Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Влада як соціальний феномен

Ознаки, джерела і функції політичної влади | Влада як соціальне явище суспільного життя. Ресурси влади | Легітимність влади. Основні типи легітимності | СУТНІСТЬ ВЛАДИ. | ДЖЕРЕЛА ВЛАДИ | РЕАЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ | КОНЦЕПЦІЇ ВЛАДИ | Понятие политической власти и ее существенные черты. | Основания политической власти, ее легитимность и структура | Основные функции, формы и уровни политической власти |


Читайте также:
  1. Бельский, К. С. Феноменология административного права. Смоленск, 1995.
  2. Билет 24. Лидерство как социально-психологический феномен.
  3. Билет 30. Общение как социально-психологический феномен.
  4. Богдан не совладал с собой — рассмеялся. Ковбаса мгновение растерянно смотрел на него, потом рассмеялся тоже — гулко и из нутра, от всей души.
  5. Бронислава Георгиевна, нахмурившись, хотела что-то сказать, но потом передумала, видимо, решив сначала выслушать Влада.
  6. В третьем параграфе рассматривается непосредственно феномен музыкального фанатизма как один из видов аддиктивного поведения.
  7. Виды обстанций. Соответствие типа обстанции и способов совладания с ней.

Категорія «політична влада» є основополож­ною в політичній науці. Н. Макіавеллі ви­значив політологію як науку про владу. Вла­да є підґрунтям і метою політики, головним об'єктом прагнень соціальних спільнот, груп і організацій, вона існує всюди, де є сталі об'єднання людей.

Різноманітність форм існування і прояву владної волі спричи­нила відмінність у підходах до усвідомлення її суті і викликала теоретичні дискусії про природу і соціальне призначення влади.

Політична влада - це специфічний вид соціального регулю­вання. У суспільстві можливі три види регулюючих взаємодій суб'єктів політики: ксеничний, що передбачає монопольне правління одноосібного суб'єкта влади при фактичному відчуженні від неї всіх інших суб'єктів політики; химерний — правління всіх, незалежно від їх можливостей і компетенції; симбіозний - розум­не правління на основі суспільної домовленості і правового розподілу владних повноважень.

У визначеннях влади відбивається її багатоаспектність і ак­центується певний бік її прояву.

У найстарішій легітимістській концепції влади абсолютизуються правові принципи влади. Так, давньокитайський теоретик легізму Шан Ян (390-338 до н.е.) виступив з обґрунтуванням управління, що спирається на закони (фа) і суворі покарання (трактат «Книга правителя області Шан», IV ст. до н.е.). Але закон у нього і представників школи «законників» (фацзя) мав суто наказову фор­му, яку можна заповнити будь-яким довільним змістом і наділити будь-якою санкцією за повної свободі самого законодавця.

Поведінське розуміння влади (біхевіористський підхід) харак­теризує її як особливий тип поведінки, за якого одні суб'єкти керу­ють, а інші підкорюються, і особливу сутність, носієм якої висту­пає індивід. Цю сутність вбачали в деякій локалізованій енергії, яка примушує підкорюватись інших індивідив. Американський політолог Г. Лассуелл стверджував, що воля до влади і володіння «політичною енергією» дають початкові імпульси для виникнення владних відносин. Біхевіористи розглядали владу як засіб оптимізації життєвих умов індивіда і самоціль, що визначається гедоністичною спрямованістю до збільшення життєвих благ.

Психологічні концепції базуються на біхевіористському підході і розкривають суб'єктивну мотивацію поведінки реальних індивідів, витоки влади, що коріняться у свідомості і підсвідомості людей. Психоаналіз трактує владу як спосіб панування несвідомого над людською свідомістю. За 3. Фрейдом прагнення влади є сублімацією пригнічуваного лібідо — потягу суто сексуального характеру. Володіння владою суб'єктивно компенсує фізичну і духовну неповноцінність індивідів. Виникнення владних відносин розглядається як взаємодія волі до влади в одних і готовності до підкорення - в інших.

Ф. Ніцше (1844-1900) у праці «Воля до влади» категорично стверджував, що єдина гідна людини цінність - це найбільша кількість влади, яку вона в змозі засвоїти. Такою цінністю володіють лише деякі неординарні індивіди - надлюди, що робить їх єдиним сенсом, метою і виправданням соціальної історії. Вона розглядається ним через призму боротьби двох воль за владу - волі сильних, вищих видів, аристократичних панів, і волі слабких - маси злидарів, рабів, «натовпу», людського «стада». В інтерпретації Ніцше аристокра­тична воля до влади означає інстинкт піднесення і волю до життя, а рабська воля до влади - інстинкт занепаду, волю до смерті. Він трактує волю до накопичення сили і збільшення влади як органічну властивість усіх соціальних і політико-правових явищ. Відповідним чином Ніцше вирізняє два основні типи державності - аристокра­тичний і демократичний. Аристократичні держави - теплиці для розвитку високої культури і для вирощування суперменів, демократичні - їх антипод, культивуючий недолюдків. Ніцше - не­примиренний супротивник ідеї і практики народного суверенітету.

Системний підхід ґрунтується на похідності влади від соціальної системи, а не від міжособистісних відносин, і розгля­дає її як функціональну здатність соціальної системи самореалізовуватись виконанням зобо-в'язань, прийнятих перед суспільством.

У телеологічних концепціях влада розглядається як спро­можність у досягненні певної мети і отриманні бажаних результатів.

Структурно-функціоналістські інтерпретації трактують владу як відносини нерівноправних суб'єктів - керуючих і керованих, поведінка яких обумовлена їх неоднаковими соціальними стату­сами і ролями. Будь-яке суспільство влаштоване ієрархічно, в ньому диференційовані управлінські та виконавчі соціальні ролі. Влада - властивість соціальних статусів і ролей, яка дозволяє контролювати засоби впливу. Інакше кажучи, структурно-

функціональний аналіз вбачає у владі спосіб самоорганізації соціальної спільноти, що ґрунтується на доцільності розподілу функцій управління та виконання.

Уреляціоністських трактовках влада постає як взаємодія суб'єк­та і об'єкта, де суб'єкт за допомогою певних засобів контролює об'єкт. Такий підхід дозволяє визначити структуру влади і синтезувати її різноманітні характеристики. Основні компоненти влади - суб'єкт і об'єкт, засоби (ресурси) і процес, який приводить у рух усі її елементи.

У межах соціальної конфліктології влада розглядається че­рез відносини класового панування і підкорення. Природа пану­вання обумовлена економічною нерівністю класів: політична вла­да буржуазії над пролетаріатом ґрунтується на її економічному пануванні і потенціалі державного примусу.

Соціальна нерівність не вичерпується лише класовими відмінностями, а зведення владних відносин до класових звужує обсяг їх повноважень. Влада існує всюди, де є нерівність соціальних статусів в їх комплексній якості.

Влада відрізняється від панування, оскільки їй властиві два елементи - «матеріальний примус» і переконання тих, що підко-рюються, у справедливості підкорення. Відсутність другого елемента перетворює владу в панування, тому панування - більш вузьке понят­тя, ніж влада, і завжди пов'язане із застосуванням силової технології. Зокрема, М. Вебер вважає, що панування є шанс зустріти підкорення певному наказу. Є й інші підходи до тлумачення панування.

Французький політолог М. Дюверже відзначає двоїстість вла­ди: з одного боку, вона є інструментом панування одних груп суспільства над іншими, з іншого - ефективним засобом інтеграції і забезпечення соціальної солідарності всіх членів суспільства.


Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 115 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Новые тенденции в развитии политической влас­ти| Структура влади

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)