Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основи економічної теорії: політ економічний аспект 8 страница

Основи економічної теорії: політ економічний аспект 1 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 2 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 3 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 4 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 5 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 6 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 10 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 11 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 12 страница | Основи економічної теорії: політ економічний аспект 13 страница |


Читайте также:
  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница
  7. 1 страница

 

Частина III. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА І РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Розділ 12. Основні рушійні сили та економічні закони товарного виробництва
§ 1. Суперечності - джерело та рушійна сила розвитку товарного вироб-ництва
§ 2. Економічні закони і категорії товарного виробництва

Розділ 12
ОСНОВНІ РУШІЙНІ СИЛИ ТА ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА
§ 1. Суперечності - джерело і рушійна сила розвитку товарного виробництва
Сучасне ринкове господарство є практичною реалізацією ру-шійних сил та економічних законів товарного виробництва. Що це за сили? В чому їх сутність? За якими законами управляють товар-ним виробництвом? За яких умов воно розвиватиметься? Відповіді на ці запитання сприятимуть ґрунтовному розгляду проблем сучас-ного ринкового господарства, якому нині немає альтернативи при всіх його економічних і особливо соціальних суперечностях.
Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виник-нення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть пере-творилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої краї-ни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинив-шись до економічної системи, якій не властивий такий тип вироб-ництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальни-ми катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними.
Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діа-лектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою супереч-ністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу сус-пільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між кон-кретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних супереч-ностей товару і виявляється передусім у суперечності між спожив-ною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару.
Суперечності, втілені в товарі, - це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення супереч-ностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва.
Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволення потреб лю-дини - споживання. В різних суспільних системах зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв'язан-ня суперечностей товарної форми пов'язано з пошуками найефек-тивніших способів зв'язку між виробництвом і споживанням. Цей зв'язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають товарний характер.
Суперечності, втілені в товарі, розв'язуються тоді, коли товаро-виробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою протилежність - грошову форму. Цим самим праця, витраче-на товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність бла-га "товару" визначає споживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаро-
виробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого товару до-сить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції.
Перетворення споживної вартості в свою протилежність - вар-тість здійснюється в процесі реалізації товарів на ринку через по-середництво ціни - грошового вираження вартості, втіленої в то-варі "праця". Власне через грошову форму розв'язуються супереч-ності товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільне необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виробляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень сус-пільне необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто ви-трат, які вважаються суспільне нормальними (типовими, пересіч-ними) умовами виробництва, за яких створюється основна маса даного виду товару. Це є законом товарного виробництва, відомим як закон вартості.
Виробники товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільне необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами від-шкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок - прибуток. В особливо сприятливих умовах працюють ті товарови-робники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільне необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільне необхідни-ми та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходять-ся ті товаровиробники, які виробляють товари при індивідуальних витратах, вищих, ніж суспільне необхідні. При досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно невигід-ним, товаровиробники розорюються.
Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зрос-тання прибутку - мета товаровиробників. Останні потрапляють в неоднакове економічне становище за сумами доходів. Чим біль-ший обсяг товарів, необхідних споживачу, виробляється, чим менші витрати виробництва, тим у вигіднішому становищі знаходиться товаровиробник, тим стійкіше його місце в системі суспільного поділу праці.
Перетворення споживної вартості товару на вартість, перетворе-ну форму її - ціну зумовлює відповідні, обов'язкові вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хоче залишитися товаровиробником. Увага до якості то-варів, їх асортименту, вивчення попиту та пропозиції товарів на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва, рекла-ми, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарів - ці та інші вимоги постійно турбують виробника. Від нього вимага-ються підприємництво, заповзятливість, енергійність у сфері ви-робництва та реалізації товарів.
Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному вироб-ництву, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку супе-речностей товару є грошова форма вираження суспільне необхід-них витрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглиб-ленням на цій основі суспільного поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру та визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з часом надто ускладнився. Суперечності товарного виробництва (між конкретною та абстрак-тною працею, споживною вартістю та вартістю, між індивідуаль-ною та суспільною працею), їх розвиток визначили специфічний товар - золото, який почав виконувати функцію загального екві-валента - грошей.
Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно вияви-лися в період великого машинного виробництва, коли створювала-ся матеріально-технічна основа виробничого підприємницького господарювання капіталу. Товарне виробництво набувало загаль-ного характеру. Суперечності товару стали властивими товару "ро-боча сила". Перетворення споживної вартості робочої сили як здат-ності створювати більшу вартість, ніж вона варта, в ціну поставило її носія в специфічні умови. Під час аналізу підприємництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увага звер-талась на ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов'язане з експлуатацією найманого працівника, виробництвом та присвоєнням додаткової вартості. Все це так, але в тіні залиша-ється інший бік проблеми.
Продаж робочої сили, перетворення споживної вартості її в ціну перетворювали її носія - працівника в соціальне активну особу. Прагнення одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації, підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. З цим пов'язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення належних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовах соціальне орієнтова-ного ринку з усіма складностями та суперечностями. Ринку праці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі місця, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечності товару "робоча сила", розв'язання їх є важливими стимулами прискорен-ня науково-технічного прогресу.
Перетворення робочої сили на товар зумовило виникнення ба-гатьох соціальних форм боротьби за створення сприятливіших умов
продажу та використання її, конфліктних ситуацій між роботодавця-ми та продавцями робочої сили. Власники робочої сили відстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхідні результати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економічний інтерес пов'язаний з певними со-ціальними межами, переступати які небажано, а іноді й небезпечно.
Рушійні сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних якісних змін, тому системи господарювання, осно-вою яких є товарне виробництво, виявилися найсприятливішими до використання досягнень науково-технічного прогресу.
§ 2. Економічні закони і категорії товарного виробництва
Товаровиробники, які неспроможні освоїти нову техніку та тех-нологію, працюють в гірших умовах, у них немає перспективи існу-вання.
Закон вартості позбавляє товаровиробника права вибору: ви-робляти чи не виробляти якісні товари; знижувати чи не знижува-ти витрати на їх виробництво; впроваджувати чи ні нову техніку та технологію; поводити себе активно чи пасивно у виробництві та реалізації продукції. Якщо він хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати, впроваджувати, активізувати
свою діяльність, ризикувати.
Виробництво та реалізація споживної вартості сприяли форму-ванню стійких господарських зв'язків між товаровиробниками, заснованих на жорсткій матеріальній відповідальності, обов'язко-вості та взаємній довірі.
У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилен-ня цін від вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різ-ними сферами виробництва. З підвищенням попиту на окремі то-вари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширення виробництва цих товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей, де виробляється надмірна кіль-кість товарів, які не поглинаються попитом, і на них знижуються ціни. В епоху вільної конкуренції закон вартості є стихійним регу-лятором суспільного виробництва.
В сучасних умовах у різних господарських системах регулюван-ням суспільного виробництва, як правило, займається держава. Зростає значення планомірності, проте при цьому функції закону вартості як регулятора не усуваються. Очевидно, формування струк-тури виробництва, зміна її неможливі без певних втрат. Врахуван-ня попиту та пропозиції, рух цін є важливими орієнтирами розподілу капіталів, засобів виробництва та робочої сили між різними галузями виробництва. Інших надійніших економічних орієнтирів поки що не знайдено.
Важливо підкреслити ще одну обставину: врахування попиту та пропозиції, відхилення цін і зміни у виробництві товарів під їх впли-вом означають не що інше, як підпорядкування виробництва задо-воленню платоспроможних потреб членів суспільства. В розвину-тих економічних системах, заснованих на використанні законів то-варного виробництва, подолано таке негативне явище, як хроніч-ний дефіцит товарів. Товар шукає грошей, а не навпаки. Сучасні методи вивчення ринку, спираючись на концепцію маркетингу, дають змогу істотно наблизити обсяги виробництва товарів та пла-тоспроможного попиту на них. Це сприяє формуванню та підтри-манню пропорцій суспільного виробництва.
