Словотвірне значення і його типи; мутаційне, модифікаційне, транспозиційне.

В основі словотвірного значення нежить співвідношення між похідним і твірним словом.

Твірне слово (твірна база) – це слово, яке є основою для творення іншого(похідного). Це таке слово чи словосполучення, яке формує семантику похідного слова і твірну основу. (чорн е мор е- чорн о мор ський). (Ліс-лісовий-лісовик)

Твірна основа - одна частина мовознавців – що вона визн.у похідному слові, що це частина похідного слова, яка залишається в ньому після відкидання суфікса і префікса. (це за Клименком, синхронний підхід до визн.основи). Другі вв.,що основа формується на діахронному, тобто основа виділяється в твірній базі. Підходять з механізму слова.

Словотворчий формант – це сукупність засобів, що беруть участь у творенні нового слова. Прибережний – при…+н(ий)+зміна наголосу = це словотворчі форманти слова прибережний.

Словотворча морфема + словотворчий формант = нове слово.

Словотвірний ланцюжок - це ряд слів, кожне з наступних якого є похідним для попереднього. (закон – закон/ний---законн/ість)

Словотвірне гніздо – це сукупність спільнокореневих слів, розміщених відповідно до послідовності їх творення: (солон (головне від якого утворились) солоність, солоно, солонина (від солонини – солонинний), солончак (від солончак – солончаковий).

Словотвірний тип (модельний тип) - це сукупність різнокореневих слів, утворених одним способом з використанням одного словотворчого афікса. (берез о вий, верб о вий, лип о вий – утворенні від іменникових твірних основ = берез-а.., за допомогою суф. -ов.)

Відповідно до семантичних функцій афіксів виділяють 3 типи словотворчих значень:

· МОДИФІКАЦІЙНІ – такі значенняпохідних слів, які відрізняються від значення твірного слова лише стилістичними відтінками. Формується приєднанням до твірної основи модифікаційного афікса. До мод.значень нлежать іменники: збірності (студентство), недорослості (хлоп»я), зменшеності (коліща), збільшеності (вітрище), одиничності (картоплина), жіночності (студентка, вчителька).

· МУТАЦІЙНІ – такі значення, які відрізняються від значення твірного понятійним компонентом. Вносить зовсім нову інформацію в значення твірної основи, формуючи нове поняття. Мрійник мандрівник = носій процесуальної ознаки. Розумник, дурник = носій ознаки.

· ТРАНСПОЗИЦІЙНЕ = таке значення похідного слова, яке відрізн.від значення твірного слова не номінативним, а частиномовним компонентом. Це означає, що трасп.зн.переводить твірне слово в іншу частину мови, не міняючи його лексичного значення. Читання, ходіння, писання = дія за значенням = читати, ходити, писати.

В реченні виконує різні функції: гордість, жвавість = опредмечена ознака.

Синтаксична деривація – творення похідних слів із транспозиційним значенням.

Синтаксичні деривати – похідні слова.

Словосполучення як синтаксична одиниця. Питання про обсяг поняття «словосполучення». Класифікація словосполучень.

Термін синтаксис походить від гр. слова syntaxis, що в перекладі означає “побудова”, “поєднання”, “сполучення”, “порядок”, “складання”, “впорядкування”. Уперше слово “синтаксис” було вжито ще у ІІІ ст. до н. е. грецькими філософами. Синтаксис української мови особливо активно почав розвиватися у 70 – 80-х рр. ХХ ст., очолюваний відділом теоретичної граматики української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні, а з 90-х рр. Інституту української мови НАН України. До фундаментальних належать праці О.С. Мельничука, І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, В.М. Русанівського, С.Я. Єрмоленко, П.С. Дудика, І.І. Слинька, Н.Л. Іваницької, А.П. Загнітка та ін. із семантико-синтаксичного та функціонального синтаксису. У науці останнім часом синтаксичні одиниці розглядаються не лише на формально-граматичному рівні, а й на семантико-синтаксичному та функціонально-комунікативному.

