Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Визначити правові основи спеціальної допомоги дітям із обмеженими психофізичними можливостями.

Дати визначення спеціальної психології як науки. Визначити предмет, завдання та методи. Висвітлити значення спеціальної психології та її міждисциплінарні зв’язки. | Визначити та охарактеризувати основні закономірності психічного розвитку людини. Назвати та охарактеризувати види дизонтогенезу (порушеного розвитку). | Схарактеризувати причини виникнення ЗПР. Висвітлити класифікацію ЗПР за К.С. Лебединською. | Висвітлити методи психолого-педагогічної діагностики дітей з обмеженими психофізичними можливостями. | Назвати й розкрити значення традиційних і нетрадиційних технологій навчання і виховання дітей з обмеженими психофізичними можливостями. | Розкрити особливості інтеграційних процесів в сучасній Україні. Дайте визначення понять „інклюзія”, „інтеграція” та охарактеризуйте її типи і форми. | Схарактеризувати лінгвістичні та психолінгвістичні основи спеціальної педагогіки. Розкрити соціальний аспект мовленнєвого спілкування. | Схарактеризувати основні форми організації навчально-виховного процесу в умовах загальноосвітньої спеціалізованої школи-інтернату для дітей з тяжкими вадами мовлення. | Висвітлити особливості альтернативних форм навчання дітей з ПМР, які застосовуються в сучасних умовах. | Визначити особливості, напрями та принципи організації навчально-виховного процесу дітей з порушеннями зору. |


Читайте также:
  1. Визначення спеціальної психології як науки. Галузі спеціальної психології. Зв’язок спеціальної психології з іншими дисциплінами.
  2. Визначити кількість рухомого складу на спроектованому маршруті міського пасажирського транспорту в різні періоди доби
  3. Визначити особливості, напрями та принципи організації навчально-виховного процесу дітей з порушеннями зору.
  4. Визначити правильну кореспонденцію рахунків з оприбуткування готової продукції від основного виробництва.
  5. Визначити та охарактеризувати основні закономірності психічного розвитку людини. Назвати та охарактеризувати види дизонтогенезу (порушеного розвитку).
  6. Виплата одноразової допомоги у разі смерті потерпілого

Питання зі спеціальної педагогіки і психології

Теоретичні питання

1. Дати визначення спеціальної педагогіки як науки. Визначити об’єкт, предмет і завдання. Висвітлити її значення та зв’язки з іншими науками. Спеціальна педагогіка - це пед.наука про закономірності й особливості розвитку навчання і виховання дітей з ОПФМ, спеціальні методи і прийоми та засоби освіти. Значимий вклад у становлення спец. педагогіки зробили Л.Виготський, Л.Занков, Ж.Шиф, І.Єременко, В. Бондар, О.Хохліна та ін. Об'єктом спецпедагогіки є спеціальна освіта людей з особливими освітніми потребами як соціокультурний, педагогічний феномен. Предметом є теорія і практика спеціальної освіти, що включає вивчення особливостей розвитку та навчання дитини з ОПФМ, її становлення і соціалізації як особи, використання цих знань для знаходження якнайкращих шляхів, засобів, умов, які могли б забезпечити корекцію фізичних або психічних недоліків, компенсацію діяльності порушених органів і систем організму і освіту такої людини з метою її соціальної адаптації і інтеграції в суспільство. Мета: забезпечити оптимальні умови для розвитку навчання і виховання дітей із ОПФМ та підготовити до самостійного, незалежного життя в межах їх можливостей дев'яти категорій осіб з особливими потребами: нечуючі (глухі), слабочуючі, незрячі, слабозорі, особи з порушеннями мовлення, розумово відсталі, особи із ЗПР, особи з порушеннями опорно-рухового апарату та особи з порушеннями емоційно-вольової сфери. Завдання: вивчає педагогічні закономірності розвитку особи в умовах обмежених можливостей життєдіяльності; виявляє корекційні і компенсаторні можливості конкретної людини відповідно до структури порушення і соціально-особистісних умов її існування; визначає і обгрунтовує побудову педагогічних класифікацій різних категорій людей з обмеженими можливостями життєдіяльності; досліджує і встановлює закономірності спеціальної освіти, реалізує існуючі педагогічні системи освіти людей з обмеженими можливостями, прогнозує виникнення і затвердження нових педагогічних систем; розробляє наукові основи і принципи освіти, її зміст, методи, технології і організаційні умови; створює і реалізує освітні корекційно-педагогічні, компенсаторні та реабілітаційні програми, відповідні потребам людей з обмеженими можливостями; вивчає процеси соціальної адаптації, абілітації, реабілітації і інтеграції людей з обмеженими можливостями і сприяє їх реалізації на різних ступенях життєвого циклу; розробляє і реалізує програми професійної підготовки, профконсультування, профорієнтації, соціально-трудової адаптації людей з обмеженою працездатністю; взаємодіє з соціальною педагогікою за всіма проблемами, що відносяться до людей з обмеженими можливостями життєдіяльності і що виходить за рамки загальноприйнятого соціокультурного стандарту; досліджує, створює і реалізує педагогічні засоби і механізми профілактики виникнення порушень розвитку; спільно із загальною педагогікою розробляє і впроваджує у життя концепцію інтеграції в освіті і соціокультурній сфері, здійснює психолого-педагогічну підготовку батьків, що мають дітей з обмеженими можливостями здоров'я і життєдіяльності.

