Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Православного народу

Читайте также:
  1. Заветы Духовного единства Рода Православного
  2. И сказал Господь Моисею: пусть приложится Аарон к народу своему.
  3. И сказал Моисей Господу: откуда мне взять мясо, чтобы дать народу сему? Ибо они плачут предо мною и говорят: дай нам есть мяса.
  4. Мовленнєвий етикет українського народу
  5. Народу, чтобы он не был, затронут судом над теми, кто принимает участие в безбожном альянсе
  6. Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. XVII ст.
  7. Небывалая распродажа, явление Капитоныча народу

Скільки людство пам’ятає себе, вогонь є нашим споконвічним побратимом, другом, який неодноразово рятував Предків від смерти та загибелі. Вогонь справді є нашим родичем, бо як і ми походить від Отця Небесного – коваля Сварога, та сина його Дажбога Трисвітлого. Вогонь - то земний лик Вогню Небесного і, як наш родич, вогонь повсякчас з нами. В давнину Предки, поєднавши роди називали себе «плем’я», себто «ПОЛУМ’Я». Називали, бо розуміли, що єдність їхня навколо вогню-полум’я народилась. Коли ж ми хочемо відзначити великих та щирих людей, які присвятиле себе народу, то звемо їх людьми з полум’яними серцями. По сей день люди свої найвідвертіші, найщиріші розмови ведуть біля Баг аття (Бог аття). Вогонь був і є тим, що єднає нас з Богами і єднає наші роди.

Ще перед тим, як постали племена і навіть пізніше, наші Предки, живучи родами, найважливіші питання вирішували довкола вогнища. Відтак Родове Вогнище було символом ладу, добробуту й миру. Родове Вогнище ніколи не згасало. - Його підтримували і вдень, і вночі, бо зрозуміло, що втративши вогонь земний, втратимо Вогонь Небесний – Боже благословення. Звідти ж іде наш звичай влаштовувати «вічні вогні» на могилах звитяжних воїнів. А ще донедавна кількість сімей на хуторах та в селах України обраховувалась «димами» (тай саме слово «дім» походить від «дим»).

З тих прадавніх часів і дотепер люди вшановують вогонь в оселі своїй, селяни ставлячи печі, городяни каміни. І, якщо для городян камін мав переважно значення прадавнього «Родового Вогнища», то для селян піч була ще й умовою ладу в сім’ї, бо саме в пічі господиня ЛАДнала страву.

Відтак, коли Слав’яни називають себе сонцепоклонниками, то розуміють, що найвищою цінністю є для них ЛАД. Вогонь несе в собі два прояви – Білобу (тепло, рівновагу) та Чорнобу (спеку чи холод), тому він є виявом нашої сПРАВедливости, ЛАДу.

Відповідно до відичних знань Всесвіт – це Сварга, горіння вогню - творення, а всі живі істоти - це іскри цього вогню. Вогонь Божого Духу постійно присутній в душі кожного створіння, та найбільше він проявлений в людині.

Родове Вогнище Рідної Православної Віри - це вогонь Віри та Віди Слав’яно-Орійських народів. Як у давнину наші Предки збирались довкола родових вогнів, так і ми нині гуртуємось у громадах Родового Вогнища. Тут ми славимо Рідних Богів, духовно та тілесно вдосконалюємось, оздоровлюємо душі і тіла, створюємо здорові багатодітні родини.

Родове Вогнище - це єдність Дітей Божих у Яві, тобто в нашому світі. Ми відтворюємо небесну єдність Рідних Богів, а тому всяка наша світла дія є благословенною, божественною. Родове Вогнище Рідної Православної Віри це найбільше об’єднання рідновірів не тільки в Україні, бо в своїх лавах ми стоїмо разом з нашими Слав’янськими братами з Росії, Білорусі, Словенії, Сербії та інших країн. Маючи Віду, знання про те, як влаштований світ, а головно діючи за його законами, ми є духовно багатими та матеріально заможними, бо живемо в єдності та за заповітами Рідних Богів. Православні рідновіри Руси-України священнодіють, аби всі Русини (Українці) та інші Слав’яни були духовно і тілесно здоровими, багатими, успішними творцями своєї дійсности. Справжня державна самостійність є тільки там, де є самостійність сім’ї, а отже багатство родини.

