Управління освіти і науки Одеської облдержадміністрації
Одеське територіальне відділення МАН України
Одеське міське наукове товариство учнів
Відділення філології та мистецтвознавства
Секція: українська мова
ФОНЕТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Роботу виконав:
Дубенко Антон Миколайович,
Учень 9 класу
Одеської гімназії №1
Імені А.П. Бистріної
Керівник:
Дудкевич Людмила Дмитрівна,
вчитель української мови
Одеської гімназії №1
Імені А.П. Бистріної
М. Одеса, 2010
З М І С Т
Вступ………………………………………………………………………….3
Розділ I. Питання психофоносематики голосних звуків в науковій літературі……………………………………………………………………..4
Розділ IІ. Механізм утворення звуків……..………………………………………………………...............15
Розділ ІІІ. Експериментальне визначення фонетичного значення голосних звуків…………………………………………………………….21
Висновки……………………………………………………………………27
Література…………………………………………………………………..28
Метою роботи є вивчення фонетичних значень голосних звуків в українській мові.
У роботі ставляться такі завдання:
- розглянути, як фонетичне значення співвідноситься зі значенням слова;
- дослідити змістовність голосних звуків;
- довести, що голосні звуки самі по собі окремо взяті, викликають якість уявлення.
Обєктом дослідження роботи є голосні звуки української мови: А, О, У, И, І, Е.
Матеріалом дослідження послужили характеристики голосних звуків, здобуті шляхом експерименту.
Дослідження голосних звуків української мови є актуальним і новим напрямком у мовчазній науці. А.П. Журавльов досконало вивчив фонетичне значення голосних звуків російської мови.
Наша мета – вивчити значення голосних звуків української мови, виявити, чи є якийсь змістовий зв'язок між звучанням і значенням слів.
РОЗДІЛ І.
Наукове дослідження звукового складу сучасної української мови та його історії починається з другої половини ХІХ ст. Перші спроби такого роду пов’язані з вивченням звукових явищ у власне історичному аспекті. Класичними працями цього періоду в галузі історичної фонетики були: «Два исследования о звуках руського языка» (1866), «Заметки о русаком наречии» (1871) О.О. Потебкін та «Очерк звуковой истории малорусского наречия» (1876) П.Г. Житецького – єдина в свій час праця широкого плану з історичної фонетики української мови.
У 1889 р. вийшла праця В.Науменка «Обзор фонетических особенностей малорусской речи», де він намагається дати по можливості повний опис звукової системи сучасної української мови. Голосні аналізуються тут переважно з погляду вживання і сполучуваності їх у мовному потоці
В.О. Богородський мислив вивчення фонетичних явищ живої мови тільки на основі всебічних спостережень за утворенням звуків і за їх «слуханням», тобто за акустичними особливостями. О.Брок намагався встановити так звані звукові типи, характерні для загальноукраїнської мови, і звукові типи, що властиві головним діалектам.
У 20-х роках ХХ ст. Харківська науково-дослідна кафедра мовознавства починає, за прикладом експериментально-фонетичної лабораторії Ленінградського університету, вивчення звуків української мови інструментальним способом.
Найгрунтовнішою працею, яка фактично підвела підсумок усієї роботи в галузі української фонетики майже до середини ХХ ст. і разом з тим містить оригінальний матеріал є розділ «Фонетика» академічного «Курсу сучасної української літературної мови» М.Ф. Наконечного1
У 1953 р. вийшла стаття І.З. Петличного «До питання про систему голосних морфем у сучасній українській літературній мові»2.
З 1958 р. починається експериментально-фонетична робота по вивченню українського вокалізму в лабораторії експериментальної фонетики Київського університету. Значне місце у вивченні українського вокалізму посідає експериментально-фонетична праця Т.О. Боровченко «Словесний наголос в сучасній українській мові»
Останнім часом на Україні активізувалися дослідження фонологічного та психоматичного аспекту звукової системи української мови. Адже з лінгвістичного погляду звуки, позначені різноманітністю і варіативністю в людському мовленні, зокрема власне індивідуально, не можуть бути нескінченно різноманітними у мові3. Це тому, що одні
звуки людина використовує повсякденно, а інші – спеціально.