Спеціальна педагогіка є самостійною педагогічною наукою й поєднує такі галузі: сурдопедагогіку, тифлопедагогіку, олігофренопедагогіку, логопедію, а такожспеціальну психологію, яка поділяється на такі складові: олігофренопсихологія - психологія особи з порушеннями інтелектуального розвитку. тифлопсихологія – психологія осіб з порушеннями зору; сурдопсихологія - психологія осіб з порушеннями слуху; логопсихологія – психологія осіб з мовленнєвими порушеннями; психологія осіб з порушеннями опорно-рухового апарату; психологія осіб з порушеннями емоційно-вольової сфери і соціальної поведінки. Відповідно різні галузі спеціальної психології вивчають своєрідність психіки осіб з порушеннями психофізичного розвитку різних категорій. Основні педкатегорії: розвиток, навчання і виховання, корекція, компенсація, соцреабілітація й адаптація. Спеціальна педагогіка досліджує питання розвитку диференційованої системи спеціальних освітньо-виховних закладів для дітей із ОПФМ, особливостей їхнього інтегрованого навчання та виховання в умовах масової школи, кожного типу спеціальних шкіл, сімейного виховання дітей з ОПФМ, надання психолого-педагогічної допомоги дорослим із ОПФМ, психолого-педагогічного супроводу у процесі післяшкільної соціальної адаптації. Має тісні внутрішньосистемні зв'язки з психолого-педагогічними науками та міжсистемні зв'язки з медико-біологічними та лінгвістичними науками.

 

