особи без громадянства, іно­земні держави та іноземні юридичні особи на умовах, передбачених статтями 81, 82, 85 ЗК (див. коментарі цих статей).

Продаж земельних ділянок державної та комуналь­ної власності громадянам та юридичним особам здій­снюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс) на земельних торгах. Форму проведення земельних торгів (аукціон чи конкурс) визначає продавець — від­повідний орган виконавчої влади чи місцевого само­врядування, що обумовлюється в рішенні (розпоряджен­ні) про продаж земельної ділянки.

Винятком із вказаного правила є викуп земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Стаття 128. Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам

1. Продаж громадянам і юридичним особам зе­мельних ділянок державної та комунальної власнос­ті для потреб, визначених цим Кодексом, провадить­ся місцевими державними адміністраціями, Радою мі­ністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

2. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконав­чої влади або сільської, селищної, міської ради. У заяві визначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір.

До заяви додається:

а) державний акт на право постійного користуван­ня землею або договір оренди землі;

б) план земельної ділянки та документ про її на­дання у разі відсутності державного акта;

в) свідоцтва про реєстрацію суб'єкта підприємниць­кої діяльності.

3: Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація або сільська, селищ­на, міська рада у місячний термін розглядає заяву і приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в продажу із зазначенням причин відмови.

4. Особам, які подали заяви (клопотання) про при­дбання (купівлю) земельної ділянки, що не перебу­ває у їх користуванні, продаж цієї ділянки здійсню­ється не пізніше ЗО днів після розроблення землевпо­рядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

5. Підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:

а) неподання документів, необхідних для прийнят­тя рішення щодо продажу такої земельної ділянки;

б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльнос­ті порушена справа про банкрутство або припинен­ня його діяльності.

6. Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділян­ки є підставою для укладання договору купівлі-про-дажу земельної ділянки.

7. Договір кулівлі-продажу земельної ділянки під­лягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

8. Вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки, яка прово­диться за методикою, затвердженою Кабінетом -Мі­ністрів України.

9. Розрахунки за придбання земельної ділянки можуть здійснюватися з розстроченням.

10. Рішення про відмову продажу земельної ділян­ки може бути оскаржеио в суді.

Зміст коментованої статті в основному чітко визна­чив порядок придбання земельних ділянок державної та комунальної власності громадянами і юридичними особами. Повноваження відповідного органу виконав­чої влади чи місцевого самоврядування на продаж конкретної земельної ділянки визначаються в залеж­ності від того, у чиєму віданні (розпорядженні) знахо­диться земельна ділянка.

Частина друга передбачає продаж земельної ділян­ки особі (юридичній чи фізичній), яка користується нею. Це повинно бути підтверджено державним актом на право постійного користування землею або догово­ром оренди землі, а в разі відсутності державного акта — планом земельної ділянки та документом про ц надання. До заяви (клопотання) про продаж земель­ної ділянки суб'єкт підприємницької діяльності додає також свідоцтво про державну реєстрацію. Відповід­ний орган у місячний термін розглядає заяву і приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмо­ву в продажу із зазначенням причин відмови.

Право на придбання земельної ділянки мають та­кож особи, у яких земельна ділянка не перебуває у користуванні. Продаж цієї ділянки здійснюється не пізніше ЗО днів після розроблення землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Частина п'ята статті, що коментується, визначає ви­черпний перелік підстав для відмови у продажу земель­ної ділянки. Такими підставами є: неподання докумен­тів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу земельної ділянки; виявлення недостовірних відомос­тей у поданих документах; якщо щодо суб'єкта під­приємницької діяльності порушена справа про банк­рутство або припинення його діяльності.

Рішення відповідного органу виконавчої влади, сіль­ської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, який підлягає обов'язко-

вому нотаріальному посвідченню. Право власності по­купця на земельну ділянку посвідчуеться державним актом, який видається останньому при умові повного розрахунку за земельну ділянку.

