Система органів шкірного покриву

Вона складається з власне шкіри і похідних шкіряного покриву: волосся, копит, ратиць, нігтів, рогів, потових, сальних і молочних залоз.

Шкіра є першим біологічним бар'єром організму, який захищає його від шкідливих впливів зовнішнього середовища - механічних, хімічних, біологічних подразнень. Вона бере участь у теплорегуляції, диханні, є важливим органом виділення. Шкіра сприймає подразнення зовнішнього середовища і встановлює зв'язок з ним через нервову систему. У підшкірному шарі відкладається жир.

Шкіра складається з трьох шарів: надшкір'я (епідерміс), основи шкіри (дерма) і підшкірного шару.

Із свійських тварин найтовстіша шкіра у великої рогатої худоби – від 4,5 до 6,0 мм, в овець - від 0,7 до 2,0 мм, у свиней (без підшкірного сала) – від 0,6 до 3,0 мм. Загальна маса шкіри у великої рогатої худоби від 20 до 40 кг, в овець 5-7 % ваги тіла без руна. Основа шкіри з епідермісом, яка знята із забитої тварини, називається шкурою.

Волосся захищає організм від охолодження, шкіру - від механічних пошкоджень, також виконує функцію дотику. Волосся є похідним епідермісу. Частина волосини, яка виступає з шкіри, називається стрижнем, а частина, яка міститься у шкірі - її коренем. Потовщення основи кореня називається волосяною цибулиною. Через неї відбувається живлення волосини і забезпечення її росту. Корінь волосини оточений волосяною сумкою, до якої прикріплюється м'яз, який при охолодженні тіла скорочується і піднімає волосину, зменшуючи тим самим втрати тепла з поверхні тіла тварин.

Волосся у тварин росте, старіє і випадає. Це явище обумовлене станом волосяної цибулини, яка з часом старіє і виходить назовні, а сосочок дає початок новій волосині. Зміна волосся у тварин називається линянням. Розрізнюють линяння перманентне, тобто постійне, сезонне (навесні і восени) і вікове, або ювенальне.

У шкірі розрізнюється ряд специфічних залоз: сальні, потові та молочні. Сальні залози лежать в основі шкіри поблизу коріння волосся і відкриваються вивідними протоками у волосяні піхви. Ці залози виділяють секрет - шкірне сало, яке змащує ростуче волосся і шкіру, захищає її від висихання і частково від змочування водою.

Потові залози розміщуються нерівномірно на всій поверхні тіла, розміщуючись глибоко в основі шкіри біля підшкірного шару. Вивідні протоки потових залоз відкриваються у волосяні сумки або на поверхню шкіри. З потом з організму виводяться вода, сечовина, білок (у коня), продукти мінерального обміну та ін. Виділення і випаровування поту сприяє охолодженню тіла і захищає організм від перегрівання. Потовиділення у тварин регулюється нервовою системою.

Молочні залози у самиць досягають повного розвитку в кінці вагітності (у самців - залишаються недорозвиненими). У різних видів тварин різна кількість молочних залоз: у собак і кішок - 8-10, у свиней - 10-16. У жуйних тварин і коней молочні залози знаходяться у задній частині черева між стегнами і називаються вим'ям. Вим'я корів складається з двох пар молочних залоз: правої і лівої. Кожна половина в свою чергу поділяється на передню і задню чверті, які мають по одному соску (дійці) з одним сосковим каналом.

У корів часто зустрічаються додаткові, рудиментарні дійки. Дійки за формою бувають циліндричні, конічні, пляшкоподібні, грушоподібні. Довжина дійок становить від 2 до 14 см. Для машинного доїння придатні корови з дійками завдовжки 4-9 см і діаметром 1,8-3,2 см. Зовні вим'я покрите тонкою еластичною шкірою з м'яким волоссям. У шкірі вим'я є багато потових і сальних залоз. Тому при неправильному догляді за вим'ям на дійках можуть утворюватись тріщини, що часто приводить до захворювання всього органа. Шкіра на дійках багата на чутливі закінчення.