Розв'язання суперечностей, дія економічних законів товарного виробництва пов'язані з використанням системи вартісних катего-рій. Крім уже згаданої вище ціни до них слід віднести собівартість продукції (індивідуальні витрати виробництва), прибуток, кредит і відсоток, земельну ренту, заробітну плату та ін. Ці категорії є фор-мами використання законів товарного виробництва. Крім того, вони є формами прояву суті (вартості), але відбивають цю суть у перетво-реному, модифікованому вигляді. В своєму русі ці категорії відо-соблюються від суті, набувають нових рис. В економічній науці ці форми одержали назву перетворених.
Вартість як категорія не може бути безпосередньо використана як інструмент у господарській практиці. Поки що немає можливо-стей облічувати та вимірювати витрати суспільне необхідної праці на виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього пот-рібні інші матеріально-технічна та соціальна основи. В практиці узагальненим представником вартості є її грошова форма - ціна. Особливістю руху ціни є здатність її відхилятися від вартості това-ру. На практиці це оптова ціна підприємства (ціна виробництва), монопольна ціна, роздрібна та ін. Роздрібна ціна, якщо на її вели-чину істотно не впливає економічна політика, є найближчою до вартості. Додатковий продукт як частина вартості в грошовій формі є частиною ціни і цілим набором категорій, потреба в яких викли-кана господарською практикою. До них належить передусім при-буток як перетворена форма додаткової вартості. Прибуток, у свою чергу, виступає в різних формах. Перетворені форми надто гнучкі, пристосовані до різних економічних ситуацій. Ці властивості їх апро-бовані протягом багатовікової практики. Нині процес виробництва товару та його реалізацію не можна уявити поза використанням кредиту, з яким пов'язана виплата відсотків. Це саме стосується торгового капіталу і торгового прибутку.
Використання перетворених форм вартості пов'язане зі ство-ренням різноманітних установ, системи обліку. Прикладом можуть бути розгалужена банківсько-кредитна система, товарні біржі.
З урахуванням законів товарного виробництва та вартісних ка-тегорій побудовано метод господарської діяльності товаровиробни-ка - комерційний розрахунок. Через нього і реалізуються рушійні сили товарного виробництва, визначається результативність вико-ристання їх зіставленням витрат та результатів господарювання кожного товаровиробника. Комерційний розрахунок грунтується на конкуренції товаровиробників, відхиленні цін від вартості, пос-тійних змінах попиту та пропозиції товарів, визначає лінію пове-дінки товаровиробників: постійна раціоналізація виробництва, тех-нічне удосконалення його матеріальної бази, підвищення рівня нормування й обліку витрат праці, удосконалення організації ви-робництва та праці, економія матеріальних витрат і, врешті-решт, зниження індивідуальних витрат на виробництво товарів, зближення їх з рівнем суспільне необхідних витрат.
Комерційний розрахунок зумовлює функціонування відособле-них форм капіталу (торгового, банківського), сфери послуг. Він сприяє реалізації закону економії часу, який визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалі-зувати свій економічний інтерес. Вимагаються підприємливість, по-стійний ризик, пошуки резервів виробництва та шляхів викорис-тання їх.
В умовах комерційного розрахунку кругооборот ресурсів това-ровиробника передбачає їх зростання. Початкове авансована гро-шова сума збільшується. Якщо цього не відбувається, авансування коштів товаровиробником, виробництво та реалізація товару поз-бавлені сенсу.
Господарювання на основі комерційного розрахунку неможливе без стабільної грошової одиниці. В умовах істотного коливання її орієнтири підприємницької діяльності втрачають стійкість. Руйнуєть-ся основа комерційних розрахунків товаровиробника. Виявом неста-більності грошової одиниці є надмірне, таке, що не піддається комер-ційним прогнозам, коливання на ринку цін не тільки на товари, які виробляє та реалізує товаровиробник, а й на засоби виробництва, робочу силу, які він купує для організації виробництва, комерційної діяльності. Розрахунки, зроблені сьогодні, можуть втратити будь-яке значення завтра.
