Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основи економічної теорії: політ економічний аспект 15 страница

Основи економічної теорії: політ економічний аспект 4 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 5 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 6 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 7 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 8 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 9 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 10 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 11 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 12 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 13 страница |


Читайте также:
  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница
  7. 1 страница

 

Частина IV. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ
Розділ 21. Теоретичні основи економіки домогосподарства
§ 1. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх
§ 2. Переваги домогосподарства
§ 3. Оптимальний план споживання домогосподарства
§ 4. Основні фактори, які впливають на попит домогосподарства
§ 5. Пропозиція домогосподарства

Розділ 21
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ ДОМОГОСПОДАРСТВА
§ 1. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки нале-жить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опи-нилося в нових умовах функціонування.
По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів су-купного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (під-приємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство ви-конує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факто-рами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рів-ня господарювання провідною виступає, безумовно, функція спо-живання.
Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним еко-номічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарст-во отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точ-ніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи за-ощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі спо-живчі блага, які виробляються на цей момент виробничим секто-ром, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними;
наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-чет-верте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або змен-шення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.
За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору:
йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними блага-ми, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішен-ня щодо певної структури споживання.
Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма фак-торами: це рівень і структура виробництва; структура потреб цього
домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових про-дуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення; в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня); рі-вень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші; рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є. Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обме-жень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і до-ходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам.
Якщо потреби домогосподарства є варіаційною величиною, то рівень доходів - наявна величина, яка з фінансового боку вста-новлює межу задоволення потреб, інакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження. Оскільки згідно з попередніми припущен-нями всі доходи домогосподарства мають витрачатися на спожи-вання, бюджетне обмеження набуває вигляду:

де M - отриманий за певний період доход; Р1, Рi, Рn - ціни спожив-чих благ; х1, хi, хn - обсяг споживання певного блага.
Так, якщо отримуваний доход дорівнює 100 г. о., а ціни на про-дукти х1 та х1 становлять відповідно 5 і 10 г. о., бюджетне обмежен-ня матиме вигляд 100 = 5х1 + 10x2.
Сукупність планів споживання, яка задовольняє це обмеження, називають фінансове можливими планами споживання. Як видно з рис. 20, сукупність фінансове можливих планів обмежена пря-мою, яка відповідає бюджетному обмеженню. Плани споживання А та В є фінансове можливими, тоді як С - ні. Проте оскільки домогосподарство, згідно з припущенням, має витратити всі наявні гроші на споживання, воно буде реалізовувати лише ті плани, що лежать на бюджетній прямій М. Точки перетину графіка бюджет-ного обмеження з осями координат показують, яку кількість одно-го блага може спожити індивід, якщо повністю відмовиться від спо-живання іншого.
На фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного доходу М (чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин ширші), цін на блага (зростання цін вес-тиме до зміщення бюджетного обмеження вниз і навпаки) та всі


фактори, що зумовлюють зміну цих параметрів, наприклад оподат-кування доходів, введення або підвищення податків на споживан-ня, раціонування тощо.
§ 2. Переваги домогосподарства
Виходячи з наявного бюджету, домогосподарство має здійснити свій вибір з численних фінансове можливих планів. Чим воно при цьому керується? Уявленнями про те, якою мірою певне благо може задовольнити його потреби. Отже, індивід має віддати перевагу одному з доступних варіантів споживання, відмовившись від усіх інших.
Проаналізуємо вибір домогосподарства (індивіда) в деякій умов-ній екстремальній ситуації. Уявімо, що хтось А, відвідуючи теа-тральну виставу, в антракті зайшов до буфету, щоб трохи втамува-ти голод. Однак, на жаль, він прийшов занадто пізно, і в буфеті залишилося лише два бутерброди - один з сиром, другий з ков-басою. Всі наявні варіанти споживання А обмежені в кількості та характеризуються різним рівнем жаданості або корисності. Най-перше, А хотів би з'їсти обидва бутерброди; якщо ж грошей ви-стачить лише на один, то будь-який з них; якщо ж грошей не ви-стачить навіть на один бутерброд, то піти, не з'ївши нічого. Цим охарактеризовано порядок переваг індивіда. Яка з альтернатив споживання буде реалізована - залежить лише від наявного бюд-жету А.
Цей умовний приклад показує, що порядок переваг домогоспо-дарства має відповідати певним властивостям, які в сукупності опи-сують раціональну поведінку споживача.


