Методи аналізу регіональної економіки

В наш час якість рішень питань регіонального управління залежить від якості прогнозних досліджень, їх теоретичного і методологічного рівнів. Для наукового обґрунтування економічного розвитку регіону використовуються як загальні, так і спеціальні методи пізнання. Просторово-часовий метод. Основною парадигмою є єдність соціально-географічного простору, яка розкривається в таких твердженнях:o нерозривність соціально-географічного простору ґрунтується також на єдності інтересів і цілей людських спільнот;o між соціальною і географічною складовою існує велике протиріччя: соціальна швидко збільшується, а географічна змінюється повільно;o нерозривність соціально-географічного простору зумовлює його дискретність, тобто розпадання на утворення, які зберігають свої властивості і параметри "свого простору". Генетичний метод. Дозволяє виявити генезис (еволюцію) соціально-географічного простору в процесі історичного розвитку. Цей метод дає змогу відслідковувати в часі просторові співвідношення господарської діяльності суспільства. Різновидом генетичного підходу є етногенетичний метод, який є найпридатнішим для аналізу і вирішення національних проблем у поліетнічних державах. Геосистемний метод. До геосистем відносяться цілісні утворення, функціонування яких залежить від розміщення в просторі і від властивостей навколишнього середовища. В основу геосистемного методу покладена теорія управління системами, яка ґрунтується на таких принципах:o основою будь-якої системи є об'єкт, що виконує певні функції і не підлягає поділу в процесі рішення поставленого завдання;o його зв'язки із зовнішнім середовищем позначаються на вході і на виході;o здатність геосистеми реагувати на зовнішні дії свідчить про можливість керувати нею;o геосистеми отримують "керуючі сигнали" не тільки із суспільства, а й із природи;o геосистемам властива ієрархічність. Відтворювальний метод. Ґрунтується на єдності виробництва, обміну і споживання, а саме: регіони розглядаються як відтворювальна система, яка вміщує відтворювальні підсистеми. Проблемний метод. Його сутність полягає в розумінні проблеми як концентрованого виразу протиріч просторово-часового розвитку. Геополітичний метод. Визнаються певні закономірності просторової організації інтересів суб'єктів суспільних відносин. Геополітичні проблеми особливо гостро відчуваються в умовах кризи. Порівняльно-географічний метод. У загальному розумінні порівняння - це встановлення подібності і відмінності об'єктів пізнання. Кількість ознак, за якими порівнюється об'єкти, повинна бути достатньо великою, щоб вирішувати завдання під назвою типізація об'єктів. Для об'єднання об'єктів в одну групу необхідно систематизувати дані за їхнім функціональним призначенням. При типізації об'єктів з'являється змога визначити еталон - об'єкт, з яким порівнюються інші об'єкти. Статистичний метод. Ґрунтуючись на звітній статистичній інформації, галузевих і регіональних банках даних, цей метод дає можливість забезпечити систематизацію зібраних даних, надати кількісну характеристику факторам, які впливають на стан об'єкта, порівняти об'єкти, а також простежити стан одного об'єкта в часі. Різні методи оброблення статистичної інформації привели виникнення декількох різновидів статистичного методу дослідження. До них належать:o метод визначення середніх величин - як приклад можна навести визначення середньої щільності населення (PIS, де P - кількість населення, S - площа). За середніми величинами можна точніше охарактеризувати специфіку регіону;o метод дисперсного аналізу - використовують для оцінювання відхилення індивідуальних величин від їх середньої. Нагадаємо, що дисперсія динамічного ряду дорівнює різниці між квадратом значення ознаки і квадратом їхньої середньої;o порівняльний аналіз - один з головних методів пізнання організації регіональної системи. Основною мірою порівняльного аналізу виступає показник концентрації. Він виражається через платність явищ на певній території;o балансовий метод - у регіональних дослідженнях розробляються баланси стану і використання трудових ресурсів, баланси запасів (за категоріями А + В + Сі) і споживання природних ресурсів, транспортно-економічні баланси (ввезення - вивезення, виробництво - споживання). Сутність балансу полягає в узгодженні потреб і ресурсів у масштабі регіону. Картографічний метод є запозичений із економічної географії і широко використовується в прикладних розробках. Соціально-економічна карта адекватно відображує просторові процеси і структуру, несе в собі детальну інформацію про просторову організацію регіону. Метод економіко-математичного моделювання полягає у формалізованому описі економічних явищ і процесів у вигляді відповідних моделей - систем математичних рівнянь. Вищою формою техніко-економічних розрахунків є оптимізаційні моделі; їх основне призначення - вибір оптимального варіанту вирішення тієї чи іншої регіональної проблеми. Дуже важливим є вибір критерію оптимізації і визначення обмежень розвитку. Програмно-цільовий метод. Його логіка вибудовується в такій послідовності: проблема - ціль - ресурси - організація - рішення (реалізація). У сукупності елементи послідовності вирішення проблеми являють собою цільову комплексну програму.

5.Загальносистемні закономірності, принципи та чинники розміщення й розвитку продуктивних сил.