2 Розкрити науково-теоретичні основи спеціальної педагогіки, історію її розвитку та становлення як педагогічної науки. Спеціальна педагогіка пройшла тривалий шлях свого розвитку протягом тисячоліть й певний відрізок становлення української спец педагогіки був спільним з Росією. І. Яременко – укр. дефектолог визначив історичні періоди розвитку спец. педагогіки України: 1. Дореволюційний – до 1918 р., коли проблеми розвитку дітей були справою тільки батьків, держава дітьми з ОПФМ не цікавилася. 2. Післяреволюційний період – після 1918 р. Із запровадженням закону «Про всеобуч» все дитяче населення було зобов’язане навчатися в школі й виявилося, що не всі здатні оволодіти програмою. Це сприяло організації: системи спец. освіти для дітей з ОПФМ; Інституту дефектології (дир. Л. Виготський); створенню лабораторії по вивченню навчальних можливостей таких дітей. Зокрема, лабораторія Соколянського у Харкові. В системі охорони здоров'я створювалися відділення для дітей із ОПФМ. Система соц. забезпечення організовувала притулки. Почали розроблятися (з 1930 р.) теоретичні основи (на той час) дефектології, що грунтувалися на теорії Л. Виготського про складну структуру аномального розвитку, первинний дефект й вторинні наслідки. 3. Післявоєнний період – 1945 р. Відновилася система спец освіти і доповнилася освітніми закладами для дітей з порушеннями мовлення, ЗПР, опорно-рухового апарату. Спец педагогіка інтенсивно розробляла питання теорії навчання і виховання, методи, прийоми та засоби. Були досягнення світового значення. Зокрема, учениця Соколянського – Ольга Скороходова (сліпоглухоніма), яка закінчила школу, інститут і стала кандидатом пед. наук. Написала книги «Як я сприймаю навколишній світ» і «Як я сприймаю і уявляю навколишній світ». 4. період – з 1990 р. Разом з вибором Україною незалежного та демократичного напряму розвитку суспільства, у 1991 р. нашою державою визнано Конвенцію ООН «Про права дитини», посилено увагу до якості й доступності освіти для дітей з особливими освітніми потребами. Так, Конвенція ООН «Про права дитини» зазначає, що «...усі діти мають право на освіту, і, як наслідок цього, право на прогрес». Українська спец педагогіка набула подальшого розвитку і спрямування, а саме навчання і виховання дітей здійснюється в 8-ми типах спец. закладів; розроблені освітні стандарти для початкової школи; з 2001 р. Всеукраїнський фонд «Крок за кроком» спільно з Міністерство освіти і науки України та Інститутом спеціальної педагогіки АПН України започатковано науково-педагогічний експеримент «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з ОПФМ шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх закладах».

 

Визначити правові основи спеціальної допомоги дітям із обмеженими психофізичними можливостями.

Міжнародні правові документи про громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права проголошують і визнають права всіх людей на життя, свободу і особисту недоторканість, гідність, свободу переконань, слова, релігії, мирних зібрань та асоціацій, право на працю, відпочинок, на соціальне забезпечення, на захист матеріальних і моральних інтересів. Особливо значущим в системі загальноприйнятих свобод і прав людини визнається право на освіту. Це право всіх громадян. Жодна дитина чи підліток не може бути позбавлений цього права з причини розумової чи фізичної недостатності так само, як і за ознакою статі чи приналежності до етнічної меншості.

Права всіх дітей закріплено в ряді важливих міжнародних документів і знаходить відображення у відповідних законодавчих актах України, гарантуються державою в головному її законі – Конституції України.

Світова спільнота визнає ряд міжнародних правових документів, що захищають права осіб з обмеженими можливостями. Наступним етапом визнається етап удосконалення нормативно-правової бази кожної країни у відповідності з її економічними і політичними можливостями, на основі загальноприйнятих міжнародних правових документів, через їхню конкретизацію та адаптацію стосовно умов цієї країни.

Основні ідеї існуючих універсальних міжнародних правових документів, що стосуються прав і свобод осіб з обмеженими можливостями, на сьогодні розроблено і представлено в таких документах ООН:

Загальна декларація (тобто заява) прав людини (1948); Декларація про права розумово відсталих осіб (1971); Декларація про права інвалідів (1975); Конвенція (тобто угода) про права дитини (1989); Європейська хартія аутистів (1992).

У відповідності до принципів Загальної декларації прав людини (1948) особи з обмеженими можливостями будь-якої категорії можуть здійснювати не тільки весь комплекс громадських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, закріплених в цьому документі, але й визнаним за ними правом здійснювати їх на рівних умовах з іншими людьми.

Загальна декларація прав людини стала відправним пунктом для розробки багатьох інших документів з даної проблеми, в яких особливу увагу було звернуто на необхідність забезпечення захисту дітей, в тому числі і дітей з обмеженими можливостями.

