Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основні елементи єдиної аграрної політики

Читайте также:
  1. IV. Загальна характеристика, елементи та класифікація виборчих систем………………………………………………………………... c.242-304
  2. Q22 Що з приведеного далі не відбивається як зміна облікової політики?
  3. The capital stock -основний капітал/основні виробничі фонди.
  4. А. Основні рішення та доповіді
  5. Аналіз складу і структури бюджетних видатків, співвідношення поточних і капітальних видатків. Виділення пріоритетів бюджетної політики.
  6. Аналіз товарної політики подано у таблиці 24.
  7. Бенчмаркінг: основні принципи. Використання в Інтернет-маркетингу.

Основними елементами єдиної європейської аграрної політики є наступні:

• Єдині ціни на сільськогосподарську продукцію всередині ЄС і єдиний механізм їх підтримки. Мінімально допустимі ціни на найважливіші сільськогосподарські продукти визначаються зазделегідь.

Якщо ринкові ціни падають більш ніж на 10% нижче за цей рівень, органи ЄС здійснюють гарантовану закупівлю даного продукту, забезпечуючи підтримку рівня цін. В ЄС використовується декілька основних видів цін. Орієнтовні ціни, які країни ЄС вважають за необхідне підтримувати на національних ринках у внутрішньорегіональному обороті.

Ціни втручання - ціни, по яких скупаються або продаються надлишки с\г продукції, коли коливання цін на них досягають встановлених меж від рівня орієнтовної ціни. Зовнішньоторгівельні - ціни реалізації с\г товарів на зовн. ринку.

• Свобода торгівлі сільськогосподарською продукцією всередині ЄС, відсутність тарифних і кількісних обмежень. Єдині правила зовн. торгівлі с\г продукцією з третіми країнами та єдиний митний тариф.

Сільськогосподарські продукти пересуваються в межах ЄС за умов, подібних до умовам внутрішнього ринку.

При імпорті діє система компенсаційних зборів, що захищає виробників від конкуренції з боку тих країн, де витрати виробництва с\г товарів нижче, ніж в ЄС.

При експорті сільськогосподарської продукції в треті країни виробники отримують субсидії від органів ЄС, які дозволяють їм продавати продукцію по більш низьких світових цінах.

По окремих товарах ЄС уклало угоди із зовнішніми постачальниками, за якими вони зобов'язуються не експортувати ці товари в країни ЄС по цінах нижче встановленого рівня.

За практичне здійснення єдиної політики в області сільського господарства відповідальність несуть міждержавні органи ЄС (Рада і Комісія).

• Єдине фінансування сільського господарства через Європейський фонд орієнтації і гарантії с\г (ФЕОГА), на підтримку якого йде більше половини бюджету ЄС.

Кошти для орієнтації призначені для підвищення продуктивності і модернізації сільськогосподарського виробництва, а кошти гарантії, які складають 3\4 суми фонду, прямують безпосередньо на підтримку цін. ФЕОГА формується за рахунок компенсаційних зборів, що стягуються за імпорт сільськогосподарської продукції з третіх країн, відрахувань від мита на промислові товари, що ввозяться, прямих внесків з бюджету ЄС, надходжень від ПДВ.

- Перевага співдружності: переважно споживаються продукти, вироблені у ЄС, порівняно з імпортними продуктами, для того, щоб захистити спільний ринок від імпорту продуктів за низькими цінами і коливань світових цін.

- Принцип спільної відповідальності: участь фермерів у фінансових витратах, які обумовлені зростанням сільськогосподарського виробництва ЄС.

 

 

9. Європейський фонд орієнтації і гарантування сільського господарства - основна складова частина видатків бюджету ЄС.

