|
Читайте также: |
Призначення.
Кольпоскоп МК-300 (Фото 57) – медичний прилад, призначений для стереоскопічного спостереження неконтактним способом піхви, шийки матки і нижньої третини цервікального каналу в процесі гінекологічних і онкогінекологічних досліджень (Мал. 58,59).
Кольпоскопія —метод візуального дослідження шийки матки, піхви і зовнішніх статевих органів за допомогою спеціального апарата — кольпоскопа.
Розрізняють:
1. проста (оглядова) кольпоскопія;
2. розширена кольпоскопія - з кольоровими фільтрами;
3. кольпомікроскопія (під великим збільшенням із використанням барвників).
Показання:
· уточнення локалізації ураження;
· встановлення характеру ураження та місця взяття біопсії;
· необхідність динамічного спостереження за ефективністю лікування.
Протипоказання: відсутні.
Оцінка данних:
При кольпоскопічному дослідженні нормальна слизова шийки матки має гладку, блискучу поверхню. Колір слизової залежить від віку, фізіологічного стану жінки. У нормі слизова має ясно-рожевий відтінок, перед менструацією - цианотичний, при вагітності - синюшно-багряний. У жінок, які народили, відзначаються розриви і рубці різних розмірів у вигляді білястих смуг. При атрофії слизова оболонка звичайно тьмяно-рожевого кольору без яскравих меж. У більшості жінок судини при десятикратному збільшенні не визначаються. Іноді їх можна бачити у вигляді ніжної дрібно-петельної мережі. Однак у клімактеричному періоді в результаті атрофії багатошарового плоского епітелію дуже чітко візуалізується підлягаюча тканина із судинами. При обробці розчином оцтової кислоти в нормальній слизовій великих змін не відбувається. Нормальний багатошаровий плаский епітелій, клітини якого багаті глікогеном, рівномірно зафарбовується розчином Люголя в темно-коричневий колір (проба Шилера позитивна).
Підготовка пацієнтки:
1. Перед проведенням кольпоскопії лікар повинен заспокоїти хвору і психологічно підготувати її до майбутнього дослідження.
2. Необхідно переконати пацієнтку в тому, що:
• імовірність раку шийки матки в неї невелика;
• у більшості жінок при кольпоскопії шийки матки виявляється дисплазія;
• дисплазія шийки матки - це не рак;
• дисплазію шийки матки можна лікувати амбулаторно, не застосовуючи великі операції.
3. Кольпоскопію можна проводити в незатемненій кімнаті. Хвору вкладають на гінекологічне крісло.
4.5.1. Алгоритм підготовки кольпоскопа до роботи (згідно наданої інструкції):
Мал.58. Схематичне зображення кольпоскопа. 1-голівка кольпоскопа; 2-ручка;
3-ричаги поворотні; 4-стійка телескопічна; 5-кнопка фіксації; 6-блок живлення;
7-ручка регулювання яркості лампи; 8-вимикач; 9-шнур живлення; 10-підстава;
11-раз’єм для підключення лампи; 12-ручка фіксації.
 |
Мал.59. Голівка кольпоскопа: 1-гіловка оптична; 2-освітлювач; 3-кільце
диоптрійне окуляра; 4-ручка перемикача свіітлофільтра; 5-ручка; 6- кронштейни.
1. Встановити кольпоскоп у зручне для роботи положення.
2. Протерти зовнішні поверхні кольпоскопа тампоном, змоченим 3% -ним розчином перерекису водню за ДСТ 177-77 з додаванням 0,5% миючого засобу типу «Лотос» або 1%-ным розчином хлораміну по ОСТ 6-01-76-79.
3. Підключити кольпоскоп до мережі.
4. Включити освітлювач кольпоскопа вимикачем, розташованим на блоці живлення.
5. Обертаючи діоптрійні кільця 3, встановити них відповідно до диоптрійтності око спостерігача.
6. Тримаючи рукою за ручку 2, встановити голівку кольпоскопа в зручне для роботи положення, приблизно на 250мм перед об’єктом.
7. Встановити окуляри відповідно відстані між очима спостерігача, розворотом їхньою двома руками до повного сполучення зображень об’єктів, що спостерігаються в лівому і правому каналах.
8. Домогтися різкого зображення що спостерігається обьекта в окулярах, переміщуючи голівку кольпоскопа за ручку 2.
9. Включити (виключити) при необхідності світлофільтр за допомогою ручки 4.
10. Для збільшення ресурсу галогенної лампи, яскравість лампи необхідно вибирати мінімально необхідну для роботи.
4.5.2. Алгоритм виконання кольпоскопії:
1. Зовнішній огляд. Ретельно оглядають вульву спочатку неозброеним оком, потім при малому збільшенні (вульвоскопія). Звертають увагу на прояви дерматиту, виразки, кондиломи та інші зміни. Вульвоскопія дозволяє з високим ступенем вірогідності діагностувати ознаки малігнізації (Фото 50,51,52,53), тому її значення при доборі ділянок для прицільної біопсії безперечно.
· введення дзеркал(при введенні піхвового дзеркала оглядають піхву при малому збільшенні);
· відзначають наявність і характер виділень, ознаки запалення виразки, кондиломи та інші зміни.
2. Огляд слизової шийки матки. Слизову шийки матки обережно виводять, намагаючись її не зашкодити. Виділення видаляють стерильними ватними тампонами і оглядають шийку матки при малому збільшенні. Оцінюють колір слизової і топографію. Звертають увагу на виразки, підвищену кровоточивість, об'ємні утворення;
3. Оглядова кольпоскопія - огляд шийки матки без попередньої обробки її якими-небудь речовинами, що дозволяє одержати загальне уявлення про особливості побудови слизової оболонки і її судинного компонента. Припускається вивчення характеру виділень (колір, наявність пухирців повітря та інш.). Визначають локалізацію багатошарового плоского і циліндричного епітелію;
| Фото 60а. Фізіологічна картина при (оглядова кольпоскопя). | Фото 60б. Ектропіон (оглядова кольпоскопія). | Фото 60в Ектопія після травматична (оглядова кольпоскопія). | Фото 60г. Істинна ерозія на тлі багатошарового плоского епітелію (оглядова кольпоскопія). |
4. Розширена кольпоскопія дозволяє виділити ділянки з підозрою на рак для прицільного взяття мазків і біоптатів. Найбільше поширення одержала кольпоскопія після нанесення на слизову оболонку шийки матки 3%-ного розчину оцтової кислоти і 2%-ного розчину Люголя (проба Шилера).
Слизову піхвової частини шийки матки і склепінь піхви обробляють тампоном, змоченим 3% розчином оцтової кислоти протягом 20-30 сек. Чим довше оцтова кислота контактує з слизовою, тим краще видні зміни. При обробці оцтовою кислотою ділянки дисплазії стають білими (позитивна проба). Фарбування тим яскравіше, чим глибше проникає оцтова кислота, і чим більше білка коагулюється. Оцтова кислота не проникає глибше верхньої третини багатошарового плаского епітелію, оскільки його клітини містять багато глікогену і мають маленьке ядро. Після обробки оцтовою кислотою патологічно розширені судини звужуються, при запальних процесах зникають з поля зору.
Оцінюють стан циліндричного епітелію. Під дією оцтової кислоти ворсинки спочатку набухають, а потім, особливо після повторного нанесення кислоти, бліднуть, згладжуються і стають щільнішими.
Проба Шилера передбачає огляд шийки матки після обробки її 2% розчином Люголю. Зрілі клітини поверхневого епітелію, багаті глікогеном, забарвлюються в темно-коричневий колір. Патологічно змінені ділянки (доброякісні або злоякісні) звичайно не забарвлюються, або набувають злегка жовтий колір (фото 61).
 |
Фото61. Папілома. Йоднегативні ділянки, оцтово-білий епітелій. В таких випадках необхідна біопсія.