По-перше, А, як ми бачили, вибрав одну з наявних альтернатив, визначивши, яка з них краща. Це означає, що індивід повинен уміти оцінити набори благ з точки зору їх відповідності його потре-бам та бюджетним можливостям. Цю властивість переваг назива-ють повнотою.
По-друге, А не потрібно зіставляти всі можливі варіанти спожи-вання один з одним; йому достатньо знати, який з них для нього найкращий, тобто він _ напевне знає, що з'їсти один будь-який бутерброд - це краще, ніж нічого, але ще краще - з'їсти обидва, і з таким вибором уже не варто порівнювати варіант з пустим шлун-ком. Ця властивість переваг дістала назву транзитивності.
По-третє, знаючи свої переваги, А реалізує той фінансове мож-ливий план, який для нього має найвищий рейтинг, тобто перший. Цю властивість переваг називають раціональним вибором, адже індивід має реалізувати найкращий з доступних йому планів спо-живання.
Повнота і транзитивність переваг, раціональність вибору - це основні властивості порядку переваг домогосподарства, хоча ними перелік не вичерпується.
Здійснений аналіз переваг А показав, що два з наявних планів споживання він оцінює однаково, тобто індиферентне. Якщо з'єд-нати на графіку точки, що відображають усі плани споживання, до яких індивід індиферентний (байдужий), можна отримати криву, що дістала назву крива індиферентності (байдужості), яку наведе-но на рис. 21. Очевидно, що таких кривих, які є графічним зобра-женням планів споживання, може бути нескінченно багато, тому кажуть про те, що індивід має "карту байдужості". Оскільки на більш високих кривих байдужості мають розміщуватись плани спо-живання, яким надається перевага над тими, що знаходяться на більш низьких кривих, цільова установка споживача полягає в тому, щоб досягти найвищої з досяжних кривих байдужості, або, інак-ше кажучи, найповніше задовольнити свої потреби, максимізувати свою корисність (корисний ефект від споживання певного набору благ).
Наявність планів споживання, між якими індивід індиферент-ний, означає, що індивід, задовольняючи свою потребу, може в певній пропорції заміщувати споживання одного блага іншим. Так, при переході від плану споживання А (включає в себе 3 од. блага х2 та 1 од. блага х1) до В (відповідно 2 од. блага х2 та 4 од. блага х1) відбувається заміщення споживання блага х на благо х1. Проте при цьому видно, що при подальшому зменшенні споживання блага х індивід все менше хотітиме так чинити, оскільки для того щоб за-лишитися на тій самій кривій байдужості (рівні корисності), йому треба натомість отримати все більше одиниць блага х 1. Отже, його схильність до заміни блага х2 на благо х1 зменшується. Показник, що характеризує цю схильність, називають граничною нормою заміни (ГНЗ). Кількісно він являє собою співвідношення зміни у споживанні блага х2 до зміни у споживанні блага х1, де знак мінус показує від'ємний характер залежності між змінними.