Европейский фонд ориентации и гарантирования сельского хо­зяйства (ФЕОГА) был учрежден в 1962 г. в целях создания общего аграрного рынка («Зеленая Европа»). Включение сельского хозяй­ства в процесс интеграции потребовало создания специального межгосударственного фонда для финансирования совместной сельскохозяйственной политики с целью подтянуть уровень раз­вития, концентрации и специализации производства, накопления капитала в сельском хозяйстве до уровня промышленности и тем самым сгладить противоречия воспроизводства. Руководство ФЕОГА осуществляет КЕС при содействии Постоянного комитета Фонда по вопросам структурной сельскохозяйственной политики. Источником ресурсов ФЕОГА служит общий бюджет ЕС, 70% которого используется для финансирования совместной сельско­хозяйственной политики. В соответствии с этим механизм форми­рования ресурсов ФЕОГА аналогичен принципам построения до­ходов бюджета ЕС, в который отчисляются: компенсационные сборы, таможенные пошлины, 1% НДС (налог на добавленную стоимость). В ФЕОГА поступают компенсационные сборы с им­портеров сельскохозяйственных товаров, определяемые разницей между гарантированными («защитными») ценами, установленны­ми в ЕС на многие из этих товаров, и мировыми. Гарантирован­ные цены применяются при скупке органами ЕС излишней продук­ции, которая складируется или экспортируется. В связи с этим ФЕОГА покрывает расходы экспортеров по хранению, переработ­ке и реализации сельскохозяйственных товаров. За счет Фонда экспортеры получают субсидии в размере разницы между внутрен­ними и мировыми ценами. В итоге ФЕОГА привлекает значительные суммы от импортеров сельскохозяйственной продукции, а ос­новные его ресурсы получают страны-экспортеры в порядке суб­сидирования вывоза этой продукции в третьи страны. Поэтому проблема формирования и распределения средств ФЕОГА вызы­вает разногласия между странами-членами, а также между ЕС и США, которые. выступают против субсидирования экспорта сельскохозяйственных продуктов из ЕС.

ФЕОГА осуществляет поддержку «зеленых» курсов валют, применяемых для расчетов в аграрном общем рынке. Страны, рыночные валютные курсы которых ниже «зеленых», при импорте сельскохозяйственных товаров получают субсидии из ФЕОГА, а при экспорте вносят в Фонд компенсационный налог. Напротив, страны, у которых валютный курс превышает «зеленый», при экспорте сельскохозяйственных товаров получают компенсацион­ные субсидии, а при импорте платят налог. С конца 90-х годов появилась тенденция к уменьшению этих субсидий.

В соответствии с целевым назначением средства ФЕОГА рас­пределяются по двум основным разделам: гарантирование и ори­ентация. 90% средств ФЕОГА — фонд гарантирования — исполь­зуются для поддержания единых сельскохозяйственных цен, вве­денных с 1962 г., а также для субсидирования экспорта аграрной продукции ЕС, занимающего второе место после США. Около 75% средств ФЕОГА затрачивается на поддержание стабильности рынков молочной продукции, сахара и зерновых. Фонд ориен­тации служит для финансирования мероприятий для развития аграрно-промышленного комплекса. С конца 90-х годов намети­лась тенденция к уменьшению субсидий сельскому хозяйству.

 

10. Інтервенційні (гарантовані) ціни

Інтервенційна ціна — гарантований нижній рівень ринкової ціни на сільськогосподарську продукцію. Коли ціни опускаються нижче, спеціально призначені державами-членами інтервенційні органи скуповують продукти у виробників і опікуються їх збереженням.

Фінансова інтервенція здійснюється Аграрним фондом шляхом придбання окремих об'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку на умовах спотуабо форварду з метою встановлення ціни рівноваги у розмірі, який не є меншим значення мінімальної інтервенційної ціни.


Фінансові інтервенції здійснюються у такому порядку:

а) якщо рівень ціни пропозиції на умовах споту або форварду на визначений об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії не є меншим встановленого рівня мінімальної інтервенційної ціни або є меншим за такий рівень не більше ніж на 5 відсотків, фінансова інтервенція не здійснюється;

б) якщо рівень ціни пропозиції на умовах споту або форварду на визначений об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії є меншим від встановленого рівня мінімальної інтервенційної ціни від 5 до 20 відсотків її значення, то Аграрний фонд здійснює фінансову інтервенцію у розмірах, достатніх для встановлення ціни рівноваги (фіксінгу) на рівні, що не є меншим за рівень мінімальної інтервенційної ціни;