Кількість секрету (молока), що утворюється у вимені, у першу чергу залежить від маси залозистої тканини, а також розвитку кровоносних судин, що постачають поживні речовини у вим'я. Для утворення 1 л молока через вим'я повинно протікти біля 500 л крові. Складові частини крові зазнають у залозистій тканині вимені складних хімічних перетворень для утворення секрету. Склад молока відповідає потребам організму, що росте. Чим швидше росте приплод, тим багатше материнське молоко на різноманітні поживні речовини, білки, жири, солі кальцію і фосфорної кислоти. У перші дні після родів виділяється молозиво. За своїм складом молозиво ближче до крові, ніж звичайне молоко. Тому випоювання молозивом забезпечує поступовий перехід від плацентарного живлення до молока. Неповне видоювання гальмує утворення молока і веде до поступового запуску корови. Для того, щоб видоїти більшу частину утвореного молока, необхідно визвати рефлекс молоковіддачі. Під час масажу вим'я подразнюються чутливі нервові закінчення як на поверхні шкіри, так і в його середині. Збудження рецепторів сприяє виділенню у корів гормону окситоцину, що позитивно впливає на спорожнення альвеол і протоків вимені від молока.

1.2.3. Система органів травлення

Ця система забезпечує фізичні, хімічні і фізіологічні процеси по перетворенню корму в прості речовини, що можуть засвоюватись організмом як для синтезу структур клітин, так і для утворення енергії. Система органів травлення являє собою трубку з вхідним і вихідним отворами. У ній чотири відділи: органи ротової порожнини і глотки; стравохідно-шлунковий відділ (стравохід і шлунок); відділ тонких кишок (тонкі кишки, печінка, підшлункова залоза), відділ товстих кишок.

Ротова порожнина є початковим відділом системи. У ротовій порожнині їжа подрібнюється, змочується слиною і переміщується у глотку. До органів ротової порожнини відносяться губи, щоки, зуби, ясна, тверде і м'яке піднебіння, язик і слинні залози.

Зуби - найтвердіші утворення в організмі. Вони захоплюють і подрібнюють корм. Зуби побудовані з дентину, емалі та цементу. У середині зуба проходить зубна порожнина, заповнена зубною пульпою, в якій розгалуджуються судини і нерви. У залежності від функції зуби мають різну будову і форму. Передні зуби називаються різцями, задні - кутніми. Всього постійних зубів у коней 36 (40 - у самців), у великої рогатої худоби - 32, у свиней - 40 (44 у самців).

У слизовій оболонці губ, піднебіння, щік, язика знаходяться слинні залози. Вони виробляють дуже складний секрет - слину, що сприяє розчиненню полісахаридів корму. Просочений слиною корм легко проковтується. За добу виділяється в середньому: у коня 40 л слини, у великої рогатої худоби - 50-80 л, у свиней -15 л.

Глотка є безпосереднім продовженням ротової порожнини. Вона розміщена позаду піднебінної занавіски, за нею йдуть гортань і вхід у стравохід. Стравохід являє собою довгу трубку, що починається від глотки і закінчується у шлунку.

Шлунок. Їжа з ротової порожнини поступає у шлунок, де вона піддається подальшій хімічній і механічній обробці. Шлунок є резервуаром для більш-менш тривалого зберігання кормових мас. Це мішкоподібне розширення травної трубки, в яке з одного боку входить стравохід, а з другого - починається кишечник. Розширення травної трубки може бути у вигляді однієї камери або їх ряду. Відповідно до цього розрізняють шлунки однокамерні (у собаки, коней, свиней) і багатокамерні (у жуйних тварин). Багатокамерний шлунок у жуйних складається з передшлунків: рубця, сітки, книжки і власне шлунка (сичуга). Місткість передшлунків у великої рогатої худоби досягає 100-150 л. У передшлунках корм може знаходитися протягом 10-14 діб, проходячи механічну і біологічну обробку. У середині рубця від стравохідного отвору проходить стравохідний жолоб, утворений складками слизової оболонки і потовщенням м'язової оболонки, що продовжується у сітці. Під час споживання рідини складки слизової оболонки стравохідного жолоба змикаються майже у трубку і по ньому рідина надходить у книжку, обминаючи рубець і сітку. У молодих тварин стравохідний жолоб розвинений, з віком він зменшується.