Все, що має православний Український народ – звичаї, культуру та віру, зберегли хранителі Родового Вогнища – Волхви та Відуни. Більша половина так званого церковного календаря - це наші одвічні Слав’янські свята: Різдво, Стрітення, Власія, Великдень, Трійця, Купала, Покрова, Дідова субота тощо.

Тому, Родове Вогнище – це наша духовна держава, осердя духовности та культури, основа єдности всіх праведних людей, які прагнуть жити, маючи у своїй основі Любов і Справедливість.

 

Ми, Онуки Дажбожі, – персти Богів у Яві

Слово «онук» в старослав’янській мові має значення «юний». Та, якщо ми поглянемо ще глибше в прамову Волхвів, то зрозуміємо, що “iun” означає «дитя», «теля». Онуки Дажбожі – це Діти Сонця, Сонячні Телята. Річ у тому, що корова та теля у Русинів-Українців є священною твариною, бо і праматір’ю Молочного Шляху є Богиня-Корова Замунь. До сьогодні всі сповідники відичної культури жертвують у вогонь молоко, як символ єдности зі своїми небесними Предками.

У словосполученні «Онуки Дажбожі» уся глибинність походження Слав’янского Роду, - від Корови Замунь, як породительки Молочного Шляху та Отця Дажбо (Дажбога), як першоджерела життя на нашій Землі-Макоші (так називається планета Земля в Відичному Православ’ї). Без світла Дажбога (Сонця) не народилося б нічого на планеті. Скільки б не переконували нас сповідники чужих вір, що вони проповідують «істинного бога», все стає цілком ясним, коли уявити, що було б з тими «богами», якби Дажбог-Сонце хоча б одного разу не зійшов над обрієм.

Наслідувати Бога, означає діяти як Він. Слав’яни, нащадки Сварога та Дажбога, подібно своїм небесним родителям уміють зцілювати руками. Після правильного обряду ім’янаречення в Рідній Православній Вірі Слав’яни можуть власними руками лікувати та зцілювати родичів. Бо в основі нашої Віри – Віда. Зокрема, вчення про – Родосвіт, яке береглось і передавалось в родах подільських волхвів, відунів та знахарів.

До нас постійно лине Світло Рода Всевишнього. Святий Дух Вседержителя, яким просякнуте усе суще, підтримує життя у Всесвіті. Свідомо наповнюючи свою душу праведними образами, завдяки Родосвіту, ми творимо (матеріалізуємо) наш світ, світ нашого роду. Тому духовний розвиток і переродження, найперше слід починати з мислення, створювати в душі гарні образи. Колись провідник кавказьких народів Шаміль заборонив своїм воїнам співати сумних пісень під страхом смерти. З того часу кавказці співають тільки веселі, войовничі пісні. Може, тому вони такі горді й незламні до сьогодні. Брахманська земля Руси-України витворила і подарувала світу величезну кількість напрочуд милозвучних і мелодійно-чарівливих, вельми зворушливих, а частосправдізадумливо-медитативних пісень, які розвивають і підносять душу. Не відмовляючись навіть від солодко-журливих і щемливо-задушевних пісень про життєві випробування, нині потрібно все більше культивувати пісні енергійно-веселі, бадьоро-життєрадісні і переможно-величні.

Слово, думка, образ має здатність втілюватись! Тож співаючи лише про горе і біди – ми тим самим накликаємо їх на себе. Співаючи якомога частіше пісні бадьорі та радісні, ми формуємо наш світ радісним і світлим. Таким, як наші світлі Боги.

Людина приходить у світ Яви, аби пізнати саму себе і, пройшовши випробування, вдосконалитись та піднятись на вищий щабель розвитку, - стати Богом. Для цього Род-Породитель дав нам усі можливості – розум, волю, серце, силу. Як ними розпоряджатись – справа кожної людини. Хтось обирає шлях Бога, творця ладу, а хтось стає рабом власних басурів (лихих духів). Людині преднакреслено бути світлою, живучи у світі білому, - тобто наслідувати Рідних Богів.