______________________________________________________________
1Курс сучасної української літературної мови. За ред.. акад. Л.А. Булаховського т. 1-К.,1951.
2Петличний І.З. До питання про систему голосних фонем в сучасній літературній мові. Доповіді та повідомлення Львівського державного університету, вип..4, ч. 1, 1953.
3Панов М.В. Современный русский язык. Фонетика. – М.,1979. –С.91
З цього випливає, що в процесі спілкування використовуються чітко окреслені голосні звуки, а не всі, що їх може творити мовний апарат людини. Між голосними звуками встановлюється певні співвідношення. Таким чином, голосні звуки виступають у мові як смислорозрізнювачі, вони виконують функцію знаків в процесі комунікації – у процесу творення і розрізнення слів.
Кожне слово звучить так, а не інакше, не випадково. Слово – єдність значення та звучання. Це означає, що у мові немає слів, які мають звучання, але не мали б значення, так як немає слів, які мають значення, але не мають звучання.
Зміст та форма слова взаємодіють, вони завжди прагнуть до взаємної відповідності.
Форма слів підказує їх зміст, а це дуже важливо для мови: у нашій памяті повинна зберігатися велика кількість форм слів та їх значень ф ми повинні миттєво згадувати значення будь-якої словесної форми і форму будь-якого значення, інакше ми просто не можемо користуватися мовою1. Звичайно будуть іноді зупинки: ми пам’ятаємо, як звучить слово, але забуваємо його значення. Мова вимагає роботи всіх розділів мислення, створюючи для нього значні навантаження. І в цій ситуації підказка з боку форми чи змісту завжди доречна – вона полегшає запам’ятовування.
Таким чином слову необхідна мотивація. Найпоширеніша –
_________________________________________________________________________________________________
1Успенський Л.В.Слово о словах, - К.: Веселка, 1987. – С. 261
|
|
|
Мотивування вимови, яке є східним. Наприклад гучні звуки вже за своїми акустичними властивостями набувають значення сильних, агресивних. Так виникає й поступово закріплюється у мові фонетичне значення. Воно ще не співвідноситься з предметом чи поняттям. Таку змістовність можна описати тільки за допомогою ознак: страшне звучання, ніжне звучання, швидке звучання і т.п.
Звукові комплекси з первинною фонетико-ознаковою змістовністю поступово, в результаті постійного вживання, оформлюються все більш чітко. І все більш впевнено за ними закріплюється своє значення. Іншими словами, фонетико-ознаковій змістовності притаманні все більш конкретні ознаки типу великий-маленький, світлий-темний, важкий-легкий і т.п. Фонемна значимість визначається тільки на основі функціонального (лінгвістичного) критерію, суть якого полягає насамперед у зясуванні ролі певної одиниці в процесі комунікації, тобто передачі думки. Смислову функцію фонеми Л.В. Щерба уперше підкреслив ще в 1912 р. у книзі «Русские гласные в качественном и количественном отношении». Мовознавець писав, що фонемою називається найкоротше загальне фонетичне уявлення даної мови, що здатне асоціюватися зі смисловими уявленнями та диференціювати слова і може бути виділене в мові без спотворення фонетичного складу слова. Л.Р. Зіндер дав таке визначення фонеми: «…фонема - це найменша звукова одиниця, що може бути в даній мові носієм смислу і служить у ній для розрізнювання слів і форм слів»1. На відміну від одиниць вищого, смислового рівня (морфем,
______________________________________________________________
1 Зиндер Л.Р. Фонология и фонетика. – М., 1968 – С. 194-195
|
|
|
Стр. Номер 23 смотри в мана еще
|
Цікаво довести, що голосні звуки самі по собі, окремо взяті, викликають якісь незвукові уявлення. Дуже важливо вимірити та всебічно дослідити змістовність голосних звуків.
