Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

бойового порядку та цілей.

Читайте также:
  1. Глава 27. Загальні положення щодо умов та порядку переміщення і пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України
  2. І. Конституційні засади правопорядку у сфері господарювання
  3. Но мы к прежнему моменту возвратимся и поясним, что собою представляли эти года, если же прежде продолжили оговаривать первый год Михаилом, и по порядку проставим даты».
  4. Основні шляхи зміцнення законності і правопорядку
  5. Порядок винесення та віднесення Бойового Прапора
  6. Штрафы, указанные в статьях 132 - 135.2, взыскиваются в порядке, аналогичном предусмотренному настоящим Кодексом порядку взыскания санкций за налоговые правонарушения.

 

При розвідці противника і місцевості, складанні бойових графічних документів та в інших випадках приходиться визначати та наносити на карту (схему) положення різних об’єктів (орієнтирів, цілей і т.п.).

Після того як карта буде підготовлена до роботи, можна приступати до нанесення на неї обстановки. Та обстановка, яка наноситься на карту до прийняття рішення командиром, називається вихідною обстановкою. Вона може наноситися з карти, отриманої з вищого штабу, письмового бойового наказу або розпорядження, з голосу офіцера зв’язку вищої інстанції. В учбових закладах вихідну обстановку навчаємі наносять на карту, як правило, з учбового завдання, в якому в письмовому виді або у вигляді схеми обстановки показується положення військ на визначений час.

При нанесенні обстановки з текстового матеріалу рекомендується дотримуватись наступного порядку.

Читаючи текст, одночасно орієнтуються на карті і злегка підкреслюють на ній назви населених пунктів і орієнтирів, які згадуються в документі, одночасно з’ясовують його зміст.

При наступному читанні тексту наносять на карту розмежувальні лінії підрозділів або частин, дані про противника, бойові завдання підрозділів, а потім всі наступні необхідні дані з інших розділів письмового документа.

В бойових умовах нанесення обстановки на карту командирами підрозділів здійснюється зазвичай зі слів старшого начальника, який віддає наказ або розпорядження. В цьому випадку необхідно в процесі заслуховування наказу швидко знаходити на карті потрібні пункти і одразу ж наносити на неї необхідні дані.

При нанесенні обстановки на карту необхідно дотримуватись такої послідовності: місцеположення підрозділу в момент отримання завдання; положення, характер дій і нумерація сусідів, у тому числі і військ, що знаходяться попереду. Розмежувальні лінії з ними; данні про противника у напрямку дій підрозділу та сусідів; завдання вищої військової інстанції; райони вогневих ударів на напрямку дій підрозділу та сусідів; завдання підрозділу; завдання безпосередніх сусідів; вогневі позиції приданих та підтримуючих вогневих засобів; місця пунктів управління; місця тилових підрозділів.

Така послідовність нанесення вихідної обстановки на карту допомагає у вивченні і оцінці її, допомагає швидше і повніше з’ясувати отримане завдання.

Для відображення відповідної обстановки застосовуються умовні тактичні позначення (Додаток № 2, БССВ ч.ІІІ).

Необхідно строго дотримуватись чіткого їх нанесення, однозначності розуміння. Позначки повинні бути наглядними, простими, не допускати різного тлумачення їх змісту і можливості застосування технічних засобів для швидкого нанесення обстановки.

В усіх випадках умовні знаки і підписи повинні бути викресленими акуратно, тонкими чіткими лініями. Тому рекомендується використовувати трафарети командирської лінійки. Ретельність і акуратність ведення робочої карти повинні поєднуватися зі швидкістю роботи.

Наносячи дані обстановки, треба слідкувати за тим, щоб необхідні елементи змісту карти (відмітки висот, орієнтири, назви населених пунктів та інше) залишались в доступному для читання вигляді.

Основні правила нанесення обстановки на робочу карту. Робочою картою командира є топографічна карта (звичайно масштабу 1:100 000 або 1: 50 000), отримана ним для виконання бойового завдання.