З розглянутих властивостей кривих байдужості видно, що ГНЗ має постійно зменшуватись.
Обгрунтування спадної властивості ГНЗ передбачає аналіз фак-торів, що зумовлюють цінність блага для індивіда, яка залежить від його відносної рідкісності, раритетності. При переході від плану А до В кількість блага х2 у індивіда зменшується. Воно стає більш рідкісним, тоді як для блага х1, все навпаки. Отже, заміщення оди-ниць блага х2 в міру зменшення його кількості на все більші обсяги блага х1 пов'язане зі зміною співвідношення рідкісності цих благ для індивіда.
З'ясування властивостей переваг індивіда підводить до розумін-ня того, як можна виміряти корисність певного набору благ, які може обрати індивід. В економічній теорії щодо цього є дві кон-цепції: кількісна і порядкова.
Сутність кількісної концепції корисності, теоретичні засади якої закладені представниками австрійської економічної школи в сере-дині XIX ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк та ін.), полягає в тому, що індивід у змозі виміряти кількість "корисності", яку він
має від споживання кожного блага, а отже, і від певного набору благ. Сучасний кількісний підхід до корисності домогосподарства представлений у підручнику К. Макконнелла, Е. Брю "Зкономика, принципи, проблеми й политика". Згідно з цією концепцією пове-дінка споживача зводиться до того, що він обирає корисніший. Проте залишається нез'ясованим одне докорінне питання: як виміряти "корисність", у яких одиницях?
Сутність порядкової концепції корисності, родоначальниками якої вважають італійського економіста і соціолога В. Парето і ан-глійця Ф. Еджворта, полягає в тому, що той план, який індивід обирає за певних обмежень, і є найкращим, означає для нього най-вищу корисність. Саме порядок переваг і дає змогу з'ясувати сту-пінь бажаності цього набору благ для індивіда, а тому немає потре-би вдаватись до кількісного визначення корисності. Порядкова кон-цепція корисності є теоретичною підвалиною сучасних теорій по-питу і пропозиції.
§ 3. Оптимальний план споживання домогосподарства
Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалізу-вати той фінансове можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для нього найвищу корисність. План споживання, який при цьому бюджетному обмеженні дає інди-віду максимум корисності, називають оптимальним планом спо-живання.
Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зіс-тавлення бажань індивіда, представлених його перевагами, та мож-ливостей, передбачених бюджетним обмеженням.
Поставлений перед необхідністю вибору, індивід обирає найкра-щий з доступних планів А (х1", x2"), оскільки план В, хоч і відповідає умовам бюджетного обмеження, розташований на кривій байду-жості, яка не є найвищим досяжним рівнем корисності (рис. 22). Отже, досягаючи більш повного задоволення потреб, що і є еконо-мічним змістом максимізації корисності, індивід рухатиметься уз-довж бюджетного обмеження М аж до точки А, яка дає план спо-живання з найвищою при даних обмеженнях корисністю. Для пла-ну споживання, який при цьому реалізується, характерно, що кут нахилу бюджетного обмеження (а він відповідає співвідношенню цін на благо х1 і.х2) дорівнює куту нахилу кривої байдужості в цій точці, який відповідає значенню ГНЗ, тобто має місце співвідно-шення


План С, звичайно, ще кращий, але, на жаль, недосяжний при цьому обсязі фінансових ресурсів та цін на блага.
Отже, можна сформулювати достатні та необхідні умови реалі-зації індивідом оптимального плану споживання:
доход має бути витрачений на споживання без залишку;
гранична норма заміни має дорівнювати співвідношенню цін. Визначені у такий спосіб умови досягнення оптимуму домогос-подарства в споживанні є ключовими для розуміння факторів інди-відуального попиту на окреме благо.
§ 4. Основні фактори, які впливають на попит домогосподарства
На попит домогосподарства впливає сукупність факторів, серед яких найвагомішими є переваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна домогосподарства.
Зміна доходу веде до зміни бюджетного обмеження: якщо доход зростає, то відбудеться паралельний зсув бюджетного обмеження до-гори; якщо знижується - то донизу. Відповідно до цього індивід пе-реходитиме до інших порівняно з вихідним споживчих планів. Пере-несені на окремий графік криві, що відображають залежність попиту на окреме благо від величини доходу, названі на честь вченого, який вперше це зробив, кривими Енгеля. Можливі три типи реакції спожи-вача на зміну доходу: а) зміна обсягу споживання блага в тому ж напрямі; б) зміна обсягу споживання блага в протилежному напрямі;
в) відсутність реакції попиту на зміну доходу. Згідно з першими двома типами реакції домогосподарства розрізняють вищі та нижчі блага.
Під вищими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу зростає, а зі зменшенням - знижується. Типовим прикла-дом можуть бути блага, що задовольняють духовні потреби.
Під нижчими розуміють блага, попит на які зі збільшенням до-ходу знижується, а зі зменшенням - зростає. Це, наприклад, бла-га, що задовольняють фізичні (особливо фізіологічні) потреби, як-то потреби в певних видах продуктів харчування.
Ступінь реакції попиту на зміну доходу вимірюють показником доходної еластичності, який показує ступінь зміни попиту залеж-но від зміни доходу.

