Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Українські землі у складі Росії у І пол. 19 с.

Читайте также:
  1. Адмін-територ устрій та регіон. поділ укр. земель у складі Австр. імперії. Населення західноукр. земель. Національне і соц. становище українців у 18- перш. пол. 19 ст.
  2. Білоруські землі у другій половині XVІ – XVIII ст.
  3. Взаємини Росії з європейськими державами у 80-ті - на початку 90-х років XIX ст.
  4. Вправа 3. Зредагуйте словосполучення. Складіть з ними речення.
  5. До тебе, Господи, взиваю й кажу:* Ти моє прибіжище, в землі живих ти – моя доля.
  6. Етнографічні» «українські» землі
  7. Завдання101. Складіть текст "Красномовство — професійна риса журналіста", використовуючії крилаті вислови, афоризми, літературні цитати.

На початку XIX ст. переважна частина українських зе­мель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до складу Російської імперії. З ліквіда­цією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний насґуп на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систе­му з її уніфікаційними методами управління.

Уся українська територія, яка входила до складу Росії, була поділена на три генерал-губернаторства і дев'ять гу­берній: Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську, Катеринославську, Таврійську, Херсонську та Харківську» У губерніях державну владу Російської імперії представляли губернатори, яких призначав і звільняв цар. Губернії складалися з повітів, де керували справники. По­віти поділялися на стани, очолювані поліцейсьісими приста­вами. Важливою державною установою була Казенна па­лата. Вона відала збиранням з населення різноманітних дер­жавних податків. Увесь цей адміністративно-управлінсь­кий апарат повинен був забезпечити владу царизму на місцях. Щодо найбільшої маси населення — кріпосних се­лян, то вся влада над ними належала поміщикам.

У цей період сільське господарство було головним сектором економіки, а стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку. У першій половині XIX ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. В українських землях, що належали Російській імперії, воно становило майже 75% усієї землі. Незважаючи на таку значну концентрацію в руках поміщиків земельних угідь, їхні господарства деградують та занепадають, про що свідчать посилення експлуатації селян, низький рівень організації праці, технологічний застій, неефективне екстенсивне господарювання, зниження прибутків тощо.

Для розвитку аграрних відносин у цей період характерне посилення експлуатації селян. Селянство поділялося на дві основні групи — поміщицькі та державні. Відробіткова, грошова і натуральна ренти були основними формами експлуатації.

На ефективність сільськогосподарського виробництва суттєво впливали рутинний стан техніки та технологічно відстала традиційна система землеробства. У середині XIX ст. землю обробляли тими ж знаряддями праці, що й століття тому — плугом, ралом, сохою, серпом, косою. Та навіть цього традиційного та малопродуктивного реманенту не вистачало. Такими ж, як і століття тому, залишилися і системи обробітку землі: класичне трипілля на Правобережжі, архаїчна перелогова система — на Півдні та комбінація цих двох систем — на Лівобережжі.

У першій половині XIX ст. почалися суттєві зрушення в аграрному секторі: поступова руйнація натурального господарства та еволюційний перехід господарської діяльності на рейки товарності та підприємництва. Характерною рисою розвитку аграрних відносин цього періоду була нерівномірність втягування поміщицьких господарств у товарне виробництво. Великі латифундії Південної та Правобережної України мали вагомий ринковий потенціал — значні площі землі та достатню кількість дармової кріпацької робочої сили. Саме тому ці господарства легше і швидше пристосовувалися до товарно-грошових відносин, ніж дрібні господарства Лівобережжя. Поступово в товарне виробництво втягуються і селянські господарства, що стимулювало процес поглиблення майнової диференціації селянства. В умовах масового обезземелення починає формуватися заможна селянська верхівка, представники якої володіли або ж орендували 100 і більше десятин землі. Шляхом дрібного підприємництва, лихварства, чумакування, посередницької торгівлі ця частина селянства накопичує капітали, готуючись до крупної підприємницької діяльності. У цей період розширюється сфера застосування вільної праці, поглиблюється галузева спеціалізація, в окремих господарствах дедалі помітнішими стають часткові агротехнічні зрушення.


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 87 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Українсько – московські звязки під час української національної революції середини ХУІІ ст | Переяславська угода 1654 року, її причини, сутність і наслідки. | Історичне значення української національної революції середини ХУІІ ст. і діяльності Богдана Хмельницького. | Основні напрямки політики І. Виговського. Гадяцький договір. | Гетьманування Ю. Хмельницького та Переяславська угода 1659 р. | Політика уряду П. Дорошенка. | Україна за гетьмування І.Мазепи. | Політика Петра І щодо України. | Правобережні та західноукраїнські землі у ХУІІІ ст. | Культура України у 17-18 ст. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині 17-18 с.| Початок Українського культурного відродження в першій половині 19 ст.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)