Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Фактор людський і фактор гумусний 3 страница

Адам Сміт і Євгеній Онєґін | Вихідні принципи «Економічної таблиці» Ф. Кене | ЕКОНОМІЧНА ТАБЛИЦЯ ФРАНСУА КЕНЕ | Але насамперед хлібом... | НЕ ЗАГЛЯДАЮЧИ В СВЯТЦІ 1 страница | НЕ ЗАГЛЯДАЮЧИ В СВЯТЦІ 2 страница | НЕ ЗАГЛЯДАЮЧИ В СВЯТЦІ 3 страница | НЕ ЗАГЛЯДАЮЧИ В СВЯТЦІ 4 страница | У той же час легко побачити, що вартість — не що інше, як синонім сонячної енерґії, котра здобула ознаки енерґії біологічної. І лише тому вона стає енерґією нашої праці. | ФАКТОР ЛЮДСЬКИЙ І ФАКТОР ГУМУСНИЙ 1 страница |


Читайте также:
  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница
  7. 1 страница

Отож, підсумуємо: з двох варіантів «Економічної таблиці» Ф. Кене я визнаю бездоганним лише перший — він справді нагадує живий організм, що випродуковує одиницю додатко­вої енерґії. Це саме та одиниця, якої ми в цьому варіанті «Таблиці» не бачимо, — про неї є лише згадка під «Табли­цею»: проценти на попередні вкладення, котрі земля повертає. Цілком логічно їх знову повернути землі — саме так і наро­стає проґрес врожайності. Інакше нам не бачити енерґії проґресу. І тоді ми назавжди відріжемо себе від найвищої в світі Істини. Ця ж Істина полягає ось у чому: додаткова вартість на земній кулі продукується, хоч ми поки що й не бачимо справжніх джерел її походження. Із усього сказаного можна зробити висновок: ні, це не сама праця — це якийсь таєм­ничий канал, що належить природі.

Там, де продукується додаткова вартість в національних масштабах (Америка, Західна Європа), відразу ж настає процес високого самозбагачення. Там, де додаткова вартість (енерґія проґресу) відсутня, нація пригнічена злиднями, що дедалі проґресують. Розвинені нації по-християнському ді­ляться своїми багатствами, але вони неспроможні витягнути із перманентних злиднів тих, хто працює не на самозбагачен­ня, а на ентропію.

Окремо слід розглянути таке явище: як опанували багатст­вом ті нації, котрі не володіють багатими землями — скажімо, Японія, Англія, Швеція тощо? Це нібито ставить під сумнів наші висновки, котрі належить розглядати на рівні законів природи. Насправді ж тут немає жодних протиріч. По-перше, через торгівлю вони вписані у загальносвітовий фотосин­тез — американський, канадський, австралійський тощо. По-друге, є ще в Ісуса Христа, окрім П’яти Хлібин, дві рибини — тобто приморські держави на 40 відсотків (дві продуктивні одиниці) здатні задовольняти свої харчові потреби за допомо­гою морського фотосинтезу, про який не варто забувати. Так, скажімо, Японія справді майже на 40 відсотків задовольняє свої харчові потреби за рахунок моря. Багато продуктів ха­рчування вона купує на світовому ринку. Та якщо Росія, Україна, Китай, Індія, Африка тощо також будуть харчува­тися за рахунок світового ринку, земний фотосинтез не витримає такого навантаження. Але практично цього не може бути: для такого процесу необхідно витримувати конкуренцію на ринку промислових товарів. Малоймовірно, щоб згадані країни й регіони витіснили з нього Японію або Англію. Щодо України, то їй просто гріх на таке розраховувати: адже ж вона володіє найкращими в світі чорноземами.

Що належить робити, аби енергія прогресу зрештою стала живою реальністю? Відповімо на це так: не проїдати п’яту одиницю десь у верхній сфері (держава), а залишати її в землеробстві. Розумію, що повторення не прикрашають мого стилю, але дбаю не про стиль — про долю України. І через те буду це повторювати знову й знову: лише з неї, з п’ятої одиниці, може народитися енерґія проґресу.