Нестабільна грошова одиниця перестає виконувати функцію міри вартості, бути надійною формою економічних зв'язків між відособ-леними товаровиробниками, ними та споживачами як засіб обігу та засіб платежу. Вона не може забезпечити надійний суспільний вимір індивідуальних витрат праці товаровиробників. Тим самим підривається дія сил товарного виробництва. Збагачуються насам-перед не ті, хто виробляє необхідні суспільству товари при менших витратах, а спекулянти, які використовують постійне коливання цін. Спекуляція є невід'ємною рисою товарного виробництва, але не визначальною. Вона закладена в самому процесі перетворення споживної вартості в ціну, відособленні торгового капіталу та тор-гового прибутку, пов'язана з рушійними силами товарного вироб-ництва, коливанням попиту та пропозиції на окремі товари. За пев-них умов вона може бути віднесена до рушійних сил товарного виробництва, стимулювати дію їх. Проте коли спекуляція починає брати верх, то це свідчить про серйозний розлад у товарному ви-робництві, його грошовій системі внаслідок знецінення грошей, надмірного випуску їх в обіг, інфляції. Суспільне багатство не зро-стає, навпаки, підриваються джерела його зростання внаслідок хи-жацького перерозподілу доходів.
Отже, у товарному виробництві важливе значення має дотри-мання закону грошового обігу. Суть його полягає в тому, що кіль-кість грошей, необхідна для обігу товарів, повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів, поділеній на середнє число оборотів однойменних одиниць грошей. При цьому від суми цін товарів тре-ба відняти суму цін товарів, проданих у кредит, і суму погашуваних платежів і додати суму платежів, за якими настав час оплати.
Надмірний випуск паперових грошей, кількість яких перевищує існуючу товарну масу, призводить до зниження купівельної спро-можності грошових одиниць, тобто інфляції. Така ситуація харак-терна для періодів соціальних потрясінь, стихійних катастроф, еко-номічних криз і воєн, коли значно скорочуються можливості ви-пуску товарів і в той самий час не зменшуються або навіть зроста-ють витрати держави, яка підтримує обсяги виробництва емісією паперових грошей.
Інфляція підриває нормальне функціонування грошової систе-ми, негативно впливає на процес товарного обігу, зумовлює під-вищення цін практично на всі товари. Це призводить до падіння рівня життя народу (особливо тієї його частини, яка має фіксова-ні доходи), знижує мотивацію високопродуктивної праці, посилює соціальне і політичне напруження в суспільстві, а також страйко-вий рух, економічні втрати від якого негативно впливають на народ-не господарство і створюють умови для дальшого зростання ін-фляції.
Відновлення нормального функціонування грошової системи можливе лише на основі подолання негативних економічних і су-спільних явищ. Однак при цьому обов'язковими є заходи, безпосе-редньо спрямовані на подолання інфляції.
Інфляція як надлишок маси паперових грошей в обігу порівня-но з ринковою товарною масою може бути зупинена насамперед вилученням цих надлишкових грошових знаків з обігу. Такий ме-тод оздоровлення грошового обігу має назву дефляції. Для цього потрібні чималі державні кошти. Шляхом дефляції відновила стій-кість своєї валюти після франко-прусської війни Франція, а після першої світової - Великобританія.
Існує ще метод нуліфікації: старі гроші прирівнюються до нуля, а замість них здійснюється випуск (емісія) нових. Так, наприклад, були замінені старі гроші у Франції в період революції кінця XVIII ст. Фактично те саме було зроблено в Німеччині в 1924 р„ коли мільярд старих марок було прирівняно до однієї нової марки.
Якщо паперова грошова маса не настільки переповнює ринок, щоб її купівельна спроможність наблизилась до нуля, і в той же час уже досягла таких розмірів, а також, якщо держава не в змозі ви-лучити з обігу надлишки, використовують девальвацію. Вона озна-чає зниження курсу одиниці паперових грошей. Це найпоширені-ший метод оздоровлення грошового обігу.
