Розділ II. Види звільнення від кримінальної відповідальності

Найбільш поширеною є класифікація видів звільнення від кримінальної відповідальності на загальні та спеціальні. Таким чином дозволяє їх класифікувати їх розташування в Кримінальному кодексі України, зокрема, в загальній частині передбачено такі випадки: 1) ст. 17 добровільна відмова при незакінченому злочині; 2) ст. 31 добровільна відмова співучасників; 3) ст. 45 дійове каяття; 4) ст. 46 примирення з потерпілим; 5) ст. 47 щире розкаяння особи у вчиненні злочину і наявність клопотання колективу про передачу її на поруки; 6) ст. 48 зміна обстановки; 7) ст. 49 сплив строків давності; 8) ч. 1 ст. 97 звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітньої особи із застосуванням примусових заходів виховного характеру; 9) ч. 2 ст. 106 звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітньої особи у зв’язку із закінченням строків давності. Ця група становить собою загальні види звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки їх дія поширюється на всі злочини, які передбачені в Особливій частині Кримінального кодексу України.

Згідно зі ст. 47 КК від кримінальної відповідальності може бути звільнено з передачею на поруки особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості. Ш., як визнав суд, вчинив злочини, передбачені частинами 2 і 3 ст. 185 КК, які відповідно до ст. 12 КК є злочинами як середньої тяжкості, так і тяжкими. Таким чином, щодо Ш. застосовано ст. 47 КК усупереч вимогам цієї норми. Звільняючи Ш. та І. від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК у зв’язку з передачею їх на поруки колективу підприємства, суд постановив вирок без додержання вимог чинного КПК, в якій передбачено, що за наявності підстав, зазначених у ст. 47 КК, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні ухвалює постанову (а не вирок) про закриття справи. Крім того, відповідно до чинного КПК вирок може бути обвинувальний або виправдувальний. Суд наведених положень не врахував і постановив вирок, яким закрив справу, що є істотним порушенням закону. За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 11 березня 2005 р. щодо Ш. та І. скасувала і направила справу на новий судовий розгляд.

Перейшовши до аналізу Особливої частини Кримінального кодексу України можемо там виявити 14 спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності: 1) ч. 2 ст. 111 добровільна заява громадянином України про свій зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками; 2) добровільна заява іноземцем ч. 2 ст. 114 добровільна заява іноземцем або особою без громадянства про вчинене шпигунство; 3) ч. 3 ст. 175 виплата керівником підприємства, установи, організації заробітної плати, стипендії пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам до притягнення його до кримінальної відповідальності; 4) ч. 4 ст. 212 сплата особою податків, зборів (обов’язкових платежів), а також відшкодування шкоди, завданої державі їх несвоєчасною сплатою до притягнення її до кримінальної відповідальності; 5) ч. 5 ст. 255 добровільна заява про створення злочинної організації або участь у ній; 6) ч. 5 ст. 258 добровільне повідомлення про терористичну групу чи терористичну організацію; 7) ч. 6 ст. 260 добровільне повідомлення про незаконне воєнізоване чи збройне формування; 8) ч. 3 ст. 263 добровільна здача зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв; 9) ч. 4 ст. 289 добровільна заява про незаконне заволодіння транспортним засобом; 10) ч. 4 ст. 307 добровільна здача наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; 11) ч. 4 ст. 309 добровільне лікування від наркоманії; 12) ч. 4 ст. 311 добровільна здача прекурсорів; 13) ч. 3 ст. 369 добровільна заява про давання хабара або вимагання хабара; 14) ч.4 ст. 401 звільнення особи від кримінальної відповідальності за військовий злочин із застосуванням до неї заходів, передбачених дисциплінарним статутом Збройних сил України.

Як ми можемо бачити загальна кількість норм про звільнення від кримінальної відповідальності в Загальній і Особливій частині кримінального кодексу України сягає 23, що є безумовним прогресом у відновлювальному правосудді.

Класифікацію видів звільнення від кримінальної відповідальності також ділять за обов’язковістю їх застосування судом при відправленні правосуддя: обов’язкове (імперативне) та необов’язкове, факультативне (дискреційне). Факультативними є звільнення передбачені ст. 47 (передача на поруки), ст. 48 (зміна обстановки) та ч. 1 ст. 97 (звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Згідно цього поділу суд при розгляді кримінальної справи при наявності факультативних підстав звільнення від кримінальної відповідальності може звільнити, але не зобов’язаний цього робити. В усіх інших випадках суд зобов’язаний звільнити від кримінальної відповідальності, тобто в такому випадку звільнення виступає в імперативній формі.