живчих благ з огляду на спосіб дій домогосподарства. Вона має відносний характер: при низькому рівні добробуту домогосподар-ства "типові" нижчі блага будуть як вищі; при досягненні рівня насичення потреби в "типовому" вищому блазі воно почне виявля-ти риси нижчого і т. д. Інакше кажучи, все залежить від вихідної доходної бази та рівня задоволення потреби.
Іншим фактором попиту, якому в мікроекономіці приділяють пер-шочергову увагу, є ціни. Причому слід розрізняти вплив на попит як безпосередньо ціни цього блага, так і цін інших благ, які знаходяться з ним у певному зв'язку.
Реакція попиту домогосподарства на зміну ціни певного блага зу-мовлена викликаним цим зрушенням бюджетного обмеження - відбу-деться його поворот, зміна кута нахилу відповідно до напряму, в яко-му зміниться ціна (рис. 23). Внаслідок цього індивід буде реалізовува-ти інший план споживання згідно з новим бюджетним обмеженням.

Підвищення ціни блага х, привело до послідовного спаду лінії бюджетного обмеження та переходу індивіда на нижчу криву бай-дужості та відповідно вибору нових оптимальних планів В та С. Відклавши значення ціни блага х, та кореспондуючі обсяги попиту на нього на окремому графіку, дістанемо криву попиту (ліва части-на рис. 23). Вона є графічним зображенням функції попиту до-могосподарства і показує, наскільки зміниться попит індивіда на благо залежно від певного рівня ціни на нього. В цьому випадку внаслідок підвищення ціни попит знижується. Такий взаємозв'язок між ціною і попитом характерний для звичайних благ. Якщо ж при зростанні ціни попит збільшуватиметься, таке благо називається гіфенським (за ім'ям англійського економіста Р. Пфена, який впер-ше зафіксував таку реакцію, аналізуючи попит на хліб найбідні-ших верств населення). Анормальний характер реакції попиту на зміну цін пояснюється тим, що при низькому рівні доходів, коли домогосподарства витрачають їх практично повністю на задово-лення перших життєвих потреб, підвищення цін на ці досить де-шеві порівняно з іншими блага призведе до того, що домогосподар-ства відмовлятимуться від споживання більш дорогих якісних про-дуктів і споживатимуть дешеві блага, незважаючи на зростання цін на них.
Проте явище збільшення попиту при зростанні цін (парадокс Гіфена) можливе в інших випадках, не пов'язаних з ситуацією низь-кого рівня доходів домогосподарства. Наприклад, коли споживачі оцінюють якість предметів споживання не на основі вивчення їхньої споживної вартості, а згідно з рівнем ціни, вважаючи, що більш висока ціна є індикатором вищих споживних якостей (хоча життя часто показує, що в багатьох випадках це не так); коли споживачі купують певні блага з метою підтримки власного престижу (так званий снобістський ефект); нарешті, така реакція можлива у разі високих інфляційних очікувань населення, коли товари розкупову-ються за підвищеною ціною сьогодні лише тому, що завтра вони коштуватимуть набагато дорожче.
Ступінь реакції попиту домогосподарства на певне благо відпо-відно до зміни його ціни характеризує показник цінової еластич-ності. Він показує, наскільки зміниться попит, якщо рівень ціни зміниться на 1 відсоток:

на зміну ціни. Чим більший за абсолютним значенням показник еластичності, тим відчутніше реагуватиме попит домогосподарства на зміну ціни.
Попит домогосподарства реагує також на зміни цін інших благ. Так, якщо певне благо споживається в комбінації з іншим (напри-клад, автомобіль і пальне, кава і цукор), доповнює його споживчі якості, зміна ціни на це доповнююче (комплементарне) благо вик-личе протилежні за спрямованістю зміни в попиті на таке благо:
підвищення ціни на каву при незмінній ціні цукру викличе змен-шення попиту на каву, а отже, і на цукор як комплементарне до нього благо. Якщо для цього блага є замінники (субститути), підви-щення ціни на нього при незмінних цінах субститутів зумовить переключення попиту на ці блага. Продовжуючи наведений при-клад, субститутом до кави можна назвати чай: зростання ціни на каву призведе до підвищення попиту на чай.
Ступінь реакції попиту на певне благо залежно від зміни цін інших благ вимірюється за допомогою показника перехресної елас-тичності. Він показує, наскільки зміниться попит на це благо, якщо ціна іншого блага зміниться на 1 відсоток:

Характер впливу різних факторів на попит домогосподарства на певне благо узагальнено в табл. 10.
Аналізуючи вплив варіації цін на попит домогосподарства, еко-номісти (Дж. Хікс, Є. Слуцький та ін.) дійшли висновку, що загаль-ний ефект зміни цін можна розкласти на два ефекти: а) ефект доходу, оскільки підвищення цін на благо означає зниження реаль-них доходів домогосподарства і навпаки; б) ефект заміни, оскільки зміна ціни викликає певні зміни в попиті на інші блага, що знахо-дяться з цим у комплементарному чи субститутивному зв'язку. Врахування цих ефектів дуже важливе при аналізі наслідків ціно-вих зрушень, зокрема при здійсненні державою прямого чи опосе-редкованого втручання у ціновий механізм: ці заходи по-різному

можуть впливати на попит окремих груп населення залежно від їхнього рівня доходів, структури потреб тощо, а отже, зумовлювати соціально-економічні наслідки, прямо протилежні очікуваним.
§ 5. Пропозиція домогосподарства
Дослідження домогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певний доход, за рахунок якого задо-вольняє свої потреби. В свою чергу, розмір отримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарст-во продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Про-даючи свій робочий час згідно з діючими ставками заробітної пла-ти (погодинними, тижневими, місячними, річними), індивіди отри-мують постійне джерело доходу, за рахунок якого фінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отримання доходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості - не працювати, тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживає індивід. Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворення особистості, передчасного старіння організму. Інакше кажучи, індивід стоїть перед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ або біль-ше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (з урахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітної плати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначається обсягом споживання і віль-ним часом.
Бюджетне обмеження в цьому разі матиме вигляд


де W - ставка заробітної плати; Т - загальний фонд часу; F - вільний час; Р - ціна споживчого блага; Х - обсяг споживання блага (агрегат усіх благ, крім вільного часу).
Розв'язання рівняння відносно Х трансформує бюджетне обме-ження у такий вираз:


Якщо індивід має звичайні переваги відносно Х та F, знаходжен-ня оптимального плану споживання відбувається аналогічно до вик-ладеного в § 3 цього розділу підходу, тобто гранична норма заміни між вільним часом і споживанням блага Х має дорівнювати спів-відношенню ставки заробітної плати та продажної ціни блага Х (рис. 24).