Девальвація будь-якої валюти зачіпає інтереси насамперед широ-ких верств населення країни, оскільки різко підвищує ціни на пред-мети широкого вжитку. Разом з тим вона негативно відбивається на економіці тих країн, які імпортують товари з держав, що проводять девальвацію, оскільки за один і той самий обсяг товарів імпорту до-водиться платити дорожче в національних грошових одиницях.
Закони вартості, попиту та пропозиції, грошового обігу є осно-вою системи економічних законів товарного виробництва. В краї-нах з розвинутою системою товарного виробництва особливого значення набуває забезпечення відносної стійкості національної грошової одиниці. Поряд з регулюючими функціями ринку актив-ну роль у цьому відіграють держава, фінансово-кредитна система. Свідченням цього є авторитетність на внутрішньому ринку таких грошових одиниць, як американський долар, німецька марка, ан-глійський фунт стерлінгів.
В цілому загальні залежності між ціннісними обсягами витрат і результатів виробництва, між цінами, попитом і пропозицією являють собою поверхове вираження дії загальних законів товарно-го виробництва і обігу - законів вартості, попиту і пропозиції тощо.
Реалізація рушійних сил товарного виробництва можлива лише в певному господарському середовищі при зростанні економічних функцій держави. Ці сили несумісні з монополією в господарю-ванні, вони паралізуються в умовах відсутності конкретного сере-довища, вільного ціноутворення.
Економіка України не може успішно розвиватися, не спираю-чись на рушійні сили розвитку, втілені в товарному виробництві, систему його законів. Життєвість такого підходу була перевірена досвідом нової економічної політики 20-х років, яка потім була пі-дім'ята адміністративно-командною системою. Складність перехо-ду до ринкової системи господарювання пов'язана з тим, що адмі-ністративно-командна система створила відомчо-бюрократичну монополію, яка проникла в усі пори економіки та соціальної свідо-мості. Вона грунтувалася на безроздільному пануванні державної власності на засоби виробництва, що призвело до усунення з еко-номічного життя власника та підприємця. Отже, сформувалися від-чуження, пасивність, байдужість безпосереднього виробника, мар-нотратство; була підірвана система мотивацій, працелюбства, діло-витості. Кінцевим наслідком цього стала низька ефективність ви-робництва, що негативно вплинуло на життєвий рівень народу. Тіль-ки злам державної монополії шляхом роздержавлення та привати-зації, створення багатоукладної економіки, де рівноправне місце посядуть конкуруючі державна, муніципальна, акціонерна, коопе-ративна, приватна у вигляді індивідуально-сімейної і підприємниць-кої з найманою робочою силою та інші форми власності, сприяти-муть переходу до ринкової системи господарювання.

 

Частина III. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА І РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Розділ 13. Ринкове господарство 1 його основні суб'єкти
§ 1, Ринкове господарство як невід'ємний компонент товарного вироб-ництва
§ 2. Суб'єкти ринкового господарства

Розділ 13
РИНКОВЕ ГОСПОДАРСТВО І ЙОГО ОСНОВНІ СУБ'ЄКТИ
§ 1. Ринкове господарство як невід'ємний компонент товарного виробництва
Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвит-ку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких від-творюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.
Саме вони і є тим "робочим одягом", в якому діють економічні
закони суспільного виробництва, тобто утверджується природний хід господарського життя суспільства.
З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.
Ринкове господарство в країнах, в економіці яких панувала адмі-ністративно-командна система, практично не застосовувалось. Це призвело до некоректного заперечення товарного виробництва, а отже, і до відторгнення відпрацьованих віками регуляторів і струк-тур господарського життя.
Аналіз відносин, що характеризуються категорією "ринкове гос-подарство", слід здійснювати щонайменше в трьох аспектах: істори-ко-цивілізаційному, об'єктно-суб'єктному та за фазами суспільного виробництва. Існує розмежування поняття "ринкове господарст-во" також за політико-адміністративними ознаками, що мають по-хідний характер.
У сучасній науковій літературі, в політичних і законодавчих до-кументах поняття "ринкове господарство" нерідко ототожнюють з такими поняттями, як "ринок", "ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Ці поняття в цілому можна використо-вувати як тотожні для економічних систем, господарська діяльність яких грунтується на конкуренції.
