Макроекономічні показники в системі

Тема 2

національних рахунків”

виробництво

дохід

споживання

нагромадження капіталу

фінанси

Рис. 2.1. Послідовність економічних процесів СНР

Табл. 2.1

Класифікація макроекономічних показників

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ
Показники загального національного розвитку	Соціальні показники	Фінансові показники
Національне багатство	Зайнятість	Загальний рівень цін
Валовий випуск	Безробіття	Індекс цін
Валовий національний продукт	Рівень безробіття	Інфляція
Валовий внутрішній продукт	Рівень життя	Номінальний та реальний рівень зарплати
Чистий внутрішній продукт		Рівень відсоткової ставки
Національний доход
Особистий доход

Валовий випуск розраховується: ВВ = РП + З1 - З2

Де РП – вартість реалізованої продукції;

З1 – вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси;

З2 – вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами, на момент її використання.

Валовий випуск неринкових послуг розраховується:

ВВ = МВ + W + А + Tn

Де МВ – витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання;

W – оплата праці працівників;

А – амортизація;

Tn – чисті непрямі податки на бізнес

Чисті непрямі податки на бізнес розраховуються:

Тn = повні непрямі податки на бізнес – субсидії

Валовий випуск організацій банківської системи розраховується:

ВВ = I₁ – I₂

Де I₁ – відсотки, отримані банками від розміщення залучених ресурсів;

I2 – відсотки, сплачені банками за залучені вільні фінансові ресурси.

Валовий випуск страхових компанійрозраховується:

ВВ = СП – СВ + І – Δ ТСР

Де СП – страхові премії, що надійшли до страхових компаній;

СВ – страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями;

І – відсотки отримані страховими компаніями;

ΔТСР – приріст технічних страхових резервів.

Показники ВВП розраховують за трьома методами:

1. Метод виробничий:

ВВП = ВДВ + Продуктові податки – Субсидії на продукти

Де ВДВ – валова додана вартість усіх галузей, яка розраховується:

ВДВ = ВВ – МВ

2. Метод доходу (розподільчий):

ВВП = W + R + I + P + A + Tn

Де W – зарплата найманих працівників;

R – рентні платежі;

І – чисті відсотки;

Р – прибуток;

А – амортизаційні витрати;

Тn – чисті непрямі податки на бізнес.

3. Метод витрат (кінцевого використання):

ВВП = С + Іg + Gз + Хn

Де С – приватне споживання;

Іg – валові приватні внутрішні інвестиції;

Gз – державні закупки;

Хn – чистий експорт.

Валові інвестиції розраховуються:

Іg = Іn + А

Де Іn – чисті інвестиції

Споживання розраховується:

С = ОД – ІП – З

Де ОД – особисті доходи;

ІП – індивідуальніі податки;

З – заощадження.

Індивідуальні податки розраховуються:

ІП= Прибутковий податок + Неподаткові платежі держави;

Державні закупки розраховуються:

Gз = Gв – Tr

Де Gв – державні витрати;

Tr – трансфертні платежі.

Чистий експорт розраховується:

Хn = N – Z

Де N – експорт;

Z – імпорт.

ВВП = АЕ= С + Іg + Gз + Xn

ВВП = ВНП – Хn

Чистий внутрішній продукт розраховується: ЧВП = ВВП – А

Національний дохід розраховується: НД = ЧВП – Тn

Особистий дохід розраховується:

ОД = НД – ВСФ – ППК – НПК + Тr

Де ВСФ – відрахування із з/плати до страхових фондів;

ППК – податки на прибутки корпорацій;

НПК – нерозподілені прибутки корпорацій;

Tr – трансфертні платежі;

Дохід кінцевого використання розраховується:

ДКВ = ОД – ІП

ДКВ = С + S

Валовий внутрішній продукт номінальний розраховується:

ВВПн = Р₁ · Q₁ + Р₂ · Q₂

Валовий внутрішній продукт реальний розраховується:

ВВПр = ВВПн / ВВП д

Де ВВПд – дефлятор ВВП

Зміна ВВП реальногорозраховується (%):

ΔВВПр = ΔВВПн – ΔВВП д

ВВП д = (ВВПн / ВВПр) · 100%

Темп зростання фізичного обсягу виробництва розраховується:

Тз = ((ВВПр.п.ц.) / (ВВПр.б.ц.)) · 100%

Де ВВПр.п.ц. – ВВП реальне у поточних цінах;

ВВПр.б.ц. – ВВП реальне у базових цінах.

