Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Проблеми модернізації в контексті сталого розвитку в Україні

Соціальні групи як актори політичної модернізації | Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів. | Демократизація та політична модернізація за Пшеворським. | Сучасні соціально-політичні трансформації в країнах Заходу і їхній вплив на політичні партії | Теорія модернізації як метод дослідження перехідних станів суспільства | Типи модернізації. Політична модернізація як складового процесу модернізації. | Типи політичний змін | Теоретико-методологічні проблеми політичної модернізації. | Типологія модернізації (М.В.Ільїн, В.П.Горбатенко). | Традиційне, перехідне, сучасне суспільство: фактори розвитку. |


Читайте также:
  1. Аналіз розвитку земельно-кадастрових робіт в Україні
  2. Білоруси в Україні
  3. Біхевіоральний підхід до дослідження політичної модернізації: приклади використання біхевіорального підходу до аналізу політичної модернізації. Постбіхевіоризм.
  4. Болгари в Україні
  5. Взаємозв’язок політичної модернізації та економічного зростання.
  6. Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку
  7. Відомі 5 основних міжособистих способів розв'язання конфлікту: ухилення, згладжування, примус, компроміс, розв'язання проблеми.

Ідея «сталого розвитку»: основним завданням сучасної цивілізації є вирішення проблем, пов’язаних з проблемами і прагненнями людей, а сам сталий розвиток розглядається як такий, що «задовольняє потреби нинішнього часу», не ставлячи під загрозу «здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби».

Стратегія сталого розвитку України є програмним документом довгострокової дії, який ґрунтується на сучасних міжнародних принципах співіснування людства і довкілля і в якому визначається мета, завдання та пріоритетні напрями поступального розвитку українського суспільства на шляху забезпечення збалансованості економічних, соціальних та екологічних чинників. Пріоритетним напрямом сталого розвитку є оптимізація життєдіяльності людства в умовах безпечного природного середовища і гармонійних відносин як усередині суспільства, так і між окремими спільнотами. В основу Стратегії покладено рішення Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 рік) та Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 рік), інших міжнародних форумів з питань навколишнього середовища та забезпечення сталого розвитку. З урахуванням особливостей перехідного періоду, який переживає Україна, цілями сталого розвитку держави повинні стати:

1. Соціальна справедливість — встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя.

2. Економічне процвітання — забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, функціонування ефективної економіки та раціонального споживання матеріальних ресурсів.

3. Забезпечення високої якості стану навколишнього природного середовища — створення умов всім громадянам для життя в здоровому навколишньому середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття.

4. Раціональне ресурсокористування — створення системи гарантій раціонального використання всіх видів ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та збереження ресурсів для майбутніх поколінь.

5. Демографічна стабільність — формування ефективної державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення України, надання всебічної підтримки молодим сім'ям, охорона материнства і дитинства.

6. Міжнародне співробітництво — активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою досягнення загальнопланетарної стабільності та злагоди

Для переходу на принципи сталого розвитку необхідними є економічні реформи, стратегічним напрямом яких має стати посилення їх соціально-екологічної спрямованості. Зміни в соціально-економічній сфері та екології потребують реформування суспільно-політичної системи й адекватних інституційних перетворень, що покликані забезпечити соціальну стабільність держави. Одним з найближчих завдань у цій галузі є забезпечення прав і свобод громадян, що здійснюється в рамках формування відкритого суспільства.

Перехід до сталого розвитку повинен відбуватися в рамках раціонального поєднання ефективного функціонування ринкової системи та державного регулювання економіки, шляхом координації дій у всіх сферах життя суспільства, переорієнтації суспільно-політичних відносин, соціальних, економічних, екологічних і політичних інститутів держави.

Для забезпечення поетапного переходу до сталого розвитку необхідно здійснити реформування законодавчо-правової бази на основі нової Конституції держави, прийняти цілий ряд законодавчих актів, що будуть основою для соціально-економічних перетворень. Для послідовної реалізації в Україні процесу сталого розвитку була створена при Кабінеті Міністрів України Національна комісія сталого розвитку України, яка повинна забезпечити формування основ національної політики сталого розвитку та здійснення координації діяльності міністерств відомств, наукових та громадських організацій в цьому напрямі.

 

84. Особливості російської політичної модернізації.

