Эхо прокуренных улиц

эхо прокуренных улиц
и горько-сладкий привкус во рту после.
нет ничего приятней разбавленного спирта
на уроке под школьной партой.

самое главное - помнить:
на каждой странице
герои
плавно
идут по кругу.

Дима

Чайки давятся хлебом на небе гаснут звёзды я беру уроки как не быть самой верной прочту ещё раз маяковского спою напоследок земфиру перескажи наизусть всего чака паланика я - не приеду и я не вернусь сколько бы в космосе не появилось новых ярких звёздных галактик

Любко Дереш

«Самогубство чи суїцидальні думки - це теж такий собі бунт, проти батьків, суспільства, однолітків, правил і Бога». Якби можна було закохатись в письменника по його книжкам, мій вибір був би очевидним – Любко Дереш. Написавши перший роман в 16 років, Любко поступово став одним з найгеніальніших письменників сучасної України. Коли я читаю його чергову книгу, мимоволі виникає думка: «Як добре, що я жива і маю змогу це читати», а відчуття після закінчення книги неможливо з чимось порівняти або описати. Автор намагається правдиво змалювати сучасних підлітків і часто використовує молодіжний сленг, пише без дотримання правил пунктуації та вживає лайливі слова. Більше про себе та свої книги сам Любко:
- Багато письменників говорять про те, як вони пишуть. Як пишеш ти: знімаєш будинок вдалі від цивілізації чи пишеш вдома з перервами на звичайне життя? Виділяєш час чи чекаєш, поки з'явиться натхнення і рядки "полізуть" самі? Як цей процес проходить у тебе?
- Було б досить коштовно кожен раз винаймати будинок, як тільки полізуть думки:) Насправді, цей процес якоюсь мірою одомашнений уже людьми. Він любить регулярність, коли його вчасно годують (дають читати книги, показують кіно і водять в цікаві місця), а також дають погратися (тобто, дозволяють собі сісти за екран і дозволити слову вести тебе). Але це так, напозір. Індійський мудрець Чанак’я каже: не довіряй тваринам, в яких пазурі та роги. У творчості вони теж є (ці пазурі та кігті - якоюсь мірою, наша темна сторона, і сам процес творчості - це, знову ж таки, певною мірою, процес самопізнання). Мені подобається цикл дзенських гравюр "Приручення бика", десять ілюстрацій, які описують десять стадій приручення власного розуму в практиці дзен-буддизму. В творчості теж це є - бик за тобою ганяється, потім ти ганяєшся за нимя, потім ти накидуєш на нього шворку і думаєш, що вже заарканив, а він знову втікає і так далі. В творчості все це так само є. В ідеалі - творчість в процесі цього полювання за биком очищується, а, точніше, очищується наша особистість, і ми набуваємо нових якостей: смирення, терпіння, скромності (мало які по-справжньому великі задуми увінчалися успіхом, як правило, успіх зустрічає письменника там, де він його не чекав). Це відкрита дорога, в якомусь сенсі - шлях самопізнання.
- Тоді задам питання про книги. Думаю, багатьом прихильникам твоєї творчості відомо про твій книжковий марафон «100 книг за 400 днів», який розпочався в кінці минулого року. Як ти ставишся до прочитаних книг – бажаєш знайти ідеї для творів, натхнення, читаєш для саморозвитку чи відносишся до улюблених письменників, як до наставників?
- Це маленькі акти реінкарнації - переродження. Кожна книжка - наче народжуєшся в її світі, а в кінці книги вмираєш, щасливий, розгублений, задуманий...
- Яким ти уявляєш свого читача?
- На 70% він наділений жіночими рисами:) Так, принаймні, виглядає на презентаціях, куди приходять здебільшого дівчата. Загалом тішу себе думкою, що мій читач - це людина, в якої пульсує жилка потойбічного і це потойбічне кличе її - по той бік стосунків, обставин, свідомості, світу - виворітка, непізнаване, те, що заворожує і змушує трепетати і чекати нової зустрічі. Ось такий потяг, мені здається, дрімає в читачах і мені хочеться його розпалювати, без огляду на те, старшого віку ця людина, чи зовсім юна.
- До речі, одне з питань курсу культорології змінених станів свідомості – як містичний досвід одиниць впливає на життя мільйонів. Події у твоїх творах – власний містичний досвід чи плід уяви?