Темп приросту фізичного обсягу виробництва розраховується:

Тп = ((ВВПр.пт. р. – ВВПр.пр. р.) / (ВВПр.пр.р.)) · 100%

Де ВВПр.пт.р – ВВП реальне у поточному році;

ВВПр.пр.р. – ВВП реальне у попередньому році

ΔВВПн = Іц – 100%

ΔВВПн = (ВВПн – ВВПр) / ВВПр ·100%

Індекс споживчих цін (ІСЦ), який ще називають індексом цін Ласпейреса обчислюється:

ІСЦ = Цр.п. / Цб.п.

Де Цр.п. – ціна споживчого кошика в розрахунковому періоді;

Цб.п. – ціна споживчого кошика в базовому періоді.

Індекс Фішера розраховується:

Іф = √ ІСЦ · ВВП д

Тема 3

«Економічна динаміка»

Рис. 3.1. Цикли ділової активності

Рис. 3.2. Економічне зростання як переміщення лінії довгострокової сукупної пропозиції

Рис. 3.3. Економічне зростання як переміщення праворуч кривої виробничих можливостей

Темп приросту (ВВП або ВВП на душу населення) розраховується:

Тп = ((ВВПр.пт. р. – ВВПр.пр. р.) / (ВВПр.пр.р.)) · 100%

ЧИННИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

пропозиції – це чинники економічного зростання, до яких відносять: природні ресурси, людський капітал, праця основний капітал, рівень технології. Він є найбільш впливовим  

прямі – це чинники економічного зростання, до яких відносять: збіль­шення чисельності робочої сили, нагромадження фізичного капіталу, технологічний прогрес.  

попиту – це чинники економічного зростання, до яких відносять: споживчі, інвестиційні та державні витрати, чистий експорт, рівень цін  

розподілу – це чинники економічного зростання, які забезпечують ефективне використання ресурсів  

непрямі – це чинники економічного зростання, до яких відносять: податко­ву, цінову та зовнішньоекономічну політику держави.  

Рис. 3.4. Чинники економічного зростання

У виробничій функції Леонтьєва (Y) фактори виробництва капіталу (К) і праці (L) використовуються у заданій пропорції К₀ = 3; L₀ = 4,5; Y₀ = 1. Тобто вона має такий вигляд:

Y = 1min ﴾﴿4,5 / L,3 \ K

У цій моделі обсяг ВВП пов’язується з величиною основного капіталу і показує скільки ВВП створює одиниць основного капіталу.

ΔY = σ · ΔK

ΔY = σ · S · Y

Де σ – коефіцієнт капіталовіддачі;

S – норма заощадження, яка дорівнює нормі інвестування.

Гарантований темп приросту ВВП визначається:

ΔY / Y = σ · S

Темп зростання економіки і капіталу називається природним, розраховується:

ΔK / K = ΔL / L

Пропозиція валового продукту в моделі Солоу виражається ви­робничою функцією:

Y = f (К,L)

Запишемо функцію у вигляді взаємозв'язку між рівнем продуктив­ності праці і капіталоозброєності:

Y / L = f (К,L)

Y = ƒ(k)

Де у — рівень продуктивності праці, праці;

k – рівень капіталоозброєності праці.

Модель економічного зростання Солоу має вигляд:

ΔY / Y = ΔА / А + a · ΔK / K + (1 – a) · ΔL / L

Де А – сукупна продуктивність факторів;

а – це коефіцієнт еластичності обсягу виробництва по капіталу;

а – 1 – коефіцієнт еластичності обсягу виробництва по праці.

Рівень інфляції (РІ) показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо).

РІ = Іц – 100%

Темп інфляції (ТІ) показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:

ТІ = (Іц_t– Іц_t-1) / Іц_t-1

ТІ = ((РІ_t – PI_t-1) / PI_t-1) · 100%

Де І_t, І_t-1 – відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому періодах.

Н

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Рис. 4.1. Крива Філіпса первинна

).

0 Н₁ Н₂

1 2 2,5 3 4

Рис. 4.2. Крива Філіпса модифікована

Інфляція = ОТІ – ß ∙ ЦБ + ШП

ДеОТІ – очікуваний темп інфляції;;

ß – параметр, який показує, наскільки сильно інфляція реагує на динаміку циклічного безробіття, ß > 0;

ЦБ – циклічне безробіття;

ШП – шоки пропозиції

КЕЙНСІАНСЬКІ НАПРЯМКИ

МОНЕТАРНІ НАПРЯМКИ

Політика шокової терапії передбачає зменшення дефіциту бюдже­ту за рахунок скорочення витрат на соціальні програми, введення дорогого кредиту, скорочення податкових ставок. У результаті до­рогого кредиту слабкі фірми банкрутують, а низька ставка податку заохочує сильні фірми. Таким чином, інфляція призупиняється. Од­нак застосування цього методу негативно впливає на добробут на­селення.  