Наріктися православним рідновіром означає:

· бути частиною Бога і розуміти, що всі навколо – частина мене;

· любити себе і вірити в себе, бути веселим, щасливим і вдячним Богу;

· нести повну відповідальність за все, що з тобою відбувається;

· поводитись з іншими так, як ти хочеш, аби поводилися з тобою;

· прагнути стати багатим та впливовим;

· народити якомога більше здорових дітей;

· берегти й шанувати родителів кровних та названих;

· жити за природним календарем та відзначати Рідні Свята;

· жити як захисник природи, бо для істот простіших ми є Богами;

· відмовитись від тютюну, алкоголю та позашлюбних статевих стосунків.

Пам’ятаймо, всюди і завжди, - ми Діти Божі, нащадки Сварога, Дажбога, та Перуна. Ми - земне продовження наших зоряних отців та матерів. Нам призначено привести люд земний до перемоги життя, становлення відичної культури. Русини - це Народ-Волхв, що вкотре як птиця Фенікс постає із попелу аби високо злетіти та вказати шлях іншим.

До сього часу ніхто з істориків не може переконливо пояснити де поділись трипільці, великий народ, що жив в Україні 5 тис. років тому. Маємо лише величезні опустілі міста. Вельми цікавий факт: якщо Рим у часи свого розквіту займав площу в 14 гектарів, то трипільскі міста за 2 тис. років до Риму займали площі до 500 гектарів.

Виконавши своє призначення, трипільці перейшли в Інший, Божеський Світ, на вищий щабель розвитку, вони стали Богами. Тією ж стежкою йде нині весь рід Слав’яно-Орійський, а головно ті, що живуть на святій землі прадавньої Оратти-Оратанії, Світлої Руси.

Тож знаємо, ким ми є і якої стезею йдемо. А єсьмо Онуки Дажбожі, Орії-Світлороди!

 

ІІ. БЛАГОДАТЬ РІДНОЇ ВІРИ

Терпимість

Тисячі років тому, до запровадження христосіянства на Руси, в нашому стольному городі Києві, як і належало тогочасним столицям імперій, стояли храми різних віровчень. «Який закон для кого не був би оголошений Праотцем, він весь викладений у Віді...» (Закони Ману: Гл.ІІ; 7). Це означає, що всі релігії світу витікають і походять з Віди, як би не підносили їх людству вчителі та пророки.

Маючи такий світогляд, важко уявити реліґійний конфлікт чи тим більше реліґійну війну. Наш рід із прадавніх часів, з першоднів свого становлення відає, що Бог єдиний, многопроявний та багатоназивний. А відтак інше віровчення - це лише інший образ Рода-Породителя. Як сказано в Карбі відання сутности Покону: Суть Прави Богами у Покон уложена, і Русинам його у світи нести заповідано. Немає Поконів інших, а лишень кожному Роду дані Звичаї і Відання до лиця його.

Бог не має національности. Рода Всевишнього чужі народи лише бачать по-іншому, на іншому рівні усвідомлення. Але він є Богом усіх народів та родів. Просто кожен народ розуміє і сприймає Бога-Богів на відповідному духовному рівні. Цей рівень відповідає глибині духовности народу чи породи людей («раси»). Слід розуміти, що у світі ніде немає рівности. Але чи несе нерівність приниження та визиск сильніших слабшими? В жодному разі, ні! Призначення сильніших захищати та допомагати слабким бути кращими. В цьому запорука могутности будь-якого народу, раси та людства в цілому.

Але, заради добра слабшого, сильніший не повинен зливатись в одне ціле зі слабким. Бо так лише втрачається могутність народу. Якщо воїн віддасть свого важкого меча плугатарю, той безсумнівно втримає його, але захистити себе та народ не зможе, бо не вміє. Якщо воїн стане міркувати як землероб, він перестане бути воїном, нікому стане захищати мирну працю господарів.

Теж саме і в духовності народів. Коли Слав’яни прийняли віру слабшого та розбещеного народу, це тільки послабило нас. Замість того, аби поєднати наші племена та роди, чужа віра принесла ще більше лиха та розбрату. «Хай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, яка не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога» (До римлян. 13.-1.). Кожен князьок почав вважати себе помазаником Бога на землі, а усіх інших - самозванцями та узурпаторами. Ось це і є справжня причина так званої «феодальної роздрібнености» Руси.

Запровадивши таку реліґію, князь Володимир завдав нищівного удару не тільки нашій державності, але й писемності, культурі та духовності. Все що виникло в Україні після хрещення було лише блідим відбитком багатотисячолітньої відичної культури.

