Особливості основоскладання

1. З’єднувальна голосна, інтерфікс [5]. Найбільш уживаним засобом при основоскладанні, за допомогою якого дві або декілька основ об’єднуються в єдине слово, виступає інтерфікс, або з’єднувальна голосна. В медичній термінології найпоширенішим є інтерфікс – о -, рідше – і -:

Aur-i-scalpium (auris вухо + scalpo зішкрябувати, вирізати) вухочистка;

viv-i-ficatio (vivus живий + facio робити) оживлення.

2. Варіантність основи. У латинській та грецькій мовах є іменники та прикметники ІІІ відміни, у яких словоформи у називному та родовому відмінках розрізняються: гр. som-a, somat-os тіло; гр. mеg-as, megal-u великий; гр. pan, pant-os все і т. д. Найчастіше в якості твірної основи є основа родового відмінку. Але разом з тим часто виступає у варіативній формі – основа Nom. Sing чи Gen. Sing.: pan-, pant- (panalgia, pantophobia). Зустрічаються і трьохваріантні основи: початкові – haemo-, haemato-; кінцеві - -aemia (haemo-globinum, haemato-logia, an-aemia).

3. Фонетико-графічна варіативність основ. Деякі грецькі основи пройшли різну ступінь латинізації. В одних випадках збереглася вимова, близька до грецької мови, в інших випадках відбулося зближення з нормою латинської мови. В результаті одна і та ж морфема може писатись по-різному: cheir- рука - cheir і chir. Порівняймо різну транскрипцію грецького слова neuron нерв в українських термінах: неврологія, але нейрохірургія; нейрит (аксон) і неврит (запалення нерва).

Дата добавления: 2015-07-16