Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Урок 26. Які іменники належать до спільного роду?

Які іменники належать до спільного роду?

До цієї специфічної групи зараховують іменники на -а, які називають особу за її характерними діями або рисами поведінки. Наприклад: писака, кусака, читака, потіпака, посіпака, верещака, витріщака, рубака, задавака, позивака, служака, одчаяка, заводіяка, задирака, базіка, недоріка, кривляка, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, бідага, молодчага, волоцюга, ледацюга, сонюга, жаднюга, сердега, бродяга, добряга, скуп’яга, знайда, пройда, заблуда, приблуда, проява, роззява, шельма, прожога, невидимка, плакса, рюмса, дубина, ханжа, замазура, невдаха, бідолаха, рева, причепа, підлиза, прилиза, нездара, ненажера, потвора, заїка, нероба, єхида, недоторка, ябеда тощо.

З морфологічного погляду наведені іменники належать до чоловічого чи жіночого роду залежно від статі, котру вони позначають. У зв’язку з цим родова диференціація здійснюється за допомогою аналітичних засобів і форм узгоджуваних прикметників, займенників, дієслів або ж відповідного контексту. Порівняймо аналітичне вираження в першому випадку і контекстуальне в другому: “Йонька був якийсь невдаха, все йому не в руки потрапляло, а ковзало між пальцями” (Григорій Тютюнник), “Груня мовчала, не перечила, коли свекруха називала її невдахою” (Кость Гордієнко).

До іменників спільного роду відносимо й деякі назви осіб на -о: агакало (чоловічий і середній рід), доробало (ч. і с.), ледащо (ч. і с.), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) – велике ледащо, страшенне доробало.

Подвійний рід (чоловічий – середній, жіночий – середній) спостерігається в частини іменників, утворених за допомогою суфікса -ищ (е) на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище, ручище.

* * *

Як треба відмінювати слово чернець?

А отак: родовий – ченця, орудний – ченцем (і далі). У множині також ченці, а не чернеці, як дехто каже й пише. Звернімося до класиків: “Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний трошки” (Панько Куліш), “По привітаннях і благословенствах начальниця запитала побожного ченця: звідки він, чи справді з Тебаїди?” (Іван Франко).

* * *

Синоніми числівників

“Чи можуть виступати синонімами числівників іменники з числовим значенням?”

Безперечно. Наприклад: десять, десятеро – десяток; дванадцять, дванадцятеро – дюжина; сто – сотня; одна друга – половина, одна тертя – третина, одна четверта – чверть. Іменники десяток, дюжина, сотня властиві розмовно-побутовому мовленню.

* * *

Родовий відмінок множини від іменника поверхня

“Яке закінчення має родовий відмінок множини від іменника поверхня?”

Нульове: поверхонь. Правило вчить: якщо іменник першої відміни має в називному відмінку однини перед закінченням сполучення двох приголосних, то в родовому множини між ними з’являється о або е (є). Букву о ставимо тоді, коли в іменнику після приголосної основи є суфікс -к-: дичка – дичок, дочка – дочок, дошка – дощок, книжка – книжок, кличка – кличок, пляшка – пляшок, а також у словах кухня – кухонь, сосна – сосон (і сосен), сукня – суконь, поверхня – поверхонь, ігри – ігор. В інших іменниках з’являється е (є): бойня – боєнь, війна – воєн (і войн), лазня – лазень, мітли – мітел, стайня – стаєнь, шабля – шабель.

Як правило, не мають вставних о, е (є) іменники іншомовного походження: арфа – арф, пальма – пальм, шайба – шайб, лейба – лейб, догма – догм, форма – форм, норма – норм.

Якщо ж іншомовний іменник закінчується на -к (а), то перед ним годиться ставити о: арка – арок, марка – марок, фісташка – фісташок.

* * *

Давноминулий час дієслова

“Що являє собою давноминулий час дієслова?”

В українській мові є два минулих часи – минулий і давноминулий. Перший із них, не маючи особових закінчень, означає, що дія відбувалася в минулому, колись (я закінчив цю школу). Другий, який утворюється з форм минулого часу відмінюваного дієслова та допоміжного бути, вказує на те, що одна дія передувала іншій. “Спершу був криком напустився на них, але вгамували його одразу” (Андрій Головко), “Піп колись був розсердився на дідових батьків, і як у них народився хлопець, то й назвав його Македоном” (Іван Сенченко).

Цією складеною формою давноминулого, або передминулого, часу користуються й тоді, коли треба показати раніше перервану дію: “Лукаш... знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези” (Леся Українка).

На минулий час указують також частки було, бувало: “А ще, було, як намалює що-небудь та підпише... що це – не кавун, а слива, так тобі точнісінько слива” (Григорій Квітка-Основ’яненко); “Дарка часто, було, дивилась понуро, спускала очі в землю” (Леся Українка); “За медом, бувало, приїздили купці з Харкова, з Білгорода” (Олекса Стороженко). Такі частки надають відповідним текстам відтінку розмовності.

Варто нагадати, що слів було, було б часто вживають у розумінні слід було, слід би було: “Було б тобі, моя мати, цих брів не давати, та було б тобі, моя мати, щастя й долю дати” (народна пісня), “Та було б не рубати зеленого дуба, та було б не сватати, коли я – нелюба” (народна пісня).

* * *

Вимивати милом чи вимивати в милі?

Дієслово вимивати у значенні “миючи, робити когось, щось чистим”, використовується в обох названих конструкціях. Залежними словами є назви мийних засобів, рідин: мило, порошок, паста, вода, гас і т. ін. Утворення з орудним відмінком виражає інструментальне значення: “Ранок з плеса зірки вигрібає, вимиває росою човни” (Михайло Стельмах).

Прийменникова побудова з місцевим відмінком указує на середовище, в якому відбувається дія: “Дівчата вимивали коси в тайванській воді” (Григорій Тютюнник), “Запах риби чи цибулі зникне, якщо посуд вимити в солоній воді” (з газети).

Обидві конструкції взаємозамінні: вимивати водою (бензином, гасом, росою тощо) – вимивати у воді (бензині, гасі, росі). Коли ж ідеться не про середовище, а про засіб, то традиційно вживається вимивати (вимити) милом (шампунем, пастою.)

 

***********************************

 


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 57 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Урок 15 | Урок 16 | Урок 17 | Урок 18 | Урок 19 | Урок 20 | Гьоте чи Гете | Урок 22 | Отакий, отой | Урок 24 |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Урок 25| Урок 27

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)