Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Загальний огляд життя і творчості Василя Барки.

Читайте также:
  1. II. Підстави та порядок вжиття запобіжних заходів
  2. III. Про те, що ці Дари жертвуються Богові як первістки людського життя
  3. IV. Для чого було потрібно, щоб ці Дари були первістками людського життя
  4. В цьому розділі нашої газети Ви дізнаєтесь думки багатьох людей стосовно табірного життя «Орльонка».
  5. Вера встряхнулась и огляделась. Правда, спортивного костюма у нее нет. Лыжные прогулки? Чудесно!
  6. Взаємодія і зміна літературних напрямів, їх вплив на критику. Значення творчості І. П. Котляревського. Роль фольклористики в активізації суспільного критицизму
  7. Возмущение народа. - Осуждение на сорокалетнее странствование по пустыням. - Смерть десяти соглядатаев. - Самовольное вторжение в Негеб. - Неудача.

Василь Барка (справжнє прізвище - Очерет) народився 16 липня 1908 року в селі Солониці Лубенського повіту на Полтавщині. Родина Костянтина та Марії Очеретів не була заможною. Від злиднів рятувалися щоденною працею, значну час­тину якої виконували діти. Батько був учасником Російсько-японської та Першої світової воєн. Мав контузію і поранення, але не втратив гідності, розуму й до останніх днів був годувальником і захисником сім'ї. Дітей у родині разом з Василем було троє. В.Барка походить із давнього українського роду. Його пращуром був запорозький сотник Очерет, про якого знаходимо згадки у „Чорній раді” П.Куліша. Початкову освіту всі діти здобули в 3-класній початковій школі с. Миколаївка, куди пізніше переселилися Очерети в духовному училищі (бурсі), бо оскільки сім'я належала до "козачого сословія", то плати за навчання від них не брали. Тут бездоганно викладали теологію, мабуть тому, пізніше у житті й у творчості В.Барки проблемі духовності взагалі й релігійност і зокрема, буде приділено значну увагу. У радянські часи Лубенське духовне училище переформували в трудову семирічку, де нові вчителі навчали безбожництву, серед них лише учитель математики мав позитивні відгуки. Він познайомив Барку з українською класикою. З того часу Шевченко, Франко, Коцюбинський, Стефаник – улюблені письменники. Усі здобули також і вищу освіту. Були людьми з непересічними характерами й талантами: старший брат Олександр став професором математики в Новосибірському університеті й автором 1-го посібника з фотограмметрії, середній Іван – інженером, начальником ливарного цеху в Дніпродзержинську, а потім висвятився на священика.

Хоча батько працював теслею в артілі "Увєчний воїн", заробітку не вистачало, й сини бралися доглядати чужі сади. Одна господиня співчувала хлопчикам, сприяла тому, щоб діти причастилися до кращих зразків рідної та світової літератури. „Одного дня, - як згадував пізніше Барка, - коли я стеріг сад, вона дала переглядати дві книги: "Гай­дамаки" Шевченка - з ілюстраціями Сластіона і "Божественну комедію" Данте. "Гайдамаки" прочиталися легко, з цікавістю; але "Божественна ко­медія" зосталася більшою частиною незрозуміла, тільки чудові ілюстрації ввели в цілий світ надзвичайних подій і запам'яталися назавжди".

Після семирічки талановитий юнак вчився на педагогічних курсах, які згодом стали педтехнікумом. При вступі на вчительські курси Василь, мабуть, через вплив старшого брата, обрав математику й фізику, але на­лежно опанувати їх не міг: "Закінчивши педагогічний технікум, після всіх драм і конфліктів став учителем математики і фізики, але слабким, в не­повній середній школі".

У 1927 року Василь Костянтинович починає вчите­лювати в рідному селі Володимира Сосюри Третя Рота, яке вже тоді було перейменоване на Нижнє. Педагога обурювало, що місцева влада кривди­ла школярів. На батьківських зборах він назвав партійців злодіями, вони його самовільно заарештували, назвавши божевільним. Лікар-психоневролог відмовилася підтвердити діагноз, і Очерета випусти­ли. Товариш порадив тікати з України.

У 1928 році Василь виїхав на Кубань, вступив на філологічний факультет Красно­дарського педінституту й успішно закінчив його. Прагнення до літерату­рознавчої науки привело юнака до аспірантури. Тоді ж почав писати вірші й навіть відправив листа з циклом поезій Павлові Тичині. Відповіді довго не було, але вірші опублікували, а згодом Павло Григорович порадив по­чатківцеві готувати збірку. Очерет уже мав достатню кількість поезій і, відібравши найкращі, запропонував до видання.

