Розділ VIII. Стаття 127

На сучасному етапі розвитку суспільства доцільно закріпити в законодавстві вичерпний перелік дій, які можуть бути розцінені як політична діяльність і заняття якими несумісне з професійною суддівською діяльністю (наприклад, участь судді в зборах, мітингах, пікетуваннях, агітації за кандидатів у депутати, матеріальна підтримка якоїсь партії та ін.).

Отже, передбачені обмеження політичних прав суддів є тимчасовими. В умовах правової держави, розвиненого громадянського суспільства свобода кожного носія судової влади від ідейного чи емоційного тиску забезпечується в першу чергу верховенством права. Гарантіями незалежного, неупередженого відправлення правосуддя є високий рівень професійної правосвідомості суддів, внутрішнє сприйняття ними правил змагальності судового процесу. Такий підхід до статусу носія судової влади забезпечить його високий авторитет у суспільстві.

Обмеження свободи вибору виду додаткової трудової діяльності спрямоване на створення сприятливих умов для заняття суддею професійною діяльністю. Конституційне положення, яке забороняє поєднувати основну діяльність судді з якоюсь іншою оплачуваною трудовою діяльністю, за винятком наукової, викладацької і творчої, зумовлено декількома обставинами. Це обмеження спрямоване, по-перше, на забезпечення незалежності і неупередженості судді; по-друге, на створення умов належного і сумлінного виконання ним своїх прямих професійних функцій; по-третє, на запобігання можливості використання ним свого службового становища в особистих цілях. Така конституційна заборона тим самим захищає репутацію судді і авторитет судової влади.

В Європейській хартії про статус судів (п. 4.2.) підкреслюється, що поряд зі службовою суддя може вільно займатися різноманітними видами діяльності, зокрема й тими, що виражають його права як громадянина. Проте ця свобода може (і повинна) бути обмежена тією мірою, в якій ці додаткові види діяльності є несумісними з довірою щодо неупередженості і незалежності судді або з вимогами необхідності уважно і в розумні строки розглядати справи. Із таких позицій повинен виходити й вітчизняний законодавець.

Заняття суддею науковою, викладацькою або творчою діяльністю сприяє підвищенню його професійного рівня, збагаченню спеціальних знань, утвердженню його статусу як фахівця найви-

щої категорії. Водночас у законодавстві доцільно передбачити критерії допустимості такої діяльності: вона має здійснюватися тільки у вільний від основної роботи час, не повинна заважати виконанню професійних функцій судді, впливати на його незалежність і неупередженість та повинна мати характер додаткової трудової діяльності.

Частини 3–5 коментованої статті закріплюють основні вимоги до кандидатів на посади суддів. Відповідно до ч. З кандидатом на посаду судді може бути громадянин України, який відповідає певним вимогам і має відповідну рекомендацію кваліфікаційної комісії суддів. Конституційні вимоги щодо кандидатів на посаду суддів стосуються характеристик соціального статусу: громадянство, вік, освіта, досвід і стаж роботи, строк проживання на території України і володіння державною мовою. Правовою нормою встановлюється лише нижня межа цензу осілості, вікового і фахового цензу щодо цих кандидатів. У ч. 5 передбачається можливість встановлення додаткових (підвищених) вимог щодо кандидатів на окремі суддівські посади (наприклад, якщо кандидат претендує на посаду судді військового суду, він повинен перебувати на військовій службі і мати офіцерське звання. Військові звання суддям військових судів присвоює Президент України за поданням Голови військового суду).

Частина 4 містить декілька винятків із загальних вимог щодо кандидатів на відповідні посади суддів. Передбачається можливість зайняття посади судці особою без вищої юридичної освіти, але лише в спеціалізованому суді. Згідно з ч. З ст. 59 Закону «Про судоустрій України» у даному випадку на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає на території України не менше десяти років, володіє державною мовою, має вищу освіту в сфері знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, і стаж роботи за фахом не менше п'яти років. Тому розширення і конкретизація фахового цензу щодо суддів спеціалізованих судів залежать від розвитку судової системи держави. На цих суддів поширюється статус професійного судді, але акцентується, що вони відправляють правосуддя виключно у складі колегії суддів, отже, судді-юристи в складі колегії превалюватимуть.

Дата добавления: 2015-11-30