в) якщо рівень ціни пропозиції на умовах споту або форварду на визначений об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії є меншим за рівень мінімальної інтервенційної ціни більше ніж на 20 відсотків її значення, то Аграрний фонд призупиняє торгівлю таким товаром та провадить консультації з учасниками біржового ринку;

г) Аграрний фонд може у виключних випадках здійснювати фінансову інтервенцію, якщо протягом однієї торгової сесії виникає загроза встановлення ціни рівноваги на рівні, що є меншим за розмір мінімальної інтервенційної ціни, або коли Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо закупівлі таких об'єктів державного цінового регулювання, не пов'язаної з державним ціновим регулюванням.

 

 

Інтервещійні ціни. Метою встановлення інтервенційної ці-ни є підтримка цін і гарантування доходів фермерів. Вони засто-совуються для таких видів продуктів: зернових, рису, цукру, мас-ла, сухого молока і яловичини. За цими заздалегідь оголошеними цінами ЄС через різні національні державні інтервенційні агентс-тва, що здійснюють заходи щодо регулювання ринку, скуповує місцеві продукти у випадку, коли ринкові ціни падають нижче за рівень контрольних, що гарантує підтримку ринкових цін на пев-ному рівні. За цими цінами скуповується продукція у випадку перенасичення ринку того чи іншого продукту, а також збува-ються накопичені запаси у випадку, коли ринкові ціни переви-щують контрольні. Ці закупки спричиняють накопичення надли-шків сільськогосподарської продукції у великих масштабах, що потім йдуть на експорт за демпінговими цінами, на переробку,

^°2Амп1ртТмита. Вони необхідні для того, щоб не допускати заповнення європейських ринків дешевшою імпортною продук-цією. Донедавна використовувався змінний податок на імпорт, спрощений механізм дії якого полягав в тому, що спочатку ви-значалася внутрішня ціна кожного продукту, а потім вона опода-тковувалася до такого рівня, щоб імпорт не збивав внутрішні ці-ни. Згідно з «Угодою про сільське господарство» Уругвайського раунду переговорів ГАТТ, з 1995 р. ці змінні величини були за-мінені фіксованими імпортними митами, які поступово скорочу-ються. Між 1995 і 2000 р. вони були скорочені на 15 % порівню-ючи з базовим періодом 1986—1988 р. Для зернових Угода передбачала, що різниця між імпортною ціною на митниці і ін-тервенційною ціною не повинна перевищувати 55 % інтервен-ційної ціни. Цей пункт Угоди дуже важливий, тому що рівень за-хисту від імпорту став визначати межу маневрування внутрі-шньою ціновою політикою. Було введено також тарифні квоти на імпорт за зниженими тарифами певної кількості кожного виду сільгосппродукції — принаймні 3 % обсягів внутрішнього спо-

живання 1995 г> і 5 % 2000-го

3. Експортні фсидїї використовуються з метою компенсації товаровиробникам ЄС різниці у вартості їхньої продукції при експорті за нижчими цінами на світових ринках. Із зростанням

виробництва зростають обсяги продукції, що потребують субси-дій для продажу за демпінговими цінами на світових ринках. Згі-дно з угодами Уругвайського раунду експортні субсидії були скорочені на 36 % за вартістю і 21 % за обсягами протягом 1995—2000 pp., порівнюючи з базовим періодом 1986—1990 pp.

Проведена ЄС політика підтримки значною мірою стимулю-вала експорт сільськогосподарської продукції і за рядом товар-них позицій сприяла перетворенню ЄС із нетто-імпортера в нет-то-експортера.

 

11. Субсидіювання експорту

Згідно з угодою експортовані товари можна звільнити від митних зборів та інших непрямих податків, а також звільнити від зазначених зборів і податків складові частини товарів, використані у процесі ви­готовлення продукції на експорт. Непрямими податками можуть бу­ти, зокрема, податки на продажі, акциз, оборот, додану вартість, франшизу, трансфер, обладнання тощо, а також гербовий збір.