Продуктивні сили будь-якої держави формуються під впливом економічних законів і закономірностей. Ринкові взаємовідносини зумовлюють відповідні змінну теорії розміщення продуктивних сил і, безперечно, утверджують пріоритетність економічних законів, характерних для всіх суспільно-економічних формацій. Закономірність концентрації та комплексного розміщення продуктивних сил є результатом прояву територіального поділу праці. Спеціалізація виробництва спричиняє необхідність взаємопов’язаного розвитку галузей на окремій території, на основі чого досягається оптимальний режим використання усіх видів ресурсів. Основними якісними ознаками комплексного розміщення продуктивних сил виступають: економічно обґрунтований, раціональний режим використання природних ресурсів; максимально повне залучення до суспільно корисної трудової діяльності наявного трудового потенціалу регіону; збалансованість галузевої структури економіки регіону за природними, трудовими і виробничими параметрами; тісний взаємозв’язок (на основі комбінування, кооперації та спільного використання інфраструктури) між основними ланками господарства регіону. Соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил логічно випливає з необхідності загальної соціалізації економічної системи, оскільки саме всебічний розвиток людини та задоволення її потреб є метою економічного прогресу. Вона реалізується через врахування інтересів населення щодо піднесення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та реалізацію права всіх громадян на вільний вибір місця і сфери прикладання праці. Отже, соціальна спрямованість передбачає насамперед таке розміщення продуктивних сил регіону, яке б давало змогу забезпечити повну продуктивну зайнятість трудоактивного населення регіону як першооснову його життєдіяльності і добробуту. При цьому важливо мінімізувати рівень регіонального безробіття (як зареєстрованого, так і прихованого) з тим, щоб він істотно не перевищував природної норми, що знаходиться в межах 4—6 % працездатного населення. Доцільність соціальної спрямованості розміщення і розвитку продуктивних сил регіону вимагає: інтенсивного розвитку соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості; збереження здоров’я населення через зниження екологічного навантаження на певні території; формування раціональної системи розселення; збільшення місткості регіонального ринку праці через створення додаткових робочих місць на діючих та нововведених підприємствах. Крім зазначених, до закономірностей розміщення продуктивних сил — в контексті нових методологічних основ їх формування — відносять: соціальну спрямованість та усталеність розвитку продуктивних сил, відповідність їх розміщення вимогам національної економічної безпеки, а також забезпечення планомірності, керованості процесів розміщення продуктивних сил, їх орієнтації на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності та конкурентоспроможності виготовленої продукції. Розміщення продуктивних сил - це результат дії об'єктивних законів і закономірностей, а також суб'єктивних процесів, що виникають в результаті діяльності людини. В основу закономірностей розміщення продуктивних сил покладено економічні закони. Закономірність - об'єктивно існуючий, повторюваний, суттєвий зв'язок явищ природи і суспільного життя. Економічні закони — це об'єктивні закони розвитку суспільства, що відображають відносини в процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ. Вони виражають найбільш істотні, стійкі зв'язки між явищами економічного життя суспільства. Закономірності розміщеним виробництва - це об'єктивні категорії, які пізнаються і свідомо використовуються в практичній діяльності. При проведенні господарської політики суспільство формулює і втілює в життя певні принципи на основі пізнання закономірностей. Всі закони і закономірності - це об'єктивні відношення, які проявляються незалежно від волі і свідомості людей. Закономірності розміщення продуктивних сил виявляються відношенням між виробничою діяльністю людей і територією, на якій ця діяльність проходить. Пізнання і практичне використання закономірностей дозволяє вибрати найефективніші варіанти розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати територію відповідно до вимог регіональної економіки. Ігнорування закономірностей веде до великих економічних втрат. Враховуючи це, будь-яка країна, регіон повинні здійснювати ефективну регіональну політику, яка базується на пізнанні економічних законів і закономірностей розміщення продуктивних сил. На розвиток продуктивних сил найбільший вплив справляють загальні економічні закони: економії часу, суспільного поділу праці, концентрації виробництва, комплексного розвитку виробництва, пропорційного розвитку виробництва. Цим законам відповідають найтісніші взаємозв'язки зі своїми закономірностями. Так, закону економії часу відповідає закономірність ефективності розміщення продуктивних сил, закону суспільного поділу праці - закономірність територіального поділу праці, закону концентрації виробництва - закономірність територіальної концентрації виробництва, закону комплексності - закономірність територіальної комплексності. У сучасних умовах спостерігаються складні специфічні для кожного регіону взаємозв'язки між РПС і географічним середовищем, залежність РПС від локальних природних умов і природних ресурсів, щільності населення, наявності об'єктів соціальної інфраструктури, транспортних комунікацій, поєднання галузей промисловості і сільського господарства. Закономірності РПС пізнаються і свідомо використовуються у практичній діяльності. У результаті пізнання закономірностей РПС суспільство втілює їх у життя, керуючись певними принципами і чинниками. Фактичні закономірності РПС є законами територіальної організації господарства.

Дата добавления: 2015-12-01