Продажна вартість земельної ділянки визначаєть­ся на підставі її грошової і експертної оцінки, яка проводиться за Методиками, затвердженими постанова­ми Кабінету Міністрів України: від 23.03.95 р. № 213 щодо грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (тимчасова), від 30.05.97 № 525 щодо грошової оцінки земель несіль­ськогосподарського призначення (крім земель населе­них пунктів), від 16.06.99 № 1050 щодо експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогоспо­дарського призначення.

Рішення уповноваженого органу про відмову про­дажу земельної ділянки юридичною особою може бути оскаржено в господарському, а фізичною особою — у місцевому суді.

Стаття 129. Продаж земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним державам, іноземним юридичним особам

1. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, іноземним державам та інозем­ним юридичним особам здійснюється Кабінетом Мі­ністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

2. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним держа­вам та іноземним юридичним особам здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

3. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави та територіальних громад, інозем­ним юридичним особам допускається за умови реєст­рації іноземною юридичною особою постійного пред­ставництва з правом ведення господарської діяльно­сті на території України.

4. Іноземні держави, зацікавлені у придбанні зе­мельних ділянок у власність із земель державної* або комунальної власності, подають клопотання до Ка­бінету Міністрів України.

5. Іноземні юридичні особи, зацікавлені у придбан­ні земельних ділянок, подають клопотання до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради* До клопотання додається договір оренди землі, ко­пія свідоцтва про реєстрацію іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.

6. Розгляд клопотання і продаж земельних діля­нок здійснюються сільськими, селищними, міськими радами після отримання погодження Кабінету Міні­стрів України.

Статтею, що коментується, регулюється продаж зе­мельних ділянок державної або комунальної власнос­ті несільськогосподарського призначення іноземним державам та іноземним юридичним особам. Вказані суб'єкти можуть придбати у власність земельні ділян­ки тільки відповідно до цілей, передбачених частиною 2 статті 82 (для іноземних юридичних осіб) та статтею 85 ЗК (для іноземних держав). (Див. коментарі до вка­заних статей).

Продавцем земельних ділянок, що перебувають у державній власності, іноземним державам та юридич­ним особам виступає Кабінет Міністрів України на підставі постанови Верховної Ради України про згоду на продаж земельної ділянки. Продавцями земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та іноземним юридич­ним особам — здійснюється відповідними сільськи­ми, селищними та міськими радами на підставі поста­нови Кабінету Міністрів України про згоду на продаж земельних ділянок.

Продаж земельних ділянок державної та комуналь­ної власності іноземним юридичним особам допуска­

еться за умови реєстрації іноземною юридичною осо­бою постійного представництва з правом ведення гос­подарської діяльності на території України.

Для здійснення купівлі земельної ділянки, що пе­ребуває у державній та комунальній власності, інозем­ні держави подають відповідне клопотання до Кабіне­ту Міністрів України, а іноземні юридичні особи — до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської чи Севастопольської міської державної ад­міністрації або сільської, селищної, міської ради. При цьому до клопотання іноземна юридична особа повин­на додати договір оренди землі та копію свідоцтва про реєстрацію даною юридичною особою постійного пред­ставництва з правом ведення господарської діяльнос­ті на території України.

З даної норми витікає, що продаж земельної ділян­ки, яка перебуває у державній чи комунальній власно­сті, іноземній юридичній особі можливий тільки при наявності попереднього використання цією юридичною особою земельної ділянки на умовах оренди та дого­вору оренди.

Розгляд клопотання і продаж земельної ділянки здійснюється сільськими, селищними, міськими рада­ми після отримання погодження Кабінету Міністрів України.

Строки для отримання погодження на продаж земель­них ділянок від Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, а також розгляду клопотань відпо­відними органами виконавчої влади та місцевого само­врядування даною нормою не передбачений. При офор­мленні клопотань на продаж земельних ділянок несіль­ськогосподарського призначення слід керуватися в ча­стині, що не суперечить Земельному кодексу, Указом Президента України від 19.01.99 № 32/99 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначен­ня» та Порядком подання заяви (клопотання) про про­даж земельних ділянок несільськогосподарського при­значення, який затверджений постановою Кабінету Мі­ністрів України від 24.03.99 р. № 440.

Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення

1. Покупцями земельних ділянок сільськогосподар­ського призначення для ведення товарного сільсько­господарського виробництва можуть бути:

а) громадяни України, які мають сільськогосподар­ську освіту або досвід роботи у сільському господар­стві чи займаються веденням товарного сільськогос­подарського виробництва;

б) юридичні особи України, установчими докумен­тами яких передбачено ведення сільськогосподарсь­кого виробництва.

2. Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадя­ни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місце­вого самоврядування.

Покупцями земельних ділянок сільськогосподарсь­кого призначення для ведення товарного сільськогос­подарського виробництва можуть бути як громадяни України, так і юридичні особи України, які повинні відповідати ряду обов'язкових вимог. Громадянин має право придбати у власність земельну ділянку вказа­ної категорії, якщо він має сільськогосподарську осві­ту або досвід роботи у сільському господарстві чи на момент придбання у власність земельної ділянки вже займається веденням товарного сільськогосподарського виробництва. У коментованій статті не зазначається, в якому конкретно вимірі (стаж, посада, чи інша вико­нувана робота тощо) визначається наявний та достат­ній досвід роботи потенційного покупця у сільському господарстві. Не визначено також, хто повинен дати висновок про наявність такого досвіду, сільськогоспо­дарської освіти та факту зайняття товарним сільсько­господарським виробництвом. У випадку, коли земель­на ділянка купується для створення селянського (фер­мерського) господарства, то відповідно до ст. 4 Закону

«Про селянське фермерське господарство» конкурсний відбір бажаючих створити таке господарство, проводить районна, міська конкурсна комісія. її склад формує райдержадміністрація або виконавчий орган місцево­го самоврядування і затверджує голова районної, місь­кої, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ради. Саме ця комісія і повинна дати висновок щодо наявності необхідної освіти та досвіду роботи в сіль­ськогосподарському виробництві покупця при придбан­ні ним земельної ділянки для використання її за ці­льовим призначенням із застосуванням інших орга­нізаційно-правових форм господарювання.

Право придбання земельних ділянок вищевказано­го цільового призначення мають тільки ті юридичні особи, в установчих документах яких (статут, установ­чий договір) передбачено ведення сільськогосподарсь­кого виробництва та на підставі цього ними отримана довідка статистичного органу про включення до єди­ного державного реєстру підприємств, установ, органі­зацій із зазначенням конкретних за кодами видів сіль­ськогосподарського виробництва.

При наявності декількох покупців на земельну ді­лянку сільськогосподарського призначення переваж­не право купівлі мають громадяни України, які постій­но проживають на території місцевої ради, де здійсню­ється продаж земельної ділянки, та відповідні органи місцевого самоврядування.

Дана стаття розповсюджує свою дію як на придбан­ня земельних ділянок сільськогосподарського призна­чення із земель державної і комунальної власності, так і із земель, що знаходяться у власності в юридичних осіб та громадян. При цьому земля може бути придба­на також і в іноземних громадян, осіб без громадянст­ва та іноземних юридичних осіб, яким земельна ділян­ка сільськогосподарського призначення перейшла у власність шляхом успадкування та повинна бути від­чужена протягом року.

Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод

1. Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право на­бувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-право­вих угод.

2. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Громадяни та юридичні особи України, а також те­риторіальні громади та держава, крім договору купів-лі-продажу, мають право набувати у власність земель­ні ділянки від інших власників на підставі договорів міни (бартеру), дарування, а також шляхом успадку­вання за законом або за заповітом та інших цивіль­но-правових угод.