В економічній системі ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, які відбивають зба-лансування попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господар-ських суб'єктів; з другого - воно генерує безперервність процесу відтворення, його цілісність. Виходячи з останнього, ринок є скла-довою частиною, компонентом ринкового господарства. Ринкова економіка - це сфера прояву і відтворення відносин товарного виробництва. Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно-грошові відносини перманентне виявляються у господарському житті, формуючи конкурентне середовище, ринок є ефективним організатором товарного виробництва.
Ринок як спосіб організації товарного виробництва можна пода-ти за схемою, наведеною на рис. 9.
Ринкова економіка передбачає чіткі відповіді на такі запитання:
Що і в якому обсязі виробляти? Як виробляти товар (технологія, ресурси)? Які будуть витрати виробництва? Для кого призначе-на вироблювана продукція? Який життєвий цикл виробленого то-вару?
Суть кожного ринкового господарства - додатковий продукт як конкретне вираження підтвердження суспільне корисної праці.


Ринкова економіка грунтується на могутньому фундаменті ма-теріальних інтересів. Вона не визнає стандартно-усереднених ста-вок і тарифів, зрівнялівки в оплаті праці.
Конкурентно-ринкове середовище визначає найжиттєздатніші структури. Ринок спонукає до раціонального господарювання, вмін-ня рахувати витрати й прибутки. В умовах ринкової економіки життєздатним зв'язком є еквівалентний обмін, оплачена послуга. Крім того, ринок стимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатів господарської діяльності.
Концепції ринкового господарювання включають право госпо-дарюючого суб'єкта оперативно розробляти і здійснювати ефек-тивні задуми за рахунок гнучкого управління економічними інте-ресами. Вони не відкидають прямого централізованого впливу, коли це необхідно. Небезпечна не централізація як така, а перевищення її міри, відрив вказівок і рекомендацій центральних структур уп-равління економікою від економічних інтересів господарюючого суб'єкта.
Загальнолюдська практика господарювання виробила два фак-тори, що спонукають всіх учасників виробництва працювати сум-лінно й високоефективно. Це, з одного боку, реальна можливість значного економічного зиску, відчутного виграшу на основі під-
приємливих управлінських задумів та гнучких багатоваріантних ма-неврів, а з другого - цілком реальна можливість провалу, тобто неминучої економічної відповідальності за рішення, що прий-маються.
Можливість економічного провалу визначається реальними умо-вами господарської діяльності, рівнем наукової зваженості запро-грамованих маневрів. Будь-яка форма господарювання й підприєм-ницької діяльності, що припускає підвищення витрат виробництва або відстає щодо оновлення продукції, призводить до втрати спо-живачів на користь конкурентів. Звідси неминуче падіння прибут-ків і, якщо не буде прийнято ефективних заходів, - банкрутство.
При пануванні адміністративно-командних методів керівництва для господарських суб'єктів (велике підприємництво чи окремий працівник) головне завдання полягає не в тому, щоб досягти мак-симуму (це пов'язано з додатковими витратами зусиль, часу, ре-сурсів), а в тому, щоб бути не гіршим за інших і мати приховані резерви на випадок нових завдань. Об'єкт управління боїться лише покарання за невиконання команди, економічної ж мотивації під-приємливості немає.
Ринкова економіка - це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва. Оскільки ринкове господарство повністю зумовлюється наявністю та функціонуванням товарного виробни-цтва, як, і навпаки, останнє наповнюється ринковими відносина-ми, то можна вважати, що ринкова економіка є не що інше, як товарне виробництво.
Товарно-грошові відносини визначаються тими об'єктивними засадами, які відтворюються господарським життям суспільства. Це, в свою чергу, відбиває діалектику продуктивних сил і виробничих відносин, а в певній частині є матеріалізованим підсумком поглядів та уявлень господарських суб'єктів.
Не існує окремо товарно-грошових відносин, які за своєю суттю є ринковими, і власне виробничих відносин при пануванні ринко-вого середовища.