- Як казав Парацельс, "Зовнішнє небо і внутрішнє небо - суть одне". Це типове уявлення нашого часу - що всіляка фантазія - суть репрезентація наших внутрішніх химер. Мистецтво, і література, живе слово, в першу чергу, це, в основі своїй, візіонерство, здатність проглядати крізь простір і час - я про це багато розповідав якраз у загаданому тобою курсі. Недаремно Ян Парандовський назвав свою книгу про письменників "Алхімією слова" - література це справді алхімія, в повному сенсі цього слова. Ну, або "йога" - "зв’язок". Ми або переплавляємо себе в щось інше, або встановлюємо нові зв’язки, і, врешті, починаємо бачити, що завжди, скільки ми себе знаємо, ми перебували в поєднанні з Початком, звідки, власне, і з’явилося Слово як таке. Така природа літератури - не можна надто довго гратися в фантазії - в якийсь момент ти починаєш бачити, що за ними стоїть певна реальність...
- Нерідко почуєш, що тебе називають «українським Кінгом». Як ставишся до такого порівняння?
- Стає соромно майже так само, як коли чую, що Львів називають "маленьким Парижем":) По-перше, для мене Кінг - це справжній Майстер, який зумів опанувати себе і збудувати своє унікальне літературне "королівство", а мені до цього явно далеко. По друге - все ж, хочеться бути не стільки "королем", скільки собою, Дерешом. Нехай це і не так почесно, але якось затишніше:)
- До речі, знаю, ти приїжджав до Кіровограда минулого року. Його також величають "маленьким Парижем":) Можна декілька слів про враження від нашого міста?
- Там, де є простота, чистота і щирість, там завжди почуваєшся як удома. Я побачив Кіровоград саме таким.
- Чи міг б ти писати «у шухляду», себто писати книги і не видавати їх?
- Скоріше ні. Я надто практична людина. Для мене важлива взаємодія, важливо не перетворювати літературу на гетто, на вежу зі слонової кості, де я себе закриваю від світу, навпаки, шукати відносин зі світом. Якщо не література - тоді діалог, лекції, творчі зустрічі, ще якійсь способи. Мені подобається, коли в діяльності сходяться практицизм, краса вчинків та задоволення від того, що справа тобі до душі. Можливо, зараз уже не та доба. аби писати "в шухляду"?
- Тоді погодишся, що вислів "хороший письменник знає, коли змовчати" - стереотип?
- Знає коли змовчати не тільки хороший письменник, але й вмудрована життям людина. Як казав Іздрик, в нашій справі головне - відповідати за базар. Як казав ще хтось до нього (це вже про труднощі на шляху до майстерності): людина вчиться говорити два роки, а мовчати - все життя.
- На десерт моє улюблене питання. Можливо, занадто особисте, але не можу його не задати, коли випала можливість, адже воно турбує мене протягом декількох років. В книжці «Трохи пітьми, або На краю світу» ти торкаєшся дражливої теми - хвороби, якою всі підлітки так чи інакше, але хворіють - суїциду. Де в твоєму творі порог автобіографії і чи є вона там взагалі? Знову ж, уява, досвід, чи спроба захистити себе таким чином?
- Я думаю, підлітки хворіють, в першу чергу, депресією, а суїцид - це вже крайній спосіб виходу з неї, як правило, надто сильний, аби його застосовувати на практиці. Мене теж, як і все моє покоління супроводжувала депресія (а кого вона не супроводжує?), і мені важливо було розібратися з нею, дійти до самих її основ, не побоятися відкрити в собі якісь відразливі, страшні моменти, пов’язані з насильством, агресією. Мені здається, ця потамована агресія - бич нашого часу. Так чи інакше, вона проявляється в культурі, в побуті, - чи то скрегована на нас. чи то вирвавшись із нас самих. Молоді люди шукають бунту, і самогубство чи суїцидальні думки - це теж такий собі бунт, проти батьків, суспільства, однолітків, правил і Бога. Біда в тому, що бунт цей не розв’язує проблеми, як і самогубство. Причина глибша. У "Трохи пітьми" я старався дійти до причин цієї потамованої агресії, бо сам відчував, як вона переповнює мене (це й видно по книгах), але, здається, тільки зараз починаю приходити до більш-менш цілісного розуміння, як все заплутано і зав’язано.
- Фестиваль самогубців, буквально рецепт архе - тобі не страшно ризикувати зі своїми читачами? Не боїшся, що хтось може піти по сліду героїв? Чи боятись тут нічого?
- Як показує практика, молодь, все ж, не настільки безшабашна, аби слідувати за рецептами з книг. Значно більше, аніж перерізаних вен, я отримав листів з почуттям резонансу щодо прочитаного. Втім, визнаю - це було загравання на межі. Що ж, я покаявся і далі збираюся жити чисто й у відповідальності за написане.
- Дякую за чудову можливість дізнатись про те, що цікавило мене і читачів, спробувати копнути глибше у твоєму мозку та душі, та за таку надихаючу розмову. Сподіваюсь, ще матиму змогу поспілкуватись з тобою. Що побажаєш нашим читачам?
- Попереду ще багато цікавих і надихаючих зустрічей. Бажаю знайти своє джерело вічного натхнення і щоб на серці було затишно і тепло! На все добре!

Дата добавления: 2015-11-30