Читайте также:
|
Сама контрольна діяльність здійснюється шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій, обстежень, витребування звітів, проведення рейдів, оглядів та ін. і включає в себе низку послідовних дій, яку можна розділити на три стадії: підготовчу, центральну та підсумкову. В свою чергу вони самі наповнюються конкретними краще етапами-діями. На підготовчій стадії: 1) обирається об'єкт контролю; 2) визначається предмет контролю встановлюється, що саме слід перевірити); 3) встановлюються засоби здійснення контролю; 4) підбираються (призначаються) особи, які здійснюватимуть контроль; 5) складаються плани його проведення. На центральній стадії здійснюються збирання і оброблених інформації. Зібрана інформація (часто одержана від різних джерел) аналізується, порівнюється з реальним станом справ на об'єкті, який перевіряється, оскільки інформація, одержана від керівництва такого об'єкта та з інших джерел, часто не збігається. До підсумкової стадії належать такі дії, як: 1) прийняття рішення за результатами контролю; 2) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів інших осіб, зацікавлених у результатах контролю); 3) надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об'єкті; 4) контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.
Контролю, як і будь-якому іншому виду діяльності, притаманні свої принципи. До них належать:
1) універсальність (це означає, що контроль має охоплювати всі ділянки державного, господарського та соціально-культурного будівництва);
2) систематичність (проводиться не одноразово, час від часу, а за певною схемою, постійно);
3) безсторонність (досягається шляхом покладення завдань контролю на осіб, які не зацікавлені в його результатах);
4) реальність (забезпечується наявністю необхідних кваліфікованих кадрів контролерів);
5) дієвість, оперативність, результативність (припускають швидке проведення контрольних дій контролюючим органом у разі одержання повідомлень про порушення, запобігання правопорушенням і причинам, що їм сприяли, своєчасне вжиття заходів щодо їх усунення, притягнення винних до відповідальності);
6) гласність (дає можливість, а у деяких випадках і стає обов'язком доведення результатів контролю до відома громадськості або правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю).
Існують різноманітні класифікації видів контролю за різними критеріями, проте ми зупинимось лише на основних.
Залежно від характеру організаційних зв’язків контролюючого та підконтрольного суб’єктів виділяють внутрішній контроль та зовнішній. Внутрішній контроль здійснюється в межах організаційної підпорядкованості суб’єктів, які здійснюють контроль та суб’єктів чия діяльність перевіряється. Внутрішній контроль здійснюється самими органами публічної адміністрації і відіграє важливу роль у зміцненні законності виконавської дисципліни, підвищенні рівня організованості і порядку в сфері публічного управління.
Основними об'єктами такого контролю слід вважати діяльність щодо забезпечення;
- реалізації прав і свобод громадян;
- надання управлінських послуг органами виконавчої влади, їх посадовими особами;
- відповідності фактичної діяльності органів публічної адміністрації нормативно визначеному обсягу їх повноважень;
- дотримання в діяльності згаданих органів вимог норм чинного законодавства.
При зовнішньому контролі така підпорядкованість суб’єктів відсутня. Здійснення зовнішнього контролю забезпечується за допомогою таких видів контролю з боку публічної адміністрації як парламентський контроль; президентський контроль (хоча, даний вид контролю може бути як зовнішнім, так внутрішнім видом контролю: наприклад, у випадку президентської республіки); судовий контроль та контроль з боку громадськості.
Залежно від місця суб’єкта (який здійснює контроль) в системі органів публічної адміністрації виділяють:
1) контроль з боку законодавчої влади (парламентський контроль);
2) контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль);
3) контроль з боку Кабінету Міністрів України (урядовий контроль);
4) контроль з боку центральних органів виконавчої влади;
5) контроль з боку місцевих органів виконавчої влади;
6) контроль з боку органів судової влади;
7) контроль з боку органів місцевого самоврядування;
8) контроль з боку громадськості (громадський контроль);
Залежно від належності суб’єкта до державних або громадських структур виділяють: 1) державний контроль; 2) громадський контроль. Державний контроль -це одна з функцій державного управління, що полягає в оцінюванні правомірності діяльності об'єкту контролю та здійснюється відповідними державними органами (посадовими особами).
Залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль, виділяють: 1) попередній контроль, що має на меті не допустити прийняття незаконних рішень органами публічної адміністрації; 2) поточний (оперативний) контроль – спрямований на перевірку виконання суб’єктами владних повноважень, поставлених перед ними завдань і виконання ними своїх функцій; 3) наступний контроль стосується перевірки вже прийнятих рішень органів публічної адміністрації.
Залежно від призначення контролю виділяють:
1) загальний, що охоплює всі сторони діяльності контрольованого суб’єкта;
2) цільовий контроль окремого напрямку роботи.
Нагляд
В теорії адміністративного права виділяють два види нагляду: адміністративний та прокурорський.