Товарне виробництво, а в наш час ринкова економіка є матеріа-лізацією товарно-грошових відносин, що виступають суспільною формою розвитку продуктивних сил, У цьому зв'язку важливо вра-ховувати два принципових моменти.
1. Виробничі відносини зароджуються в продуктивних силах, а не в системі управління. Інакше виробничі відносини можна було б "творити" за бажанням політиків. На ділі ж право в кращому випадку відображає економічну дійсність. Економічне середовище не створюється голосуванням та референдумами. Те, що можливе в політиці, неможливе в економіці, в господарському житті, хоч перша й впливає на другу та навпаки.
Перспективи розвитку організаційно-економічних виробничих відносин, ринкових за своєю суттю, зумовлюються характером та рівнем розвитку продуктивних сил. Саме в розвитку останніх слід шукати становлення ринкових відносин.
2. Чисті, тобто позаодноукладні економіки в природі суспільно-го буття не зустрічаються. І будь-які спроби ліквідувати багато-укладність, розмаїття форм власності та господарювання означають відмову від ринкової економіки, законів товарного виробництва, тобто відпрацьованих віками регуляторів господарського життя.
Перехід до ринкової економіки - це тривалий і багатогранний процес. Він зумовлюється такими чинниками, як приватна влас-ність і форми господарювання, що відповідають їм.
Приватна власність в умовах соціальне орієнтованого ринково-го господарства - це спосіб творення суспільних продуктивних сил на основі економічної свободи людини, реалізації її матеріаль-ного інтересу і господарської підприємливості. Вона грунтується на принципах: досягати успіхів завдяки своїм здібностям і розум-ному ризику, господарювати з прибутком. Відсутність приватної власності означає нічийність та безгосподарність. Саме через від-сутність донедавна у вітчизняній економіці приватної власності та форм господарювання, що відповідають їй, суспільне виробництво не було включене в систему принципів і законів товарного госпо-дарства. Звідси економічно неефективне господарювання.
Вільне підприємництво - одна з передумов ринкової економі-ки. Аналізуючи проблему підприємництва з точки зору політеко-номічної теорії, слід мати на увазі, що цей соціально-історичний феномен - не абстрактне поняття. Воно завжди розвивається в певному історичному та соціальному середовищі. Однак обов'язко-вою умовою і ознакою підприємницької діяльності є свобода еконо-мічної самодіяльності людини, її самостійність у виборі варіантів рішень, за якими стоять комерційний успіх, прибуток або ж банкрутство зі всіма його наслідками.
Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарю-вання, а його метою - діловий успіх у вигляді прибутку, особистий доход. Основними його рисами є постійний ризик, матеріальна відпо-відальність, організаційно-господарське новаторство, раціоналізм, ефективне використання ресурсів. Підприємництво має такі форми:
індивідуально-приватне, асоційоване, державне, індивідуально-сімейне.
Необхідним інститутом ринкового господарства є гроші, їх кон-вертованість. Це кисень для ринкового організму. При наявності дієздатного грошового інструментарію в споживача з'являється реальний важіль впливу на виробництво, а у виробника - реаль-ний стимул інтенсивніше працювати, щоб багатіти, бо гроші - це багатство, а багатство - це гроші (А. Сміт).
Ще у XVIII ст. відкрита класична закономірність: маса грошей, помножена на швидкість їх обігу, повинна дорівнювати обсягу випущених товарів, помноженому на рівень цін. Якщо ця рівновага порушена, то необхідно скоригувати одну з чотирьох складових.
Величезне значення для становлення ринкового середовища мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза остан-нім існування саморегулюючих систем ринкових відносин немож-ливе. Вільне ціноутворення - це пункт перехрещення попиту й пропозиції, неминуча самокорекція, реагування на інтереси спо-живача залежно від стану виробництва, економії витрат.
Перелік передумов формування ринкового середовища можна значно продовжити, включивши, зокрема, стимулюючу податкову політику, еквівалентні відносини в сфері праці та найму робочої сили, відкритість національних економік, орієнтацію їх на міжнародний поділ праці, можливість світового обміну, зв'язки зі світовим ринком.