У шлунку корм під впливом ферментів шлункового соку зазнає істотних хімічних змін. Під його дією проходить розщеплення білків, окремих жирів, частково вуглеводів корму.

Внаслідок ремиґання, тобто відригування корму, повторного пережовування та ковтання, корм зазнає додаткового механічного впливу. Передшлунки заселяють більш, ніж 114 видів мікроорганізмів, які забезпечують перетравлення клітковини (до 60%), що є основною складовою частиною рослинного корму і не могла б засвоюватись організмом у зв’язку з тим, що у шлунковому соці тварин відсутні ферменти, що забезпечують її травлення.

Мікроорганізми рубця синтезують також вітаміни групи В і вітамін К. Тому дорослі тварини можуть обходитись мінімумом цих вітамінів у кормах. Але молодняк, в якого рубець ще не зформований, потребує цих вітамінів.

У значній мірі перетравлена кормова маса (хімус) поступає з шлунку у тонкий відділ кишок, який поділяється на дванадцятипалу, порожню і здухвинну кишки. У них продовжується перетравлення складових частин корму і процес всмоктування продуктів травлення: амінокислот і пептидів (продукти розщеплення білка); гліцерину, жирних кислот (продукти розщеплення жирів); глюкози і фруктози (продукти розщеплення вуглеводів. За походженням і функціонально з відділом тонких кишок пов'язані два органи - печінка і підшлункова залоза, що відкриваються вивідними протоками у дванадцятипалу кишку.

Печінка у жуйних тварин знаходиться у правому підребер’ї, у свиней та собак – рівномірно у лівому та правому підребер’ї. Печінка виділяє жовч, що накопичується у жовчному міхурі і через жовчний проток надходить до дванадцятипалої кишки. У коней жовчний міхур відсутній. Жовч сприяє перетравленню жирів у відділі тонких кишок. Печінка бере участь в обміні речовин, є органом, де проходить синтез білків, необхідних для життєдіяльності організму. У печінці синтезується і відкладається глікоген, який є джерелом енергії. Вона ж відіграє і бар'єрну (захисну) роль: у ній руйнуються різні отруйні речовини, що надходять до кишечника воротною веною, знешкоджуються наявні у крові продукти розпаду білків, перетворюючись у сечовину.

Підшлункова залоза - це залоза зовнішньої і внутрішньої секреції. Вона сірого кольору, розміщується вздовж дванадцятипалої кишки. Її зовнішній секрет (панкреатичний сік) утворюється у альвеолах і надходить у протоку підшлункової залози, що впадає у дванадцятипалу кишку. Між альвеолами підшлункової залози знаходяться скупчення дрібних клітин, що називаються острівцями Лангерганса. Вони не мають проток і виділяють у кров інкрети, що містять гормони - глюкагон та інсулін. Ці гормони регулюють обмін вуглеводів в організмі.

Відділ товстих кишок набагато коротший від відділу тонких кишок і поділяється на сліпу, ободову та пряму кишку. Сліпа кишка у коней досить велика і місткістю майже вдвічі перевершує шлунок. У сліпій кишці коней клітковина рослинного корму піддається бактеріальному бродінню, завдяки чому розщеплюється (біля 40%) до форм, що використовуються організмом. У товстому відділі кишечника свиней перетравлюється 15-20% клітковини. Травлення у товстому відділі кишечника відбувається переважно за допомогою ферментів, принесених хімусом з тонких кишок. У товстому кишечнику через його слизову оболонку всмоктується вода, мінеральні солі, а також поживні речовини. Вміст товстого кишечника, що залишився після всисання, склеюється слизом і формується у кал. Кал періодично виводиться з організму під дією нервових імпульсів, що надходять з центру дефекації, розміщеного у поперековій частині спинного мозку.

1.2.4. Система органів дихання

Сукупність органів, що забезпечують споживання кисню організмом і видалення з нього вуглекислого газу, називається системою органів дихання. До них належать легені, в яких власне відбувається газообмін, і шляхи, через які проходить повітря: носова порожнина, гортань, трахея.

