Інтертекстуальні елементи, зв'язки та їх функції у творах Л. Філатова

Сюжет п'єси Л. Філатова «Попелюшка до і після» був запозичений автором у французького письменника - казкаря Ш. Перро. Запозичивши сюжет, Філатов створив твір іншого літературного жанру. Головні дійові особи п'єси названі так само, як і персонажі казки Перро. Таким чином, автор дотримується оніміческое єдність з прецедентним текстом. На цьому схожість двох творів закінчується, і перед нами вимальовується інший твір, наповнене інтертекстуальний елементами, взятими з різних джерел.

З перших же слів Попелюшки стає ясно, наскільки героїня Філатова відрізняється від своєї тезки з казки Перро. Мова Філатовськой Попелюшки далека від досконалості і наповнена вульгаризмами, просторічними виразами і неологізмами. Наприклад, в сцені, де Попелюшка бачить п'яного батька, вона каже: «Ах, татко! Ти знову в пополаме! / Мабуть барило вихльостав з ранку!»[43, 12]. Мова інших персонажів п'єси не краще, ніж у Попелюшки. Так, Мачуха, лаючись з Отцем Попелюшки, вигукує: «Хоч пугалом постій на городі, - / Все від тебе якийсь буде пуття!» [43; 15]. Герої п'єси Л. Філатова самі дають собі «мовні характеристики», з яких випливає, що перед нами малокультурні, неосвічені сільські жителі.

П'яниця - батько нічого не робить для того, щоб захистити дочку, але в його мові звучать хвалькуваті нотки: «Хто поб'є?! Ти в розумі чи, дитинко? / Не народився ще такий Ван Дамм, / Який на мене глянув би зухвало, / Не те, що надавав мені по мордах!»[43, 14].

Комізм ситуації в тому, що середньовічний сільський житель (якщо судити по тексту), згадує ім'я популярного голлівудського кіноактора. Філатов не вказує у тексті п'єси, якими тимчасовими рамками він обмежив час дії, але, судячи з одягу, персонажі п'єси живуть в той же часовий період, що і в казці Перро. Невідповідність висловлювань героя тимчасового періоду створює комічну ситуацію.

Коли в село Попелюшки прискакав Вершник - королівський гонець - Мачуха зустрічає його словами: «Від щастя ми готові розридатися, що наше відвідали Ви село...» [43, 17]. Фраза нагадує відому рядок з «Євгенія Онєгіна» О. С. Пушкіна: «Навіщо Ви завітали до нас в глушині села глухого». Таким чином, в цій частині тексту майже дослівне цитування, тобто присутній інтертекстуальний зв'язок з текстом Пушкіна. І все ж цитатою вищенаведене вираз назвати важко: занадто велика різниця з текстом-оригіналом. Швидше за все, ми маємо справу з алюзією, тобто з запозиченням деяких елементів «чужого» тексту.

У королівському палаці Мачуха, розсерджена тим, що її дочки не викликали захоплення у Короля і Шута, голосить: «Хто лишенько народне виміряє?! / Прості люди вічно в синцях!» [43, 33]. Слова Мачухи про «лишенько народному» нагадують фразу з поеми Н.А. Некрасова «Кому на Русі жити добре». Висловлювання Мачухи - алюзія, також як і слова Короля про те, що «Париж сльозам не вірить» [43, 33].

Алюзія - запозичення певних елементів прецедентного тексту, за якими відбувається їх впізнавання у тексті Л. Філатова, де і здійснюється їх предикация. Письменник використовує як атрибутовані алюзії, так і алюзії без атрибуції. Алюзії з атрибуцією не є поширеними у мовній практиці, але в текстах Філатова їх багато. Репліка Феї: «Я бачу, ви читали в дитинстві казку / Французького письменника Перро?!» - Атрибутовані алюзія, яка вказує на ім'я автора прецедентного тексту. До цього ж виду алюзій відноситься і висловлювання Короля, обговорює потенційних наречених Принца: «... профіль Сірано де Бержерака / Не додає їй принади, зауваж!» [43, 39]. Атрибутовані алюзії в п'єсі Філатова містять численні антропоніми. Наприклад, Попелюшка повідомляє про себе в розмові з батьком: «Що до мене, - я тільки що з ванною / І пахну свіжим милом від Гарньє», «Адже це ж геній! Пітер Пауль Рубенс!»[43; 82].