Політика градуювання, або поступових змін — метод монетарного напряму антиінфляційної політики, який полягає у поступовому зни­женні темпів зростання грошової маси. Ця політика дуже часто ви­кликає інфляційну інерцію, коли минула інфляція породжує нову. Тому застосовують її тоді, коли зростання рівня цін становить не більш як 20 % на рік. Перевагами поступових змін інфляції є: поступове зростання цін та надання безробітним працівникам можливості перекваліфікува­тися; поступовий спад виробництва дає можливість підприємствам перепрофілюватися; головний позитив — це соціальна стабільність у державі. Недоліком поступових змін є невизначеність економічної політики та очікування інфляції.  

стабілізація валютного курсу

ЗАХОДИ АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

зменшення державних витрат

скорочення дефіциту державного бюджету

Політика доходів є метод регулювання цін і доходівза допомогою якого заморожуються ціни і заробітна плата та обмежується її зростання. Цей метод передбачає встановлення коефіцієнта виробничих втрат. Він показує, скільки відсотків реального ВВП потрібно витратити для того, щоб скоротити рівень інфляції на 1 %. Політика доходів на практиці себе не виправдала, тому застосування її в економіці обме­жене.    

Грошові реформи використовують для ліквідації зайвих грошей в обігу. основними прийомами грошових реформ є: нуліфікація – є різновидом грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними; ревальвація – процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн; девальвація – процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валюти інших країн; деномінація – процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові

збільшення податків

Рис. 4.3. Напрями антиінфляційної політики

Тема 5

“Ринок праці”

СОЦІАЛЬНА

ЕКОНОМІЧНА

СТИМУЛЮЮЧА

враховує забезпечення оптимального рівня доходів і добробуту людей

передбачає раціональне залучення, розподіл, регулювання та використання робочої сили

враховує конкурентоспроможність його учасників, підвищення кваліфікації, зміни професій тощо

ФУНКЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ

Рис. 5.1. Функції ринку праці

  ФАКТОРИ СУЧАСНОГО РИНКУ ПРАЦІ

характер трудового законодавства  

циклічність характеру розвитку виробництва

диверсифікація виробництва і форм зайнятості  

структурні і глобальні зміни в економіці під впливом сучасного впливу НТР

рівень та впливовість профспілкового руху  

державна політика в сфері регулювання зайнятості і безробіття  

Рис. 5.2. Основні фактори ринку праці

AS

W AD

Е

Wе

Le L

Рис. 5.3. Класична теорія ринку праці

W AD₁ AD₂ AS

W₂

W₁

0 L

L₁ L₂

Рис. 5.4. Кейнсіанська теорія ринку праці

ПРАЦЕЗДАТНЕ НАСЕЛЕННЯ

ПРАЦЮЮЧІ

БЕЗРОБІТНІ

ДОБРОВІЛЬНО НЕПРАЦЮЮЧІ

ЕКОНОМІЧНО АКТИВНЕ НАСЕЛЕННЯ (РОБОЧА СИЛА)

люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайняті неповний робочий день  

люди, які не працюють, але активно шукають роботу або чекають, щоб повернутися на попереднє робоче місце. Тобто, людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям одночасно: немає роботи, робить активні спроби знайти роботу, готова відразу ж приступити до роботи  

це люди у віці від 16 років, а також ті, хто перебувають в спеціалізованих установах (наприклад: в психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо), а також особи, що вибули зі складу робочої сили (наприклад: дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу  

ЕКОНОМІЧНО ПАСИВНЕ НАСЕЛЕННЯ (ОСОБИ ПОЗА РОБОЧОЮ СИЛИ)

Рис. 5.5. Структура працездатного населення

Кількість населення (Р) визначається:

Р = L + D

Де D – особи поза робочої сили,

L – робоча сила.

Робоча сила (L) визначається:

L = F + W

Де F – безробітні,

W – працюючі.

Рівень фактичного безробіття (U) визначається %:

U = (F / W) · 100%

Рівень зайнятості (R) по країні визначається %:

R = (W / А) · 100%

Де А – працездатне населення (в Україні – це жінки віком від 16 до 55 років та чоловіки віком від 16 років до 60 років).

ПРИЧИНИ БЕЗРОБІТТЯ

Т.Мальтус, кінець ХVІІІ ст.: темпи зростання народонаселення перевищують темпи зростання виробництва  

К.Маркс, ХІХ ст.: відносне відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, зростання технічної та органічної побудови капіталу  

А.Пігу, 1936 р.: в умовах недосконалої конкуренції на ринку праці відбувається підвищення ціни та скорочення попиту на працю  

Дж.Кейнс, 1936 р.: зі зростанням доходу люди схильні збільшувати своє споживання, але не тією мірою, якою зростає доход; схильність населення до споживання знижується, а схильність до заощадження зростає  

економічна політика уряду щодо збільшення мінімального розміру заробітної плати призводить до зростання витрат виробництва і зниження попиту на працівників  

розвиток НТП зумовлює структурні зрушення в економіці, виникнення нових галузей, які потребують кваліфікованих робітників і більше часу на професійну підготовку працівників старих галузей народного господарства  

зростання кількості населення працездатного віку, молоді, що збільшує пропозицію праці  

сезонні зміни у рівнях виробництва знижують попит на працю у сільському господарстві, будівництві та ін.  

