Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Квадрант

Читайте также:
  1. ГЛАВА CXVIII. КВАДРАНТ
  2. Квадрант денежного потока
  3. Квадранты.
  4. Правила квадрантов

 

Промисловий сезон на екваторі наближався; і щоразу, коли Ахаб виходив із каюти і піднімав голову, стерновий починав завзято крутити стерно, матроси мерщій кидалися до фалів і стояли там, утупивши погляди в прибитий дублон, з нетерпінням чекаючи команди взяти курс на екватор. І ця команда нарешті пролунала. Наближався полудень; Ахаб сидів на носі свого високо підвішеного вельбота і, як завжди, мав намір почати спостереження за сонцем, щоб визначити його висоту.

Літні дні в японських водах – наче струмені осяйного світла. Сліпуче сонце здається вогненним фокусом величезного збільшувального скла – слюдянистого океану. Небо блищить, мов лаковане; на ньому ані хмаринки; обрій мигтить; і це оголене, нестерпне сяяння – мов сліпучий полиск Господнього престолу. На щастя, у квадранті Ахаба були кольорові скельця, щоб дивитися крізь них на сонячне полум'я. Так він сидів кілька хвилин, розхитуючись у такт з кораблем і тримаючи перед очима свій астрологічний інструмент, в очікуванні тієї єдиної миті, коли сонце посяде своє єдине місце на меридіані. А поки вся його увага була спрямована на це заняття, на палубі під ним стояв на колінах парс і, як капітан, звернувши обличчя вгору, дивився на те саме сонце, тільки його очі були напівзаплющені, і дике лице здавалося безпристрасним, мов земля. Нарешті всі необхідні спостереження були завершені; і Ахаб, креслячи олівцем по своїй кістяній нозі, невдовзі точно визначив широту, на якій перебував. Потім, трохи помовчавши, він знову позирнув на сонце і стиха мовив:

– Ти – маяк! Високий, могутній лоцман! Ти кажеш мені правду про те, де я перебуваю, та чи можеш ти бодай натякнути, де я буду завтра? Чи сповістити мене, де зараз перебуває інше створіння – не я? Де Мобі Дік? Цієї миті ти, може, дивишся на нього. Мої очі зорять у твоє око, що бачить його навіть зараз; у те око, що бачить незнані предмети з твоєї, недосяжної сторони, сонце!

Потім він поглянув на свій квадрант і, перебираючи пальцями його численні кабалістичні приладдя, знову задумано мовив:

– Дурна забавка! Дитяча забавка гордовитих адміралів, комодорів і капітанів; світ пишається тобою, твоєю премудрістю і силою; та що ж ти, зрештою, можеш удіяти? Хіба що показати ту жалюгідну, мізерну точку в цьому широкому світі, де перебуваєш ти і рука, що тебе тримає. От і все! І більш нічого. Ти не можеш сказати, де буде завтра опівдні оця краплина води чи порошинка; і ти смієш у своєму безсиллі зневажати сонце! Наука! Будь проклята, безглузда забавко; і будь прокляте все, що звертає людський погляд до цього неба, чиє нестерпне сяйво тільки палить, як мої старі очі зараз опалив твій вогонь, сонце! До обрію звернені від природи очі людини, а не вгору. Бог не судив їй споглядати небесну царину. Будь проклятий, квадранте! – І він жбурнув його на палубу. – Я більш не звірятиму по тобі мій земний шлях; корабельний компас і лаг – вони поведуть мене і вкажуть мені моє місце в морі. Отак, – додав він, спускаючись на палубу, – отак, я розтопчу тебе, жалюгідна іграшко, що боязко вказує вгору; я розтрощу тебе!

Поки божевільний старий, промовляючи ці слова, топтав прилад то живою, то мертвою ногою, переможна зневага, нібито звернена до Ахаба, і розпач безнадії, нібито звернений до нього самого, – обидва ці відчуття промайнули на безмовному, незворушному обличчі парса. Він непомітно звівся на ноги і слизнув геть; перелякані матроси з'юрмилися на баку, дивлячись на шаленство капітана, а він, із стурбованим виглядом пройшовшись по палубі, раптом вигукнув:

– До брасів! Стерно на борт! Брасопити реї!

Мить – і реї описали коло, корабель розвернувся, і три стрункі щогли, що несхитно і прямо стриміли в довгому крутобокому корпусі, похитнулися, наче троє Гораціїв[355]верхи на одному коні.

Стоячи біля бушприта, Старбак стежив за неспокійною ходою «Пекводу» і Ахаба, який, згорбившись, човгав уздовж палуби.

– Бувало, я сидів біля жаркого вогнища і дивився на полум'я, сповнене палкого, жагучого життя, і бачив, як вогонь хилиться, хилиться все нижче, поки не обернеться на попіл. О, старий моряче, що пройшов усі океани! Що лишиться від твого полум'яного життя, як не мала купка попелу?

– Це так, – озвався Стабб, – але ж то буде попіл від морського вугілля, ось про що подумай, містере Старбак. Від морського вугілля, а не від звичайного дерева. Я чув, як Ахаб бурмоче: «Хтось укладає ці карти в мої старечі руки і клянеться, що лише ними я маю грати». І бодай я пропав, Ахабе, ти робиш усе вірно: не виходь із гри – хоч би й перед лицем смерті!

 


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 65 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Розділ 107 | Ахаб і Тесля | Ахаб і Старбак у каюті | Квіквег у труні | Тихий океан | Розділ 112 | Розділ 113 | Позолота | Розділ 115 | Кит при смерті |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Розділ 117| Розділ 119

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)