Знаючи оптимальний вільний час, просто обчислити оптималь-ну величину робочого часу. Для цього від загального фонду часу T віднімають вільний час, тобто T - F' = L*, де L* - оптимальний робочий час.
Ситуація може змінитися, якщо домогосподарство отримує не-залежний від праці доход (прибуток, ренту, відсоток, соціальну до-помогу тощо). Це призведе до паралельного зсуву бюджетного обмеження догори та зміни оптимального плану. Залежно від порядку переваг індивіда це може зумовити або скорочення вільного часу і збільшення робочого, або, що вірогідніше, збіль-шення вільного часу. В екстремальному випадку зростання дохо-дів, що не залежать від чинника праці, може привести до того, що в оптимальному плані домогосподарства значення вільного часу до-рівнюватиме загальному фонду часу, отже, індивід взагалі не працюватиме.
Варіюючи ставку заробітної плати, можна дослідити взає-мозв'язок між її величиною та пропозицією праці, тобто обсягом часу, який індивід згоден жертвувати на користь споживання. Тео-ретичне моделювання та емпіричні дослідження показали, що про-позиція праці домогосподарства неоднозначне залежить від ставки заробітної плати: при певних значеннях W вона зростає, а при інших - знижується (рис. 25).
Так, якщо W < W1, індивід буде збільшувати робочий час, ос-кільки при ставці заробітної плати, що знижується, компенсація зниження доходу можлива лише завдяки збільшенню обсягу праці. Наприклад, недостатність заробітної плати, отримуваної на основ-ному робочому місці, для забезпечення основних життєвих потреб змушує працездатних членів сім'ї шукати додаткової роботи у віль-ний час.


Якщо W1 < W < W2, підвищення заробітної плати стиму-лює бажання заробляти гроші, отже, жертвувати вільним часом на користь робочого. Проте зростання ставки заробітної плати лише до певної міри може супроводжуватись збільшенням пропозиції праці: при певному критичному значенні W = W2 підвищення за-робітної плати призведе до протилежних результатів - пропози-ція праці почне скорочуватись, оскільки при високих доходах інди-від все більше починає цінувати вільний час. До того ж немає по-треби працювати більше, оскільки заробітна плата забезпечує за-доволення потреб домогосподарства.

 

Частина V. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МАКРОЕКОНОМІКИ І СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ
Розділ 22. Відтворення і економічне зростання на макрорівні
§ 1. Зміст процесу суспільного відтворення
§ 2. Економічне зростання і його типи

Розділ 22
ВІДТВОРЕННЯ І ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ НА МАКРОРІВНІ
§ 1. Зміст процесу суспільного відтворення

