Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Розділ 122

Читайте также:
  1. ВИСНОВКИ ДО 3 РОЗДІЛУ
  2. Висновки до першого розділу
  3. Внутрішній розпорядок підрозділу
  4. З Кіокушин карате у розділі «Куміте» серед дітей, юнаків та дівчат а також чоловіків та жінок.
  5. І Розділ
  6. ІІ РОЗДІЛ
  7. ІІІ Розділ

Опівночі на щоглі. – Грім і блискавка

 

(Грот‑марса‑рей. – Тештіго протягає під ним новий трос.)

– Хм, хм, хм. Годі тобі гриміти! І так забагато грому. А що з грому користі? Хм, хм, хм. Ми не хочемо грому, ми хочемо рому; от якби сюди склянку рому! Хм, хм, хм.

 

Розділ 123

Мушкет

 

Поки лютував тайфун, матроса, що стояв на «Пекводі» біля румпеля з кашалотової щелепи, раз у раз відкидало на палубу несподіваним штурханом руків'я, бо воно час від часу починало соватися – хоч і було закріплене додатковими румпель‑талями, та не досить міцно, щоб лишалася можливість стернувати.

Під час такого лютого шторму, коли вітер кидає корабель по хвилях, наче волан, часто можна побачити, що стрілки компасів невпинно рухаються по колу. Так сталося і на «Пекводі»; при кожному ударі хвиль стерновий міг бачити, як вони з блискавичною швидкістю оббігають картушку, а таке видовище може здивувати і вразити будь‑кого.

За північ тайфун вгамувався настільки, що завдяки відчайдушним зусиллям Старбака і Стабба – один на носі, другий на кормі – розмаяне лахміття клівера і фор‑грот‑марселів пощастило обрізати, і клапті полетіли геть, звіяні вітром, мов біле пір'я, що випадає з крил альбатроса.

Натомість підняли три нові зарифлені вітрила, витягли ще й штормовий трисель, і корабель знову рушив уперед за курсом – схід‑південний схід, – як іще раз було наказано стерновому. Досі, поки бушував шторм, стерновий тримав стерно як міг. Але тепер, коли він виводив корабель на колишній курс, раз у раз позираючи на компас, – ти диви! добрий знак! – вітер наче відходить назад; отже, супротивний вітер став попутним!

Негайно обрасопили реї під веселу пісню «Гей! Попутний вітер! Ану, веселіше!», яку з радості заспівали матроси, сподіваючись, що ця подія спростує всі колишні лихі передчуття.

Згідно з наказом капітана – негайно доповісти про будь‑яку важливу зміну нагорі, – щойно реї поставили як належить, Старбак покірно, хоч і з великою неохотою, рушив униз, щоб сповістити капітана Ахаба про те, що сталося.

Перш ніж постукати у двері каюти, він мимохіть зупинився. Лампа в кают‑компанії розгойдувалася з боку в бік і судомно мигтіла, кидаючи тріпотливі відблиски на замкнені двері – тонкі, із завісою на місці верхньої панелі. У цій каюті, мов у відлюдному підземеллі, панувала якась дивна гомінка тиша – навіть тоді, коли ззовні її брали в облогу буремні стихії. Заряджені мушкети в стійці ледь поблискували в тьмяному напівсвітлі. Старбак був хорошою, порядною людиною, але зараз, коли він побачив ці мушкети, у його серці зародилася лиха думка; проте вона була так тісно сплетена з іншими думками, не лихими і навіть добрими, що він не одразу зізнався в ній самому собі.

– Колись він хотів мене застрелити, – промимрив він. – Так, він тоді навів на мене оцей самий мушкет; оцей, з насічкою на прикладі; ану, дай подивлюся на нього… Дивно – я стільки разів тримав у руках убивчу острогу, а тепер мене аж трусить. Заряджений? Треба глянути. Так; і порох на полиці; недобре. Може, висипати його? Ні, стривай. Я мушу зцілитися від цього. Потримати мушкет у руках і подумати. Я прийшов доповісти йому про попутний вітер. Та що це значить – попутний? Попутний для смерті й загибелі, – значить, для Мобі Діка. Такий попутний вітер – хіба що для такої клятої риби. Оце дуло він наводив на мене! Так, це саме; ось я його тримаю. Він міг мене вбити тим знаряддям, яке зараз у мене в руках.