Закарбуймо у свідомості раз і назавжди, коли єднається багатий із бідними, то втрачають обидві сторони і жодна не набуває нічого корисного. Бо багатий більше вже не може творити великі справи, а бідні тим більше не стають багатим настільки, щоб захистити і відстояти рід і державу. Так сталося з відичною культурою Руси: піддавшись духовності нижчого порядку, вона упала. А те, що прийшло на зміну Відам привело людство до глибокої економічної, еколоґічної та духовної кризи.

Відична Індія сьогодні має тлумачень Божого Слова, течій та шкіл напевно не менше, а більше, ніж наша Батьківщина сект та церков. Та Індія не знає воєн відистів з відистами.

Впустивши на свою землю чужі віри, індуси не поступились своїм світоглядом і не пустили їх до керма державою. Русь, впустивши чужовір’я, дозволила вивищитись «богу заздрісному та жорстокому» над Родом-Породителем, Отцем Небесним.

Род Всевишній приходить до кожного народу під різними іменами та на певному рівні усвідомлення. Хтось розуміє його як Великого Духа, хтось - як Подателя Благ, хтось як Великого Предка, і це природний стан різноманітности самоусвідомлення народами себе і Бога. Характер віри є прямим відображенням рівня розвитку національної душі і не можна віру одного народу накидати іншому, бо це завжди призводить до знищення індивідуальности і самоцінности нації, руйнування розмаїття відичної культури.

Тому, варто пам’ятати: проявляючи терпимість до чужого, слід шанувати самих себе, свої досягнення, культуру та духовність. Бо тільки так утримується лад у Світі Білому і тільки за таких умов щедрі дари Отця Небесного та Землі Матінки доходитимуть до того чи іншого народу.

Любов та справедливість

Любов – світлий дар принесений на землю Богородицею Ладою. Любов – це прагнення до поєднання протилежностей (чоловіка і жінки, дня і ночі, тепла і холоду) для того, аби сотворити життя. Саме з любови твориться життя, постає та квітне як пречудові проліски ранньою весною. Любов – всемогутнє почуття, здатне розпалити братовбивчі війни та спинити світові біди. Люди, наповнені її всепроникною снагою зводять величні храми, здійснюють подивугідні подвиги, роблять великі відкриття.

Один із 360-ти прадавніх заповітів наших Предків, Карб відання Тіла, Душі і Духу, говорить: Тримайте у чистоті тіла і душі свої, Світлом Сварожим наповнюючи, Богів славте і буде вічно жити з Богами у Триглаві, зливаючись у єдину Правду і Силу. В Карбі немає навіть згадки про слово «любов», але саме нею він наповнений. Любов неможлива без чистоти душевної та світла Божого і, як ми довідались, її призначення поєднувати протилежності в ім’я народження життя. Породити нове життя може тільки Бог, а Богом в нашому світі (Яві) є сім’я, - два люблячих серця, які народжують третє (дитину).

Але немає любови без справедливости, бо любов не повинна бути сліпою, глухою та такою, що існує сама для себе. Не можна любити і прощати ворогам, які приходять на рідну землю, аби поруйнувати те, що народжене нашим народом. Така «любов» називається божевільною («вільною від Бога»). Божевільна, бо вона веде до загибелі людей (Богів у Яві), - сімей, які здатні народжувати дітей. Хіба можна любити того, хто вбиває наших дітей, жон, родителів? Ні! Таким немає любови у світі цьому і шлях для таких – у Темну Наву (тобто, в пекельний світ).

Наші Боги вчать найбільше оберігати, цінувати та любити рід свій (родину), бо в роді й проявляють себе Рідні Боги. Дитяча свідомість, навіть в наш час, здатна до божественного сприйняття світу – через почуття та образи. Дитина, як і наші Предки в давнину, сприймає навколишніх людей своїм серцем, через почуття, а передає через образи, бо ця мова найзрозуміліша, найчистіша. Дитина є вільною від мудрувань лукавих і прагнення доводити очевидні речі. Згадаймо як розгублюється дитя, коли його запитують, кого воно більше любить, маму чи тата. Дитині невтямки, як можна вибирати між мамою і татом, як можна поділити любов. Це «доросле» питання здається дітям позбавленим здорового глузду. Але для нас воно очевидне, бо ми мислимо як вихованці темних часів (Ночі Сварожої) – вигода, насолода, прибуток... Одночасно, всі ми добре знаємо як самовіддано захищатиме дитина свою маму чи тата, коли бачить, як чужі люди їх ображають, щонайменше дитина почне голосно плакати. Й ніколи дитині не спаде на думку усміхатись чи говорити лагідні слова до тих, хто знущається з її родителів. Бо се було б божевіллям. Себто, усі ми є Діти Божі й зростаємо в любові та справедливості.

