Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема. Проблема виховання звички до занять фізичною культурою та спортом у молодших школярів.

Читайте также:
  1. Problem1.проблема, задача; problem getting printer information from the system
  2. АӨК-нің басымды салаларының проблемаларын талдау
  3. А.С.Пушкин как литературный критик. Проблематика его литературно-критических статей и заметок; жанровое, стилевое своеобразие. Типологический анализ одной из работ.
  4. Азақстан Республикасының жағдайларына бар проблемаларды шешу бойынша бейімделуі мүмкін оң шетелдік тәжірибені шолу
  5. Антропологія Аквіната як проблема душі і тіла.
  6. Банківська система. Центральний банк та його функції. Монетарна політика Центрального банку.
  7. Безсполучникові складні речення і проблема їх класифікації.

 

Мета. Провести системний аналіз проблеми виховання звички до занять фізичною культурою та спортом у молодших школярів на основі закріплення теоретичних знань, що випливають із кейс-завдань. Розробити модель заходів ефективного виховання потреби до фізкультурних занять. Проаналізувати шляхи оптимізації діяльності вчителя фізичної культури, щодо формування звички до занять фізичним вихованням.

 

Фізична культура у шкільному віці має особливо велике значення для формування необхідних у житті рухових вмінь, навичок, оволодіння основами їх практичного використання у різних умовах рухової діяльності. Оцінюючи значення фізичної культури у шкільному віці, необхідно враховувати її необхідність у вирішенні завдань загальної фізичної освіти і фізичного розвитку. Необхідно виходити з того, що рухова активність – природна потреба організму, що росте, неодмінна умова фізичного розвитку, зміцнення здоров’я та підвищення опору організму несприятливим умовам. Основним компонентом фізичної освіти є відповідні знання, яку отримують учні у процесі навчання. Звичайно, навчити – це дати учням знання, сформувати в них уміння і навички. Однак цього замало. Необхідно виховувати в них потребу, мотив, позитивне ставлення до набуття цих знань, вироблення умінь і навичок. Це вже моральний аспект виховання. Навчальна мотивація, тобто бажання, прагнення вчитися, виступає важливою умовою здобуття освіти. Коли вчитися повинні всі, тоді перед педагогом постає проблема – не лише дати знання, а й виховати потяг до них, сформувати позитивну установку, ставлення.

Від того, на якому рівні буде сформовано світогляд особистості, залежить характер її дій, вчинків, мотивів діяльності, поведінки. Саме в цьому полягає взаємозв’язок свідомості особистості з її чуттєвою сферою, моральністю.

Такий взаємозв’язок має передбачити і зміст виховання, який зумовлюється її ціллю. Ця підструктура системи виховання спрямована на розв’зання цілей виховання, які ми класифікували на основі трьох галузей: когнітивної – інтелектуальне виховання, афективної – моральне виховання, психомоторно-регулятивної – формування вольових якостей і фізичне загартування.

Інтелектуальне виховання спрямоване на розвиток інтелектуальної культури особистості, пізнавальних мотивів, навичок мислительної діяльності, культури мислення, раціональної організації навчальної праці.

Вищою формою відображення об’єктивної реальності є мислення, яке, на відміну від чуттєвого відображення, дає можливість людині пізнати сутність, закономірні зв’язки в природі і суспільстві і, завдяки цьому, правильно будувати свою практичну діяльність.

Інтелектуальний розвиток людини здійснюється в процесі її взаємодії з природою і суспільством. У ході інтелектуального розвитку відбуваються зміни в змісті і формах мислення. Наприклад, у дитини на ранньому етапі її життя, до засвоєння нею активної мови, виявляється елементарне наочно дійове мислення, потім формується наочно-образне, мовне, розмірковуюче мислення.

У процесі розвитку молодшого школяра збагачується їх чуттєвий досвід, розширюється розумовий кругозір, чому сприяють сім’я, позашкільні заклади, і саме навчання в школі.

Результатом мислительної діяльності людей є знання. Знання – знаряддя мислення, один із критеріїв активності виховного впливу. Засвоєння основ знань, накопичених людством, значною мірою здійснюється в системі народної освіти, шляхом наслідування досвіду старших поколінь, самоосвіти. В процесі набуття знань у школяра формуються погляди, ставлення, ідеали.

Основною базою для розумового виховання є навчальні дисципліни, різні форми позакласної і позашкільної виховної роботи, які є продовженням навчальної діяльності. Багатогранність організаційно-педагогічних форм, спрямованих на вдосконалення розумового виховання учнів, становить три основні групи.

Перша група – форми роботи, спрямовані на виховання свідомого ставлення школярів до учіння, раціональну організацію їхньої навчальної праці, озброєння навичками самостійного набуття знань.

Друга група – форми навчально-освітньої діяльності, спрямовані на розвиток творчих здібностей, пізнавальної активності учнів.