Умови роботи офіцера по веденню робочої карти в бойових умовах характеризуються малою кількістю часу і мінімальними зручностями (стоячи в полі, сидячи в машині, бронетранспортері або в танкові). Це заставляє кожного офіцера завчасно потурбуватися про забезпечення елементарних зручностей для роботи на карті в таких умовах.

При нанесенні обстановки не в штабному автобусі в якості підкладки під карту необхідно мати планшет із фанери або із пресованого картону розміром 30х40 см.

Якість нанесеної обстановки багато в чому залежить від умілого підбору кольорових олівців. Олівці для роботи повинні бути добре заточеними. Для роботи необхідно мати мінімум по два підготовлених олівця основних кольорів (червоного, чорного і синього), щоб не гаяти часу на заточку їх при нанесенні обстановки.

Для нанесення обстановки на карту необхідно мати також звичайну і офіцерську лінійки, циркуль, вимірювач, гумку для олівця, перо чинний ніж, курвіметр.

Робочі карти ведуться всіма офіцерами особисто. При цьому кожен офіцер наносить на карту тільки ті дані обстановки, які йому необхідні для роботи по займаємій посаді. Кожен офіцер повинен вести свою робочу карту так, щоб в нанесеній на ній обстановці міг вільно розбиратися інший офіцер: старший начальник, сусід чи підлеглий.

При веденні робочої карти дані обстановки необхідно наносити акуратно, тонкими лініями і встановленими умовними знаками, розміри їх повинні співставлятися з масштабом карти і з величиною підрозділу, який наноситься.

Обстановка на робочу карту може наноситися як одиночними, так і груповими умовними знаками одного кольору (синього) для противника і комбінацією умовних знаків різних кольорів для своїх військ.

При веденні робочих карт необхідні дані наносять на них олівцями, з визначеними кольорами.

а). Червоним кольором показують положення, завдання і дії танкових, механізованих, аеромобільних, авіаційних підрозділів їх пункти управління, розмежувальні лінії, тилові установи.

б). Чорним кольором наносять положення, завдання і дії ракетних, артилерійських, зенітних, інженерних, хімічних, радіотехнічних підрозділів, підрозділів зв’язку, тилові установи цих військ, а також надписи, які відносяться до своїх військ.

в). Синім кольором наносять війська противника, в тому числі його позиції, інженерні споруди, загородження, вогні, а також всі підписи і цифрові позначки, які відносяться до нього.

Для прискорення та спрощення роботи в бойових умовах всі дані, які стосуються своїх військ, можуть наноситись на карту одним червоним кольором.

 

Умовні знаки і скорочені позначки. Для позначки своїх військ і противника використовуються одні і ті ж тактичні умовні знаки, розміри яких узгоджені з масштабом карти і величиною об’єктів, які позначаються.

Умовні знаки і обстановка, яка вимальовується з їх допомогою на карті, грають важливу роль в управлінні військами, так як вони є засобом відображення об’єктивної діяльності, тобто бойової обстановки. З їх допомогою показується положення підрозділів, характер дій, кількість сил і засобів, ціль дій і способи її досягнення.

Лінійні замкнені і напівзамкнені умовні знаки (положення військ, траншеї, вогневі позиції артилерії, рубежі різного призначення і т.п.) наносяться на карту з дотриманням масштабу. Тому їх часто називають масштабними умовними знаками.

Фігурні умовні знаки, які мають правильну географічну фор-му (одиночні танки, артилерійські та мінометні батареї на вогневих позиціях, деякі тилові підрозділи і т.п.), а також деякі комбіновані умовні знаки, які складаються

з ліній і фігур (пункти управління, засоби зв’язку, деякі інженерні засоби і споруди і т.д.), які являють собою точкові цілі є поза масштабними, тобто наносяться на карту без дотримання масштабу.