Під час кольпоскопії необхідно повністю оглянути перехідну зону. Відзначають зовнішню і внутрішню межі білих плям, що з'явилися після обробки оцтовою кислотою. Їхня внутрішня границя збігається з активною перехідною зоною. Виявляють плямистість і мозаїчність епітелію.
Доброякісна зона трансформації - це перетворення призматичного епітелія в багатошаровий плаский на тлі попередньої ерозії або поліпу шийки матки є найчастішим патологічним процесом, який виявляють на шийці матки (до 50%).
Прийнятно умовне розділення доброякісної зони трансформації на закінчену та незакінчену.
Незакінчена зона трансформації при простій кольпоскопії не відрізняється від ектопії: має вигляд червоної чи рожевої плями з оксамитовим чи сосочковим рельєфом. При обробці розчином Люголю вона нерівномірно забарвлюється та має мармуровий вигляд (фото 62 а,б).
| Фото 62-а. Незакінчена зона трансформації з великою кількістю вогнищ метаплазіії. | Фото 62-б. Незакінчена зона трансформації, яка близька до завершення. |
Законінчена зона трансформації – це слизова оболонка, яка вкрита багатошаровим плоским епітелієм з поодинокими або множинними ретенцвйними кистами - ovulae Nabothi, на тлі яких виявляються деревоподібної форми. Колір ретенційних кист залежить від характеру зміста: прозора слиз обумовлює блакитний колір, інфікована- жовтий або жовто-зелений. Судини після впливу оцтової кислоти не змінюються. Епітелій при пробі Шилера забарвлюється більш рівномірно, ніж при незакінченій зоні трансформації (фото 63).
| Фото 63. Закінчена зона доброякісної трансформації: ретенційна кіста, адаптаційна судинна гіпертрофія на шийці матки. |
Ектопія (ерозія) - це находження циліндричного епітелію на поверхні піхвової частини матки.Вроджена ектопія має на зовнішній вигляд вид плями округлої форми, яка має чітки межі. Набута ектопія може займати зани більшу частину площі поверхні шийки матки, або навпаки невелику ділянку біля зовнішньго вічка. Після обробки ектопії 3% розчином оцтової кислоти контури сосочків візуалізуються більш чіткіше.
Лейкоплакія («біла бляшка») (фото 64). При кольпоскопії так називають білі вогнища, які можна побачити до обробки оцтовою кислотою. Лейкоплакія виникає в результаті ороговіння епітелію. Незрілі клітини плаского епітелію піхви і піхвової частини шийки матки можуть перетворюватися як у клітини, що синтезують глікоген, так і в клітини, що синтезують кератин. Перше вважається нормою, друге — патологією.
Лейкоплакія може спостерігатися при інфекції, яка викликана вірусом папіломи людини (найчастіша причина), дисплазії, пласкоклітинному раку, застосуванні піхвових діафрагм, маткових кілець і піхвових тампонів, після променевої терапії. Лейкоплакію диференціюють з кандидозом. При кандидозі також спостерігаються білі бляшки, однак на відміну від лейкоплакії вони легко видаляються тампоном. Вогнища лейкоплакії підлягають біопсії для виключення підозри на рак шийки матки, оскільки при кольпоскопії в цих ділянках неможливо побачити судини.
Фото 64. Проста лейкоплакія.
Плямистість. Ця кольпоскопічна картина виникає в результаті розширення кінцевих судинних петель. Якщо плямистість з'являється на ділянці, де позитивна проба з оцтовою кислотою, то це ознака патології, найчастіше дисплазії. При плоскоклітинній метаплазії центральні капіляри ворсинок у нормі зникають. При дисплазії вони зберігаються і просвічують через епітелій, що і формує картину плямистості.
Мозаїчність. Мозаїчність епітелію додають розширені кінцеві судинні петлі, що оточують округлі або багатокутні білі ділянки, що утворюються після обробки оцтовою кислотою. При цьому судини як би обрамляють ділянки зміненого епітелію.
Патологічні судини. Цей симптом характерний для раку шийки матки. Патологічними вважаються судини, які звиті, неправильно гілляться. Оглядають шийку матки через зелений фільтр. При цьому чіткіше видні білі плями після обробки оцтовою кислотою і патологічні судини.
Істинна ерозія - дефект покрівного епітелію, який діагностують у 8-10% хворих з доброякісною патологією шийки матки. Кольпоцервікоскопічно це виглядає як червоні гладкі плями з чіткими краями епітелію на тлі незміненої слизової оболонки, в ділянці ектопії призматичного епітелію, в вогнищі запалення (фото 50г).
Результати кольпоскопічного дослідження можна документувати за допомогою загальноприйнятої символіки і замальовувати у вигляді схеми (мал. 69).
Мал.69. Визначення ділянок шийки матки при описі кольпоскопічної картини.
I - навколо зовнішнього зева; II - між I та III зонами; III - по лімбу шийки матки;
6 год. – середина задньої губи; 12 год. – середина передньої губи.
Дослідження можна вважати завершеним, якщо вдалося відповісти на наступні питання:
• чи є яка-небудь патологія?
• чи цілком оглянута зона перетворення і всі патологічні вогнища?
• звідкіля необхідно зробити прицільну біопсію?
4.5.3. Методики приготування та фарбування мазків виділень з піхви.
Мікроскопічні методи дослідження дозволяють лікарю побачити клітини епітелію генітального тракту, лейкоцити, оцінити ступінь запальної реакції, а також визначити морфологію мікроорганізмів і оцінити їх кількість у мазку, поміщеному на предметне скло.
Алгоритм взяття матеріалу. Матеріал для приготування мазка береться стерильною спеціальною щіточкою типу brash (фото 65) з трьох ділянок: цервікального каналу, уретри та заднього зводу піхви. Приготування мазка - це нанесення епітелію слизової оболонки, який злущився та інших поверхнево розташованих морфологічних часток на предметне скло. Оцінювати мазок можна як в нативному вигляді так і в пофарбованому за Грамом (див с.128). Таким чином, пряма мікро-скопія - це не тільки ідентифікація епітелію та інших морфологічних часток, але також і оцінка їхньої кількості і співвідношення. Мікроскопічна картина також залежить від фізіологічного стану пацієнтки на момент взяття мазка. Фото 65. Щітка типа Brash
Дослідження найбільш інформативне при таких умовах:
1. Мазки взяті при наявності клінічних ознак захворювання;
2. Протягом 48-72 годин інтравагінально препарати не застосовувалися;
3. Протягом 24 годин пацієнтка не приймала вагінальний душ;
4. Мазки повинні бути взяті в середині менструального циклу (якщо захворювання не має явних проявів) або в першу фазу циклу, коли вже відсутні кров'янисті виділення (при загостренні процесу);
5. Якщо немає можливості дотримуватись згаданих умов, то варто пам'ятати, що це може вплинути на якість мазків і спотворити інтерпретацію результатів мікроскопії;
6. Звичайно під час обстеження пацієнтки необхідно брати кілька клінічних зразків (не тільки для прямої мікроскопії, але також і для інших лабораторних досліджень).
При цьому важливо дотримуватися наступної послідовності взяття матеріалу:
1. матеріал з уретри береться відразу ж після взяття уретральних виділень або проб для культурального дослідження на гонококи;
2. матеріал для приготування нативного мазка з піхви береться при наявності значних виділень при підозрі на трихомонадну, кандидозну або іншу інфекцію;
3. матеріал береться з заднього склепіння, де концентрація передбачуваного інфекційного агента найбільша;
4. якщо кількість виділень невелика, зразок варто брати з бокової стінки піхви;
5. матеріал із шийки матки береться відразу ж після взяття мазка для культурального дослідження на гонококи.