Маючи відичне вчення про дух, душу та тіло, православні рідновіри відають, що формуючи на писанці своєї душі образи любови та справедливости, ми за допомогою Світла Рода Всевишнього (яке є вогнем наших душ) випромінюватимемо у світ саме ці праведні якості. Не маючи ворогів у собі, ми не матимемо їх у Яві; не породжуючи лиха в душі, ми не накликатимемо його на себе. Хіба можна собі уявити, щоб Сварог і Лада мали ворогів та боролись з ними. Наші Боги не мають ворогів, бо вони є творцями Всесвіту і створюють в ньому лише те, чого забажають. Так само і ми, Онуки Дажбожі, є свідомими творцями своєї дійсности, перстами Богів у Яві. Для нас немає ворогів та зла, для нас є лише підказки Всесвіту, для того, аби жити Праведно і ПриРодно.

Пануючі нині у світі реліґії є яскравими зразками світогляду страждання, заснованого на боязні перед карами бога-тирана. Ці релігії будують суспільства, в яких переважає правило відносин між людьми лише в двох ролях: визискувач і постраждалий, тиран і жертва. Класика цього жанру висловлена приказкою: «я начальник – ти дурень, ти начальник – я дурень». В реліґії ця схема зображена на протистоянні бога і диявола. Бог виступає тираном, визискувачем – диявол жертвою, але як усяка жертва, диявол прагне стати визискувачем і ось тут уже страждають люди. А далі все розвивається як лавина: багаті чи наділені владою чоловіки (жінки) визискують бідних і безвладних, бідні і безвладні чоловіки (жінки) визискують своїх жінок (чоловіків) і дітей. Кожен прагне звільнення особисто для себе, навіть власного бога вони називають «своїм особистим Спасителем». І, врешті, життя перетворюється на безперервне страждання і лише в іншому світі можна отримати «вічне блаженство».

З іншого боку відичний світогляд любови і справедливости навчає людину родовому мисленню, бо лише так можна бути вільним творцем своєї дійсности. Любов є нічим іншим як «паливом» всілякої творчої діяльности. Ніщо в Яві не створюється без любови. Рідна Віра говорить, що світ збудований не на боротьбі протилежностей, а на їх поєднанні. Відтак, зла не існує, бо усе суще в світі породжене Родом Всевишнім, а він не може породити щось вороже самому собі.

Всі частинки Всесвіту-Всебога (Боги, зорі, планети, люди, рослини тощо) поєднані між собою і несуть в собі інформацію про весь Всесвіт загалом. Ми разом становимо одну багатопроявну єдність. Тому, посилюючи любов в собі, ми одночасно посилюємо її у світі, тобто робимо його кращим, досконалішим. Даруючи любов світові, ми отримуємо її десятикрат примноженою, кидаючи у світ кривду, ми отримуємо навзаєм і її примноженою – це справедливість.

Коли ж твориться кривда? - Коли частинка відривається від цілого. Байдужість до роду завжди призводить до смерти або роду, або збайдужілої частинки. Ракова клітина виявляє верх «еґоїзму», вона живе повністю нехтуючи потреби орґанізму, водночас постійно живлячись за його рахунок. В результаті – її вирізають, або вона знищує весь орґанізм.

Коли людина відділяє себе від Бога, планети, людства, власного народу і шукає лише особистого спасіння, вона перетворюється на своєрідну «ракову клітину». А тоді Всесвіт реагує за правилами хірурґії, бо володіє свідомістю, а отже розуміє, що не можна руйнувати ціле через безглуздя частинки.

Бути дітьми Божими (частинками Всесвіту) означає для православних рідновірів вільно, природно сприймати і відчувати Бога, – через любов у справедливості. Тільки маючи любов в собі, ми знайдемо її у світі. Навколо нас існує лише те, що ми породжуємо у своїй душі.