Синтаксис – система синт.одиниць, розділ мовозн., вивч.словосп.і реч. Пов'язаний з морфологією (бо враховує грам.форми і категорії), лексикологією (лекс.зн.), стилістикою, орфоепічними вимогами (ритмомелодика зокрема). Предмет синтаксису – синт.явища. Об’єкт-не має однозначних поглядів, до сер.20ст.основн.одиницею синтаксису – речення. Додано пізніше + словосполучення. Сьогодні ще + мінімальна синт.одиниця.

Синтаксичний зв'язок – це поняття по різному проявляється до одиниць. Виділяють за напрямом залежності між син такс.одиницями, тому 3 типи зв’язку:

· Предикативний – лише для РЕЧЕННЯ. Між підметом і присудком. Двостороння скерованість, координація між підм.і присудком. (узгоджуються між собою)

76. СПОСОБИ СИНТАКСИЧНОГО ЗВ’ЯЗКУ МІЖ КОМПОНЕНТАМИ ПІДЯРІДНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ:

ü УЗГОДЖЕННЯ:передбачає за грам.параметрами узгодження залежного сл..з головним у роді/числі/відмінку. ПОВНЕ- за трьома ознаками. НЕ ПОВНЕ – не за всіма (числівник переважно немає роду і числа, крім 1,2)(дві книжки – рід, відмінок).

Різновиди неповного: 1) смислове--- наш/а листоноша, такий/а базіка.2) умовно-граматичне --- гол.слово ім. незмінний (голосне «ура», великий шимпанзе).3) асоціативно-тематичне – визначаємо за родовим поняттям (гостинне Тбілісі (бо місто), широка Місісіпі).

Кореляція – різновид узгодження – дублювання (дівчина студентка, місто Львів).

ü КЕРУВАННЯ – головний компонент вимагає від залежного певної відмінникової форми. Сильне – наявність залежного компоненту, коли головне слово перехідне дієслово, а залежне – ім. (мотати вовну, випити молока). Опосередковане – з прийменником (схильний до росту). Безпосереднє – (кілька осіб). Подвійне керування – у складних (віддати братові книгу), Одиничне – в простих, Варіантне – (зайти у(в, до) авдиторії).

Примітка: 1)кількісний числівник у Н.в. і З.в. керує ім., а в непрямих відмінках (крім З.в.) узгоджується з ім.: п’ять тисяч (Н.в.+З.в.)=керування, п’яти тисячам – узгодження. 2)при зміні головного слова залежне залишається незмінним: говорив про щастя, говорила б про щастя, говоріть про щастя…

ü ПРИЛЯГАННЯ – залежний компонент пов’язаний лише за змістом з гол., лише смисловими ознаками. Залежне – незмінна ч.м. або незмінна форма (інфінітив, його, її, їх, незм.сл., дієприкм.). Іншомовні сл..сюди не відносимо вивчати бароко (це керування). Відносимо – беж, міні, максі, реглан, поїзд «К-Л».

Прислівником = поводитись ЯК? Гречно, писати каліграфічно, дуже тепло. Неозначеною формою= навчив любити, допоміг вилікуватись, уміння декламувати. Дієприслівником =ішли співаючи, сиділи зажурившись. Незмінюваним ім. =пальто беж, колір хакі.

Л.А.Булаховський вважав, що крім трьох видів зв’язку– узгодження,керування і прилягання, - четвертим є тяжіння, тобто вживанняприкметникових форм при присудку з тяжінням до пояснення предмета, наприклад: чоловік прийшов веселий, хлопець ходив замислений, матрос слухав вдоволений.