Матеріал можна одержати за допомогою пластикової бактеріологічної петлі або ложечки Фолькмана. Для зручності можна використовувати одне скло як для уретрального, так і для цервікального мазка. Для приготування вологого мазка з піхви береться інше скло.
Предметне скло повинно бути сухим, чистим, не подряпаним (застосовувати нове скло для кожної пацієнтки).
Матеріал з уретри для фарбування по Граму або метиленовим синім береться за допомогою бактеріологічної петлі об’ємом 1мкл. При надлишкових виділеннях із піхви отвір уретри повинен бути очищений. Після введення пластикової петлі в уретру на 2-3см необхідно площину «вічка» петлі просувати до отвору, злегка натискаючи на задню і бічну стінки уретри. Не рекомендовано обертати петлю (за виключенням взяття матеріалу для вишкрібу) під час процедури взяття зразка, тому що це болісно для пацієнтки. Після одержання клінічного матеріалу петля накладається на поверхню скла і пересувається по ньому кілька разів з легким натисканням.
Вагінальний матеріал для приготування нативного мазка береться в дзеркалах бактеріологічною петлею об’ємом 10 мкл із визначеної анатомічної ділянки (задній або бічний звід). На предметне скло міститься крапля теплого фізіологічного розчину (оптимально 37°С). Вагінальні виділення перемішуються з краплею фізіологічного розчину, накриваються покривним склом і негайно проглядаються з використанням світлового мікроскопа. Якщо лікар не володіє методом прямої мікроскопії, вагінальні виділення містяться в пробірку з теплим фізіологічного розчином і негайно направляють в лабораторію для мікроскопічного дослідження.
Для мікроскопічного дослідження пофарбованих вагінальних мазків матеріал береться бактеріологічною петлею 10 мкл або ложечкою Фолькмана і тонким шаром розподіляється на предметному склі.
Зразок із цервикального каналу для готування пофарбованих препаратів береться спеціальною щіточкою або ложечкою Фолькмана. Після введення тампона в канал шийки на 1-2см, його обертають кілька разів. Важливо, щоб екзоцервікс був ретельно очищений від вагінальних виділень за допомогою великого тампона. Клінічний матеріал повинен бути перенесений з тампона на скло як можна більш тонким шаром.
Усі мазки перед транспортуванням до лабораторії повинні бути висушені на повітрі.
Мікроскопія нативних препаратів
Оцінюється наявність і форма епітеліальних клітин, наявність і кількість поліморфноядерних лейкоцитів (ПМЯЛ), «ключових клітин», гарднерел, грибів роду кандида, а також трихомонад та іншої мікрофлори. (мал. 70,71,72, 73,74,75).
Оцінка:
I ступінь чистоти. Клітини плаского епітелію - одиничні. Піхвова паличка (паличка Додерлейна) - чиста культура у великій кількості. Стороння флора і лейкоцити - відсутні.
II ступінь чистоти. Клітини плаского епітелію - одиничні. Піхвова паличка - у значній кількості. Лейкоцити - одиничні. Сапрофіти, дрібна паличка - у невеликій кількості.
III ступінь чистоти. Клітини плаского епітелію в значній кількості. Піхвови палички - одиничні або відсутні. Лейкоцити - у великій кількості. Кокова флора - у великій кількості.
IV ступінь чистоти. Піхвова паличка - відсутня. Лейкоцити - у великій кількості. Коки - у великій кількості. Специфічний збудник - трихомонади, гонококи та інш.
Мал.70. Кандиди Мал. 71. Кандиди
(пофарбовано за Грамом) (нативний мазок)
Мал.72. Гарднерели. Мал.73. Гарднерели
(пофарбовано за Грамом). (нативний мазок).
Мал.74 Трихомонади. Мал.75-а. Сегментоядерні
лейкоцити.
Мал.75-б. Нормальний мікробіоценоз.
Варіанти висновків:
Стан піхви нормальний:
• контури клітин вагінального епітелію чіткі, «ясні», клітки «світлі»;
• співвідношення (ПМЯЛ) до клітин вагінального епітелію (ВЕ) складає <
1:1;
• домінування лактобацил (великі, прямі товсті або тонкі палички з тупими
кінцями);
• відсутність гіфів, спор дріжджеподібних грибів, трихомонад.
Бактеріальний вагіноз:
• контури клітин вагінального епітелію розмиті, нечіткі;
• ПМЯЛ: ВЕ < 1:1;
• домінує дрібна кокова мікрофлора (лактобацили відсутні);
• визначаються острівці дрібної кокової мікрофлори між клітинами ВЕ;
• відсутні гіфи, спори дріжджеподібних грибів, трихомонади.
Ендоцервіцит (без зміни вагінальної екології):
• контури клітин вагінального епітелію чіткі, «ясні»;
• ПМЯЛ: ВЕ>1:1;
• домінують лактобацили;
• відсутні гіфи, спори дріжджеподібних грибів, трихомонади.
Неспецифічний бактеріальний вагініт; можливе запалення цервікального каналу із супровідною зміною вагінальної екології:
• контури кліток вагінального епітелію розмиті, нечіткі:
• ПМЯЛ: ВЕ>1:1;
• домінує дрібна кокова мікрофлора (лактобацили відсутні);
• відсутні гіфи, спори дріжджеподібних грибів, трихомонади.
Кандидозний вульвовагініт:
• контури клітин вагінального епітелію чіткі, ясні;
• ПМЯЛ: ВЕ>1:1;
• домінують лактобацили;
• спостерігаються гіфи і/або спори дріжджеподібних грибів;
• трихомонади відсутні.
Трихомонадний вагініт:
• контури клітин вагінального епітелію розмиті, нечіткі;
• ПМЯЛ: ВЕ>1:1;
• спостерігаються рухливі найпростіші зі жгутиками.
В таблиці 11 наведені найбільш вагомі диференційно-діагностичні ознаки нормального піхвового секрету і запальних виділень.
Таблиця 11
Диференційно-діагностичні ознаки нормального піхвового секрету і запальних виділень
| Ознака | Норма | Гарднерельоз | Кандидоз | Трихомоніаз |
| Виділення | ||||
| - кількість - колір | невеликі | помірні | варіюють | помірні |
| біло-жовті | сіруваті | білі | жовто-зелені | |
| Запах | - | +++ | - | + |
| Консистенція | рідка | рідка | густа, сироподібна | піниста |
| рН | 3,5 – 4,5 | 5,0 – 5,5 | 4 - 5 | 6 -7 |
| Симптоми: | ||||
| -свербіж -печія | - | ++++ | + | |
| - | - | ++ | + | |
| Результати обстеження: | ||||
| - огляд | норма | слабка еритема | еритема, екскоріації | петехії |
| - мікроскопія | мало лейкоцитів | «ключові клітини» | міцелій | трихомонади |
| ПМЯЛ: ВЕ | <1:1 | <1:1 | >1:1 | >1:1 |
Мікроскопія пофарбованих препаратів.
Мазки беруться на два предметні скла (матеріал з уретри, піхви і цервікального каналу). Оцінюється наявність епітелію в препаратах, кількість лейкоцитів, еритроцитів, морфотип бактерій (лактобацили, коки, кокобацили), наявність диплококів, розташованих поза - і внутрішньоклітинно.
Варіанти висновків:
• при наявності цервіцита кількість ПМЯЛ підвищена (більше 10 при
збільшенні зображення до х1000);
• діагноз уретриту у жінок підтверджується при наявності більш 10 лейкоцитів у полі зору при збільшенні х1000.