Принцип національного режиму, який є одним з визначальних для ГАТТ, передбачає право держав накладати на імпортовані това­ри, окрім мита, ще й усі непрямі податки, що застосовуються для продукції національної економіки. Отже, якби експортовані товари не звільняли від непрямих податків у країнах експорту, то це означа­ло б, що вони підлягають оподаткуванню двічі — у країні експорту та країні імпорту. Якщо ж експортовані товари звільняти від прямих податків (на доходи або прибутки), то це означає, що такі товари по суті субсидуються. Субсидування експорту заборонено. Країни мо­жуть відшкодовувати своїм експортерам лише непрямі податки, яки­ми оподатковуються експортні товари. Підприємства тих країн, в яких не передбачається відшкодування непрямих податків, можуть опинитися у невигідному становищі на іноземних ринках. Слід за­значити, що відшкодування не повинне перевищувати розмір мита на імпортовані складові частини товару, який виготовлено для екс­порту, та непрямі податки на експортовані товари. Завищення від­шкодування буде не чимось іншим, як прихованим субсидуванням експорту.

Країни нечасто вдаються до оподаткування експорту. Відповідно до ГАТТ це дозволяється, але заборонено запроваджувати експортні обмеження, якщо такі обмеження не дозволені.

Дозволяються обмеження, спрямовані на запровадження стан­дартів або правил щодо класифікації, сортування чи маркетингу товарів міжнародної торгівлі або потрібні для подолання критичного дефіциту.

Згідно з ГАТТ забороняється запроваджувати експортні обме­ження щодо сировини з метою стимулювання розвитку національної обробної промисловості та уникнення конкуренції між експортера­ми сировини.

Слід мати на увазі, що мито на експорт має застосовуватися за ре­жимом нації найбільшого сприяння, тобто його не можна застосову­вати до експорту до одних країн і водночас не застосовувати до та­кого самого експорту до інших.

Субсидування виробництва промислових товарів. Угодою про субсидії і врівноважені заходи визначається право держав на надан­ня підприємцям субсидій, що можуть значно вплинути на торгівлю. Експортні субсидії однозначно заборонені. Якщо раніше застосу­вання експортних субсидій заборонялося лише розвиненим країнам, то нині — і країнам, що розвиваються. Незаборонені субсидії вважа­ються дозволеними.

Субсидії можуть надаватися у вигляді грантів, позик, гарантій сплати позик, відмови держави від стягнення доходів, що оподаткову­ються, урядового надання товарів і послуг, придбання товарів тощо.

 

 

12. Протекціоністський захист сільськогосподарського ринку ЄС

протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних і нетарифних інструментів зовнішньої торгівельної політики. Іншими словами, протекціонізм - це економічна політика держави, направлена на захист і підтримку національної економіки. Така політика здійснюється за допомогою митних і податкових бар’єрів, які захищають внутрішній ринок від ввозу іноземних товарів, знижують їхню конкурентоспроможність порівняно з товарами національного виробництва. Отже дана тема є актуальною, оскільки протекціонізм розглядає зовнішню торгівлю, а зовнішня торгівля є засобом розвитку спеціалізації країни, зростання продуктивності ресурсів, збільшення обсягів виробництва, отже - і піднесення добробуту держави.

Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що застосовуються інтеграційними угрупованнями. Тому економічну, політичну організаційну сутність сучасного протекціонізму доцільно розглянути в контексті його основних форм.

Кожна країна для регулювання зовнішньої торгівлі, а саме експортних та імпортних потоків товарів і послуг, застосовує певну кількість торговельних обмежень, як тарифних, так і нетарифних. Ці обмеження, в свою чергу, характеризуються певним рівнем (розміром) - мінімальним, середнім або максимальним. Оскільки в світі немає жодної країни, яка б не використовувала протекціоністські інструменти в торгівлі, то прийнято вважати, що для кожної національної економіки існує рівень обґрунтованого протекціонізму (оптимальна кількість обмежень торгівлі у поєднанні з прийнятним їх рівнем). Таким чином, обґрунтованим можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, який, з одного боку, не входить у протиріччя з національними інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого - забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок даної країни. Зменшення кількості та рівня обмежень у зовнішній торгівлі, як порівняно з початковою точкою обґрунтованого протекціонізму, так і в цілому прийнято називати процесом лібералізації зовнішньої торгівлі. І навпаки, їх збільшення, як до межі обґрунтованого протекціонізму, так і вище неї, свідчить про посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньоторговельній політиці держави.

