Інститути права, управління і власності

Тема 7

ІНСТИТУЦІЙНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

План

1. Інститути права, управління і власності

2. Власність в умовах ринку

3. Упорядкування приватизаціі в Україні

Інститути права, управління і власності

Однією з найважливіших проблем національної економічної си­теми є забезпечення прозорого швидкого руху товарів, капіталів, фінансів, праці тощо, від якого залежить ефективність усієї господарської системи, і обліку, що гарантує їхню кількісну і якісну цілісність. Розв'язання цієї проблеми є дуже складним завданням. Цьому повинно сприяти вирішення щонайменше таких питань:

- по-перше, створення правової бази, тобто законів та інших правових актів, які врахували б особливості руху і використання усіх ресурсів та інтереси учасників виробництва, розподілу, обміну і споживання;

- по-друге, дотримання виробниками, споживачами і владою положень прийнятих правових актів та здійснення ними цього ж виробництва, розподілу, обміну та споживання лише в рамках прий­нятих правових норм і правил.

Інститути права. Загальновизнаною цінністю в усіх демократичних державах є право людини на життя, свободу, гідність тощо.

Таке право не дає держава. Це право дано людині Богом. I ніхто не може позбавляти людину цього права, крім Бога. Але таким правом володіють кожна людина, кожен учасник виробництва і споживання. Між ними мусить бути ще якесь "право", яке регулювало б їхні відносини. Стає очевидним, що поняття "право" має два значення:

- по-перше> право як найвищі вартості людини, а саме право на життя, свободу, освіту, переміщення, працю, оплату праці та ін., тобто всі життєві вартості, дані людині Богом;

- по-друге, як система затверджених законодавчим органом законів та інших нормативних актів для упорядкування відносин між людьми, державою, виробниками тощо.

Отже, інститути права формують щонайменше два рівні пра­вових актів національного значения, які враховують насамперед верховенство права як найвищих вартостей людини. Йдеться верховенство права над законом держави. Рівнями правових актів є інститут конституції держави та інститути підконституційних законів, які визначають особливості відносин руху праці, капіталів, товарів і т. ін.

Інститут Конституції України. Стан і характер державної, політичної, економічної і соціальної організації України визначає Конституція України — її Основний Закон. Конституція України містить основні положения, що стосуються захисту прав і свобод людини та громадянина. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Конституція також визначає місце і роль у національній економіці її важливих чинників:

- по-перше, земля, її надра, атмосферне повітря, вода та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу;

- по-друге, кожен мае право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності; не допускаються зловживання моно польним становищем на ринку; неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція; види і межі монополії ви­значає закон;

- по-третє, кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на охорону здоров'я, на освіту, на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що охоплює достатнє харчування, одяг та житло.

Практично інститут Конституції України охоплює увесь спектр чинників потенціалу виробництва та потенціалу соціального споживання. Він обгрунтовує рамки як чинників виробництва, розподілу, так і рамки обміну та споживання. При тому констатує рівноправність усіх громадян перед її положениями і Гарантує реалізацію їхніх інтересів.

Інститут підконституційних законів. За своїм функціональним призначенням Конституція України, тобто її положения, не конкретизують безпосередньо виробничі і соціальні відносини в економіці і державі. Вона лише визначає контури й акценти залучених чинників економіки та їхні пріоритети щодо продуктивного й ефективного виробництва, справедливого розподілу, обміну та споживання. Конкретизацію усіх відносин між виробниками, дер­жавою та виробниками і непрацюючими здійснюють так звані підконституційні закони. Сама Конституція України стверджує, що закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі її положень. Такі закони охоплюють широкий спектр відносин, що виникають у виробничій і соціальній сфері.

Закони, що регулюють відносини у сфері виробничого потенціа­лу. Отже, Закон:

- Про власність, визначає відносини власності на землю, основний і оборотний капітали, створений продукт і т. ін.;

- Про зайнятість, визначає умови і характер зайнятості в усіх галузях економіки;

- Про працю і її оплату, визначає рівні складності праці, її тарифікації та оплату;

- Про господарські товариства, визначає умови організації господарської діяльності малих підприємств;

- Про обмеження монополізму та недопущения недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності;

- Про загальні засади створення і функціонування (вільних) економічних зон;

- Про аудиторську діяльність, визначає умови і характер про­ведения контролю та фінансової оцінки діяльності підприємств;

- Про банкрутство, визначає умови санації (оздоровления) підприємства чи його ліквідації;

- Про науково-технічну інформацію;

- Про інвестиції, визначає джерела та умови здійснения капітальних вкладень;

- Про іноземні інвестиції, визначає умови капіталовкладень зарубіжними інвесторами та ін.

Закони, що регулюють відносини у сфері ринкових послуг.

Закон:

- Про банки і банківську діяльність;

- Про державну статистику;

- Про зовнішньоекономічну діяльність;

- Про інноваційну діяльність;

- Про товарну біржу;

- Про цінні папери і фондову біржу та ін.

Дата добавления: 2015-12-01