Практично це має бути так: весь, до останньої калорії, цьогорічний врожай повинен залишатися в цілковитій влас­ності виробників. Держава не має права брати на себе функ­цію посередника в реалізації врожаю — там, де це відбу­вається, держава не утримується від спокуси, аби накинути свої власні ціни. Та ще й невідомо, коли вона заплатить за зерно. Нерідко й таке трапляється, що не платить взагалі. І тоді ми через державне лукавство повертаємося від ринкової до розподільчої економіки — ринок руйнується, сільське гос­подарство занепадає, бо з нього висмоктують життєдайну енерґію держава і промисловість. І доки Україна житиме за цією схемою, вона лише проїдатиме західну допомогу, все глибше й глибше занурюючись у борги, а реальний вихід із кризи залишиться нездійсненною мрією.

Тут панує закон збереження й перетворення енерґії, який обійти неможливо. Недарма під час роботи над «Енерґією проґресу» й «Економічними монологами» моїм консультан­том в галузі фізики був академік А. Сахаров. Це закони справ­ді фізичні — хто з ними лукавить, той прямує до знищення.

Що ж робить селянство з одиницею, на яку ми збільшуємо його фонд, котрий протягом століть становив лише дві про­дуктивні одиниці? Передовсім годує землю, бо ця одиниця належить саме землі. Та ще розмножує худобу: коли мало худоби, землю можна годувати лише хімічними добривами. Це руйнує структуру ґрунтів і завдає невиправної шкоди здоров’ю нації. Отже, тут вирішуються не лише економічні, а й екологічні проблеми. І найголовніше: земельну ренту нале­жить брати грошима, але ж не натурою.

Слід пам’ятати: енерґія проґресу нарощується через проґресивне збільшення родючості ґрунтів. Саме так це й відбу­вається на Заході. Лише за таких умов ми будемо отримувати на українських землях по 80—100 центнерів з гектара. І не в окремих районах, а масово. Саме це й має стати нашою метою на найближчий час. Що ж до промисловості, то вона, звичайно, не зайва. Але треба добре подумати, яка саме це буде промисловість і в яких відносинах вона перебуватиме із сільським господарством. Їй має належати підпорядкована роль.

Ніяких інших податків, окрім земельної ренти, у сфері сільського господарства брати не можна. Щодо інших сфер, то й там податки мають бути помірковані. Мабуть, це потягне за собою скорочення державного апарату, армії, міліції тощо. Та якщо ми любимо не лише себе, а й своїх дітей і онуків, то мусимо негайно й безвідмовно приймати таке рішення.

 

5. Коріння формули енерґії проґресу

Тепер спробуємо вирішити деякі природознавчі проблеми. Скажімо, таку: чому в «Таблиці» Ф. Кене ми маємо п’ять продуктивних одиниць, а не сім, як стверджує Маркс? Це що, воля самого Кене чи закон природи? Якщо закон природи, тоді продуктивна П’ятірка є світовою константою.

Почну з того, що перші варіанти формули енерґії проґресу в мене з’явилися в 1963 році. То були надзвичайно болісні пошуки Істини після XX з’їзду компартії СРСР: я прийшов до висновку, що в страхітливих злочинах винен не тільки Сталін — винна ідеологія, яка по суті була для нас новітньою релігією. А в нашій ідеології найважливіше місце посідало вчення Маркса про додаткову вартість. Саме в цю точку я й націлився — то було яблучко моєї мішені.

Аби усвідомити, що додаткова вартість походить від Сонця, довго думати не довелося. Пригадую, це була перша думка, яка одразу ж заполонила мою уяву. Я навіть вжахнувся від того, що це ж бо так просто, але чомусь ніхто про це не думає. Про Подолинського я тоді ще не чув так само, як і про Кене. Почав мудрувати, якими долями розподіляється сонячна енерґія в суспільному організмі. В основу розподілу, зви­чайно, брався річний продукт землеробства. Тут за логікою розподілу поміж трьома сферами (сільське господарство, дер­жава й промисловість) я здобув ту п’ятірку, яка сьогодні нам добре відома. А починалося з природи самих злаків — поміж звичайною травою і пшеницею є істотна відмінність: пшениця багатша від трави на цілий колосок. Як потім, після тривалих підрахунків, з’ясувалося, зерно в колоску становить 60 відсот­ків біологічної енерґії, а солома — 40 відсотків. Тут немає твердої закономірності для кожної окремої ниви — це се-редньостатистичний висновок ґлобального характеру. До того ж сюди на підмогу приходить також сіно — словом, те, чим годують худобу. Символічно все це можна записати як соло­му. Тепер маємо те, що я шукав: солома + зерно = 2+3, отже, виразно бачимо 5 одиниць біологічної енерґії.

