Розділ VI. Стаття 120

уряду (голови державних комітетів, служб України і т. ін.), а також місцеві органи – голів місцевих державних адміністрацій. На перших та інших заступників згаданих керівників положення коментованої частини не поширюються.

Конституція встановлює два обмеження щодо заміщення перелічених посад.

Перше обмеження – це заборона членам уряду, керівникам центральних та місцевих органів виконавчої влади суміщати свою службову (тобто пов'язану з реалізацією повноважень за обійманою посадою) діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час. Зміст виразу «інша робота» настільки широкий, що дозволяє охопити найрізноманітніші прояви суспільно корисної трудової активності громадянина – як оплачуваної, так і безоплатної: депутатська діяльність, участь у будь-якій якості в роботі державних органів, органів місцевого самоврядування, органів об'єднань громадян, на підприємствах і в установах будь-якої форми власності тощо. Єдиний виняток зроблений для викладацької, наукової та творчої (маються на увазі сфери літератури та мистецтва) роботи (в тому числі, зрозуміло, і оплачуваної), хоч і лише у позаробочий (за місцем основної службової діяльності) час.

Друге обмеження – заборона входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Цілком очевидно, що ця заборона має на меті, перш за все, запобігання корумпованості посадових осіб. Тому виключається будь-яка форма особистої, через представника або підставну особу причетність посадової особи не лише до функціонування, а й навіть до суто формальної участі в будь-якій якості (почесний голова або член, радник, консультант, спостерігач і т. ін.) у складі керівного органу чи наглядової ради підприємства.

Конкретна форма «керівного органу» (або інакше – органу управління) обов'язково визначається в установчих документах підприємства: це можуть бути загальні збори, рада, виконком, правління і т. д. Наглядова рада створюється в окремих видах підприємств, найчастіше – в акціонерних товариствах.

Слід звернути увагу на те, що переважна більшість підприємств недержавної форми власності створюється у формі господарських товариств, в яких вищим органом управління є збори засновників (учасників). З огляду на це розглядувані посадові

особи не вправі бути навіть засновниками господарських товариств, оскільки вони в цьому випадку, так би мовити, автоматично входять до складу одного із «керівних органів» підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Разом з тим суттєву особливість мають акціонерні товариства, які створюються в процесі приватизації державного майна. Тобто необхідно визнати правомірною участь посадовця в такому акціонерному товаристві за рахунок приватизаційного майнового сертифікату, хоч внаслідок цього він стає акціонером й формально входить до складу загальних зборів акціонерів, які є вищим керівним органом акціонерного товариства.

Звертає на себе увагу те, що вираз «підприємство, що має на меті одержання прибутку», значною мірою тавтологічний. Адже за чинним законодавством мета одержання прибутку є іманентною (обов'язковою) ознакою нормативного визначення поняття «підприємство» (ст. 1 Закону України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні»). Водночас поряд з власне підприємствами реально існують суб'єкти господарювання, які також спрямовані на одержання прибутку, але при цьому мають специфічні організаційно-правові форми (наприклад, об'єднання підприємств або деякі госпрозрахункові організації), які не тотожні за формальними ознаками «підприємствам». Враховуючи це, слід вважати, що конституційна заборона входження посадових осіб до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства поширюється як на власне підприємство, так і на інші підприємницькі структури, що мають на меті одержання прибутку.

Особливу гостроту має питання щодо сумісництва посади члена Кабінету Міністрів з мандатом народного депутата України. Як відомо зі світового досвіду, це питання розв'язується по-різному – залежно, головним чином, від особливостей існуючої в конкретній країні форми державного правління. Як правило, в державах президентського типу член уряду не може бути депутатом парламенту, а в державах з парламентською формою правління поєднання депутатського мандату з членством в уряді або дозволяється, або навіть є обов'язковим.

Передбачена коментованою частиною ст. 120 несумісність посади члена Кабінету Міністрів з іншою роботою стосовно діяльності народного депутата України підтверджується прямим приписом п. 1 ч. 1 ст. З Закону України від 22 березня 2001 р. «Про

Дата добавления: 2015-11-30