Звільнення від кримінальної відповідальності також можна поділити на: умовне та безумовне. Безумовне звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до свого етимологічного трактування означає, що воно проводиться без поставлення перед особою, що вчинила злочин певних умов, тобто воно відбувається остаточно і безповоротно. Такий вид звільнення не ставиться у залежність від подальшої поведінки особи, щодо якої було прийнято рішення про звільнення її від кримінальної відповідальності. Практично всі види звільнення відповідно до цього критерію є безумовними, крім двох, а саме: 1. звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи або організації (ст. 47); 2. звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів вихо3вного характеру (ч. 1 ст. 97 КК України).

Також слід звернути увагу і на інші види звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема ст. 44 КК України відносить до видів звільнення від кримінальної відповідальності на підставі акту про помилування чи на підставі Закону України про амністію. Особливістю звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі Закону України про амністію чи на підставі акту про помилування полягає в тому, що ці види звільнення від відповідальності певним чином регламентуються як Конституцією України, так і Загальною частиною КК України, а також іншими спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 року з наступними змінами, який містить загальні положення щодо проголошення будь-якої амністії в Україні, Положенням «Про порядок застосування помилування», затвердженого Указом Президента України від 12.04.2000 року № 2 588/2000, тощо.

Інколи до видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених Загальною частиною КК України, відносять зворотну дію в часі закону про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння (ч. 1 ст. 5) та дію закону про кримінальну відповідальність відносно дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, що не є підсудними у кримінальних справах судам України у разі вчинення ними злочину на її території (ч. 4 ст. 6)[6].

Що стосується кримінально-правових наслідків зворотної дії в часі закону, який декриміналізує діяння, то навряд чи можна в такому випадку говорити про звільнення особи від потенційної кримінальної відповідальності, яку законом скасовано. Саме закон припиняє кримінальні правовідносини, що виникли між особою, що вчинила діяння, яке раніше визнавалося злочином, та державою. При звільненні ж від кримінальної відповідальності зазначені правовідносини припиняються судом. Тому можна погодитись, що кримінально-правовим наслідком зворотної дії в часі декриміналізуючого закону є не звільнення особи від кримінальної відповідальності, а таке ще не досліджене явище, як погашення такої відповідальності[7]

У разі вчинення злочину на території України дипломатичним представником іноземної держави або іншим громадянином, що не є підсудним у кримінальних справах суду України, питання про їх кримінальну відповідальність вирішується дипломатичним шляхом. На цих осіб кримінальна юрисдикція судів України поширюється лише у випадках чітко вираженої згоди на це акредитуючої держави чи міжнародної організації (див ст. 13 Положення від 10 червня 1993 року про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні). Якщо такої згоди немає, то відповідний представник підлягає висланню з країни. Це, по суті, означає звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності за вчинений злочин на підставі дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування. Таке звільнення від кримінальної відповідальності зазначених осіб є виключним; воно засновується не на положеннях КК України, а на інших нормативно-правових актах, що випливають із міжнародних зобов’язань України. Звільнення цих осіб від кримінальної відповідальності не тягне за собою тих кримінально-правових наслідків, які притаманні іншим випадкам такого звільнення.

На думку Н.Ф. Кузнєцової, можна говорити і про такий специфічний вид звільнення від кримінальної відповідальності, який передбачено ч. 3 ст. 19 КК України. У першій частині цієї статті йде мова про звільнення від покарання тих осіб, які після вчинення злочину захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати фактичний характер та суспільну небезпечність своїх дій або керувати ними. Однак в даному випадку ми повинні говорити не про звільнення від покарання, а про звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки особа, що захворіла до розгляду справи в суді або в період такого розгляду, не може бути засуджена[8].

Дійсно, відповідно до ч. 3 ст. 19 КК України, до такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню. Згідно ч. 4 ст. 95 КК України: „У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочин в стані неосудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання”.

Таким чином, на першому етапі кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин, а потім захворіла на психічну хворобу, таке переслідування тимчасово припиняється і суд призначає примусові заходи медичного характеру.

Дата добавления: 2015-11-30