Педагогічні ідеї О.Поповича.

Омелян Попович народився 18 серпня 1856 року в селі Дорна-Ватра Кимполунзького повіту в сім'ї священика, який поєднував душепастирську роботу з літературною. Мати закінчила німецьку школу в Чернівцях, розмовляла німецькою і українською мовами. У Сергіях, куди перевели батька, Омелян закінчив два класи початкової школи, а в 9 років перейшов до 3 класу взірцевої православної школи в Чернівцях, в якій навчання велося тільки німецькою мовою.

І.Карбулицький називає батьком руського народного шкільництва на Буковині", бо саме "він допро­вадив буковинську народну школу до небувалої висоти, якою не може похвалитися ніяка проча руска країна".

Омелян Попович - учитель-практик, крайовий шкільний інспектор, член Крайової Ради, перший директор іспитової комісії для народних і виділових шкіл, довголітній посол до Буковинського сейму, член Крайового виділу, редактор і співробітник різних українських видавництв і часописів у Чернівцях, у період Західноукраїнської Народної Республіки - віце-президент Української Національної Ради, крайовий інспектор учительських семінарій і народних шкіл, "Рідної Школи" у Львові, засновник та учасник чи не усіх товариств, які діяли в той час на Буковині. Його перу належить велика кількість шкільних підручників, збірок віршів, оповідань для дітей, статей на педагогічні теми, нарисів-портретів про заслужених учителів, мемуарне дослідження з історії краю "Відродження Буковини", а також переклади. Твори О.Поповича свідчать, що українська педагогічна думка має глибокі гуманістичні корені.

Після закінчення школи Омелян Попович стає учнем Чернівецької гімназії, але через нестатки (рано помирає батько) покидає гімназію і вступає на другий рік навчання в учительську семінарію. Тут він провчився ще чотири роки і у 1877 році успішно склав іспит зрілості. Проте навчання у семінарії спонукало до висновку, що низький рівень викладання майже всіх предметів зумовлювався тим, що "вчителі самі не знали навіть елементарних назв із фізики, математики, землепису.."

Навчаючись у семінарії, починає писати вірші і разом із директором видає збірку "Слово до народу", де були видрукувані його вірші на патріотичну тематику і педагогічні статті. Брав активну участь у громадському житті краю та студентської молоді: був членом таємного студентського товариства "Согласіє", підтримував контакти з українськими діячами товариства "Руська Бесіда" тощо.

Після закінчення учительської семінарії в 1877 році О.Попович розпочав педагогічну діяльність в одній з народних шкіл Чернівців. Працюючи учителем, вступив до товариства "Руська Бесіда", і вже в 1878 році на загальних зборах був обраний секретарем. Ще через рік, завдяки працьовитості й енергійній вдачі О.Поповича, започатковано „Издания Русской Беседы”.

Громадська діяльність Омеляна Поповича пов'язана із створенням товариств "Жіноча Громада", "Союзу Січей", "Руська школа" (був секретарем), перетворенням музично-театрального товариства на "Буковинський Боян". З товаришами-учителями він заснував товариство "Об'єднання вчителів і учительок", певний час був головою "Товариства української православної шляхти", почесним членом академічного товариства "Запороже", членом правління "Руської Каси", плідно працював у товаристві "Культурна Рада", яке турбувалося про українські школи в еміграції.

Багато сил О.Попович віддає видавничій справі. Впродовж 1879-1899 років укладав календарі "Руської Бесіди", у 1885-1895 роках редагував місячне видання "Бібліотека для молодежі, міщан та селян", дописував до "Родимого Листка", "Лопати" (1876-1877 рр.), у першій половині 80-х років - до "Рідної Хати", "Ластівки" (Львів); редагував українську частину друкованого органу буковинських учителів "Викоvіпег lеhгегstіmmе". О.Попович був одним із співзасновників газети "Буковина", а також її редактором у 1885-1891 роках. Упродовж 40 років працював у "Буковинському православному календарі", який виходив один раз на рік.