Адміністративний нагляд - це спосіб забезпечення законності і дисципліни в публічному адмініструванні, який здійснюється спеціальними суб’єктами публічної адміністрації щодо організаційно не підпорядкованих об'єктів.
Особливості адміністративного нагляду:
1. Відсутність організаційної підпорядкованості між суб'єктом та об'єктом нагляду.
2. Спеціалізований характер, який проявляється в нагляді за дотриманням спеціальних правил.
3. Можливість у ході нагляду оцінювати лише законність тієї чи іншої діяльності.
Суб’єктами адміністративного нагляду є спеціально створені з цією метою структури: а) інспекції; б) міліція.
Усі інспекції залежно від компетенції можна поділити на дві групи:
- ті, що мають повноваження міжвідомчого характеру (ДАІ).
- ті, що не мають таких повноважень, тобто здійснюють свої функції тільки в межах того чи іншого об’єкта (інспекція особового складу (департамент).
Повноваження державних інспекцій можна умовно розділити на три групи:
- розробка норм і правил, виконання яких контролює інспекція. Повноваження даного виду, як правило, полягають у наявності в інспекцій прав готувати різні проекти норм, правил і виносити їх на розгляд відповідного органу управління;
- організація і здійснення нагляду (одержання та витребування матеріалів, проведення певного обслідування, дозвільні повноваження, надання експертних висновків, розслідування аварій тощо);
- застосування заходів державного примусу. Названа група повноважень, як правило, закріплюється у відповідних статтях Кодексу про адміністративні правопорушення.
Необхідно зазначити, що діяльність інспекцій та міліції по забезпеченню законності і дисципліни у частині застосування ними заходів адміністративного примусу, відноситься до контрольної (а не до наглядової) діяльності останніх. Тому вірогідніше буде вести мову про контрольно-наглядову діяльність з боку зазначених суб’єктів владних повноважень.
Адміністративний нагляд міліції – це систематичний нагляд за точним і неухильним дотриманням посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громадський порядок і громадську безпеку з метою попередження і припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом відповідальності або вжиття до них заходів громадського впливу.
При здійсненні адміністративного нагляду міліцією застосовуються такі методи як:
а) безпосереднє спостереження в громадських місцях за виконанням громадянами та посадовими особами загальнообов’язкових правил;
б) періодичні перевірки виконання органами, посадовими особами, громадянами встановлених правил;
в) виявлення порушень у ході перевірки скарг, заяв, пропозицій та іншої інформації про правопорушників.
Адміністративний нагляд міліції поділяється на загальний та спеціальний. Загальний адміністративний нагляд – містить нагляд за дотриманням загальнообов’язкових та інших правил. Спеціальний адміністративний нагляд міліції – це нагляд за поведінкою певної категорії осіб. Даний вид нагляду є примусовим заходом і встановлюється за звільненими з місць позбавлення волі відповідно до Закону “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 1 грудня 1994 року з внесеними до нього змінами та доповненнями. Закон формулює поняття цього виду адміністративного нагляду як системи “тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ”. Визначає його завдання: “Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них”. Цей вид адміністративного нагляду встановлюється лише щодо повнолітніх осіб:
а) засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства;
б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення;
в) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
У всіх випадках, адміністративний нагляд встановлюється в судовому засіданні одноосібно суддею місцевого суду загальної юрисдикції або за місцем дислокації виправно-трудової установи, або за місцем проживання особи, щодо якої встановлюється адміністративний нагляд та має свою процедуру встановлення.
Необхідно зазначити, що в теорії адміністративного права не існує єдиної думки щодо нагляду як способу забезпечення законності. Так, наприклад, професор Битяк Ю.П., розглядає адміністративний нагляд інспекцій та міліції як контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів, а органом, який здійснює нагляд є тільки прокуратура.
Прокурорський нагляд - це спосіб забезпечення законності і дисципліни в публічному адмініструванні, який здійснюється під час виконання функцій прокурора та за рахунок застосування актів реагування прокурора.
Стаття 121 Конституції України покладає на органи прокуратури такі завдання:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян;
5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами.
Якщо прокурор під час здійснення нагляду виявив порушення чинного законодавства, то він має право видання актів прокурорського реагування. До них відносять такі.
1. Протест прокурора. Протест на акт, що суперечить законові, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.
У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність із законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розглядові відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокуророві.
У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подання такої заяви зупиняє дію правового акта.
2. Припис прокурора. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органові чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищому в порядку підпорядкованості органові чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.
Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокуророві.
3. Подання прокурора. Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вносяться прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розглядові. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокуророві. Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання прокуророві, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.
4. Постанова прокурора. У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.
Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розглядові повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом (Закон України від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХП «Про прокуратуру»).
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 32 | Нарушение авторских прав