циклічний розвиток економіки – на стадії економічної кризи спад виробництва призводить до зменшення сукупного попиту на товари і послуги і, як наслідок, до зниження рівня зайнятості працездатного населення  

Рис. 5.6. Причини безробіття

Природне безробіття визначається: U = Ff + Fs

Де Ff – безробіття фрикційне,

Fs – безробіття структурне

ПРИРОДНЕ

НАДЛИШКОВЕ

Фрикційне – тимчасове безробіття, яке пов’язане з добровільним чи вимушеним пошуком або очікуванням роботи. Виникає в наслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Цей різновид безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним. Деякі економісти (К.Макконнелл) це безробіття називають пошуковим  

Структурне – вивільнення робочої сили під впливом структурних зрушень в економіці, які змінюють попит на окремі професії і фахи та пропозицію робочої сили по ним. Воно вважається неминучим та характеризується більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою у порівнянні із безробіттям фрикційним.  

Приховане безробіття – це коли люди формально працюють, але фактично не працюють або займають зайві робочі місця. Таке безробіття характерне для сільського господарства, різноманітних управлінських структур з нераціонально великим штатом, а також в цілому для країн соціалізму, які навмисне створювали зайві робочі місця, щоб уникнути відкритого безробіття.  

Циклічне (надмірне) – вивільнення робочої сили викликане загальним спадом виробництва, тобто тією фазою економічного циклу, яка пов’язана з кризовими явищами в економіці, скороченням сукупного попиту, відповідним скороченням зайнятості та ростом безробіття. В період економічного спаду воно доповнює фрикційне і структурне, а в період економічного підйому – воно відсутнє. Дане безробіття негативно впливає на економіку

Сезонне – обумовлене сезонним коливанням в обсягах виробництва певних галузей (наприклад: сільське господарство, риболовство, туристичне обслуговування)

Технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією частини робочих місць внаслідок автоматизації, раціоналізації виробництва тощо

Інституціональне безробіття, пов’язана з функціонуванням самих інститутів ринку робочої сили та факторами, які впливають на його попит та пропозицію (наприклад: неповна інформація про вакансії, завищений рівень допомоги по безробіттю, заниження податків на доходи тощо)  

ФОРМИ БЕЗРОБІТТЯ

Рис. 5.7. Форми безробітт

Циклічне безробіття (FС) визначається:

FС = Fr – Fn

Де Fr – безробіття фактичне,

Fn – безробіття природне

Закон Оукена: в ситуації коли фактичний рівень безробіття перевищує її природний рівень на 1%, відставання обсягу ВВП становить 2,5%.

(ВВП* – ВВП) / ВВП*= β (U – U*)

(ВВП – ВВП*) / ВВП = -2,5 · (U* – U)

В= (U – U*) · 2,5

Де ВВП* - природний (потенційний) обсяг виробництва;

ВВП – фактичний обсяг виробництва;

U – фактичний рівень безробіття;

U* – природний (потенційний) рівень безробіття;

β – параметр Оукена (2,5), тобто коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття;

В – відставання ВВП фактичного від ВВП потенційного

ВВП розрив як показник втрат від циклічного безробіття становить:

ВВП розрив = β ·(U – U*) · ВВП*

ВВП розрив = ВВП ф – ВВП п / ВВП п

Де ВВП ф – ВВП фактичне,

ВВП п – ВВП потенційне (природне).

Якщо рівень безробіття порівняно з попереднім роком зростає на 1%, Втрата ВВП = ВВП п – ВВП р

Абсолютне значення втрат ВВП = (ВВП н · Втрата ВВП) / 100

ВВП п = (ВВП п · 100) / (100 – В)

ВВП п = ВВП н + Абсолютне значення втрат ВВП

Де ВВП р – ВВП реальне,

ВВП н – ВВП номінальне.

Сімї, %

Дохід, %

Д

А

Б

В

Г

80 100

Рис. 5.8. Крива Лоренца

Відсоток доходу

Відсоток сімей

100 %

100 %

Д

S

S₁

S₂

Рис. 5.9. Коефіцієнт Джині

Коефіцієнт Джині = S 1 / (S 1 + S 2)

Дата добавления: 2015-12-01