Ба навіть більше, він міг би вбити всю команду. Хіба він не казав, що ніякий шторм не змусить його спустити вітрила? Хіба не розбив на друзки свій небесний квадрант? Хіба в цих згубних водах він не визначає курс наосліп, із самим тільки непевним лагом? А під час цього тайфуну хіба він не поклявся, що не скористається громовідводами? І цьому божевільному старому буде дозволено затягти всю команду з собою до пекла? Так, так, він буде свідомим убивцею тридцяти чоловік, якщо з кораблем скоїться лихо; а якщо Ахаба не зупинити, цей корабель чекає страшне лихо – так підказує мені серце. І тому, якщо його зараз… спекатися, злочину не буде. Цить! Він наче марить уві сні? Так; там, у каюті, він зараз спить. Спить? Та ще живий – і скоро прокинеться. Тоді я не зможу постати проти тебе, старий. Ні намовлянь, ні прохань, ні вимог ти не хочеш слухати; все це ти зневажаєш. Бездумна покора твоїм бездумним наказам – ось що тебе тішить. А ти кажеш, що люди зв'язані твоєю клятвою, як ти; що кожен із нас – Ахаб. Боронь Боже! А чи є інший спосіб? Законний? Узяти його під варту і привезти додому? Як?

Як вирвати живу силу із живих рук цього старого? На таке й останній дурень не пішов би. Та нехай, припустімо, він зв'язаний, весь замотаний мотузками і тросами, прикутий ланцюгом до підлоги своєї каюти; він тоді буде страшніший, ніж тигр у клітці. Я б не витерпів такого видовища; я б просто тікав світ за очі від його криків, я б втратив спокій і сон, якщо не розум, у цьому страдницькому плаванні. Що ж тоді лишається? Земля від нас за сотні миль, і найближче – неприступна Японія. Я стою сам‑один тут, у відкритому морі, і між мною та законом – два океани і один материк. Атож, це так і є. Та хіба небо стане вбивцею, коли вразить блискавкою майбутнього вбивцю в його ліжку, так, щоб шкіра спеклася з простирадлом? І хіба я стану вбивцею, коли… – І він повільно, обережно, дивлячись убік, приклав дуло зарядженого мушкета до дверної стулки. – Отут висить ліжко Ахаба; його голова на цьому рівні. Один порух пальця – і Старбак лишиться жити, і знов обійме свою дружину й дитя. О Мері, Мері! Сину мій, синочку! Та якщо я пробуджу тебе не до смерті, старий, а до життя, хтозна, у якій глибині опиниться тіло Старбака ще на цьому тижні – разом із тілами всієї команди? Великий Боже, де ти? Чи повинен я це зробити? Так чи ні?.. Вітер ущух і змінився, сер; фор– і грот‑марселі зарифлені; ми йдемо за курсом.

– Табань, табань! О Мобі Дік, серце твоє в моїх руках!

Цей крик раптом долинув з каюти, де спав тривожним сном старий капітан; здавалося, голос Старбака змусив його довгий німотний сон заговорити.

Уже наведений мушкет здригнувся, наче в руці п'яного, і вдарився в одвірок; Старбак боровся з янголом; і, відвернувшись від дверей, він поклав знаряддя смерті на колишнє місце і пішов геть.

– Він надто міцно спить, містере Стабб; іди вниз, розбуди його і розкажи про все сам, а я пригляну за палубою. Ти знаєш, що йому сказати.

 


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 59 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Квіквег у труні | Тихий океан | Розділ 112 | Розділ 113 | Позолота | Розділ 115 | Кит при смерті | Розділ 117 | Квадрант | Розділ 119 |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Опівночі на баку| Стрілка

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)