Автор п'єси любить обігравати імена своїх персонажів, придумуючи до них синоніми. Наприклад, в одній із фінальних сцен Фея, звертаючись до Попелюшки, говорить: «Привіт, лахудра! / Тебе ж так, по-моєму, звуть?» [43; 98] І додає: «лахудра, замазура і Задрига - / Тобі до особі всі ці імена!»[43; 98]. Збираючись відвести Попелюшку з королівського палацу, називає її Засранкой. «Канікули закінчилися, Засранка! Прийшла пора в рідній повернутися хлів!»[43, 100].

Королівський Шут, перший дотепник та правдолюб в палаці, відвертий: «Можливо, я жартую досить прісно / І не смішно... Про те судити не мені... / Зате від Ваших жартів, Принцеса, / У нас у всіх мурашки по спині! / Як звали Вас у селі-для нас не таємниця, / Але кличку Вам придумали і тут... / І слуги у дворі Вас не випадково / Не Попелюшкою, а Злобушкой звуть!»[43, 90].

У тексті п'єси присутні і неатрібутірованние алюзії. У репліці Принца, адресованої Попелюшку, звучить натяк на п'єсу «Отелло» В. Шекспіра: «Буває, що чоловіки і вбивають / Надмірно сумують чоловік...» [43; 91].

Діалоги персонажів п'єси «Попелюшка до і після» включають в себе значну кількість ідіоматичних виразів з сучасного російського «новомови». Ці ідіоми переплітаються з приказками і прислів'ями, цитованими дослівно. Письменник вживає цитати з атрибуцією, зближуючи тим самим мова персонажів п'єси з промовою наших сучасників. Так, королівський блазень, звертаючись до Мачусі, вимовляє: «тьопав, стара підошва!» І, розмірковуючи про походження Попелюшки, повідомляє: «Вона аристократка, рупь за сто!» [43; 35,41]. А Попелюшка, ставши дружиною Принца, вимагає від Короля: «Прошу вас мені не" тикати ". Це грубо. / Гусей я з вами разом не пасла!»[43; 56]. В активному словнику Попелюшки присутні такі вирази: «... йдіть на фіг», «в труні я бачила», «накласти на морду макіяж» [43; 58].

Персонажі п'єси Філатова використовують у своїй промові ідіоми сучасного жаргону, вживаючи їх без змін, буквально цитуючи: «ти че, в натурі», «не хорти», «коров'яча морда», «млинець», «зваляв дурня», «хтива худоба», «повечеряти на халяву», «не дали дівці шансу», «і козі зрозуміло», «поговоримо конкретно», «заглядай, браток», «ясно і їжаку» [43; 62,68,74,78,85,87, 93].

У тексті п'єси цитуються наступні стійкі фразеологічні звороти живої розмовної мови, що стали вже хрестоматійними: «жени його... мітлою», «мурашки по спині», «води Стіксу», «гусаків не можна дражнити», «дихає на ладан», «хто був нічим, той стане всім»,«з грязі в князі-»[43; 90,96,102].

Сцена, в якій Фея хоче відвезти Попелюшку в її село, наповнена драматизмом, а мова персонажів представляє собою розсип цитат і алюзій. Попелюшка з пафосом звертається до Феї: «Ви просто диявол у добродушною масці! / О, бідний Шарль Перро! Коли б він знав, / Який до його чарівної добрій казці / Цинічний Ви приклеїте фінал!». І далі вона нарікає Феї: «Іль сенс казки видно Вам нечітко, / Іль Ви хаміте Автору на зло, / Іль Вас коробить, що простий дівчині / Одного разу крупно в житті пощастило?» [43; 102]. У відповідь Фея запитує Попелюшку: «Який же казки сенс?», На що та відповідає з викликом: «Усім знайомий він, / Той зміст: хто був нічим, той стане всім!» [43; 102]. Цитата з «Інтернаціонал», вкладена в уста казкового персонажа, звучить комічно, незважаючи на зовнішній драматизм обстановки. Абсолютно без іронії Фея відповідає: «Не підкоряючись моральним законам, / Ніщо завжди залишиться нічим! / Світ рухається вперед від фази до фази / В один стрибок пройти свій шлях не можна / А якщо хто з грязі в князі відразу, - / Погані виходять князі!»[43; 102] І далі у мові Феї звучить фраза, що представляє собою алюзію відомої пісні Юрія Антонова «Під дахом будинку твого»: «У деяких сильно їде дах... / А вдома-то під покрівлею і немає!» [43; 103].