Треба сказати: я віддав багато сил і часу цим досліджен­ням. Та коли дістав об’єктивний результат, одразу ж вдарило в голову: П’ять Хлібин Ісуса Христа! Отже, про це знали й шифрували у притчах те, що належало знати нам, далеким нащадкам.

Потім один російський письменник чомусь подарував мені китайську класичну «Книгу Змін» в ітерпретації Ю. К. Щуцького — подарував нібито без будь-якого приводу. Я був навіть здивований цим подарунком. У передмові до цієї «Книги» йшлося іще про одну вельми таємничу книгу, яка називалася «Книгою Великої Таємниці». Тут же повідомлялося, що ніхто із вчених її не розуміє й немає жодного ключа до адекватного тлумачення цього тексту. Передмова широко цитувала «Книгу». І тільки-но я поглянув на цей текст, як усе стало зрозуміло: це був надзвичайно вагомий додаток до того, що я вже, по суті, знайшов. Та ще в найліпшому викладі!

Я вже двічі цитував «Книгу Великої Таємниці» — в «Енерґії проґресу» й «Економічних монологах». Але це так важ­ливо, що не гріх іще раз нагадати таємничі формули. Ось необхідні цитати із «Книги Великої Таємниці»:

Якщо Єдине Світло стоїть над усім розвитком,

То все суще знаходить тілесність через нього.

Світи й країни, царства й доми

В троїстій розгорнутості здобувають звершення.

В рахунок часів відбиваються роки,

І сотні злаків у добрий час достигають.

Звичайно, тут ідеться про цілу Світобудову, але ми візьме­мо тільки те, що нам треба: ідейну настанову (природний порядок, який проповідував Ф. Кене) і складові елементи для його «Таблиці». Щоправда, я тоді ще не був з нею знайомий, але, по суті, повторив її відкриття. Ось ті складові елементи.

1. Світло й Пітьма стоять поряд,

Як два і три.

 

Хіба це не та П’ятірка, котру ми визначили як світову константу? Хіба не так християни складають пальці для молитви? Тут просто слід налаштувати думку на певне світо­бачення. Але підемо далі:

2. Світло покладає п’ять благословень,

Вони ж стосуються до сходження вгору.

 

3. Пітьма ховає в собі шість крайнощів,

Вони ж належать до сходження вниз.

 

Звичайно, п’ять благословень Світла — це, власне, і є п’ять продуктивних одиниць фотосинтезу, що діють в еконо­міці. А шість крайнощів — це шість ентропійних каналів тоталітарної держави, по яких мають пройти п’ять потоків енерґії фотосинтезу. Вони тут грубо, по-насильницькому перерозподіляються, змішуються, й зрештою настає суспіль­ний хаос. Народ голодує. Наслідком є виснаження землі, падіння держави, загибель населення. Саме так, на жаль, скомпоновано другий варіант «Таблиці», від якого ми змуше­ні відвернути уважного читача. Самозрозуміло, що в даному разі енерґія проґресу не продукується. Чи слід зайвий раз казати, чим це загрожує враженій кризою Україні? Ми тут змалювали прірву Пітьми, яку вона успадкувала від СРСР. Сама Україна в цьому, звичайно, не винна, але закони природи про це не питають. Потрібна героїчна терпимість і рішучість нашого народу — лише ці якості допоможуть орга­нізовано вийти з кризи. Тут ми хочемо показати, як і куди виходити, бо це справа набагато складніша, ніж нам здається.

 

 

6. Є відкриття чи немає?