Слід пам'ятати, що якщо в піхві і/або шийці є запальний процес, і при цьому спостерігаються рясні виділення з піхви, уретральний мазок завжди «забруднений» матеріалом цих виділень (сквамозні клітини, лейкоцити, вагінальна мікрофлора).
Цитологічний метод.
Цитологічний метод призначений для розпізнавання захворювань шийки матки, у тому числі раку, у вигляді його високої інформативності, простоти виконання, неінвазивності, низької вартості, що відповідає вимогам скринінгового дослідження. Чутливість методу при раку шийки матки складає 85-95%, при раку тіла матки — 50-60%.
Алгоритм виконання:
1. Для взяття матеріалу використовують цервікальну щіточку або шпатель Ейєра в різних модифікаціях.
2. Матеріал одержують із піхвової частини шийки матки із зовнішнього маткового очка, проникаючи щіточкою в цервікальний канал на глибину 1,5-2см.
3. Важливо, щоб у мазок потрапили клітки з перехідної зони шийки матки, тому що близько 90% неопластичних змін локалізуються в області стику багатошарового плаского епітелію (БПЕ) і циліндричного епітелію (ЦЕ) - у зоні пласкоклітинної метаплазії.
4. Отриманий матеріал з різних відділів шийки матки наноситься тонким рівномірним шаром на предметне хімічно чисте (знежирене) скло. Препарати маркірують, підсушують, іноді фіксують протягом 15хв. у суміші спирту з ефіром (у рівних співвідношеннях).
5. Мазки не можна брати після обробки шийки матки дезинфікуючими розчинами або іншими медикаментозними препаратами. Мазок, узятий під час менструальної кровотечі, за 3 дні до і за 3 дні після нього, вважається малоінформативним, тому що в ньому підвищена кількість лейкоцитів, еритроцитів і клітинних елементів у стані лізису, що утруднює діагностику.
Оцінка результату.
За результатами цитологічного дослідження можна поставити тільки попередній діагноз, тому що досліджуються ізольовані клітини, часто не зв'язані в єдиний комплекс, а також клітини, узяті з поверхневих відділів патологічно змінених ділянок. Для постановки остаточного діагнозу потрібні додаткові дослідження, у тому числі гістологічне дослідження біоптатів.
Пласкоклітинна метаплазія.
У мазках з перехідної зони в невеликій кількості іноді зустрічаються резервні клітини. Це дрібні клітини з великими, трохи гиперхромними ядрами і вузьким ободком цитоплазми, вони розташовуються на базальній мембрані під високим циліндричним епітелієм і є біоптантними, тобто вони служать для регенерації як цервікального епітелію ЦЕ так БПЕ; в останньому випадку процес дозрівання проходить стадію плоскоклітинної метаплазії (ПМ). ПМ може розвиватися в ділянках ектопії, при загоєнні як щирої, так і залозистої (псевдо) ерозії, і може бути варіантом норми в перехідній зоні шийки матки й у слизовій оболонці цервікального каналу у жінок у постменопаузі. Розрізняють незрілу і зрілу форми ПМ. При незрілій ПМ клітки дрібні з великими трохи гіперхромними ядрами і невеликим обсягом цитоплазми розташовуються у вигляді комплексів; при зрілій — нагадують проміжні клітини БПЕ, але частіше мають неправильну форму, містять менше глікогену і не піддаються зроговінню (мал.76).
Мал.76. Виражена ступінь метаплазії призматичного епітелію в
багатошаровий сквамозний. Цитограма (забарвлення за Папаніколау).
Гострий запальний процес. У мазку визначаються численні лейкоцити, лімфоцити, епітелій з ознаками дегенеративних змін; клітини іноді збільшені в розмірах, ядра укрупнені, помірно гіперхромні, цитоплазма може містити вакуолі, що є ознакою дистрофії. Іноді в мазку зустрічаються багатоядерні клітини, а також клітини парабазальних шарів, що є ознакою регенерації. Це явище називається псевдодискаріозом (або запальною регенераторною атипією), на відміну від істинного дискариоза й атипії.
У таких випадках виникають труднощі при інтерпретації цитологічної картини для диференціальної діагностики між змінами регенераторного або запального характеру і цервикальною інтраепітеліальною неоплазією слабкого ступеня (CIN I), що відповідає дисплазії I ступеня. При запаленні звичайно визначається різко виражений вміст лейкоцитів, можливий цитоліз, каріолізіс, зустрічаються «голі» ядра — такі ж зміни іноді спостерігаються в мазках, узятих безпосередньо перед або під час менструального відторгнення ендометрія.
При цитологічному дослідженні можуть бути виявлені різні збудники, у тому числі трихомонади, нитки і спори гриба, кокова і змішана коко-бацилярна флора. Визначені специфічні цитологічні зміни спостерігаються і при вірусних інфекціях, викликаних вірусами простого герпеса або вірусами папіломи людини (ВПЛ). При цитологічному дослідженні герпетична інфекція діагностується в 50% випадків, якщо матеріал узятий безпосередньо з герпетичних пухирців або з дна ерозованої поверхні. На ранніх стадіях хвороби відзначають збільшення ядер клітин плаского епітелію зі своєрідною гомогенізацією хроматину. Потім з'являються багатоядерні великі клітини з «накопиченням ядер».
Основною цитологічною ознакою папиломавірусної інфекції є так звана «койлоцитарная атипія» (мал. 77). Койлоцити - клітини плаского епітелію неправильної форми з чіткими границями, звичайно більш великі, чим клітини відповідних їм прошарків. Ядра гіперхромні, збільшені в різному ступені, зустрічаються двохядерні клітини. Для цитоплазми характерна наявність великої навколоядерної зони просвітління, порожнини або декількох порожнин, чітко відмежованих від периферичних відділів цитоплазми, що зафарблюються більш рівномірно та інтенсивно. Крім койлоцитарної атипії часто при ВПЛ-інфекції відзначається діскератоз і паракератоз (мал.77).
 |
Мал.77. Цитограма при кондиломі шийки матки
(етіологічно - ВПЛ) з великою кількістю койлоцитів.
Дисплазія епітелію шийки матки. При легкій дисплазії (CIN I) серед незмінених клітин ПМ зустрічаються клітини з діскаріозом легкого ступеня. Ядра клітин трохи збільшуються в розмірах, площа їх складає не більше 7 до площі цитоплазми, ядра гіперхромні. При помірній дисплазії (CINII) виявляються клітини з помірно вираженим діскаріозом. Їхні ядра неправильної форми з грубим малюнком хроматину і численними ядерцями. Для важкої дисплазії і преінвазивного рака (CIN III) характерні клітини неправильної форми з нерівними контурами, гіперхромними ядрами, що займають більш 2/3 обсягу цитоплазми.
Цитологічні дослідження можна використовувати не тільки для скринінга, але і для динамічного спостереження за хворими, які перенесли операцію конізації шийки матки з приводу CIN II-III.
Протягом багатьох років широко застосовувалася, а в деяких країнах використовується по цей час, класифікація цитологічних результатів дослідження за Папаниколау.
Класифікація Папаниколау (1940 р.).
1. Тип I. Відсутність атипії або яких-небудь інших змін (норма).
2. Тип II. Є доброякісна клітинна атипія, обумовлена вірусною інфекцією або метапластичними процесами. Мазок необхідно повторити після лікування запального процесу, обумовленого специфічною інфекцією або лікування виражених проявів неспецифічної інфекції. Після протизапальної терапії і при наявності в мазку атипії циліндричного епітелію до взяття повторних мазків для цитологічного дослідження необхідно зробити кольпоскопію.