Носова порожнина - початковий відділ дихальних шляхів, що лежить у лицьовому черепі над ротовою порожниною і відокремлений від неї твердим піднебінням. Вхіддо носової порожнини утворюють ніздрі. Шкіряний покрив між ніздрями не має волосся, утворюючи у великої рогатої худоби носогубне дзеркальце, у свиней - хоботок. Орган нюху розміщений у носовій порожнині, через яку повітря попадає до гортані.

Гортань - складний порожнистий орган, що знаходиться між глоткою і трахеєю, призначений для проходження повітря, утворення звуків і захисту органів дихання від потрапляння до них корму. Звук утворюється коливанням голосових зв'язок при проходженні повітря через вузьку щілину, утворену голосовими губами. Внаслідок великої чутливості слизової оболонки гортані і незначні її подразнення викликають кашель і чхання, що перешкоджає потраплянню шкідливих речовин до дихальних шляхів або сприяє видаленню тих, що вже потрапили.

Від гортані відходить трахея, що являє собою трубку, утворену хрящами. Вони мають форму незамкнутих кілець, з'єднаних зв'язками. Гортань закінчується у грудній порожнині, поділяючись на два бронхи - правий і лівий. Головні бронхи, багаторазово розгалужуючись, утворюють так зване бронхіальне дерево. Найдрібніші бронхи - це бронхіоли, які на кінцях розширяються у сліпі міхурці - легеневі альвеоли. Сукупність альвеол і утворює паренхіму легенів - парного дихального органу. Кожна альвеола зовні обплетена густою сіткою кровоносних капілярів, на які розгалуджується легенева артерія. Саме тут і проходить обмін газів між кровоносною системою і легенями, який називається диханням.

Дихання - це невід'ємна ознака життя. В організмі тварин запасів кисню непередбачено. Тому їх організм потребує постійного надходження кисню із зовнішнього середовища. Постійно і безперервно з організму повинен виводитись вуглекислий газ, що утворюється у процесі обміну речовин і у значних кількостях є отруйною сполукою. Таким чином, дихання - це складний безперервний процес оновлення газового складу крові, що підтримує в організмі оптимальний рівень окислювально-відновних процесів. У процесі дихання розрізняють зовнішнє дихання, транспортування газів кров'ю і внутрішнє дихання. Зовнішнє дихання - це газообмін між організмом і зовнішнім середовищем.

До апарату зовнішнього дихання відносяться дихальні шляхи, легені, плевра, скелет грудної клітки і її м'язи, а також діафрагма.

Обмін повітря між альвеолами легень і зовнішнім середовищем відбувається внаслідок ритмічних дихальних рухів грудної клітки. Легені не мають мускулатури, тому вони пасивно розширюються вслід за розширенням грудної клітки або стискаються вслід за її спаданням. Кількість дихальних рухів залежить від інтенсивності обміну речовин. В організмі молодих тварин дихання частіше, ніж у дорослих. Високопродуктивні тварини мають більше дихальних рухів за хвилину, ніж менш продуктивні. Частота дихальних рухів непостійна і залежить, крім означених факторів, від статі тварин, породи, впливу зовнішнього середовища, стану нервової системи та ін. Кількість дихальних рухів у стані спокою коливається: у коней 8-16 за хвилину, великої рогатої худоби-15-30, у вівці та кози 12-20 за хвилину.

Тварини дихають атмосферним повітрям, в якому міститься 20,94% кисню, 0,03% вуглекислого газу та 79,03% азоту. У повітрі, яке видихують тварини, знаходиться 16,3% кисню, 4% вуглекислого газу, 79,7% азоту. Кров переносить кисень від легень до тканин, а вуглекислий газ - від тканин до легень.

Сукупність окисно-відновних ферментативних процесів у кожній клітині організму, називається клітинним диханням.

Дихання регулюється дихальним центром, розміщеним у довгастому мозку. Дихальний центр перебуває постійно у стані активності.

Дата добавления: 2015-07-25