Укладення вищезазначених цивільно-правових угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу Укра­їни та з урахуванням вимог Земельного кодексу. Зок­рема, за договором міни власник земельної ділянки може обміняти її як на іншу земельну ділянку, так і майно (житловий будинок, виробничі приміщення, тех­ніку, сільськогосподарську продукцію та ін.) Кожна із сторін міни вважається продавцем того майна (землі), яке він надає в обмін і покупцем майна (землі), яке вона отримує. До договору міни застосовуються відповідні правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не витікає із змісту відносин сторін.

За договором дарування власник земельної ділян­ки передає її безоплатно у власність іншій особі (фізич­ній чи юридичній).

Договори міни, дарування, а також інші цивільно-правові угоди щодо земельної ділянки підлягають обо­в'язковому нотаріальному посвідченню.

Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки

1. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотарі­ально посвідчуються.

2. Угоди повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові гро­мадянина, назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місцерозтангування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчужен­ня земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);

е) договірну ціну;

є) зобов'язання сторін.

3. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріаль­ного посвідчення.

Обов' язковими вимогами щодо оформлення угод (договорів) про перехід права власності на земельні ділянки є укладання угод виключно у письмовій фор­мі та їх нотаріальне посвідчення. Недотримання вка­заної вимоги відповідно до ст. 47 ЦК України тягне недійсність угоди.

Частиною 2 статті, що коментується, передбачені обов'язкові вісім умов, які повинні містити угода (до­говір) про перехід права власності на земельну ділян­ку. Договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по суттєвих умовах договору з надан­ням відповідних підтверджуючих документів: пред­мет угоди (земельна ділянка з визначенням місцероз-ташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму; документ, що підтверджує право

власності на земельну ділянку; відомості про відсут­ність заборон на відчуження земельної ділянки; відо­мості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призна­ченням (застава, оренда, сервітути тощо); договірна ціна; зобов'язання сторін. Відсутність в угоді (догово­рі) однієї (будь-якої) із передбачених цією статтею умов є підставою для визнання договору недійсним відпові­дно до законодавства України.

Угоди (договори) про перехід права власності ва земельну ділянку вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення у встановленому порядку.

Стаття 133. Застава земельних ділянок

1. У заставу можуть передаватися земельні ділян­ки, які належать громадянам та юридичним особам на праві власності.

2. Земельна ділянка, яка перебуває у спільній власності, може бути передана у заставу за згодою всіх співвласників.

3. Передача в заставу частини земельної ділянки здійснюється після виділення її в натурі (на місце­вості).

4. Заставодержателем земельної ділянки можуть бути лише банки, які відповідають вимогам, устано­вленим законами України.

5. Порядок застави земельних ділянок визначаєть­ся законом.

У порівнянні із ст. 31 чинного Закону України «Про заставу» даною статтею ЗК розширено коло осіб, які можуть передавати у заставу (іпотеку) земельні ділян­ки сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. Крім земельних ділянок, що належать громадянам, у заставу можуть передаватися земельні ділянки, що знаходяться у власності юридичних осіб. Застава земельної ділянки оформляється відповідним письмовим договором з обов'язковим нотаріальним посвідченням і може бути використана тільки під за­безпечення кредитних угод з банками, які відповіда­ють вимогам, встановленим законами України.

Земельна ділянка, яка перебуває у спільній власно­сті (частковій або сумісній), може бути передана у за­ставу за письмовою згодою всіх її співвласників.

В заставу може бути передана не обов'язково вся земельна ділянка, а лише певна її частина, але тільки після виділення цієї частини в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст. 34 Закону «Про заставу» іпотеч­ний заставодавець, якщо інше не передбачено догово­ром або законом, має право володіти і користуватися предметом застави відповідно до його призначення, достроково виконати основне зобов'язання, якщо це не суперечить змісту зобов'язання, реалізувати за письмо­вою згодою заставодержателя предмет застави з пере­водом на набувача основного боргу, забезпеченого за­ставою, передавати за письмовою згодою заставоутри­мувача предмет застави в оренду.


Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 71 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Глава 19. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами| Глава 21. Продаж земельних ділянок на конкурентних засадах

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.015 сек.)