На початку тридцятих років у Харкові Василь Барка видав дві збірки поезій: "Шляхи" та "Цехи". Як тільки у 1930 році вийшли "Шляхи", у "Літературній газеті" появилася погромна стаття "Проти класово-ворожих вилазок в поезії". У ній критик дофантазувався до того, що не тільки зви­нувачував автора збірки в "буржуазному націоналізмі", а й закидав Барці, що той захищає церкву і священиків й цими віршами хоче дати знати Європі, як в СРСР фізично ліквідують служителів культу.

Збірка "Цехи" писалася на замовлення: Барці підказали, про що і як саме писати. У 1932 році Барка одружився, а восени 1933 року в родина дочекалась сина Юрка. Письменик відчував, що на нього тиснуть, стежать за кожним кроком. Українське відділення аспірантури він був змушений кинути: усе українське суворо й підозріло пильнувалося. Відділ середньові­чних західних літератур "проваджений був російською мовою", тому, як згадує Барка, скінчилися його можливості писати українською і вивчати рідну літературу. Аспірантуру закінчував у Москві при столичному педа­гогічному інституті. Темою кандидатської науковець обрав співвідношен­ня реалізму і фантастики в стилі "Божественної комедії" Данте Аліг'єрі.

Навчаючись у Москві, письменник працював за сумісництвом у музеї. Але за те, що виставив картини релігійного змісту "Мадонна з святим Георгієм" Рафаеля, "Різдво" Кореджіо, "Чоловік смутку" (бичування Христа) Дюрера, його збиралися судити. Та, на щастя, підоспіла вказівка з Крем­ля про "спрощеність" у підході до шедеврів, і Барку випустили.

Щоб не ускладнювати своє становище, Василь Костянтинович виїхав на Північний Кавказ, де влаштувався викладачем. Там Барка у 22 роки і завершував дисер­тацію. Захист відбувся 13 березня 1940 року, Василь Барка влаштувався на філологічному факультеті Ростовського уні­верситету, читав курс історії західноєвропейської літератури епохи Серед­ньовіччя. Здоров'я потребувало лікування, але письменник всього себе віддавав науці й творчості. Барка ще вірив у можливість справедливого соціального ладу при комунізмі, хоча реалії соціалізму приголомшували його злиднями і штучними голодоморами.

Добровольцем іде на фронт. Про свої прозріння, внутрішній стан і події, які довелося пережити у вирі Другої світової війни, письменник писав відверто: "Слухайте, я був радянським патріотом. Я ненавидів сталінщину всіма фібрами душі, диктатуріат. Я вірив в ідеальний образ комунізму... Я був хворий, дуже хворий перед війною. Одужав. І можна було відпрошуватися від фронту. Я пішов на фронт, бо вважав, що це мій обов'язок, бо гітлеризм несе нищення народові... Спершу ми були в народному ополченні...А потім німці так швидко рушили на Кавказ, що нас вивели з казарм народного ополчення і влили в регулярну червоноармійську частину, яка обороняла підступи до Кавка­зу". Коли солдатів кинули в бій, виявилося, що вони навіть належно не озброєні. Письменник пізніше згадував: "В ніч на 10 серпня 1942 року німці раптово змінили напрямок наступу - тоді нас дуже швидко повели їм назустріч, переймати біля річки. На жаль, через непідготовленість (в багатьох гранатах, наприклад, не було капсулів-детонаторів: забули вида­ти) і через невдалий маневр командування все закінчилось м'ясорубкою.

Після поранення осколком в голову, коли вже плече було пробите ку­лею з танкового кулемета, я втратив свідомість. Опритомнів, добувсь до городів на околиці і заліз в покинуту хату; вся ліва сторона гімнастьорки біла закривавлена і прилипала".

Пораненого, ризикуючи життям, рятували чужі люди. Німці закида­ли окуповану територію листівками, в яких повідомлялося, що кожен військовий, який переховується, і ті, в кого він знаходиться, будуть знищені. З радянських літаків теж летіли папірчики з подібним змістом: "Всі, хто зостався живий при німцях, проголошувалися "ізменнікамі родіни". Барка опинявся між двома смертями, викреслений з живих".