Декларація ООН про права розумово відсталих осіб (1971) спрямована на докорінну зміну ставлення суспільства до цієї категорії населення. Цей документ проголошує, що розумово відстала людина має невід'ємне право на визнання її людської гідності. Теперішнє і майбутнє цих людей повинно засновуватися на дотриманні суспільством тих самих прав людини, які належать всім людям. Генеральна Асамблея ООН 20 листопада 1989 року прийняла Конвенцію про права дитини. Цю Конвенцію інакше називають як „велика хартія (рукопис, документ) свобод для дітей, світова конституція прав дитини”. Головна мета Конвенції – максимальний захист інтересів дитини, її положення зводяться до чотирьох важливих вимог, які повинні забезпечити права дітей. Це – виживання, розвиток, захист і забезпечення активної участі в житті суспільства. Стаття 23 цієї Конвенції присвячена дітям з обмеженими можливостями, а також правам „неповноцінної в розумовому або фізичному відношенні дитини на гідне життя у суспільстві”

В 1992 році розроблено Європейську хартію аутистів, в якій акцентується необхідність виділення прав аутистів та особливо – необхідність їх захисту, а також введення в дію у кожній державі відповідним законодавством. В хартії враховані положення Декларації ООН (1971, 1975), і включені пункти, за якими передається право аутистів на: самостійне життя і розвиток відповідно їх можливостям; точну діагностику і клінічну оцінку, доступну і неупереджену, одержання відповідної освіти; участь (особисто або їх законних представників) у прийнятті будь-якого рішення, яке може певним чином вплинути на їх майбутнє; повноцінну участь в оздоровчих і спортивних заходах; юридичну допомогу, а також на збереження всіх їх законних прав; захист від загрози бути необгрунтовано вміщеними у психіатричну лікарню або в будь-який інший заклад закритого типу; доступ до власної особистої справи, що містить дані медичного, психологічного, психіатричного та освітнього характеру; створення сім'ї, без примусу до цього й експлуатації та ін.

Зміст основних міжнародних документів, що стосуються прав осіб з ОПФР, дозволяє зробити такі висновки.

1. Принцип рівності прав, представлений у всіх названих документах, надає особам з обмеженими можливостями ті ж права, що і всім людям.

2. Особам з ОПФР належать особливі права (наприклад, право глухої людини користуватися послугами перекладача під час судового процесу). Особливі права для осіб з обмеженими можливостями представлені не в одному, а в багатьох правових документах.

4. Перерахувати основні причини ненормативного розвитку дітей. Назвати основні групи дітей з обмеженими психічними і фізичними можливостями. Розвиток – це процес кількісних і якісних змін в організмі, психіці, інтелектуальній та духовній сферах людини, зумовлених впливом зовнішніх, внутрішніх, керованих й некерованих факторів. Н енормативним або атиповим (від грец. – неправильний) розвитком називають порушений нормальний хід загального розвитку фізичним чи психічним дефектом дітей, що виник під впливом несприятливих екзогенних й ендогенних факторів на розвиток ембріону й плоду в період внутрішньоутробного розвитку, пологів та на ранніх етапах життя дитини до 3-х років. Ендогенні (генетичні) причини: спадкова схильність, вік, гормональний статус, вірусні та бактеріальні інфекції, що здатні змінити хід вагітності. Екзогенні (фактори середовища) причи ни викликають відхилення в розвитку, що впливають у різні періоди онтогенезу: в пренатальний період – патогенні агенти, які діють на плід у внутрішньоутробному розвитку (інфекції, фізичні, психічні травми, токсикози вагітності, інтоксикації, температурні впливи, хвороби вагітної жінки); в натальний – (травми, інфекції, асфіксія); в постнатальний – (травми, алкогольні, наркотичні, нікотинові інтоксикації, нестача харчування взагалі або вітамінна неповноцінність чи надлишок, токсичні речовини у воді й продуктах, радіація, стрес). На основі теорії Л. Виготського про первинний дефект відбувається вивчення порушень у дітей та залежно від типу порушення виокремлюють такі категорії дітей з ОПФМ: 1. з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом) (первинний дефект порушення слухової функції, а вторинний – мовлення); 2. з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором) (первинний – порушення зорового аналізатора, вторинний – порушення пізнавальної діяльності); 3. з порушеннями інтелекту (розумово відсталі) (первинний дефект – порушення формування пізнавальних здібностей і пізнавальної діяльності, а вторинний – порушення мовлення); 4. група дітей ЗПР (первинний –несформованість псих. процесів, вторинний – порушення пізнавальної діяльності і мовлення); 5. з мовленнєвими порушеннями (первинний – порушення усного мовлення, вторинний – писемного); 6. з порушеннями опорно-рухового апарату (первинний – порушення моторно-рухової функції м'язової системи, вторинний – порушення пізнавальної діяльності та мовлення); 7. зі складною структурою порушень (розумово відсталі сліпі чи сліпоглухонімі та ін.) два первинних дефекти – порушення аналізаторів і порушення ЦНС; 8. з емоційно-вольовими порушеннями та діти з аутичними порушеннями (аути - порушення комунікативної функції) (первинний – порушення навчальної діяльності, вторинний – порушення мовлення). Статистичні дані демографічних процесів свідчать, що в Україні з кожним роком зростає кількість дітей із проблемами розвитку, сьогодні їх понад 152 тисячі, близько 58 тисяч сімей виховують дітей з ОПФМ. Від народження ця категорія дітей вимагає особливого підходу, бо через обмежені фізичні й психічні можливості вони нездатні самостійно, без спеціально організованих умов й спеціального педагогічного навчання і виховання адаптуватися до зростаючих соціальних вимог.