Виникає запитання: як могло статися, що «Таблиця» Ф. Кене з такою наочністю повторює закономірності «Книги Великої Таємниці»? Гадаю, розгадку слід шукати ось у чому. Як добре відомо, Ф. Кене захоплювався китайським деспо­тизмом, на багатьох сторінках праці, що так і називаєть­ся («Китайський деспотизм»9) утверджував думку: цей су­спільний лад фактично має науковий характер, бо ґрунту­ється на природному порядку. Природний порядок, як висловлювався Ф. Кене, запроваджений самим Творцем. Він не стомлювався знов і знов це повторювати. Ми могли б сказати, природний порядок базується на світових константах фотосинтезу.

Проте ці константи, як видно, в самому Китаї були зациклені на простому відтворенні. Цю ідею (просте відтво­рення) пропаґував і Кене. В Китаї він не був, але пише, що завжди намагався погомоніти з мандрівниками, які звідти поверталися. Дослідники вважають, що це тільки авторський прийом, котрий дозволяв пропаґувати у Франції природний порядок, але я гадаю: тут дещо більше, ніж прийом.

І ось я зараз питаю себе: чи вірно я зробив, відсунувши влас­не відкриття як безнадійно запізніле? На перший погляд, ціл­ком вірно: мало честі відкривати те, що було відкрите понад двісті років тому. Уважний читач пригадує: я про це розмірко­вував на сторінках «Енерґії проґресу» і в «Економічних моно­логах», неприховано іронізуючи над собою. А сьогодні гадаю, що ця іронія зовсім недоречна. Адже ж це не вірно, що я пов­торно відкрив «Економічну таблицю» Ф. Кене. Я тільки піді­йшов до тих самих світових констант і закономірностей — тут справді маємо повторення, котре надійніше утверджує конс­танти. А проте їх знали всі попередні цивілізації — самі по собі вони не є жодним відкриттям. Що ж до мого відкриття, то воно й близько не повторює «Таблицю» — ба навіть перебуває на вищому щаблі, хоч зовні виглядає значно скромніше.

Мені якось ніяково це пояснювати, що, сподіваюсь, читач розуміє. Але тут справа не в моїй особі — справа в тому, аби люди зрозуміли складні енерґетичні процеси, котрі природа ховає так старанно, як ніякі інші. Якщо я понад тридцять років глузував з себе, що, мовляв, знайшов сокирку під лавкою (відкрив давно відкрите), то це ясно показує: я не закоханий сам у себе — закоханий лише в Істину. Тепер бачу, що скром­ність тут недоречна — вона затуманює саму енерґію проґресу разом з її формулою, а це в жодному разі неприпустимо. Отож нехай дарує мені читач, що я змушений говорити про себе са­мого як про когось іншого — цього вимагає справа.

В даному разі я говорю про те, з чого починав, — про формулу енерґії проґресу, описану в творі під цією ж назвою. Там я про «Таблицю» Ф. Кене лише згадую — я видобув її з «Капіталу», інших джерел у мене тоді не було. Я захоплював­ся нею як небесним явищем, не помічаючи її хибності.

І ось нині я себе питаю: що дало мені платформу для нищівної критики Маркса тоді, коли він був богом для половини земного світу, — невже «Таблиця» Ф. Кене? Але ж ми не знайшли в ній енерґії проґресу. Навіть перший варіант, який я схвалюю, належить доповнювати поясненнями й виставляти певні умови, аби його можна було впровадити в практику. Що ж до другого варіанту, то він взагалі хибний.

Звідки ж, з якої платформи ми дивимося, що це дозволяє нам так ясно бачити і помилки Маркса, й помилки самого Кене? Звичайно, з позицій формули енерґії проґресу. А це означає, що вона, ця формула, підняла нас вище, ніж позиція Кене, — про Маркса я вже й не кажу.

Та, власне, це й не могло бути інакше: відкриття Кене народилося із грошового обігу — тут космічні процеси виступа­ють у вельми непевному відображенні. Якщо навіть вважати, що до Ф. Кене прийшла та сама інформація з попередніх циві­лізацій, котру я тут видав читачеві, то й тоді лишається загад­кою, як йому вдалося побудувати «Таблицю», виходячи лише з фінансової статистики. Це було й лишається дивом.