Дружині з маленьким сином не змогли евакуюватися і вернулися додому. Відбулася коротка зустріч пораненого Барки з рідними, але дуже швидко німці розбили ілюзію сімейного щастя. Окупантам була потрібна робоча сила для праці в рейху, тому всіх чоловіків вербували на каторжні роботи. Часто фашисти робили облаву і хапали тих, хто не встиг сховатися, вантажили в товарні вагони і силою відправляли в Німеччину. Добровільно можна було зголошуватися на виїзд цілими сім'ями. Барка не хотів розлучатися з рідними, але стояла холоднеча, і подорож у товарня­ках була б смертельно небезпечною для маленького сина.

У січні 1943 року Барка поїхав сам. Дорога виявилась настільки важкою, що й він, до­рослий чоловік, мало не загинув. У Берліні українському видавництву був потрібний коректор, і кволого, не здатного до іншої роботи, Барку взяли на цю посаду. У Німеччині доля звела Василя Барку з поетом і видавцем Богданом Кравцівим. Почався другий період у творчості. Згодом тут вийшли Барчині збірки поезій "Апостоли" (1946) та "Білий світ" (1947). Повернення в Україну стало неможливим: і за те, що залишився на окупованій території, і за те, що вивезли до Німеччини, і за співробітництво в закордонному українському видавництві. За ці "гріхи" його чекала тільки смерть.

Післявоєнна Німеччина з великими труднощами гоїла рани. Зруйнова­на, поділена на сфери впливу між союзниками, вона стада країною руїн, бідувань та жорстоких переслідувань.

У 1949 році Василь Барка виїхав до Америки. Але й тут прожити було нелегко. Голодуючий, часто безробітний, хворий письменник міг витрачати на день щонайбільше 35 центів. Дивно, але і за таких умов навіть творив.

Ясна річ, що Барці-емігранту доводилося зголошуватися на будь-яку роботу. Вибору не було: топив котли у кочегарці, возив тачкою вугілля, мив підлоги і вікна в шпиталі. У Америці вийшли поетичні книги "Псалом голубиного поля" (1958), "Океан" (1959), "Лірник" (Вибране, 1968). Несподівано Василь Барка зая­вив про себе як талановитий прозаїк. У 1953 році побачив світ роман "Рай", написаний ще в таборі "ДіПІ". Згодом Василь Барка дещо переробив цей в цілому досконалий твір і дав йому іншу назву - "Душа едемітів" (1958).

Упродовж 1958-1961 років письменник працює над романом "Жов­тий князь". Міфічна лінія цього твору зав'язана на враженнях від "Апока­ліпсиса", який знав ще з дитячих літ. Взагалі, письменник у своєму житті часто звертався до Біблії.

Василь Барка знаний і як талановитий критик (літературознавче дослідження "Хліборобський Орфей, або Кларнетизм", есе "Правда Коб­заря"). Він досить вдало переклав українською "Короля Ліра" В.Шекспіра, "Одкровення святого Йоанна Богослова" з Біблії, фрагменти з поеми Данте "Божественна комедія".

Багато уваги приділяв письменник і громадській роботі: декілька років був редактором українського відділу радіо "Свобода" в Нью-Йорку.

З роками митець все ближче підходить до проблеми людини і Бога. У 1958 році (у день свого п'ятдесятиріччя) Василь Барка прийняв біле чернецтво, тобто вирішив стати монахом у мирському житті.У роки сексуальної розкутості в Америці та й в усьому західному світі Василь Барка намагався захищати й пропагувати по­дружню вірність, її він вважав необхідною суспільною нормою

З 1968 р. В.Барка на запрошення Українського братнього Союзу читає лекції на курсах українознавства в Глен Спеї, де оселяється в незвичайному помешканні вежі „Верховина” (власність Братського союзу робітників-українців), де прожив останніх 30 років. У 1986 році виходить його роман у віршах в чотирьох томах "Свідок для сонця шестикрилих", за який Барка одержав премію фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Письменник плідно працював і в останні роки життя. Мико­ла Жулинський, відвідавши Барку незадовго до смерті, залишив нам такі враження: "Чистий, душевно просвітлений ду­ховним перекликом зі своїм патроном - Григорієм Сковородою, щирий, сердечний і співчутливий, Василь Барка повсякчас збагачується досвідом світу, який його спіймав, але не зумів удержати. Поет і філософ уже давно звільнився духом від його зваб та посягань і піднявся на вищий рівень духовного самовираження".

Помер 11 квітня 2003 р., на 95 році життя в притулку для інвалідів гірського містечка США – Ліберті.


Дата добавления: 2015-07-16; просмотров: 507 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Тематика та проблематика творчості письменника.| Творчість Василя Барки

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)