 

5. Схарактеризувати основні психолого-педагогічні особливості розвитку дітей із комбінованими порушеннями. В останні роки відмічається тенденція до збільшення чисельності дітей з складними комплексними порушеннями. На думку М. Жигоревої до складних порушень відносяться такі, що мають кілька первинних порушень (порушення аналізаторів і порушення ЦНС) й кожне з них, взяте окремо, може визначити структуру аномального розвитку. Складний дефект є не просто поєднанням двох і більше дефектів розвитку; він є якісно своєрідним і має особливу структуру, відмінну від складових його аномалій. Категорію дітей з складними дефектами складають: 1. Діти з РВ, обтяженою порушеннями слуху; 2. Діти з РВ, ускладненою порушеннями зору; 3. Діти глухі слабозорі; 4. Сліпоглухонімі діти; 5. Діти із ЗПР, яка поєднується з дефектами зору або слуху; 6. Глухі діти з порушеннями соматичного характеру (вроджені вади серця, захворювання нирок, печінки, шлунково-кишкового тракту). Причинами виникнення складних дефектів можуть бути: ендогенні й екзогенні фактори. Найбільш важкою групою дітей із складними дефектами виступають сліпоглухонімі діти. Специфічною особливістю навчання і виховання таких дітей є практично повна неможливість самостійно отримувати інформацію про оточуюче. Питання навчання і виховання дітей, що мають складні дефекти розроблялися І. Соколянським (1962),О. Мещеряковим (1974). Практичний та науковий досвід накопичений в Сергієво-Посадському дитячому будинку для сліпоглухих дітей (Г.Єпіфанов, 2003).Тут функціонує: дошкільне й шкільне відділення, навчально-трудові групи, групи для дітей з багато чисельними порушеннями. Вік вихованців від 3 до 18 років. Навчання і виховання проводиться за спеціальними навчальними планами. Перше завдання навчання – це формування системи навичок самообслуговування. Основне завдання – формування навичок практичних дій з предметами, використання соціальних способів дії з предметами у самообслуговуванні та формування навичок поведінки, спрямованих на задоволення власних природних потреб. Під час первинного навчання сліпоглухонімої дитини формуються образи побутових предметів і навички правильного поводження з цими предметами. Навчання - це певний дотик дорослого, що стає сигналом до активної дії дитини. Таким шляхом виникає і формується сигнальність поведінки, тієї поведінки, яка здійснюється у відповідь на жест іншої людини. Подібні перші сигнальні дотики і є першими засобами спілкування. Виникнення діяльності спілкування, формування перших спеціальних засобів спілкування - жестів - є другим завданням навчання, що забезпечує психічний розвиток сліпоглухонімої дитини. Третім етапом є - етап розвитку діяльності спілкування - формування словесного мовлення, яке формується в дактильній формі. Після засвоєння дактильного алфавіту дитині можна дати будь-яке слово, співвідносячи його з відповідними жестами і предметами. В процесі засвоєння дактильного алфавіту учень навчається як відтворювати кожну пальцеву конфігурацію, так і вільно «зчитувати» її з руки вчителя. На далі дається рельєфно точкове (брайлівське) позначення букв.