 

За об'єктом захисту протекціонізм поділяється на селективний (захисний), наступальний (агресивний) і тотальний (суцільний).

Об'єктом захисту селективного протекціонізму є окремі (вибіркові) галузі національної економіки, що потребують захисту. До них традиційно в світовій економіці належать сільське господарство (існує навіть спеціальний термін - аграрний протекціонізм), сфера послуг, молоді галузі національної економіки.

При наступальному (або агресивному) протекціонізмі захищаються не найменш розвинуті та уразливі виробництва, навпаки, ті галузі економіки, які за умов протекціоністських заходів здатні вже сьогодні або найближчим часом здійснити наступ (агресію) на відповідні світові товарні ринки. Комбінацією, селективного і наступального є протекціонізм тотальний (суцільний), коли майже рівномірно захищаються всі галузі національної економіки.

 

За спрямованістю заходів протекціонізм можна поділити на два типи:

обмежувальний (імпортний) - як система інструментів і методів прямого та непрямого обмеження імпорту;

стимулюючий (експортний) - як система інструментів і методів відкритого та завуальованого стимулювання національного виробництва, особливо експортного.

 

Протекціонізм виник як державна політика, і тривалий час його інструменти застосовувались тільки національними урядами. Розвиток інтеграційних процесів зумовив появу протекціонізму, який провадять інтеграційні угруповання стосовно третіх країн. Так, країни ЄС вже на початку 90-х років мали єдину зовнішньоторговельну політику з неприхованими елементами колективного протекціонізму. Уразі застосування інструментів протекціонізму одним суб’єктом - державою - протекціонізм набуває форми державного, або національного.

 

 

13. Реформування єдиної аграрної політики під впливом ВТО.

Единая аграрная политика (ЕАП)является общей политикой для всех стран Европейского Союза (ЕС), которой отведена очень важная роль.Основные цели ЕАП были обозначе-ны еще в Римском договоре 1957 г.,поэтому развитие аграрной политики основывается на следующих аспектах: увеличение производительности сельского хозяйства, обеспечение достаточного жизненного уровня лицам, занятым в сельском хозяйстве,стабилизация деятельности рынков,обеспечение населения продовольствие и поддерживание разумных потребительских цен на продовольствие. Однако выбранные направления политики привели к изменению роли аграрного сектора в сельской местности. Поэтому в последнее время все более актуально становится решение задач, связанных с развитием сельских территорий.

Согласно данным Европейской Комиссии (ЕК), каждый гражданин ЕС еженедельно платит в среднем около 2 евро, которые идут на финансирование действующей ЕАП[2]. Однако за последние десятилетия доля ЕАП в бюджете ЕС уменьшилась: в 1985 г. она превышала 70% (и составляла более 0,6% ОВП), а в 2009 г. эта доля равнялась лишь 41% (0,45% ОВП). Согласно проекту бюджета ЕС на 2014–2020 гг., ежегодная доля средств, предусмотренная на ЕАП, будет меньше уровня 2009 г. Слеует отметить, что при постоянно уменьшающейся доле ЕАП в бюджете ЕС количество стран-членов ЕС растет (принятие 12 новых членов (ЕС-12) означает не только увеличение сельскохозяйственных угодий более чем на 40%, но и перераспределение семилетнего бюджета ЕАП). Несмотря на постоянно уменьшающеес финансирование цели ЕАП по-прежнему актуальны. К тому же теперь все чаще упоминаются новые проблемы, с которыми сталкиваются аграрный сектор и жители сельских районов. Поэтому рассмотрим особенности структуры и проблемы ЕАП в 2007–2013 г., а также основные аспекты наиболее вероятного сценария развития аграрной политики после 2013 г.