О.Попович друкував статті й художні твори з проблем виховання ("Злий приклад", "Істина мати"). Крім того, він намагався висвітлювати діяльність видатних освітніх і громадських діячів, зокрема І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, С.Смаль-Стоцького, Є.Пігуляка, В.Чайченка, Г.Онишкевича, В.Шкрібляка та інших.

Значну частину його літературної спадщини займають педагогічні статті, в яких він висвітлював різноманітні проблеми буковинського шкільництва, порушував питання виховання дітей в сім'ї та школі, своїми порадами прагнув допомогти батькам і учителям у справі виховання підростаючого покоління на засадах загальнолюдських вартостей, знання й поваги до національної культури, рідної мови, рідного народу.

Працюючи учителем, О.Попович у 1879 році складає з відзнакою кваліфікаційній комісії практичний іспит і стає управителем народної школи у Чернівцях, а через два роки – надучителем. У 1892 році О.Попович приступив до роботи шкільного інспектора Серетського повіту, з 1894 року - Кіцманського, через рік його переводять інспектором усіх "руських" народних шкіл Буковини.

Перебуваючи на посаді референта крайових шкіл, О.Попович надзвичайно багато зробив для українського шкільництва. Він наполіг, щоб у кожному українському селі була відкрита рідномовна школа або клас. За період його перебування на цій посаді було відкрито більше 1000 українських класів та багато шкіл. На всі українські повіти були поставлені українські інспектори.

Помер О.Попович 9 липня 1930 року у м. Заліщиках Тернопільської області, де й похований.

Працюючи на різних посадах, Омелян Попович максимально віддавав себе розвитку освіти в рідному краї, постійно турбувався про відкриття українських шкіл, про забезпечення належного рівня навчально-виховного процесу в них. Він був надзвичайно вимогливим до професійної підготовки вчителів, слідкував за наявністю у школах україномовних підручників з усіх предметів, сам писав їх, переробляв діючі. Поруч з надзвичайно плідною громадсько-організаційною, видавничою та письменницькою діяльністю Омелян Попович проводив значну роботу науково-методичного спрямування, основні ідеї якої викладені в методичних посібниках та статтях, присвячених питанням педагогічної науки та методик викладання.

Серед творчих доробків О.Поповича головне місце займають підручники для народних шкіл, такі, як "Буквар для шкіл народних", підручник для навчання грамоті - "Читанка і граматика для шкіл народних. Часть І" (для 1 і 2 року навчання), "Читанка для шкіл народних" для 3 і 4 року навчання і граматика до неї; III частина читанки для 5 і 6 року навчання, а через рік і граматика до неї.

Відповідно до нового правопису були перевидані інші підручники для народних шкіл. Чотири рахункові книги були також перекладені О.Поповичем і надруковані у Відні (1901-1903 рр.) [28]. У 1896 році він перекладає підручник "Немецкий учебник", виготовляє українською мовою географічні карти Буковини, Австро-Угорщини і півкуль світу та інші дидактичні матері­али для буковинських шкіл. Науково-методичне значення мають статті О.Поповича, присвячені організації навчально-виховного процесу в школах та методикам викладання різних предметів: "Як поступати при науці природописній" (1905), "Досвід в науці природо-писній" (1905), "Наука читання" (1906), "Прибори до науки природописної" (1906).

У педагогічній спадщині О.Поповича можна виділити три групи проблем: загально-педагогічні ідеї щодо процесу навчання; методичні засади науки читання і писання; проблеми національного виховання. Аналізуючи головні педагогічні та методичні ідеї О.Поповича, ми з жалем можемо констатувати той факт, що більшість наших педагогів-новаторів відкривають те, що уже було впроваджено в роботу школи 100, 200 і більше років тому. Для того, щоб цього більше не траплялося, необхідно глибоко вивчати здобутки вітчизняної педагогіки.

Педагогічна спадщина О.Поповича, яка для нас тільки починає розкриватися, може мати помітний вплив на подальший розвиток педагогічної думки в умовах відродження національної школи, особливо для навчання і виховання молодших школярів.

Дата добавления: 2015-12-01