6. Схарактеризувати дітей із ЗПР та назвати основні психолого-педагогічні особливості їх розвитку. Діти ЗПР – це діти які переживають стійкі труднощі у навчанні. Велика кількість другорічників зумовила у 1970 р. проведення всесоюзного експерименту під керівництвом В.Лубовського. В результаті якого були проведені наукові, методичні і організаційні заходи. В науковому плані була виділена група дітей, яка займає ніби проміжне місце між нормою і розумовою відсталістю, або нижню межу норми. Цю групу дітей назвали - діти з ЗПР. Це діти, які здатні оволодіти програмою масової школи тільки в умовах спец. навчання і виховання. Структура навчальних програм відповідає масовій школі, але дещо звужені в об'ємі і зокрема відсутня фізика, хімія, іноз. та ін. В організаційному плані в системі спец, освіти були організовані школи-інтернати І-ІІ ступеня інтенсивної пед. корекції для дітей з ЗПР. А також створювались класи вирівнювання при масових школах, проте в Україні вони не набули популярності. Дітей вивчали медики, педагоги, психологи, різнобічно. За клінічними даними ЗПР зумовлює незрілість певних ділянок кори головного мозку, що в психофіліологічному плані затримує розвиток психічних процемів уваги, сприймання, пам'яті, мислення. Г.Сухарева, К.Лебедннська на основі етіопатологічного принципу виділила 4 групи ЗПР: 1. Діти з ЗПР конституційного походження, що проявляється гармонійним і дисгармонійним інфантилізмом. Гармонійний проявляється як недостатній фізичний і психічний розвиток у дітей відповідно паспортного віку, а саме проявам поведінки властиві особливості, як дитині що на рік-півтора меншій. Такі діти мають низький зріст, дрібну структуру і відповідно затриманий психічний розвиток, працездатність знижену, улюблені уроки фізкультура, співи малювання, проте в спеціальних умовах при індивідуальному підході і підтримці батьків успішно навчаються. 2. Діти з ЗПР цереброорганічного походження. У таких дітей обов'язкова наявність мікрознаків органічного, легкого ураження ЦНС, які отримали в період внутрішньоутробного пренатального, післянатального періоду і до 3-х років, але не до рівня патології. Це може бути внутрішньоутробна плацентарна недостатність, пологові травми, асфіксія, перенесені інфекційні захворювання мозку і травми. Провідна ознака – виснажливість, що зумовлює низьку працездатність, короткочасне заняття любою діяльністю, впертість, збудлива поведінка, увага нестійка, важко концентрована, мислення переважно наочно-образне, мовлення в цілому розвинене, проте можуть бути окремі порушення, занижений словниковий запас, поодиноке не вимовляння звуків, помилки в узгодженнях слів у реченні, не сформованість зв'язного мовлення та ін. 3. Діти з ЗПР соматогенного походження – це діти що мають тимчасові або хронічні хвороби, ослаблений організм і не здатні витримати загальний розпорядок школи. Ці діти здатні догнати однолітків у розвитку і перейти в масову школу до 12 років. 4. Діти з ЗПР психогенного походження – це діти які перенесли короткочасний нервовий стрес, або перебувають постійно у психотравмуючій ситуації (батьки п'ють), внаслідок якої діти переживають психічне та фізичне насилля і не мають умов як для навчання так і життя. При зміні соц. ситуації, ці діти здатні наздогнати однолітків, засвоїти і перейти в масову школу. Перший і другий тип ЗПР – це діти які за станом ЦНС і конституції мають незначні перспективи, потребують підтримки дорослого все життя й на момент призивного віку отримують статус розумово відсталої особи. Корекція ЗПР третього й четвертого типу ефективно корегується до 12-ти років й дитина може навчатися далі.


Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 377 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Вес тела полностью зависит от работы микрофлоры кишечника, усвоения еды.| Охарактеризувати та назвати основні психолого-педагогічні особливості розвитку дітей із порушеннями опорно-рухового апарату.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)