По-перше, процес політичної модернізації в Росії можна в цілому віднести до ендогенно-екзогенного типу
По-друге, характерною особливістю цього типу модернізації є поєднання різних власних і запозичених інститутів і традицій. Цілком справедливим і досить цікавою видається думка М.В. Ільїна, який відзначає, що стосовно російських умов, ці інститути і традиції можна в цілому згрупувати в «чотири еволюційно різнорідних блоку». Ці блоки «консервували певний еволюційний тип і відтворювали його логіку... Перший: вотчинний, або патримоніальної, блок являв собою... відтворення«сімейної моделі»панування у все більш великих масштабах. Другий розвинувся з поверхнево і прискорено запозиченою у Візантії християнської теократії, грунтувався на пануванні єдиної і єдиною «правди». Третій був спрощенням і без того не надто витонченою ординської деспотії... і служив безпосередній мобілізації всіх ресурсів, у тому числі ресурсів принуждающего насильства, для вирішення якоїсь «доленосної» завдання. Четвертий: що претендує на модернізований військово-бюрократична структура «государевої служби» - спрощена версія популярної в Німеччині XVII-XVIII ст. утопії «поліцеістского держави...». Передбачалося, що влада здатні про все дбати і все влаштовувати найкращим чином. Ці блоки перебували в гострому конфлікті один з одним, тому розрізнялися за походженням і належали до різних еволюційним часів.
По-третє, для Росії характерна особлива і, на думку В.І. Пантина, «не порівнянна з іншими країнами і цивілізаціями роль держави в ініціюванні, визначенні спрямованості та здійсненні модернізаційного процесу на всіх його стадіях». Ця досягається за допомогою «посередника», який з'єднує три сфери політичної системи: ядро, посеред і зовнішню оболонки. У центрі стоїть символічна фігура автократа (цар, імператор, генсек, президент). Зовнішня оболонка - це у всіх випадках народ. Між ними - шари посредованія, які в окремих випадках можуть розкриватися як у військово-бюрократичну ієрархію, так і в патримоніальної «старшинство», як у ступені (і ступеня) ортодоксії, так і в близькість-віддаленість від деспота».
По-четверте, відмічувана багатьма дослідниками і зокрема В.І. Пантіно, «періодично реалізується різноспрямованість процесів модернізації держави і модернізації суспільства. Завдяки слабкості громадянського суспільства та виняткової ролі, яку відіграє держава в Росії, модернізація суспільства постійно підмінюється модернізацією держави - його військово-індустріальної потужності, бюрократичного апарату, репресивних органів, державного сектора економіки і т.п. У підсумку завдання форсованої військово-індустріальної модернізації держави, посилення його як світової держави часто вирішуються за рахунок антимодернізації, часткової архаизации і деградації суспільства».
По-п'яте, російська модернізація за своєю природою циклічна. Перехід від однієї фази модернізації до іншої, як правило супроводжується соціальними потрясіннями і навіть катастрофами, які характеризуються ламкою основних соціальних інститутів, що регулюють поведінку. Після періоду «смути» (відкату) спроби вирішення проблем модернізації відновляються із застосуванням оновлених інструментів.

У цілому аналіз особливостей російської модернізації дозволяє стверджувати, що політичний розвиток Росії, як вважають деякі спостерігачі та дослідники, не належить до розряду загадкових і непізнаваних явищ. Унікальність російського варіанта модернізації (як і інших політичних процесів) цілком піддається вивченню і порівняно з допомогою адекватного дослідного інструменту. Разом з тим наявність невирішених проблем, непояснених політичних явищ актуалізує проблему удосконалення та універсалізації дослідницьких підходів до політичного розвитку.
Завдання осмислення модернізаційних процесів в Росії сприяє появі нових термінів, що мають на меті обгрунтувати своєрідність російського варіанту модернізації. Так, А.А.Кара-Мурза і А.Г.Вішневскій пропонують використовувати термін «консервативна модернізація», під якою вони розуміють таку модель, яка орієнтована на збереження або повільну трансформацію традиційних цінностей, інститутів і відносин.
На думку ряду дослідників (М.В.Ільіна, Е.Ю.Мелешкіной, В.І.Пантіна), процес політичної модернізації в Росії можна в цілому віднести до ендогенно-екзогенного типу. Характерною особливістю цього типу модернізації є поєднання різних власних і запозичених інститутів і традицій. Через слабкість громадянського суспільства та виняткової ролі, яку відіграє держава в Росії, модернізація суспільства постійно підмінюється модернізацією держави - його військово-індустріальної потужності, бюрократичного апарату, репресивних органів, державного сектора економіки і т. п. У підсумку завдання форсованої військово-індустріальної модернізації держави, посилення його як світової держави часто вирішувалися за рахунок антимодернізації, часткової архаизации і деградації суспільства.
Політична модернізація на початку 2000-х рр. здійснюється в умовах більш сприятливих: стійке економічне зростання, політична стабільність, поступове підвищення рівня життя. Однак, для подальшого просування вперед по шляху політичної модернізації необхідно не тільки усвідомлення необхідності реформ, політична воля реформатора, а й глибинна трансформація ментальності російського суспільства, пов'язана із засвоєнням досвіду європейської цивілізації модерну.
Дослідження російського модернізаційного досвіду проведено на великому фактичність матеріалі Із залученням широкого кола джерел, что складає надійний грунт для теоретичного спонукало вченого.

 

Головним у концепції А. Вишневського є поняття наздоганяючого розвитку, згідно з яким практично будувалися проекти модернізації російської держави, а основною тезою – необхідність впровадження в Росії та СРСР саме консервативної моделі модернізації.

Економічна модернізація перетворила країну з аграрної в індустріальну, сформувала у ній основні елементи сучасної технологічної цивілізації. Внаслідок міської модернізації десятки мільйонів людей переселилися з сіл у міста. Умови їх повсякденного соціального спілкування змінилися і стали підпорядковані міському способу життя. Демографічна модернізація призвела до зміни умов відтворення людського роду і приватного (особистого) життя людей.

Міська модернізація не сприяла формуванню середніх прошарків, здатних підтримувати та розвивати соціальну організацію і культуру міського суспільства. Політична модернізація не утворила демократичних механізмів функціонування і оновлення суспільства. Незавершеність демографічної модернізації – у недотриманні принципу свободи індивідуального вибору в усьому, що стосується особистого життя людини, а культурної – у створенні проміжного типу особистості з багатьма архаїчними рисами традиційного суспільства.

Культурна модернізація передбачає перехід від холізму до індивідуалізму – від суспільства «привідних ременів», де імпульси руху в соціальному полі надходять до кожного з вершини піраміди (з центра того чи іншого рівня), до суспільства, члени якого володіють «вбудованими автономними двигунами» та індивідуальною системою цілепокладання людей «самостійно ділових».

 


Дата добавления: 2015-07-16; просмотров: 75 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Траєкторії модернізації в умовах нових глобальних викликів та мережеві інформаційні технології.| Фактори, що впливають на процес політичної комунікації: комунікація через засоби масової інформації, комунікація через організації, комунікація через неформальні канали.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)