3. Тип III. Цитологічні зміни є сумнівними у відношенні раку (дисплазія). Потрібні кольпоскопія, повторення цитологічного або гістологічного дослідження.
4. Тип IV. Цитологічні зміни в клітинах з великою підозрою у відношенні раку. Потрібна кольпоскопія, повторне (прицільне, під контролем кольпоскопа) цитологічне і гістологічне дослідження.
5. Тип V. Існує висока імовірність раку (помилково позитивний результат у даному випадку малоймовірний).
6. Біопсія шийки матки.
Мета операції - одержати зразок тканини з області, яка межує зі сквамозним і циліндричним епітелієм, для морфологічного уточнення природи патологічного процесу.
Показання: підозра на рак і інші патологічні процеси шийки матки.
Умови:
1. Підготовка пацієнтки – роз'яснення необхідності операції.
2. Перед операцією необхідно виконати кольпоскопію для того, щоб точно визначити патологічне вогнище і ділянку для біопсії.
Інструменти:
1. Дзеркало Симса.
2. Підіймач.
3. Кульові щипці.
4. Скальпель.
5. Ножиці.
6. Голкотримач.
7. Голка.
8. Шовний матеріал.
Алгоритм виконання:
1. Пацієнтка укладається як для вагінальної операції.
2. Зовнішні статеві органи, піхва і шийка матки обробляються розчином антисептика.
3. Шийка матки оголюється в дзеркалах і фіксується за допомогою кульових щипців.
4. Біопсія виконується переважно за допомогою скальпеля.
5. Якщо з ділянки, де виконувалася біопсія, має місце кровотеча, здійснюють гемостаз — на рану накладають 1-2 лігатури, після чого кровотеча припиняється.
6. В піхву ближче до шийки матки вводять гемостатичну губку.
7. Вилучену тканину шийкі матки поміщають у герметично закритий контейнер з 10% розчином формаліну і відправляють на гістологічне дослідження.
4.5.4. Допоміжна література:
1. Руководство к практическим занятиям по акушерству и перинатологии/ Под ред. Ю.В.Цвелева, В.Г. Абашина.-СПб. ООО «Издательство «Фолиант», 2007.- 640с.
2. Руководство к практическим занятиям по гинекологии /Под ред. В.Е. Радзинского. - 2005. - 590с.
Розділ V. Лікувальне обладнання.
5.1. Інгалятор ультразвуковий «ВУЛКАН – 1».
Фото.66. Інгалятор ультразвуковий «ВУЛКАН –1». Загальний вигляд.
5.1.1. Призначення і можливості використання:
Ультразвуковий інгалятор (Фото 66) – пристрій, призначений для одержання аерозоля лікарських препаратів, мінеральних вод з метою профілактики і лікування дихальних шляхів і легень у амбулаторних та стаціонарних умовах.
Аерозольтерапія - інгаляційний метод введення ліків в організм у вигляді аерозолів. При хворобах органів дихання ліки таким чином підводяться до патологічного вогнища практично без будь-яких змін.
При інгаляційному введенні концентрація лікарських препаратів в брон-хіальному секреті в 15-20 разів вище, ніж при прийманні всередину або парен-теральному введенні. Більш виражений ефект забезпечується тим, що аерозоль безпосередньо попадає на слизову оболонку дихальних шляхів, тоді як при внутрішньому вживанні запальна реакція і прошарок ексудату перешкоджають дифузії препарату. Позитивним моментом інгаляційного введення ліків також є тривале зберігання в дихальних шляхах високої концентрації препарату, що забезпечує більш ефективний вплив його на патогенну мікрофлору.
Ультразвуковий інгалятор дозволяє досягти ступеня дисперсності часток 5 мкм, що забезпечує проникнення розчину до термінальних бронхіол.
Показання до аерозольтерапії:
· гострі та хронічні запальні захворювання верхніх дихальних шляхів;
· захворювання бронхів і легенів як специфічного та неспецифічного характеру;
· гіпертонічна хвороба I-II стадії;
· вади серця з недостатністю кровообігу I-II ступеня;
· для отримання наркотичної і снотворної дії.
Протипоказання до аерозольтерапії.
· несприйнятливість у зв’язку з відсутністю адаптації до необхідного ритму дихання;
· великі за площею каверни;
· дифузна бульозна емфізема легенів;
· гострий період спонтанного пневмотораксу;
· легенево-серцева недостатність III ступеня;
· ІМ;
· перикардит;
· легеневі кровотечі;
· гіпертонічна хвороба III стадії;
· виражений атеросклероз судин мозку, серця.
Використання інгалятора.
Показання:
1. Як компонент у лікуванні легеневої патології:
· при пневмоніях застосовується для покращання дренажної функції бронхів, вентиляційної функції легень, а також з протизапальною метою.
· при бронхіальній астмі, хронічних обструктивних захворюваннях легенів для покращання дренажної функції бронхів і мукоціліарного транспорту (бронхолітичних, муколітичних, відхаркувальних та антисептичних препаратів).
2. В періоді підготовки до госпіталізації з приводу оперативних втручань та в період реабілітації.
Основні технічні дані:
1. Інгалятор забезпечує одержання аерозольної рідини, 80% часток якої мають діаметр 5 мкм, а інші – до 20 мкм.
2. Тривалість роботи інгалятора - 6 годин з наступною перервою протягом 2-х годин.
3. Час установлення робочого режиму (початок виходу туманоподібного аерозоля) - не більше 10 сек.
4. Температура розпилення аерозоля не менше (33±6ºС).
Розчин для інгаляції необхідно готувати перед початком інгаляції.
Увага: не слід проводити інгаляції холодним розчином (це може посилити або викликати бронхоспазм)!
Види інгаляцій: монокомпонентні, полікомпонентні, содові, масляні, зволожуючі.
З метою досягнення більш стійкого ефекту рекомендується певна послідовність застосування аерозолей.
На початку лікування рекомендується назначати препарати, які сприяють розжиженню харкотиння, бронхоспазмолітики в поєднанні з протизапальними препаратами, які вводяться різними шляхами, в тому числі і методом інгаляції. Після зняття бронхоспазму та стихання запального процесу слизової оболонки трахеї та бронхів показані олійні, вітамінні, стимулюючі інгаляції.
Всмоктування лікарських аерозолей з поверхні слизової оболонки дихальних шляхів в значній мірі залежить від рН розчину. Воно достатнє при рН 6-7 і пригнічується при зсуві рН до 8. Тому неможна використовувати для інгаляцій сильнокислі або сильнолужні розчини.
Стерильна вода (Aqua sterillisata) - хороший аерозольний засіб для розжиження харкотиння. Але надлишок води в аерозолях у хворих на бронхіальну астму може спровокувати бронхоспазм, особливо, коли температура аерозоля нижче кімнатної.
Розчини хлорида натрія (Solutio Natrii chloridi 0,4 - 5%) -ізотонічний розчин добре розріджує харкотиння, гіпотонічні розчини можут досягати альвеол, гіпертонічні розчини розжижують харкотиння. Крім того, гіпертонічні розчини подразнюючи слизову оболонку, викликають кашель і тим самим покращують мукокінез. Але інколи вони можуть викликати бронхоспазм.
Гідрокарбонат натрія (Natrii hуdrocarbonas 1-2 % розчини) не тільки розжижує харкотиння, але і посилює дію істиних ферментативних муколітиків.
Мінеральні води – для інгалацій використовують води типу «Боржомі», «Трускавецька», «Куяльник», «Свалява», «Єсентуки №17». Їх аерозолі призначають хворим з атрофією і субатрофією слизових оболонок дихальних шляхів.