А проте криве дзеркало його підвело в другому варіанті: оперуючи грошовими мільярдами, він не помітив, що залишив селян без хліба, а селянських коней без вівса. Саме це спостереження й змушує мене з більшою пошаною по­ставитися до свого відкриття — тобто визнати перед власним сумлінням, що воно відбулося і його поки що замінити нічим. Читач тому свідок, що на сьогоднішнє визнання витрачено кілька десятиліть — від першого листа до ЦК на цю тему через «Енерґію проґресу» до завершальної статті, над якою я оце зараз працюю.

Формула енерґії проґресу почала формуватися на енерґетичній природі злаків — тобто так, як бачив цю проблему Сергій Подолинський. І зовсім не має значення, знав я про його теорію чи не знав. В шістдесятих роках XX століт­тя, коли починалася моя праця, бачити вартість лише в грошовому одязі — це, даруйте, дрімуча обмеженість. Якби я не бачив її енерґетично, то Подолинський мені б не допо­міг. Отже у формулі енерґії проґресу було мимоволі реалі­зоване його бачення вартості — тобто відбулося схрещення ідей С. Подолинського з ідеями французьких економістів XVIII століття. Таким чином сталося оновлення фізіокра­тичних принципів, їхнє омолодження. І в такому вигля­ді, гадаю, фізіократичне вчення можна вважати завершеним. Ф. Кене плюс С. Подолинський — це вже не часткова, а повна Істина.

Тепер, коли нам відомий внутрішній зміст п’яти про­дуктивних одиниць, на яких базується економіка, ми дуже просто можемо записати формулу енерґії проґресу — так просто, що мені аж ніяково за цю простоту. А проте на щось складніше моєї фантазії не вистачило. Ми вже показували її в «Енерґії проґресу» — ця формула виглядає так:

 

 

ФОРМУЛА ЕНЕРҐІЇ ПРОҐРЕСУ

 

 
 

 


 

Солома плюс зерно — це і є п’ять продуктивних одиниць на­ціональної економіки: 2 в соломі, 3 в зерні. Трійця в єдиному, Бог. Та й де ж бо йому іще міститися, як не в зерні? Щодо соломи, то не обов’язково саме нею годувати корів. Її можна використати як підстилку — в цьому разі вона все одно понесе здобуту від сонця енерґію в гумус разом з гноєм. А корів можна годувати сіном чи кукурудзинням — це все одно дві продук­тивні одиниці. Та й від буряка отримаємо не більше.

Простіше кажучи, корова сама знає, скільки їй спожити. Це і є одна з енерґетичних констант, як і в людській їжі. Отож ми й загнули два пальці, як нас навчали змалечку: то є солома. Ли­шилася трійця в єдиному — зерно. Тут слід скласти три пальці докупи і вписувати себе правицею в знак вічної додатковості — знак «плюс», з котрого й починається енерґія проґресу.

Як правило, зерно прагнуть цілком вигребти із села, ли­шивши селянам тільки солому, — в місті з нею робити нічого. Насправді ж ринок народжується саме з зерна й повністю на ньому базується. Отже, тоді, коли за допомогою хитрощів чи насильства держава відбирає зерно (або купує його за безцінь), справжнього ринку немає й не може бути — лишається безглузда гра в ринкові відносини там, де в суті своїй панує бюрократично-адміністративна економіка. Держава не розу­міє, що сама собі риє могилу: про наслідки такої економіки я вже казав.

Енерґія проґресу виробляється в лівому кутку формули — там, де продуктивна одиниця повністю належить землі. Вона може належати по-різному: угноєння з домішкою соломи та хімічних добрив, перегулювання землі, сівба азотоносних трав з наступним заорюванням тощо. Важливо те, що для цього потрібні кошти й продукти натурою — отже, має існувати відповідний фонд. Він так само необхідний, як акумулятор і ґенератор необхідні для автомобіля. Ми вже десь наводили приклад: деякий час можна їхати на самому акумуляторі, без ґенератора, але ж недовго. Отак воно й у відносинах з землею.