І.К.Білодід, поряд з узгодженням, керуванням і приляганням, виділяє четвертий тип підрядного зв’язку – підрядносполучникове підпорядкування. Підрядносполучниковим керуванням у словосполученні зветься такий тип синтаксичного зв’язку, при якому залежний компонент словосполучення приєднується до ведучого компонента за допомогою підрядного сполучника. Здебільшого обидва компоненти простого словосполучення, пов’язувані підрядносполучниковим зв’язком, є представниками якоїсь однієї частини мови, найчастіше дієсловами, прикметниками (дієприкметниками) і прислівниками. Наприклад: радіє, аж підстрибує; тонкий, аж прозорий; тихо, аж нечутно; мовчить, бо вагається; незручний,бо громіздкий; невдало, бо неуважно; хмуриться, немов сердиться, намагається, хоч і не вміє; міцний, хоч і не новий тощо.Але цілком звичайними є такі словосполучення, в яких підрядносполучниковим зв’язком пов’язуються компоненти, що належать до різних частин мови. Так, іменники і займенники можуть приєднуватись у ролі залежних компонентів до дієслів, прикметників або прислівників (зокрема за допомогою порівняльних сполучників як, мов, немов,ніж), прикметники до дієслів, дієслова до іменників, займенників і прикметників. Наприклад: грає, мов віртуоз; працює, як усі; прудкий, як стріла; твердіший, ніж залізо; краще, ніж інші; рік, що минає; стоїть, як укопаний; тонкий, аж гнеться.

ВІДНОШЕННЯ АТРИБУТИВНІ = означенню– залеж.компоннт виражає ознаку гол.компонента. Гол.компонент ім. Залежн. – прикм., дієприкм., порядков.числівник, займ., присл. (стежка вгору, бажання вчитись, всі присутні)

Ø ОБСТАВИННІ = зал.виражає обставину, характеризує дію. Значенні часу – прийшов до авдиторії, причини – блідий від страху, мети – пішли по гриби, сп.дії – співає голосно, умови – підемо за гарної погоди, допустові – підемо за гарної погоди.

Ø ОБЄКТНІ = залежний компонент вказує на предмет, залеж.від дії, ознаки чи предмета. Ознака предметності. Питання непрямих відмінків. (читати книгу, навчити жити, кращий від інших).

Ø АПОЗИТИВНІ = у словосполученнях прикладкового характеру – кореляція. (місто Львів, місяць пості, поїзд «К-Л»).

Ø Комплективні = для синтаксично неподільних словосполучень, один член реч. (метафоричне – море квітів, кількісне зн. – багато квітів, видільне зн. – хтось з нас, асоціативне – ми з вами).

· Сурядний – немає гол.чи залежного слова, рівноправні. І для РЕЧ. і для СЛОВОСП. Однор.чл.реч., засоби – сполучники. Зв'язок – відкритий (сурядні, розділові, єднальні), закритий (протиставні, зіставно-протиставні, градальні).

Синтаксично вільні: (членовані) = кожен компонент зберігає лексичне зн.й у реч.виступає окремим чл..реч. Спаяні: становлять смислову і синтаксичну єдність і виступають одним членом реч. 1)лексичні словоспол.(виражають одне поняття): Чорне море, польоа ромашка, знак оклику, люди в білих халатах (перифраза-лікарі). 2)фразеол.слов (накивати п’ятами (утекти), мати язик за зубами (мовчати), пекти раків).

ЗА СПОСОБОМ ВИРАЖЕННЯ ГОЛ, СЛОВА:

Іменні – історична пам'ять, мамина ніжність, турбота батьків.

Прикметникові - готовийдопомогти, вищий за брата.

Числівникові – сім кіло, трєтій за спискоми.

Займенникові – кожний з них, хто-небудь з нас.

Дієслівні – інфінітив, особова форма, дієприкм., безособові, форми а –но, -то (любити землю, знайомитись з колегами, усвідомлюючи відповідальність, щастить завжди, зачинено на ремонт)

Прислівникові – високо в небі, далеко від міста, ближче до світла.

Дата добавления: 2015-11-14