Оліі - використовують вазелинову, оливкову, персикову, мигдалбну, соснову, евкаліптову, обліпихову, камфорну в різних розведеннях, сполученнях для посилення мукокінезу. Також олійні інгаляції призначаються з метою захисту, частіше після сануючих інгаляцій антибіотиків, антисептиків.
Лікарські трави в аерозолі включають у вигляді відварів, настоїв Відвар готується з подрібненої рослинної сировини, яку заливають дистильованою водою, кип’ятять 15 хвилин та проціжують в стерильний посуд. Для виготовлення аерозолів з лікарських трав беруть 50 г рослинної сировини на 1000 мл дистильованої води.
Інгаляції проводяться до або через 1,5 – 2 години після вживання їжі. До і після інгаляції треба почистити зуби та прополоскати порожнину рота. Тривалість інгаляцій залежить від виду призначень інгаляції. Вологі аерозолі кімнатної температури тривають 15-20 хвилин, тепло вологі (38-42˚С) та масляні 5-10 хвилин, парові 45 ˚С – до 5 хвилин. Перші процедури тривають 1-5 хвилин, поступово, за декілька процедур, час інгаляції збільшується до максимального.
Пацієнт робить вдих і видих звичної глибини, без напруження. Видих краще робити через ніс, особливо хворим на запалення придаткових пазух носа (гайморит, фронтит, етмоідит). Не слід робити глибокі форсовані вдохи. Під час інгаляцій не можна відволікатися на розмови або читання. Після інгаляції пацієнту треба відпочити 15-20 хвилин, не можна курити, розмовляти 1-2 години.
Розчин для інгаляції необхідно готувати перед початком інгаляції.
5.1.2. Алгоритм роботи з інгалятором (згідно наданої інструкції):
1. Включити інгалятор в електромережу, вставивши виделку приладу в розетку з контактом заземлення.
2. Включити інгалятор кнопкою «МЕРЕЖА». При цьому повинен світитися індикатор, що випромінює зелене світло. У разі потреби кнопкою «ТЕРМОСТАТ» включити підігрів аерозоля. При цьому повинен світитися індикатор, що випромінює червоне світло.
3. Для зменшення часу нагрівання аерозоля допускається наповнювати проміжну ємкість дистильованою водою, попередньо підігрітою до температури не більше +35 ° С.
4. Наповнити ліками до риски ємкість для ліків. Інгалятор робить розпилення водних розчинів:
- масляних препаратів - 10% концентрації;
- спиртових препаратів - 5% концентрації.
5. Ручками «ПРИПЛИВ ПОВІТРЯ», «ТУМАН» встановити максимальну інтенсивність розпилення.
6. Провести інгаляцію через маску або мундштук.
7. Після закінченні інгаляції встановити ручку «ТУМАН» в положення «0», виключити термостат кнопкою «ТЕРМОСТАТ» і відключити від електромережі кнопкою «МЕРЕЖА».
8. Відключити шнур електропостачання від мережі.
9. Розібрати камеру розпилення.
10. Зробити дезінфекцію поверхні кожуха електронного блоку серветкою, змоченою 4% розчином перекису водню з додаванням 0,5% розчину миючих засобів. Серветка повинна бути віджата.
11. Провести передстерилізаційну очистку ємкості, трубок, стабілізатора рівня, мундштука, маски, клапана, шляхом замочування протягом 15 хвилин у миючому розчині засобів типу «Лотос» або «Астра» при повному зануренні елементів у розчин, після чого промити кожен елемент ватно-марлевим тампоном, прополоскати проточною, а потім дистильованою водою і просушити.
12. Простерилізувати трубки стабілізатора, рівня, мундштука, маски і клапана хімічним методом по ОСТ 42-21-2-85 шляхом занурення в 6% розчин перекису водню протягом 6 годин, після чого елементи промити стерильною водою і просушити.
ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:
- включати інгалятор без рідини в проміжній судині;
- попадання рідини в раз’єм на столику обігріву;
- нагрівати елементи камери розпилення при стерилізації вище 45°С.
5.1.3. Допоміжна література:
1. Коровкин В.С. Лечение болезней бронхов и легких. -Минск-Беларусь-1996. - 201с.
2. Окороков А.Н. Лечение болезней внутренних органов. Москва.,- 2000.- Т. 1. - 490с.
3. Пилипчук Н.С.,Процюк Р.Г. Аерозольтерапия при заболеваниях органов дыхания. «Здоров’я». Київ.-1988. – 196с.
4. Санация бронхиального дерева при неспецифических заболеваниях легких. Методические рекомендации. Ялта. -1976. - 26 с.
5. Інструкція по використанню ультразвукового інгалятора «ВУЛКАН-1». Київ. 2006.
5.2. Апарат для УВЧ -терапії УВЧ-80- 3 “УНДАТЕРМ”.
Фото.67. Апарат для УВЧ-терапії. Загальний вигляд.
5.2.1. Призначення. Механізм дії електричного поля УВЧ.
УВЧ - терапія – метод лікування електричним полем ультрависокої частоти (40,68 мГ), який відрізняється доброю проникливістю у жирову, нервову, кісткову тканину (Фото 67). Під впливом УВЧ виникає стійке розширення судин, прискорення крово- та лімфообігу, підсилюються імунобіологічні процеси, особливо фагоцитоз. УВЧ оказує протизапальну, антиспазматичну, бактеріостатичну та аналгезуючу дії, прискорює процеси репарації, стимулює функцію гіпофізарно - надниркової системи, впливає на процеси обміну та терморегуляцію.
Апарат для УВЧ-ТЕРАПІЇ УВЧ-80- 3 “УНДАТЕРМ” призначений для впливу на людину з терапевтичною ціллю електричним і (або) магнітним полем ультрависокої частоти (Мал. 78).
Апарат призначений для застосування в лікувально-профілактичних закладах терапевтичного, неврологічного, дерматологічного, хірургічного, психіатричного, акушерсько-гінекологічного, а також педіатричного профілю.
Показання для УВЧ-терапії:
· гострі запальні процеси в різних органах і системах;
· травми спинного мозку та периферійних нервів;
· радикуліт, невралгія, поліомієліт, енцефаліт;
· мієліт в періоди підгострого та хронічного перебігу;
· хвороба Рейно;
· облітеруючий ендартеріїт;
· гострі та підгострі запалення матки та придатків;
· нейродерміт;
· фурункул, карбункул, абсцес, флегмона, мастит;
· оперізуючий герпес;
· псоріатичний артрит;
· трофічні виразки;
· алопеція;
· уретрити, простатити та інші.
Протипоказання:
· злоякісні пухлини;
· системні захворювання крові;
· серцева недостатність II - III ступеня;
· аневризма аорти;
· гіпотонія;
· схильність до кровотеч;
· ІМ;
· туберкульоз легенів в активній фазі.
Мал.78. Загальна схема апарату: 1 - кнопка вмикання живлення; 2 - перемикач
«Потужність»; 3 - процедурний годинник; 4 - передня панель; 5 - світлодіод
блокування; 6 - сигнальні лампи роботи генератора; 7 - сигнальна лампа мережі;
8 - електродотримач; 9 - колодка «пацієнт»; 10 - ручка; 11- корпус.
5.2.2. Алгоритм проведення процедур (згідно наданої інструкції).
1. Вставте виделку шнура живлення в розетку, включіть апарат і прогрійте його на протязі двох хвилин.
2. До підготовленого до роботи апарата приєднайте потрібні для процедури електроди чи індуктори.
3. Знімить з пацієнта всі металеві предмети (годинник, обручку, сережки і т.п.).