Далі праворуч маємо по цілій продуктивній одиниці для селян та всіх, хто працює в промисловості. Це вже зерно в його натуральному вигляді. Нам можуть сказати: для селян багато, для промисловців мало. Може, й справді так, але не поспішайте перерозподіляти: хай цим займається ринок. Ми не повинні диктувати селянинові, скільки він має тримати птиці, годуватиме він свиней зерном чи тільки буряками, потрібні йому коні чи не потрібні. Все це має вирішувати сам селянин. Зайвину зерна він продасть чи прибереже для якоїсь потреби — це його особиста справа. Важливо те, що третя продуктивна одиниця також належить селянинові — він її повний господар. Отже, як і казав Франсуа Кене, сільському господарству належить залишати 3/5 загальнонаціональної продукції — але ж натурою, не грошима!

Якщо виникне потреба, селяни самі перетворять хліб на гроші — і цим самим запрограмують ціни на всі товари, котрі з’являються на ринку. Треба знати: ціни програмуються про­дуктами харчування, а не промисловими виробами. І, зви­чайно, не державою, якщо вона бажає жити. Отже, економі­кою має право керувати лише Бог — і Він це постійно робить з глибин пшеничного зерна. Найбільш яскраво це виступає в бюджетах радянських п’ятирічок, які я наводив в «Енерґії проґресу» й «Економічних монологах».

Остання продуктивна одиниця у формулі енерґії проґресу цілком законно належить державі. Це її природна ніша, і вона має право користуватися нею доти, доки природа не покладе край її існуванню на земній кулі. Ось лише біда: держава не завжди задовольняється одиницею. Але їй дозволено приро­дою користатися двома одиницями в такому вигляді: одиниця натурою, друга одиниця грошима, аби держава мала змогу придбати промислові товари. Здебільшого тут ідеться про забезпечення армії.

Те, чого бракує державі, вона здатна отримати з міжнарод­ної торгівлі — особливо тоді, коли на світовий ринок експор­туються промислові вироби. В такому разі на нас працює фотосинтез інших країн, отже, це сприяє нашому збагаченню. Не забуваймо: справжнім багатством є лише продукти фото­синтезу, що зв’язують і затримують на планеті сонячну енерґію. То є, можна сказати, промисел Божий. А те, що виготов­ляємо ми власними руками, є відносним багатством. На жаль, сьогодні ми не маємо навіть достатніх запасів хліба на чорний день, а вони повинні бути якомога більші.

Шоста лінія — Логос. Це є наука, література, журналістика, всі види мистецтв. Окремою продуктивною одиницею природа ці види людської діяльності не забезпечила. І це, мабуть, не випадково — слово людське, знання, мистецькі твори також во­лодіють високою вартістю. Їх має любити й шанувати народ — отже вони повинні обслуговувати всі сфери нації.

Підсумуємо: енерґія проґресу приходить до нації лише через землю — і ніяк інакше. Якщо нація не залишає окремої продуктивної одиниці для збагачення землі, вона, земля, виснажується, держава й нація прямують до загибелі. Іще суто гностичне зауваження: другий прихід Ісуса Христа — це прихід на земну кулю енерґії проґресу. Так про це думали й писали два тисячоліття тому александрійські гностики. Що­правда, писали не дослівно так, але йшлося про те, що за другого пришестя з’явиться безмір пшениці, не буде го­лодних, ростимуть виноградні дерева тощо. Гадаю, гностики не помилялися. Наше найвище бажання, аби Він, Син Божий, прийшов на земну кулю в образі Святої України.

 

7. Модифікація формули енерґії проґресу

З дитинства я жив звабливою утопією, яку посіяв марксизм, — вірою в комуністичний рай на земній кулі. Пере­живши безмір страждань, я прийшов до заперечення марксиз­му — отже, й комуністичного раю. А що ж далі? Фізіократи вважали природним (отже, й найбільш справедливим) капіта­лістичний лад. Сьогодні я переконаний, що вони в цьому не помилялися. Та що ж нам лишилося для мрії? На це я від­повім так: у мене є віра, що сам по собі проґрес у надрах капіталізму приведе земне людство до чогось такого, що ми вкладали у свої мрії про комунізм.