Таким чином, п'єса Л. Філатова є казкою про Попелюшку, але казкою навпаки. Інтертекстуальні зв'язки п'єси з казкою Ш. Перро, трагедією В. Шекспіра, текстами пісень («Інтернаціонал», «Під дахом будинку твого») не тільки впізнавані, але і нарочито підкреслюються самим автором.

У двох невеликих за обсягом п'єсах Л. Філатова «Моцарт і Сальєрі» і «Гамлет» інтертекстуальні зв'язки існують по лінії антропонімів - імен діючих осіб. Сам сюжет змінений до повної невпізнанності. П'єси гіпертекстуальність, так як гранично пародійні по відношенню до відомих класичним сюжетам.

У п'єсі «Моцарт і Сальєрі» в ролі негативного персонажа зображено Моцарт. Мова Моцарта представляє собою суміш розмовного просторіччя і вульгаризмів. На питання Господаря трактиру про одного Моцарта Сальєрі слідує відповідь: «Бездарність. Ноти знає ледве-ледве. / До того ж, піжон і бабій. І кретин»[44; 213]. Негативна характеристика, дана Моцартом того, кого вважають його найкращим другом, розкриває перед читачем дріб'язковість душі героя, його важкий і незлагідна характер. А Моцарт продовжує: «Бах - брехун, Шопен - негідник, Бізе - мерзотник, / Ну, а Гуно... воно і є Гуно! Глюк - покидьок! Гайдн - ідіот!»[44; 214]. Негативні характеристики, що складаються з набору лайливих слів, нагадують манеру публічно висловлюватися лідера ЛДПР В.В. Жириновського, що надалі буде підтверджено фактично. Моцарт вихлюпує воду з пляшки прямо в обличчя Сальєрі, коли дізнається, що той, розгадавши задум Моцарта вбити його, поміняв келихи. «Покидьок! У світі немає поруч гниди! / Вбив, зарізав, продав ні за гріш!»- Верещить Моцарт [44; 220]. Головного героя п'єси було б правильніше назвати «анти-Моцартом», настільки цей несимпатичний персонаж протилежний образу Моцарта з драми О. С. Пушкіна. Його злісні вигуки та фізичні дії - вихлюпування води в обличчя - є калькированием манери розмовляти і діяти реально існуючого політичного діяча, знайомого мільйонам телеглядачів.

Ця п'єса ще раз підтвердила прихильність Л. Філатова до використання знайомих багатьом антропонімів, які перетворюють алюзії всередині тексту в алюзії з атрибуцією. Так, у фіналі п'єси Моцарт пише пензликом на стіні; «Десятого квітня тут був... Моцарт... / Володимир Вольф... / Вольфганг Амадей!» [44; 223].

Менш опукло, але, тим не менш, впізнавано, намальований портрет Господаря трактиру. Його тактовна манера розмови та поведінку («Колеги до Вас відчувають заздрість?) Нагадує манеру розмови популярного ведучого телепередачі«Час пік»90-х років В. Лістьєва. А зустріч у трактирі Моцарта і Сальєрі, де відбувається сцена невдалого отруєння Сальєрі Моцартом з наступним вихлюпування води, скалькували із зустрічі Б. Нємцова і В. Жириновського на вищеназваної телепередачі.

Таким чином, п'єса «Моцарт і Сальєрі» є інтертекстом, сюжетно пов'язаних з драмою О. С. Пушкіна «Моцарт і Сальєрі», а текстуально - і з прецедентним текстом (драмою) і з мовними висловами героїв телепередачі «Час пік».