 

14. Регіональна політика ЄС.

Региональная политика Европейского союза — система мер, направленная на повышение благосостояния регионов ЕС и на сокращение межрегионального экономического разрыва. На преодоление экономического и социального отставания, поддержку территорий с проблемами в промышленности и сельском хозяйстве используется от трети бюджета ЕС. Цель региональной политики — повышение конкурентоспособности регионов путём благоприятствования экономическому росту и занятости, поддержки программ в области защиты окружающей среды и энергической безопасности.

Согласно бюджету на 2014—2020 годы политика сплочения получит 325 миллиардов евро в ценах 2011 года (366,8 миллиарда в текущих ценах). Они будут направлены на повышение экономического роста и создание новых рабочих мест, борьбу с изменением климата, энергетической зависимостью и социальными проблемами. Инвестиции будут направлены во все регионы ЕС, но с учётом уровня их развития. Страны разделены на три группы:

· Наименее развитые (ВВП менее 75 % среднего)

· Переходные (ВВП между 75 % и 90 % среднего по союзу)

· Развитые (ВВП более 90 %)

Деятельность Европейского фонда регионального развития сосредоточится на 4 приоритетах: инновациях и исследованиях, развитии цифровых технологий, поддержке малых и средних предприятий и низкоуглеродной экономике. Ресурсы из этого фонда не обязательно должны использоваться только на эти четыре цели. Но в группе развитых государств не менее 80 % выделенных средств необходимо потратить на по крайней мере 2 указанных приоритета из 4, в переходных регионах не менее 60 %, а в малоразвитых не менее 50 %. Также установлен минимальный процент средств, которые нужно вложить в развитие низкоуглеродной экономики[1].

Развитие трансъевропейских транспортных сетей и проектов экологической направленности в области энергетики и транспорта — приоритет Фонда сплочения (его используют только в государствах, где ВВП на душу населения меньше 90 % среднего по союзу). В этом бюджете фонд получил около 75 миллиардов евро.

Через Европейский социальный фонд ЕС будет достигать свои цели в сфере занятости и борьбе с бедностью. ЕСФ может использоваться в любой стране ЕС в зависимости от нужд конкретного государства. На период 2014—2020 этому фонду выделено 74 миллиарда евро[2].

В целом наименее развитые страны получат в 2014—2020 годах 185,37 млрд евро, переходные страны 36,16 млрд, развитые 55,52 млрд. В дополнение малонаселённым и удалённым районам выделено 1,56 млрд, на межрегиональное развитие 10,23 млрд. Все суммы выражены в текущих ценах и не учитывают распределение Фонда сплочения.

Больше других из указанных средств получит Польша (82,27 млрд евро), за ней Италия (33,08 млрд.) и Испания (28,31 млрд.)

 

 

15. Фінансування програм подолання міжрегіональних диспропорцій розвитку. Соціальна політика ЄС.

Регіональна політика в країнах ЄС зорієнтована на зменшення розриву між соціально-економічними показниками розвитку різних регіонів Спільноти, ліквідацію відставання розвитку «депресивних» європейських територій (як правило, це периферійні зони, віддалені сільські та гірські території). Європейська регіональна політика не підміняє собою національну регіональну політику країн-членів ЄС. З метою формування єдиного європейського ринку з 1988 року регіональна політика виокремлюється як пріоритетний напрям ЄС. Про що свідчить, зокрема, Єдиний Європейський Акт (1986 p.), який набув чинності у 1987 р. (ст.130 а.): “З метою гармонійного розвитку в цілому, Співтовариство продовжує поширювати діяльність, спрямовану на закріплення свого соціального та політичного єднання. Зокрема, Співтовариство намагається скоротити диспропорції між різними регіонами та ліквідувати відсталість регіонів, які знаходяться у несприятливих умовах ”[1].

Діяльність Структурних фондів будується на двох основних принципах

(рис.1).