Перехід до'ринкової економіки ні за яких обставин не може бути здійснений "кавалерійською атакою", цей процес не може бути легким і безболісним. При цьому треба взяти до уваги, що в сучасному світі з 170 країн ринкової економіки тільки понад 30 належать до багатих розвинутих країн.
Загальновизнаними ознаками товарного виробництва, тобто ринкової економіки, є:
багатоукладність економіки, в тому числі й приватний сектор, нормальне функціонування приватної власності;
економічна відособленість, тобто повна економічна самостійність та економічна відповідальність товаровиробників;
панування еквівалентних, тобто економічно справедливих зв'яз-ків і відносин між господарюючими суб'єктами;
реальна дієздатність товарно-грошового інструментарію, і на-самперед грошей, цін;
розвинугість ринкової інфраструктури - різних бірж та їх інститу-тів, маркетингових служб, інформаційно-посередницьких та інших фірм.
Якщо в будь-якій системі господарювання цих ознак, перелік яких можна значно продовжити, немає, то вона не є товарним ви-робництвом зі всіма наслідками. Головним при цьому є те, що ви-робничі відносини не є товарно-грошовими, а отже, і економічни-ми. З одного боку, пануючі в нетоварному виробництві відносини відтворюються як власне господарські, а з другого - як організа-ційно-технократичні. Звідси неминучі конфронтаційність виробни-чих відносин, їх ідеологізація, агресивне відторгнення основних рушійних сил суспільного прогресу.
Ринкова економіка і пов'язані з нею цивілізовані "правила гри" в сфері управління та господарювання не з'являться раніше, ніж у вітчизняній економіці почнеться широкий реальний процес роздержавлення та приватизації, формування соціально-економічного середовища ринкового господарювання.
Приватизація - це формування прошарку власників, господа-рів. Поява їх неможлива без утвердження в суспільстві приватної власності, приватного сектора економіки.
Гуманістичний пафос нетоварного виробництва не врахував однієї "дрібниці" - людина є істота не лише суспільна, а насампе-ред біологічна. Отже, поведінкою її керують матеріальні потреби, які виступають як економічні інтереси.
Ринкова економіка є тим середовищем, в якому потрібні умови конкурентного господарювання, тобто вільний доступ кожного члена суспільства до будь-яких видів економічної діяльності.
§ 2. Суб'єкти ринкового господарства
Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єкт-носгі та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи;
юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова прак-тика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі орга-нізаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність;
державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства.
Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізне-су): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки.
В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб'єктів гос-подарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гі-гантських підприємств та об'єднань. Водночас рентабельність і жит-тєздатність малих форм господарювання, так званих малих підпри-ємств, суттєво зросла. В результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає. У США, наприклад, функціонує понад 15млн малих фірм, тобто близько 80 відсотків усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНП досягла 43 відсотки, а в загальній чисельності найманої робочої сили - 58 відсотків.
Основні переваги малих фірм такі:
незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здій-сненні господарського маневру;
індивідуалізована мотивація розумового ризику та високого кін-цевого результату;
чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та результати роботи;
гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що перманентне змінюються;
більш низькі управлінські витрати;
націленість у завтрашній день, перспективу, що зумовлено ак-тивною інноваційною політикою фірми.
Це не означає, що малий бізнес не має недоліків. Вони є, і їх не менше, ніж переваг. Однак у цих формах постать власника, під-приємця нероздільно пов'язана з функціями виробника.
Звідси його працелюбство, діловитість, турбота про завтрашній день.
Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, еко-номічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників. Вони повинні мати сво-боду для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не за-бороненою законодавством, самостійно визначати виробничу про-граму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що за-лишилися після сплати податків і внесення інших обов'язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати по-над прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матері-альні стимули до ефективної праці.
Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвид-ше зростання самостійних товаровиробників - власників індиві-дуальних, колективних, кооперативних, без яких ринкова економі-ка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку гос-подарів як основних суб'єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи при активній регулюю-чій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави.


Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 43 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Основи економічної теорії: політ економічний аспект 7 страница| Основи економічної теорії: політ економічний аспект 9 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)