Суспільне виробництво як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об'єднання тощо) е виробництвом для за-доволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, про-ходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживан-ня продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов'язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге, перебувають у постійному економічному кругоо-бігу. Для існування людського суспільства виробництво має постій-но відновлюватись через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цього потрібні постій-не виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особис-того, так і виробничого призначення. Процес суспільного вироб-ництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.
Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факто-рів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновлення останньо-го - нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.
Відновлення робочої сили пов'язане з відновленням працездат-ності її і у ширшому розумінні з підготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особис-того споживання, розвитку системи соціального захисту, підготов-ки працівників відповідної кваліфікації тощо.
На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі, споруди тощо) ма-ють бути замінені на нові чи відремонтовані, а використане пали-во - відновлене. Відтворення не може відбуватися і без відновлен-ня предметів праці (запасів сировини).
Складовими процесу відтворення сьогодні стало відтворення природних ресурсів, які використовують у процесі виробництва, та середовище проживання людей у цілому. Для постійного відтво-рення необхідне постійне відновлення природних ресурсів: понов-лення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти во-дних і повітряних просторів тощо. Особливого значення набули, по-перше, раціональне використання таких невідтворюваних ре-сурсів, як нафта, газ, металеві руди; по-друге, пошук на основі науко-вих досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною.
Отже, обов'язковою складовою процесу суспільного відтворен-ня є його натурально-речова частина у вигляді відновлення про-дуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває пробле-ма пропорційності - певних кількісних співвідношень між складови-ми суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретних пропорціях. Порушення пропор-ційності неминуче призводить до зниження ефективності суспіль-ного виробництва і негативно впливає на розвиток багатства сус-пільства та добробут його членів. Одна з перших схем ведення про-порційного процесу відтворення була розроблена відомим фран-цузьким економістом і політичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. Значним здобутком стали схеми суспільного відтворення К. Марк-са. Використовуючи закладені в Марксових схемах принципи про-порційності, моделі відтворення розробляли такі відомі сучасні вчені, як економіст із США російського походження, лауреат Нобелів-ської премії В. Леонтьєв та економіст із колишнього СРСР, лауреат Нобелівської премії Л. В. Канторович та ін.
Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у пев-них суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання і засобів виробницт-ва, середовища існування здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Звідси обов'язко-вою складовою процесу відтворення є його суспільний бік як фор-ма існування продуктивних сил.
За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійно відновлюються відносини власності як соціаль-но-економічні відносини виробництва, що відповідають цій еконо-мічній системі. Наприклад, постійно відновлюється спосіб поєднання працівника із засобами виробництва або як власника їх, або як найманого працівника. За умов підприємницької ринкової еконо-міки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і свою родину, знову мусить найматися до роботодавця. Останній же, реалізувавши товари, може як власник виробництва або його представник наймати працівників для продовження виготовлення товарів. При переході до соціальне орієнтованого ринкового госпо-дарства найманий працівник все більше стає власником виробни-цтва та його результатів - виготовлених товарів і послуг. Поступо-во зростає прошарок власників засобів виробництва, еволюціону-ють відносини власності, змінюються зміст і характер самої праці.
Вихідний пункт руху суспільного продукту - виробництво, кін-цевою метою і рушійним мотивом якого є споживання. За умов розвинутого ринкового господарства останнє стає визначальним щодо обсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійною силою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюється розвитком виробництва.
Розподіл та обмін опосередковують зв'язок між виробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл, по-перше, відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробницт-ва і робочої сили за його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливою стадією руху суспільного продукту, при якому визнача-ються частки різних соціальних верств та індивідуумів у цьому про-дукті. Принципи розподілу відповідають формам власності: той, хто панує у виробництві, домінує і в розподілі. В свою чергу, принципи розподілу впливають на виробництво. Так, тенденція до зрівнялів-ки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва, а разом з тим і споживання.
Стосовно обміну, то він, по-перше, здійснюється в самому ви-робництві як обмін діяльністю та здібностями між працівниками, пов'язаними послідовним виконанням виробничих функцій, між виконавцями та розпорядниками. Так, в сучасних АСУ результат досягається спільними, взаємодоповнюючими зусиллями менедже-рів, механіків, програмістів та ін., між якими йде обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією руху виробленого продукту, коли здій-снюється обмін товарами та послугами на основі поділу праці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому за розподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє виробни-цтву або гальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.
Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживан-ня, тобто реалізація споживної вартості. Слід розрізняти два види споживання: виробниче і особисте.
Виробниче споживання характеризується викорис-танням засобів виробництва і робочої сили для виготовлення про-дукту: машин, будівель, хліба, м'яса, молока тощо.