Р О З Д І Л ІІ
В українській мові розрізняють голосні та приголосні.
Найвизначнішою функціональною ознакою, яка може бути покладена в основу розрізнення голосних і приголосних звуків, є їх складотворна функція. Голосні визначаються як складотворні звуки, на них може падати наголос, а приголосні звуки лише входять до складу разом з голосними, тобто перебувають при них.
Голосні відрізняються від приголосних також рядом артикуляційних особливостей. «При артикуляції голосних голосовий канал максимально відкритий, у ньому відсутні значні контакти (фокуси утворення), здатні бути джерелом шуму.»1 Тому на слух сприймаються насамперед музикальні тони з незначними домішками шумів, що виникають уже в ротовій порожнині. При вимові голосних звуків ротова порожнина відкрита досить широко, струмінь видихуваного повітря не зустрічає додаткових перепон,, не виникає ефекту обтікання повітрям, що призвело б до виникнення сильного, дзвінкого чи глухого звуку а тому відносно слабкий.
Приголосні звуки утворюються в ротовій порожнині (деякі за участю носової порожнини), тому на слух сприймаються передусім шуми. При вимові приголосних ротова порожнина ледь відкрита, шуми відчутні сильніше, струмінь видихуваного повітря долає більш чи
1Березин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание: Учебное пособие для ин-тов.-М.: Просвещение, 1979.-С.92
|
|
|
|
РОЗДІЛ ІІІ
Було проведено експеримент. До участі в експерименті було залучено 50 інформаторів (студентів ОНУ). По черзі називалися голосні звуки і пари класифікаційних ознак цих звуків.
Всього подавалося 10 пар ознак:
великий – маленький
світлий – темний
сильний – слабкий
твердий – м’який
гарячий – холодний
легкий – важкий
веселий – сумний
гучний – тихий
хоробрий – трусливий
добрий – злий
Інформанти записували по черзі звуки і підбирали їм ознаки. Звуки називалися швидко, щоб інформанти не почали шукати логічне пояснення своїх думок, згадувати слова з тим звуком, який оцінюється
|
|
|
|
|
ЛІТЕРАТУРА
1. Басцевич Ф.С Атмосфера спілкування: спроба психолінгвістичного дослідження //Мовознавство. – 2002. - № 4 – 5. – С. 26 – 32.
2. Бровченко Т.О. Словесний наголос в сучасній українській мові. – К.:Наукова думка, 1969. – С.133.
3. Бурау И.Я. Загадки мира лов. – Донецк: Сталкер, 1997. – С.448.
4. Вартаньян Є.А. Путешествие в слово. – М., Сов.Россия, 1976. – С.92 – 161.
5. Журавлев А.П. Звук и смысл: Кн. Для внеклассного чтения (VIII – Х кл.). – М.:Просвещение, 1981. – С.160.
6. Лигвистический аналіз субъетивности..Психологический журнал, 2004. - №4. – С.66 – 73.
7. Зиндер Л.Р. Общая фонетика: Учеб. Пособие, - 2-е узд., перераб. И доп. – М.: Высш. шк., 1979. – С.20 – 51.
8. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К.-Одеса, 1991. – С.52 – 72.
9. Зиндер П.Р. Фонология и фонетика. – М,,1968. – С.194-195.
10. Курс сучасної української літературної мови /За ред.. акад.. Л.А. Булаховського, т.1 – К., 1951.
11. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. – М.: Просвещение, 1969. – С. 26 – 28.
12. Панов Е.Н. Знаки, символы, языки. – 2-у изд., доп. – М.: Знание, 1983. – С.42 – 49.
13. Петличний І.З. До питання про систему голосних фонем в сучасній українській літературній мові //Доповіді та повідомлення Львівського державного університету, вип. 4, ч. 1, 1953.
14. Русанівський В.М. Мова в нашому житті. – К.: Наукова думка, 1989. – С.19 – 55.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 42 | Нарушение авторских прав