Рис. 1. Основні принципи діяльності Структурних фондів ЄС

Відповідно до принципу субсидіарності кожна країна ЄС власними силами має розв’язувати проблеми національного регіонального розвитку: сприяти ліквідації соціально-економічних диспропорцій на регіональному рівні; розвивати інфраструктуру та сприяти підтримці інвестицій, спрямованих на створення нових робочих місць.

Загальним принципом функціонування Структурних фондів є принцип комплементарності коштів, покликаний запобігати тому, щоб на потреби структурного розвитку використовувалися кошти тільки із структурних фондів без залучення власних національних фінансових ресурсів.

Європейська політика реґіональних реформ стала реакцією на проблеми реґіональних диспропорцій та проблеми структурних змін і включала спеціальні програми для депресивних індустріальних реґіонів, отже, економічні обставини детермінували формування та активізацію реґіональної політики Співтовариства. ЄС здійснює фінансову підтримку периферійних регіонів шляхом:

- інвестування у виробництво, що сприяє створенню та збереженню робочих місць;

- інфраструктури цих інвестицій, які сприяють диверсифікації, відродженню, поліпшенню комунікаційного забезпечення та покращення інвестиційної привабливості тих регіонів, що потребують фінансової підтримки, а в регіонах пріоритетного фінансування (цільова група 1) – підтримки інвестицій на розвиток транс’європейських транспортних мереж, телекомунікацій та енергетики;

- стимулювання та підтримка місцевих ініціатив, спрямованих на розвиток територій та забезпечення зайнятості, а також фінансове сприяння діяльності дрібних та середніх підприємств за рахунок дотацій на розвиток підприємницьких послуг, освоєння нових технологій і схем фінансування тощо;

- інвестування галузі освіти та охорони здоров’я у регіонах, що входять до цільової групи 1[2, С.286-287].

ередумовами надання фінансової допомоги є рівень ВВП на душу населення за останні 3 роки, який має відповідати показнику не більшому ніж 75% від середнього по ЄС. У такий спосіб побудоване фінансування регіонального розвитку ЄС, з одного боку, сприяє забезпеченню фінансових стимулів, а з іншого ж боку, дозволяє досягати координації в економічній політиці країн-членів.

Бюджетна стратегія ЄС формується на сім років. Особливістю реалізації «європейської семирічки» є те, що визначення активності (депресивності) регіону може ідентифікуватися лише один раз – на початок періоду реалізації. 1999 рік визнався в ЄС базовим, а наступним значущим роком був 2006 р. – останній рік реалізації «Порядку денного – 2000» (саме тоді будуть переглянуті пріоритети регіональної і соціальної політики ЄС). 4 липня 2006 року Європарламент ухвалив бюджет структурних фондів ЄС на 2007 – 2013 роки в обсязі 380 мільярдів євро, що складає 35,7% усього бюджету Євросоюзу[3]. В даний час іде складний процес формування бюджетної стратегії на 2014 – 2020роки. Однак, європейським країнам поки не вдається її погодити, через непросту фінансову ситуацію, спричинену дією світової фінансової кризи.

Кошти, що перерозподіляється через Структурні фонди Євросоюзу прив’язується до цін 1999 року, а відтак всі зміни що відбуваються в структурі господарства регіонів, в рівнях їх безробіття та темпах економічного зростання мають моніторинговий характер, а не ту індикативну сутність, що може заставити євроструктури переглянути обсяги допомоги тим чи іншим внутрішнім територіям країн-учасниць (виключення складають зони стихійного лиха).

 

Соціальна політика Європейського союзу пройшла у своєму розвитку кілька етапів. З розширенням сфери її дій виникла необхідність удосконалити механізм функціонування ринку праці та стратегію зайнятості, розширити компетенції наднаціональних органів, створити нові структури, які б були здатними конструктивно відповісти на виклики будь-якого часу. Незважаючи на те, що вже на початку ХХІ століття політика ЄС у соціальній сфері в цілому сформувалася, проте і зараз спостерігається ряд невирішених проблем

1.1-й етап (50-70-ті роки)

2.2-й етап (80-90-і)

І роки


Дата добавления: 2015-11-15; просмотров: 56 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Комітет регіонів| Сучасний етап

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.02 сек.)