У п'єсі «Гамлет» від сюжету Шекспіра залишилося тільки назву і ім'я головного героя. На самому початку п'єси Гораціо звертається до Гамлету: «Повірте, Принц, - вже котрий день я / Отсюжа бачу, як біля палацу / Нетверезий гуляє привид, / Дух Вашого великого батька!» [45; 227].

Нетверезий привид - зовсім не за Шекспіром, але і Гамлет у п'єсі - не той, що в англійського драматурга. Досить лише кілька реплік героїв, щоб читач зрозумів: перед ним пародія на п'єсу Шекспіра і, одночасно, сатира на російську дійсність. Письменник не маскує свої наміри, навпаки, нарочито демонструє.

«Минуло небагато років, - і виявилося, / Що Ваш батько цілком - уявіть - живий!» - Повідомляє Гораціо. «Ну, гаразд. Живий так живий. Чого він хоче? Мабуть, свій курс бажає нав'язати? - Запитує Гамлет. І чує у відповідь: «Він про своїх соратників клопочеться... / Що б Ви їх не мочили, так би мовити..» [45; 229]. У репліках героїв звучать знайомі слова і інтонації, чуті багатьма з телевізійного екрану.

Тінь батька Гамлета теж говорить знайомими фразами та висловами: «Сім'я мене любовно кличе: тато, / А в самих крайніх випадках: пахан!» [44; 230]. Або, звертаючись до Принцу, вимагає: «Адже я ж тебе просив берегти Росію!», На що той відповідає: «Берегти просили - Данію» [45; 232]. Подальший діалог Тіні і Гамлета ще раз підтверджує - перед нами політичний памфлет, де автором в якості героїв виведені нинішній і колишній президенти.

П'єса «Гамлет» наповнена як дослівно цитують прислів'ями та приказками («Око виколи - така темрява»), так і цитатами без атрибуції («Адже старий дух дорожче нових двох»). Неодноразово повторюване слово «мочити», «замочувати» є дзеркальним відображенням слів президента Росії, сказаних ним у присутності журналістів. Ось Тінь говорить Гамлету: «Мені скаржилися... ці... олігархи... / Ну що ти, розумієш, до них пристав? Вони - народ дуже, звичайно, бридке, - / Але я б їх замочувати не став!»[45; 233]. На ці слова Гамлет коректно відповідає: «Зауважу Вам без умислу я злого, / Хоч і не мені Вас грамоті вчити / Замочувати - неправильне слово, / А правильніше було б - мочити!» [45; 233].

Впізнаваність - характерна риса героїв Філатова. Їх імена, запозичені з текстів класиків, всього лише прикриття, зовнішня атрибутика інтертекстуальності. Внутрішній зміст характерів героїв далеко не класичне. Герої п'єс Л. Філатова - наші сучасники, умовно вміщені автором у зовнішнє середовище минулого часу. Автор ніби навмисне намагається зобразити характери своїх героїв досить впізнаваними. Наприклад, у діалозі Гамлета з Гораціо двічі звучить, з невеликими змінами, улюблений вислів президента В. Путіна: «Буду коротким», «Я був гранично стислим». Крім того, на здивоване питання Гораціо: «Ви що, не говорите по-англійськи?», Гамлет відповідає: «Я в юності німецький вивчав» [45; 236].

П'єса Л. Філатова «Ще раз про голого короля» забезпечена авторської ремаркою: «Не така вже казка на теми Ганса Християна Андерсена та Євгена Шварца». Автор повторює свій улюблений прийом запозичення назви і сюжету з прецедентних текстів, але репліки героїв п'єси наповнені новим змістом. У тексті Л. Філатова є такі типи взаємодії текстів: інтертекстуальність, паратекстуальность, метатекстуальность, гіпертекстуальність.

У п'єсі Філатова, незважаючи на «закордонне» походження героїв, використовуються слова і вирази, характерні для російської дійсності. Багато вульгаризмів, просторічних і жаргонних слів. У сцені, де Свинопас Генріх цілується з Принцесою, звучать такі вислови: «Ти що до мене, зануда, прив'язалася?! Ти що мене тиранити без кінця?»[46],«Не Догулялася, стара вівця?»[46; 119],«Ну, що у вас тут, курки за шум?»[46; 119],«Скринька мені і на фіг не потрібна!»[46; 119],«Слухаю, дебіл!»[46; 120]. Можна з упевненістю сказати, що в прецедентних текстах цих слів немає, а взяті вони з вуличного жаргону і просторечного говірки.