Особисте споживання - це процес використання людиною товарів та послуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі, культурному та професійному розвитку тощо. Особисте споживання не є просто фізіологічним чи освітньо-культурним актом. Важливою суспільною функцією його, поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів, мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Осо-бисте споживання є верхньою стадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов'язані та впливають одна на одну, починаючи з самого виробництва, що стає основою процесу від-творення.
Відомо два види відтворення: просте і розширене. Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фак-тори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення ха-рактерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси - уповільненість економічного та соціального прогресу. Сьогодні про-сте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розви-ваються, в традиційних укладах їх економіки.
Розширене відтворення- це відновлення виробництва в кожно-му наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кіль-кість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягаєть-ся також поліпшення якості його складових. Для розширеного від-творення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якіс-ніші ресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні факто-ри виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на осо-бисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, роз-витку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервності роз-ширеного відтворення при існуючих ринкових економічних систе-мах неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об'єктивно породжують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці.
§ 2. Економічне зростання і його типи
Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в еко-номічному зростанні. Від розв'язання проблеми економічного зрос-тання залежить створення відповідних основ соціально-економіч-
ного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.
Економічне зростання і розширене відтворення - це ідентичні, проте не тотожні поняття. Розширене відтворення належить як до макрорівня (національне і світове господарства), так і до мікрорів-ня (підприємство, фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене сус-пільне відтворення, то в центрі знаходиться проблема пропорцій-ності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні та підвищенні суспільної продуктивності праці.
Економічне зростання переважно характеризує цілі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто нале-жить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється та-ким показникам, як валовий продукт, національний доход, зайня-тість, суспільний капітал тощо. Вони характеризують абсолютні ре-зультати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники також необхідні для зіставлення макроекономічних об'єк-тів, що мають різні якісні характеристики, наприклад національ-них економік, які знаходяться на різних рівнях розвитку, або сус-пільств, які відрізняються структурою своїх продуктивних сил.
Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку вироб-ництва і поліпшення його структури.
Механізм економічного зростання розглядають у чистому ви-гляді, абстрагуючись від конкретних соціально-економічних відно-син виробництва.
Крім території та природних ресурсів можна назвати такі за-гальні фактори економічного зростання: народонаселення, нагро-мадження і науково-технічний прогрес. Так, самодіяльна частина населення формує ринок робочої сили і є головною продуктивною силою суспільства. Динаміка народонаселення безпосередньо впли-ває на загальні розміри трудових ресурсів, їх склад, а також на зайнятість. Разом з тим населення в цілому є елементом сукупного попиту і споживання; зміни в ньому впливають на структуру й динаміку національного ринку і споживання, а через них- на ви-робництво.
З нагромадженням пов'язане зростання суспільного капіталу, а разом з тим і виробничого потенціалу, від розмірів і якісних харак-теристик якого залежать випуск продукції, кількість і якість това-рів і послуг, що створюються за участю живої праці. Науково-тех-нічний прогрес виступає у вигляді як уже втіленого, тобто діючої техніки і технології, так і такого, що має бути застосований у ви-робництві на основі підготовлених теоретичних і практичних роз-робок. У першому випадку йдеться про дійсно досягнутий науково-технічний рівень виробництва, в другому - про потенційний.
Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кіль-кісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продук-ту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний - залеж-но від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.
Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціоную-чих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за ра-хунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних еко-номічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними.
Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробниц-тва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення ква-ліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого ви-користання виробничого потенціалу. При цьому зростають про-дуктивність праці та їх ефективність.
Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, її продуктивності;
по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зрос-тання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту. Особлива роль у процесі інтенсивного економічного зростання належить НТП.
Кожний з типів економічного зростання на практиці не існує в чистому вигляді. Тому в реальному житті існують переважно екс-тенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростан-ня. Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного зрос-тання називається інтенсифікацією економіки. Відбуваються якісні зміни у взаємовідносинах суспільства і природи, гострішою стає проблема природоохорони як особливої сфери діяльності суспіль-ства. За умов сучасної НТР проблеми природного навколишнього середовища, екологічні проблеми перетворилися в глобальні. Для виживання людства стало необхідним формування єдиної єколого-економічної системи відтворення. Розв'язання еколого-економіч-
них проблем можливе через використання досягнень НТР та со-ціальний прогрес людства в умовах миру і міжнародної безпеки.
Поняття економічного зростання відображає передусім харак-тер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-еко-номічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до ви-мог розширеного відтворення створюються умови для економічно-го зростання.


Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 42 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Основи економічної теорії: політ економічний аспект 14 страница| Основи економічної теорії: політ економічний аспект 16 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)