4. Надайте пацієнту зручного положення, яке він міг би без напруження зберігати протягом тривалості процедури.
Алгоритм проведення процедур з використанням електродів конденсаторних (Мал.79).
Мал.79. Електроди конденсаторні в зборі: 1 - колодка
«Пацієнт»; 3 - електродотримач; 4 - електроди конденсаторні;
5 - кабель; 6 - фіксатор; 7 - фіксатор, 8 - індикатор настройки;
9 – обмежувач.
1. Встановіть робочі (торцеві) поверхні електродів щільно до частини тіла пацієнта, яка піддається процедурі.
2. Встановіть необхідний проміжок між пластиною електрода і тілом пацієнта, орієнтуючись по цифрах, які нанесені на обмежувач (9).
3. Включіть апарат, натиснувши на кнопку (1) мережі, при цьому на панелі управління засвітиться сигнальна лампа (7) зеленого кольору.
4. Поверніть ручку процедурного годинника (3) з положення “0” за годинниковою стрілкою до відмітки “30”, при цьому повинно бути чути характерний звук працюючого годинникового механізму.
5. Включіть високочастотний генератор, переводячи ручку перемикача “ПОТУЖНІСТЬ” з положення “0” в положення “1”, при цьому на панелі управління засвітиться одна з двох сигнальних ламп (6) помаранчевого кольору.
6. Піднесіть індикатор настройки (8) до кабелів (9), при цьому неонова лампочка індикатора настройки (8) повинна світитися, що свідчить про нормальну роботу апарата.
7. Якщо лампа індикатора настройки відразу не світиться, необхідно повернути його навколо своєї осі, щоб прискорити процес іонізації газу в лампі.
8. При цьому положення перемикача (2) “ПОТУЖНІСТЬ” і тривалість процедури встановіть у відповідності з вказівками лікаря.
9. Під час процедури періодично слідкуйте за тепловими відчуттями пацієнта.
10. Після закінчення процедури ручку перемикача (2) “ПОТУЖНІСТЬ” встановіть у виключене положення, відведіть електроди від пацієнта і виключіть апарат.
Алгоритм проведення процедур з використанням індуктора резонансного (згідно наданої інструкції) (Мал.80):
Мал.80. Індуктор резонансний в зборі: 1 - колодка «Пацієнт»;
3 - електродотримач; 4 - індуктор резонансний; 5 - кабель; 6 –
індикатор настройки
1. Встановіть робочу (торцеву) поверхню індуктора резонансного щільно до частини тіла пацієнта, яка піддається процедурі.
2. Включіть апарат, натиснувши на кнопку (1) мережі, при цьому на панелі управління засвітиться сигнальна лампа (7) зеленого кольору.
3. Поверніть ручку процедурного годинника (3) з положення “0” за годинниковою стрілкою до відмітки “30”, при цьому повинно бути чути характерний звук працюючого годинникового механізму.
4. Включіть високочастотний генератор, переводячи ручку перемикача “ПОТУЖНІСТЬ” з положення “0” в положення “1”, при цьому на панелі управління засвітиться одна з двох сигнальних ламп (6) помаранчевого кольору.
5. Піднесіть індикатор настройки (6) до кабелів, при цьому неонова лампочка індикатора настройки (6) повинна світитися, що свідчить про нормальну роботу апарата.
6. Якщо лампа індикатора настройки (6) відразу не світиться, необхідно повернути його навколо своєї осі, щоб прискорити процес іонізації газу в лампі.
7. При цьому положення перемикача (2) “ПОТУЖНІСТЬ” і тривалість про-цедури встановіть у відповідності з вказівками лікаря.
УВАГА! ПРИ ВИКОРИСТАННІ ІНДУКТОРА РЕЗОНАНСНОГО КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ ПРАЦЮВАТИ НА СТУПЕНЯХ ПОТУЖНОСТІ ВИЩЕ ТРЕТЬОЇ.
8. Після закінчення процедури ручку перемикача (2) “ПОТУЖНІСТЬ” встановіть у виключене положення, відведіть електроди від пацієнта і виключіть апарат.
Алгоритм проведення процедур з використанням індуктора кабельного (згідно наданої інструкції) (Мал. 81):
Мал.81. Індуктор кабельний в зборі: 1 - колодка
«Пацієнт»; 7 - індуктор кабельний; 11 - фіксатор;
22 - індикатор настройки.
1. Накладіть (намотайте) індуктор кабельний на частину тіла пацієнта, яка піддається процедурі, таким чином, щоб вільні кінці кабелю дозволяли підключити його до колодки “ПАЦІЄНТ” і були приблизно однакової довжини.
2. Включіть апарат, натиснувши на кнопку (1) мережі, при цьому на панелі управління засвітиться сигнальна лампа (7) зеленого кольору.
3. Поверніть ручку процедурного годинника (3) з положення “0” за годинниковою стрілкою до відмітки “30”, при цьому повинно бути чути характерний звук працюючого годинникового механізму.
4. Включіть високочастотний генератор, переводячи ручку перемикача “ПОТУЖНІСТЬ” з положення “0” в положення “1”, при цьому на панелі управління засвітиться одна з двох сигнальних ламп (6) помаранчевого кольору.
5. Піднесіть індикатор настройки (22) до кабелів (9), при цьому неонова лампочка індикатора настройки (22) повинна світитися, що свідчить про нормальну роботу апарата.
6. При цьому положення перемикача (2) “ПОТУЖНІСТЬ” і тривалість процедури встановіть у відповідності з вказівками лікаря.
7. Після закінчення процедури ручку перемикача (2) “ПОТУЖНІСТЬ” встановіть у виключене положення, відведіть електроди від пацієнта і виключіть апарат.
8. При проведенні процедур одна за одною, допускається після закінчення кожної процедури не виключати апарат, а тільки переводити ручку перемикача (2) “ПОТУЖНІСТЬ” положення “0”. При цьому слід виконувати режим роботи апарата.
Алгоритм проведення УВЧ-терапії:
1. Електроди розташовують:
· поперек (кращий вплив на глибоко розташовані ділянки запалення);
· тангенціально (продовж один за іншим, для поверхневого впливу).
2. Повітряні зазори встановлюють в залежності від глибини впливу від 0,5 до
3- 4 см.
3. Дози встановлюють загалом по відчуттям тепла, а також по інтенсивності свічення неонової лампочки: нетеплова, слабо теплова або теплова.
Особливості проведення УВЧ-терапії:
1. УВЧ- терапія гнойно-запальної ділянки:
· електроди № 2 або 1 на ділянку запалення (на відстані 1 см від шкіри) та на протилежну сторону (на відстані 3 см від шкіри);
· електроди № 2 або 1 на ділянку запалення тангенціально (на відстані 1-2 см від шкіри);
· доза в стадії інфільтрації нетеплова або слабо теплова, тривалість – 8-10 хвилин;
· доза в стадії регресу теплова, тривалість – 10-15 хвилин, щоденно.
2. УВЧ- терапія ділянки головного мозку:
· електроди № 2 або 3 розташовують бітемпорально, на відстані 3 см від шкіри,
· доза слабо теплова,
· тривалість – 8-10 хвилин, через день.
3. УВЧ- терапія ділянки симпатичних вузлів:
· на вузли шиї: електрод № 1 розташовують на бокових поверхнях шиї, на відстані 2-3 см від шкіри;
· на вузли попереку: електроди № 2 або 3 розташовують на рівні D II - L3 та ділянки живота, зазори кожа/електрод спереду - 4 см, протилежні - 2см;
· доза нетеплова, тривалість - 7-10 хвилин, щоденно.