Як завжди, автор захоплюється «грою» з онима. Так, Король, звертаючись до свинопаса, називає його то свинарів, то свіноведом, що показує ступінь його зневаги.

У п'єсі обігруються різні сюжети казок Андерсена. У сцені з Міністром ніжних почуттів Датського королівства відбувається змішання двох стилів розмови - літературного і просторечного. Літературною мовою говорить Міністр, при цьому постійно збиваючись на просторіччя: «У країні, де населення - хам на хамі, / Де всі одноманітні як стовпи, - / Чоловік, що сильно пахне духами, / Зрозуміло, викликає гнів натовпу» [46; 123]. Більш груба мова Принцеси: «І ця-то похмура халупа / Готелем називається у вас? / Ні корту, ні солярію, ні бару...»[46; 126]. У цих фразах прихований такий вид интертекстуальной зв'язку як алюзія, запозичення елементів відбувається вибірково. Вирази «хам на хамі», «смутна халупа» та інші висловлювання подібного роду складно ідентифікувати з конкретним автором. Філатов запозичив їх у вулиці, з її жаргоном і просторіччям. Інколи таких мовних висловлювань стає дуже багато. Так, в діалозі церемоніймейстера з гувернанткою, звучать такі вирази: «Ви стара, мадам, кошелка є!» [46; 127], «Він все Вам пояснив би, вашу мать» [46; 128], «Фільтруй базар» [46; 129]. Принцеса, звертаючись до Міністра ніжних почуттів, каже: «Адже ти смердить, як тріснутий барило, / Наповнений Шанель номер п'ять!» [46; 129]. Ці жаргонні слова автор взяв у свою п'єсу, встановивши міцні інтертекстуальні зв'язки з міським арго. Звертаючись до Церемоніймейстер, Принцеса каже: «Послухай, масовик, пішов ти на фіг» [46; 131]. За своєю суттю, ці вирази є цитування, без будь-яких змін, вуличного жаргону з притаманною йому вульгарністю.

Інтертекстуальні зв'язки з текстами казок простежуються в сцені, коли Принцесі підкладають в ліжко сухий горох («Принцеса на горошині»), Свинопас цілує Принцеса («Свинопас»), а король, ошуканий шахраями-кравцями, голим показується перед усім народом («Голий король»). Ці зв'язки проходять тут на рівні ідей, окремих слів, без будь-якого цитування.

У тексті п'єси присутній полюбилося автору слово «мочити». Християн каже: «А згадай історичну драму / Про Гамлета? Сам принц не встояв! / Усіх замочив. І вітчима, і маму... / І навіть тих, хто поряд стояв!»[46; 133]. Алюзія зі словом «мочити» - не єдина в тексті п'єси.

Фінал п'єси зовсім не такий, як у відомій казці. Король не залишається один на один зі своєю наготою. Його підтримує народ, і незабаром весь народ стає таким же, як і його король. У фіналі п'єси звучать слова свинопаса - Генріха: «Настав час голих королів» [46; 201]. Вираз «голий король» пов'язує казку про голого короля з п'єсою Л. Філатова, але зміст цих творах різний. Король, Принцеса та інші персонажі не мають реальних прототипів, але говорять і діють як наші сучасники.

П'єса «Ще раз про голого короля» є політичною сатирою, фарсом, де за основу взято казки Г. Х. Андерсена та О. Шварца і наповнені сучасним змістом.

Поворот сюжету, коли народ ледь не скинув свого голого короля, а потім підтримав його - несподіваний, але передбачуваний. Настав час «голих королів». Автор мав на увазі неспроможних політичних діячів, виряджаючи в «неіснуючі одягу» обіцянок і обманюють народ.

Таким чином, за зовні казковим сюжетом у п'єсах Л. Філатова ховається злободенна політична сатира.

Дата добавления: 2015-07-16