Третя група – форми навчально-освітньої діяльності, спрямованої на розвиток індивідуальних інтересів, здібностей, нахилів, талантів.

На основі цих груп прогнозується діяльність школярів навчально-пізнавального характеру.

У традиційній педагогіці прийнято вважати, що всі риси особистості піддаються формуванню. Традиційна школа протягом століть з необґрунтованою впевненістю трактує учня як об’єкт абсолютно пластичний.

При цьому відбувається неприховане нівелювання особистостей:

а) усі учні трактуються однаково;

б) усім учням подається та сама інформація;

в) перед усіма учнями ставляться і вимагаються однакові вимоги;

г) до всіх учнів застосовують однакові стимули.

Це спричиняє появу в більшості дітей небажання вчитися, а то й відрази до навчання. Натомість педагогічні впливи, узгоджені зі сталими індивідуальними рисами особистості учня, викликає у нього задоволення і схвалення. Вони спонукають його діяти добровільно, охоче, без жодного примусу, реалізуючи внутрішні потреби і переконання. До цього додаються почуття самореалізації, емоційне піднесення, ентузіазм. За таких умов створюються найефективніші способи заохочення дітей до запланованих дій.

Реальним показником фізкультурно-спортивної роботи є позаурочна спортивна діяльність школярів. За офіційними даними по Україні 28,6% учнів залучені до занять у секціях з різних видів спорту. У деяких областях України цей показник набагато нижчий, так в Одеській - 23,8%, у Львівській - 18,5%, в м. Київ - 15,2%, в Луганській - 15,2%, в Харківській - 10,7%, в Чернігівській - 5%. Такі показники спонукають до роздумів і вимагають зміни пріоритетів - парадигми здоров’язбереження на парадигму здоров’я формування. Спираючись на такій підхід необхідно змінити статус фізичної культури і спорту в програмах навчальних закладів, як одного з важливіших факторів у формуванні в підростаючого покоління здоров’яформуючих поглядів на стиль та образ життя. Особливо важливо в молоді роки життя закласти фізичну основу здоров’я та культуру підтримання його.

Сучасне підростаюче покоління послаблено фізично, дезорієнтовано духовно, комп’ютеризовано і, як наслідок - дезадаптовано до труднощів реальної дійсності. Сьогодні це явище масове, тому і не викликає у більшості людей особливого занепокоєння. До системи життєвих цінностей сучасних дітей і підлітків, як правило, не входять такі якості особистості як працелюбство, цілеспрямованість, завзятість, тобто ті, що виховуються підчас занять фізичною культурою і спортом, і без яких не можливий рух тернистим спортивним шляхом. З одного боку фізична культура є продуктом розвитку суспільства, а з іншого - вона сама вагомий фактор соціального прогресу. Причому цей фактор буде тим вагомішим, чим більша частина суспільства зробить його сферою своїх життєво важливих потреб і інтересів.

На сучасному етапі фізична культура як предмет переживає не найкращі часи. Насамперед спостерігається інтенсивне ″вимивання″ фізкультурно-педагогічних кадрів. Причиною цього є зменшення кількості представників ″старої школи″ (за віком, з фінансових причин) і відсутність гідної заміни їх випускниками вищих начальних закладів сфери фізичного виховання і спорту, які у зв’язку з економічних, ідеологічних та політичних обставин, які склалися у пострадянській державі, були виховані не отримавши чіткої громадянської позиції та приниженні незрозумілим соціальним та матеріальним статусом вчителя. Громадянська позиція вчителя передбачає наявність внутрішніх моральних цінностей, але декому зручно не помічати, що школярів вчать безправні, здебільшого духовно нікчемні люди.

З позиції школярів картина не менш сумна: популярність уроку фізичної культури слабшає прямо пропорційно віку учнів, у той час як потреба дитини в руховій активності як засобу рекреації, емоційної розрядки, самовираження і самоствердження зберігається. Школярі, обмежені вузькими рамками шкільної програми з фізичної культури, де вивчається з року в рік одне і теж, знаходять для себе інші форми реалізації рухової активності (ігри на перервах, біганина шкільними коридорами, втеча з уроків), крім основної форми - уроку фізичної культури.

Предмет фізична культура у теперішньому вигляді не відповідає вимогам часу, оскільки не сприяє оздоровленню дітей, і не прищеплює їм власну фізичну культуру - культуру руху, культуру здоров’яформуючого образу життя.

Відтак, постає проблема виховання звички до занять фізичною культурою і спортом, шляхом створення принципово нових форм фізкультурно-спортивної та спортивно-масової роботи, а також збереження форм роботи, які відповідають здоров’яформуванню та принципу вільного вибору цікавої для особистості форми рухової діяльності.


Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 52 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Львівська Обласна Федерація Флорболу спільно з| КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)