4. УВЧ- терапія ділянки виразки:
· електроди № 2 або 1 в залежності від локалізації, розміру та глибини рани розташовують тангенціально на відстані 1-2 см від шкіри;
· доза слабо теплова, тривалість – 8-12 хвилин, щоденно;
· застосування УВЧ через пов'язки із мазями та лікарськими рідинами не протипоказано.
5. УВЧ- терапія гідраденіту:
· хворий сідає, рука лежить на спинці стільця;
· електроди № 1 розташовують на ділянку запалення, зазор шкіра/електрод
1-2 см;
· електрод № 2 розташовують у надпліччя, зазор шкіра/електрод 3 см;
· доза слабо теплова;
· тривалість процедури – 10-12 хвилин, щоденно або 1-2 рази на день;
· курс лікування 6-8 процедур.
6. УВЧ- терапія ділянки простати:
· хворий лежить на спині;
· електроди № 2 розташовують в надлобкову ділянку і під мошонку, зазори
· між електродами та шкірою 2 см;
· доза нетеплова або слабо теплова;
· тривалість процедури -10 хвилин, щоденно, курс лікування 8-12 процедур.
5.2.3. Допоміжна література:
1. Панасик Є.М, Федорів Я.М., Модилевський В.М., та інш. Навчальний посібник. / Фізіотерапія Київ, “Здоров”я ”.- 1995. - 248 с.
2. Сосин И.Н., Буявых А.Г. Физиотерапия кожных и венерических болезней. - Симферополь. - 2001, 334 с.
Розділ VI. Допоміжне обладнання.
6.1. Стерилізатор повітряний ГП 40.
Фото.68. Стерилізатор ГП 40. Загальний вигляд.
Стерилізація забезпечує загибель вегетативних та спорових форм патогенних й непатогенних організмів на поверхнях, що стерилізуються.
Стерилізації підлягають усі вироби, які контактують з поверхнею рани, кров’ю або ін’єкційними препаратами, а також медичні інструменти, які у процесі експлуатації зіткаються із слизовою оболонкою та можуть викликати її пошкодження.
В практиці роботи лікувальних закладів найбільш широке розповсюдження здобув термічний метод стерилізації з використанням насиченого пара та сухого гарячого повітря (паровий та повітряний стерилізатори).
Перевагою повітряного стерилізатора є:
· надійність;
· зручність та оперативність роботи персоналу;
· змога використання різноманітних видів упакування з метою подовження термінів збереження стерильності виробів;
· відсутність необхідності видалення залишків хімічних засобів з виробів.
6.1.1. Призначення і можливості використання ( Мал. 80, 81 ).
При повітряному методі стерилізації стерилізуючим засобом є сухе гаряче повітря температурою 160ºС і 180ºС; стерилізацію виконують в повітряних стерилізаторах, повітряним методом стерилізують хірургічні, гінекологічні, стоматологічні інструменти, деталі пристроїв та апаратів, у тому числі виготовлених з корозійностійких матеріалів, шприці з позначкою 200ºС, ін’єкційні голки, вироби з силіконової гуми.
Якість стерилізації повітряним методом залежить від рівномірності розподілення гарячого повітря у стерилізаційній камері, що досягається правильним завантаженням стерилізатора. Вироби завантажують у такій кількості, яка допускає вільну подачу повітря до виробу, що стерилізується.
Завантаження та розвантаження повітряних стерилізаторів бажано проводити при температурі у камері 40-50ºС. Відлік часу стерилізації слід проводити з моменту досягнення температури стерилізації (180ºС або 160ºС), в залежності від обраного режиму.
Категорично забороняється:
· робити завантаження, вивантаження або який-небудь ремонт під час роботи стерилізатора;
· поміщати в стерилізаційну камеру легкозаймисті матеріали;
· включати стерилізатор у мережу зі знятою кришкою блоку керування;
· експлуатувати стерилізатор без захисного заземлення.
6.1.2. Алгоритм проведення стерилізації (згідно наданої інструкції):
1.Покладіть рівномірно в стерилізатор об’єкти в завантажувальні коробки і помістіть їх у камеру (з виробів, що піддаються сушінню, після мийки, волога повинна стекти протягом 5-10 секунд).
2. Закрийте двері стерилізатора.
3. Подайте напругу живлення, включивши вимикач (1) (Мал.82,83).
4. При цьому на цифрових індикаторах висвітлюються значення одного з чотирьох режимів, а точніше, той режим, при якому вироблялася стерилізація перед відключенням. Відразу після включення, протягом 20 секунд можна вибрати кожен з 4-х установленних заводом – виготовлювачем режимів (85˚С, 30 хв.; 120˚С, 45хв.; 160˚С, 150 хв.; 180˚С, 60 хв.), натискаючи кнопку вибору режимів (4).
Мал.82. Стерилізатор ГП 40.
Мал.83. Стерилізатор ГП 40.
Якщо після включення кнопку вибору режиму не натискати, то після 20 сек. на індикатор “температура” (12) виводиться поточна температура камери, включається індикатор “нагрівання” (8) і стерилізатор переходить у стан нагрівання.
Якщо був обраний інший режим, то після 20 сек. паузи стерилізатор виходить у нагрівання в даному режимі, що запам'ятовується. Після відключення повторного включення, стерилізатор буде працювати на останньому, установленому користувачем, режимі.
5. При досягненні заданої температури після закінчення 15 хвилин, відведених на вирівнювання температури в об’ємі камери, загоряється індикатор (9) “режим” і починається відлік експозиції на зменшення, що демонструється на індикаторі (11) “Витримка”.
6. По закінченні часу експозиції на індикаторі (11) показання доходять до нулів, припиняється нагрівання камери, звучить сигнал “подвійні гудки”, який можна відключити, натиснувши кнопку (5). Доцільно відкрити заслінку на верхньому патрубку.
7. При зниженні температури в камері до 65˚С включається звуковий сигнал “одиночні гудки”, що сигналізує про закінчення циклу. Стерилізатор відключають вимикачем (1) і можна призводити вивантаження.
8. Якщо під час стерилізації, з якої-небудь причини, температура відхилилася в будь-яку сторону від заданої на 5˚С, схема керування відпрацьовує режим аварії. На індикаторах фіксуються значення, при яких відпрацьована аварія, а самі індикатори часто миготят. В такт індикаторам включається звуковий сигнал, при цьому нагрівачі відключаються.
На випадок некерованого нагрівання камери в стерилізаторі передбачений захист, для якого застосований термозапобіжник, який перегоряє при температурі 220˚С.
9. Як вказувалося вище, на заводі встановлюють чотири стандартних режими. Але при необхідності користувач може самостійно змінити в пам'яті блоку керування від одного до чотирьох режимів.
Після включення стерилізатора кнопкою “вкл”, треба вибрати режим, який Ви хочете змінити і виключити стерилізатор, натиснувши кнопку “викл”.
При відключеному стерилізаторі натиснути на кнопку “вибір режиму” (4) і, утримуючи її в натиснутому стані, включити стерилізатор кнопкою “вкл”. Відпустити кнопку “вибір режиму”. На індикаторі (12) “температура” повинен миготіти знак одиниць градусів. В цьому стані кнопкою “вибір режиму” встановлюється потрібна цифра, а кнопкою “відкл. звук” ця цифра вводиться в пам'ять блоку. Тепер, натискаючи кнопку “вибір режиму”, потрібно вибрати значення десятків градусів. Потім потрібно натиснути кнопку “відкл. звуку”. У пам’ять блоку буде занесене нове значення десятків градусів. Після натискання кнопки “відкл.звуку” знак десятків градусів припиняє миготіти, а починає миготіти знак сотень градусів. Природно, сприймається тільки оди
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 626 | Нарушение авторских прав