Є така мрія й на релігійній основі. Тисячолітнє Царство Боже. Самозрозуміло що справа не в назвах, а в самій суті: чи коли-небудь здобуде втілення мрія піфагорейців, гности­ків, утопістів з комуністичним забарвленням чи без нього? Чи взагалі можливе Царство Боже на Землі? Адже ж не марно земна людина відвідала Місяць, посилає космічні кораблі на Марс, будує станцію в космосі. В цьому щось є — таке, для чого капіталістичні відносини згодом стануть непридатні.

Але ж задля того, аби відмовитись від капіталізму й природно, без будь-якого насильства, врости у вищий соціальний устрій, потрібне нагромадження багатств, яких земним людям не під силу спожити. Та чи існують такі можливості в самій природі?..

Якщо ми приходимо до висновку, що справжнім багатством завжди є нагромаджена на земній кулі сонячна енерґія (пере­довсім у вигляді збіжжя), то така можливість існує. В «Енерґії проґресу» я присвятив цій темі кілька сторінок, де розгля­дається мінімум і максимум енерґії проґресу. Було б дивно, якби через чверть століття автор не вніс нічого нового до цієї теми. І таке доповнення справді є. На згаданих сторінках я виводив енерґію проґресу лише із технічного розвитку, що призводить до відмирання класів навіть у фізіократич­ному розумінні. Поки що сфери не відмирають (сільське гос­подарство, промисловість, держава), але відмирають класи як плоть суспільства: все менше й менше людей зайнято в сіль­ському господарстві. Так, скажімо, в США працює в цій сфері лише 2 відсотки населення. Ба навіть у нашій країні існує агропромисловий комплекс — тобто сфери начебто зли­ваються. А це ж лише початок процесу, якому належить май­бутнє.

Щодо відмирання держави, то тут також бачимо деякі зру­шення: посилення функцій ООН, виникнення Євросоюзу, діють Інтерпол і міжнародний трибунал, збройні сили ООН тощо. Щоправда, розпад СРСР нібито свідчить проти наших міркувань, але це не так: тут ідеться про розпад останньої в світі імперії. Більшість європейських країн це пройшли давно, ми просто спізнилися.

Прошу зрозуміти: відмирання держави не можна змішу­вати з відмиранням націй чи бачити як повне зникнення кордонів — це відмирання армій, митниць, віз тощо. Простіше кажучи, цивілізоване співжиття народів, котре не загрожує поглинанням однієї нації іншою. Україні до цього ще далеко, але в Європі, скажімо, цей процес уже починається. Ми ж тут намагаємося вгадати напрямок самого процесу.

Отож повернемося до нашої формули, яка була показана в «Енерґії проґресу». Сьогодні її треба уточнити. Від того, що там написано (відмирання класів), я й нині не відмовляюся. Бачу це не як революційний процес, а як наслідок тривалої ево­люції.

Що ж конкретно належить уточнити? Ось що. Шлях до максимуму енерґії проґресу лежить не лише через відмирання класів (це само собою), а передовсім через практичне проду­кування могутнього надлишку біологічної енерґії, як це пока­зано вище. Власне, й відмирання класів можливе лише на цій основі.

Продукування енерґії проґресу ми нині бачимо лише в США, Канаді та Західній Європі — тобто там, де продукуються значні надлишки збіжжя. Про максимум енерґії проґресу поки що можна тільки мріяти, але теоретичні передбачення приходять раніше від практики. Тому покажемо формулу максимуму енерґії проґресу.

 

МАКСИМУМ ЕНЕРГІЇ ПРОҐРЕСУ

 

 

 
 

 

 


Як і завжди, землеробство володіє трьома продуктивними одиницями — менше йому залишати не можна, бо почнеться занепад. Але тепер це такі велетенські одиниці, що дві із п’яти лишаються не спожиті на земній кулі — їх споживають кос­мічні міста, колонії на Місяці й Марсі. Земля стала житницею Сонячної системи. Їжа нічого не коштує, отже, поняття вартос­ті взагалі відмерло. Демографічні проблеми людство якось розв’язало, надмір багатств для особистого користування не вабить людину — її вабить творча праця. Вона, праця, і є найвищою нагородою. Так я уявляю майбутнє людства — може, навіть не вельми далеке. Якщо вже найрозвиненіші країни почали продукувати енерґію проґресу, то є надія, що інші їх наздоженуть. Гадаю, тут вельми важливе знання енерґетичних процесів в економіці — вони, ці знання, мають стати розкритою книгою.