Слав’янська жінка

На схід сонця похід засурмили,

Стрепенувся козацький весь рід,

Пресвятя Богородице Діво,

Осіни наш одвічний похід.

Козацька пісня.

 

Відичний світогляд включає в себе вчення про Великий Триглав, через який проявляється все суще. Так, існує три світи – Нава, Ява, Права; три стани Природи – руйнування, творення, збереження; три прояви буття – народження, життя, смерть. Те саме в роді людському: тато, мама, дитя.

Наша Рідна Віра знає і навчає Слав’ян закону Триглава, триєдности, трисутности життя-буття. Всевишній Род являє собою єдність Білобога (світла, знань) та Чорнобога (темноти, непізнаного). Ті ж, у свою чергу, мають в собі чоловічий та жіночий прояви, що рівновеликі за своїм значенням.

Неприродні світогляди позбавлені великого вчення про Триглав. Тому несприйняття жінки, наділення її неґативними образами – спокусниця, посудина гріха, блудниця витворює неприродне бачення світу, де панує чоловіча сила та снага. Але такий образ матері/сестри/дружини наскрізь чужий нашому народу, тому Русини, навіть після запровадження христосіянства вшановували Трійцю, але не церковну, а в ликах христосіянських святих відображали наш Триглав.

Згадаймо хати наших бабусь та дідусів, чиї образи вони вивішували на покуті? В більшості випадків це були образи Миколая, Сина Божого та Богородиці Діви з сином на руках. В запорозьких козаків також були свої найшавнованіші «Боги» – Миколай, Пресвятая Покрова та Син Божий. За те, що козаки шанували їх більше за ортодоксальну трійцю московські попи звали січовиків «нехристями поганими».

Жінка, мати споконвіку займає найшанованіше місце у Слав’янській культурі, а особливо в культурі і свідомості Русинів-Українців. Захисницею та хранителькою наших воїнів є Мати Земля (Макоша), Богородиця Матінка Лада є символом материнства, Жива – носієм і вмістилищем життя, Доля – хранителькою нашого земного шляху, Леля – радісною дарителькою кохання, Дана – всемогутньою силою очищення та породження життя, Мати Слава (Красна Зоря) – натхненницею великих перемог і звершень.

Переламати нашу любов і шану до жінки неможливо. Та, щоби знищити народ, не потрібно перевертати його світогляд догори ногами, достатньо просто спотворити деталь. Тому «кочівники» многодітну Богородицю Ладу перетворили на образ однодітної Діви Марії, що народила не від власного чоловіка, а від «янгола Божого».

Якщо для наших прабабусь прикладом для наслідування була Богородиця Лада з дванадцятьма дітьми, то христосіяни дали приклад однодітної страждаючої матері. Результат такої підміни ми вже відчули – наша народжуваність невпинно скорочується.

Рідновіри зупиняють цю хвилю: КОЛИСОК ПОВИННО БУТИ БІЛЬШЕ НІЖ ГРОБІВ. Найперше слід спинити згубну моду пізнього вступу в шлюб та частих розлучень. Арифметика досить проста. Аби зрозуміти, що станеться з Слав’янами за сто років, подивімося на таке. На три покоління 4-дітних сімей за сто років народжується 64 нащадки, а на чотири покоління 4-дітних сімей за сто років народжується 256 нащадків. Кожен з нас повинен чітко розуміти, що кожна ненароджена, з необхідних чьотирьох, дитина це цвях у труну Слав’янських Народів. Ми не трунарі, МИ ДІТИ СВАРОГА І МУСИМО ПОВОДИТИСЬ ЯК СИНИ ЙОГО.

Тому, вшануймо Слав’янську жінку, вона потребує любови, ніжности та захисту. Отримавши це, будьмо певні, що в кожній родині Русинів-Українців народиться по четверо дітей. Жінка народжує рівно стільки дітей, скільки здатен прогодувати її чоловік!!!

 


Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 67 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Суть друга | Природне харчування | Радення Свароже | Той один цар - красне сонце, | Духовна вправа на щодень. Вервечка | Слава першого кола (Богам) | Молитва до Бога Велеса за померлу людину. | Положення | Жальниця | Тлумачний словник |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Суть четверта| Мати Сира Земля

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.014 сек.)