Світло гасне.

Картина шоста

Хата Кайдашів. Кайдашиха з перев’язаним чорною стрічкою оком шиє біля вікна. Мелашка місить діжу. Входить Лаврін.

Л а в р і н. То що, хазяйки, чи вже готовий обід?

К а й д а ш и х а. Еге, готовий. Ти ж узяв таку жінку, що як почне діжу місить, то вже у всіх Семигорах хліб з печі виймають, а вона все в тісті бабляється. Постав їй під ноги стільчика, бач, не дістане руками й до половини діжі.

Л а в р і н (підставляє Мелашці стільчика під ноги), Головне, мамо, щоб не швидко, а смачно. А ви з Мелашкою найсмачніший в селі хліб печете.

К а й д а ш и х а. Підлещуйся, підлещуйся. Втри краще жінці піт з лоба, а то ще в діжу накапає.

Л а в р і н (втирає рукавом сорочки Мелашці чоло, посміхається їй, а вона – йому). Я їй, мамо, не тільки піт витру, а й діжу місить поможу. (Закачує рукав сорочки, місить діжу з іншого боку).

Входить баба Палажка.

Б а б а П а л а ж к а. Помогайбі вам! Що це ви тут за бригадний підряд затіяли?

К а й д а ш и х а. Сідай, Палажко, в нашій хаті! (Показує на Лавріна) Ми любимо, щоб не швидко, а смачно.

Л а в р і н (до Мелашки). Знову зобиджає тебе, моє серце, мати?

М е л а ш к а. Дарма, що мати іноді ще діймає, аби ти мене тішив своїми очима.

Б а б а П а л а ж к а. Голубочки! Правдиві тобі голубочки! А згадай, Марусе, які тут у тебе були поєдинки з Мотрею.

К а й д а ш и х а. Ось цить! Не промовляй імені тієї кобили в моїй хаті! У мене при ньому мурашки по спині бігають туди-сюди, туди-сюди... Хоч з іншого боку, то мені тепер дома і полаятись ні з ким. Я вже після того, як ото ти Мелашку в Києві була загубила, намагаюсь їй не докучати. Терплю, бідна, аж пищу. Може ти й мене поведеш коли в Київ? Який він там?

Лаврін і Мелашка перестають місити, витирають руки. Баба Палажка стає на ноги.

Б а б а П а л а ж к а. Київ, Марусе, він золотоверхий весь!

Л а в р і н. Київ, мамо, це – Київ!

М е л а ш к а. Київ, мамо, це вже інший світ! Наш за Обуховом кінчається, а їхній починається. У Києві не сіють і не жнуть, а їдять білі калачі. У Києві самі й запрягти не вміють, а поганяють не тільки кіньми, а й людьми. Там люблять поспати не тільки дома, а й на роботі. На вулицях і в палацах їм весь день музика грає. Горять вогні, дзвонять дзвони. Печуть пундики.

Л а в р і н (пригортає Мелашку до грудей). Хоч би там музики день і ніч грали і дурно роздавали під час виборів перележані оселедці, я тебе, моє серце, до того Києва саму вже ніколи не пущу.

М е л а ш к а. Я й сама не хочу, бо як тебе день не бачу, то наче й на світі не живу. Одне сонце в мене на небі, а друге – ти на землі.

Б а б а П а л а ж к а. Поведу тебе, Марусе, на Великдень, бо хто пасочку в Києві з’їсть, то Бог благословить усю сім’ю. Я знаю в Києві всі мощі, всі церкви. Оце я ходжу по печерах та по церквах (іде по хаті і показує за собою рукою), то за мною іде слідом сотня або й дві людей, а я все розказую, де лежить пір’я з архангела Гавриїла, де в панянському монастирі святий Миколай притиснув до стіни своїм образом злодія.

М е л а ш к а. Це правда, бабу Палажку весь Київ знає, всі попи і половина монахів їй кланяються.

Л а в р і н. А церкви там усі з золотими верхами!

Б а б а П а л а ж к а. Та якого там дива нема! Якби розказувать за все, то не те що дня було б мало, - тижня мало!

М е л а ш к а. Там є лев, що з рота вода тече. Мене баба Палажка до нього водила.

Б а б а П а л а ж к а. Там на Андріївській горі під престолом є джерело, а в те джерело щороку забивають віз вовни. Як тільки покажеться зверху роса, то зараз знов запихають туди віз вовни, бо якби полилась з того джерела вода, то весь світ залила б. Я сама чула, як янголи бовтають воду під престолом. – Ой, Господи! Помилуй нас грішних!

М е л а ш к а. Побували ми і в лаврі, і в Софії, і в святої Варвари.

Б а б а П а л а ж к а. Я оце як прийду до того Миколая та як почну розказувать, то мене люди обступлять та й слухають, аж шапки поздіймають та хрестяться. Я знаю і де гроші коло образів класти, а де гроші черницям та ченцям просто в руки давати. А за мною люди так і валять валкою. (Мелашка стає за бабою, Лаврін за Мелашкою, ідуть перед Кайдашихою широким колом по хаті). А я їх воджу од Воєнного Миколая до Десятинного, од Десятинного до Доброго, од Доброго Миколая до Малого, а далі до Мокрого Миколая, а потім до Притиского Миколая.

К а й д а ш и х а. Так мені в Київ захотілося – поведеш і мене Палажко.

Входить баба Параска. Здивована побаченим завмерла на порозі.

Б а б а П а р а с к а. Чи ви в баби-зюзі граєтесь, так очі ж треба позав’язувать усім, а то в Марусі лише одне, те що Мотря деркачем вибила.

К а й д а ш и х а. Сідай, Параско, як прийшла. Це нам Палажка про Київ розказує. Піду і я туди пасочку їсти.

Б а б а П а р а с к а. Піди, піди. Хай і тебе Палажка заведе, як ото Мелашку, що наледве відшукали.

Б а б а П а л а ж к а (стає перед нею у войовничій позі). Це якби тебе хто завів у шум чи під греблю, щоб не пхала свого носа до чужого проса!

Б а б а П а р а с к а. Шкода, що ти не завела моєї невістки. Бо Кайдаші за Мелашку не побили тобі морду, не натовкли потилицю, а я б тобі такий Київ показала, що ти б у мене сама золотоверхою стала!

Б а б а П а л а ж к а. А тобі яке діло? Чого ти приперлася в чужу хату мене паскудити? Он бризкаєш слиною, як скажена корова! Та в Києві таких як ти по церквах у пеклі малюють!

Б а б а П а р а с к а. За пекло, за корову ось тобі на! (дала Палажці дулю під ніс).

Б а б а П а л а ж к а. А ось тобі дві!

К а й д а ш и х а. Годі вам! Уже трохи забулося, вже я Мелашку скоро на “ви’ називатиму, скоса на неї й не гляну, а ви тут колупаєте в ранах!

Б а б а П а л а ж к а. Світе мій ясний! Не хочу я на тобі поруч з таким одороблом (показує на Параску) жити. Нема мені місця на землі. Господи, візьми мою душу до себе в рай!

Входить Карпо. Кайдашиха сідає на лаві, баби в неї по боках, Мелашка порається коло печі.

Дата добавления: 2015-11-16