І нарешті треба показати, як і чому виникає занепад нації. Коротко можна сказати так: багатства продукує свобода. Сво­бода володіти засобами виробництва, свобода торгівлі, свобо­да слова й творчості. І навпаки: несвобода сковує рух соняч­ної енерґії в артеріях економічного організму, породжує за­стій. Наслідки ті ж самі, до яких приводять застійні явища кровообігу в живому організмі, — виникнення тромбів, ган­грена й смерть. Це навіть не порівняння, а буквально той самий процес: там і там рухається сонячна енерґія, а вона всюди має рухатися вільно.

Отож покажемо модель тоталітарної держави, де перемогли шість крайнощів, котрі ховає в собі Темрява.

ТОТАЛІТАРНА ДЕРЖАВА

 

 
 

 

 


 

Держава залишає в сільському господарстві саму лише со­лому, а зерно повністю відбирає — до останньої зернини. Гадаю, тут не потрібно багато пояснень: нам аж занадто знайома ця катастрофічна ситуація. Логос ніби помер — його погли­нула держава, усюди панує цензурний гніт. Земля голодує разом з народом, врожайність падає з року в рік. Тим часом державний апарат розбухає неймовірно. Йому вже не досить п’яти Христових хлібин — він їх переліплює на шість. А це, як відомо, число Звіра: 666. Три шістки чи одна — це просто різні форми того ж самого. Далі пояснювати не варто: ми цього набачилися на нашій землі.

Україна здобула незалежність і за всіма зовнішніми озна­ками намагається стати демократичною державою. Та, окрім ознак зовнішніх, є ознаки глибинні: від СРСР нам дісталася економіка тоталітарної держави. Вслід за Марксом ми все ще приписуємо промисловості продуктивні одиниці, а їх там не­має. Це не означає, що я готовий зруйнувати промисловість, але ж не слід за допомогою промисловості руйнувати сільське господарство — так ми ніколи не подолаємо кризи. Та й держава наша має стати значно скромнішою — не виходити поза можливості природи.

Треба на державному рівні сприяти розвиткові фермерст­ва — нашим зразком має стати сільське господарство США. Слід віддавати до суду тих, хто гальмує розвиток фермерст­ва – від найнижчих посадових осіб до найвищих. Тут ми повинні бути безжально суворими, бо це єдиний шлях до порятунку.

А найголовніше ось що: треба, щоб увесь народ нарешті зрозумів, що з нами діється й чим це загрожує, — тоді нам легше буде уникнути катастрофи.

 

Січень, 1997р.

 


РІВНОВАГА БАГАТСТВА АБСОЛЮТНОГО

Й БАГАТСТВА ВІДНОСНОГО

 

Зразок такої рівноваги ми поки що бачимо лише в Сполу­чених Штатах, і слава Богу, що цей зразок для наслідування на земній кулі вже з’явився — то ж бо є добрий натяк, що наша планета й життя на ній не призначені для знищення. Навпаки, можна вірити, що бодай однією ногою на планету Земля ступило Космічне Безсмертя.

Саме тут ми й підходимо до нашої теми: що, власне, вва­жати головним багатством нації — тобто багатством абсо­лютним? І що то є конкретно: фордівські заводи в Детройті, банки на Уолл-стріті чи майже непомітні ферми, котрі зовні не виглядають пишно і не впадають в око? Це не те й не інше. І навіть не все разом. Справжнє багатство Америки не можна побачити чи відчути на дотик: бо це вікова здатність амери­канської нації тримати ідеальну рівновагу поміж капіталом абсолютним і капіталом уявним — інакше кажучи, відносним.


Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 60 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ФАКТОР ЛЮДСЬКИЙ І ФАКТОР ГУМУСНИЙ 2 страница| ФАКТОР ЛЮДСЬКИЙ І ФАКТОР ГУМУСНИЙ 4 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.022 сек.)