Точкові цілі, які позначаються на карті позамасштабними умовними знаками, окрім командних пунктів, наносяться на карту таким чином, щоб центр умовного знаку знаходився в точці розміщення об’єкту на місцевості. Координати цього об’єкту при орієнтуванні по карті або при передачі обстановки з карти повинні даватись по центру знака (див. мал.).

 

Командно-спостережний пункт наноситься на карту таким чином, щоб вертикальна пряма лінія, яка є продовженням однієї із сторін геометричної фігури своїм нижнім кінцем в точку місцевості, де розміщується пункт управління. При нанесенні на карту командного пункту не треба забувати, що при наступі чи русі в західному напрямку чи при обороні фронтом на захід фігура знаку буде розміщена вправо від вертикальної лінії, яка вказує місце його розміщення, і навпаки, при наступі чи обороні фронтом на схід фігура знаку повинна бути розгорнута вліво.

Не менш важливо для успішного оволодіння майстерністю ведення робо-чої карти є точне використання прийнятих умовних скорочень, позначок і підписів (Додаток № 16 БССВ ч. ІІІ). Вони використовуються для пришвидшення нанесен-ня обстановки на карту і розробку бойових документів. Скільки місця і часу зайня-ло б написання на карті таких надписів, як наприклад: збірний пункт пошкоджу-них машин, рухомий загін загородження, батарея самохідно-артилерійських установок або 1-а механізована рота 1-го механізованого батальону. На аркуші паперу це зайняло б декілька строчок. Використовуючи скорочення ми це можемо записати це так: ЗППМ; РЗЗ; батр САУ; 1 мр1 мб, тобто всього у півстроки.

 

Важливо тільки знати ці скорочення і правильно їх використовувати, так як в деяких випадках не правильно написана буква в такому скороченні в корні міняє значення і може навіть ввести в оману. Для підтвердження наведемо такий приклад. В статуті передбачене скорочення: ТР – тактична ракета, тр – танкова рота. Якщо при отриманні донесення: «В районі А встановлено наявність танкової роти противника» на карті замість тр написати ТР, а потім доповісти про це старшому начальникові, то ця халатність може потягнути за собою прийняття хибного рішення.

Щоб не перенавантажувати карту, необхідно своєчасно видаляти з неї зас-тарілі дані; наносити тільки головне і основне, другорядні і дані, які швидко міняються, запам’ятовувати або записувати на полях чи на вільному місці карти.

До отримання бойового завдання підрозділи можуть знаходитись в обороні, в районі розміщення, на вогневих позиціях, в русі на марші, на привалах або виконувати раніше отримане бойове завдання.

Фактичні дії військ і їх розміщення наносяться на карту суцільною лінією, а передбачувані або плановані – пунктирними.

Правила нанесення рубежів. Лінії рубежів різного призначення не обхідно проводити одразу після знайдення другої його точки, а райони – від першої точки до другої, бо після знайдення всіх його точок. Для зручності при проведенні лінії кордону району місцеві предмети, навколо яких він повинен бути проведений, підкреслюються чорним олівцем.

Для швидкого відшукування місцевих предметів необхідно притримувавтись наступного правила: рубежі для своїх військ вказуються двома точками з перерахуванням населених пунктів та інших місцевих предметів справа наліво (мал. а), а райони оборони, зосередження (розміщення) – 3 - 4-ма точками проти ходу годинникової стрілки (мал.б і в). Смуга (ділянка) оборони називається не менше ніж чотирма точками таким самим способом, як і район (мал. в). У тако-му же напрямку проводиться і лінія рубежу, району або смуги.

Час, до якого стосується те чи інше положення військ, вказується під найменуванням підрозділу, всередині чи поряд з умовним знаком, який позначає характер дії, або в стороні, на вільному місці карти. Підпис при цьому обов’язково повинна розміщуватись позаду фронту бойових дій підрозділу, або на одному рівні з ним.

 

 

Запасні або хибні райони (позиції, об’єк-ти) позначаються ліні-єю, яка переривається (пунктиром).

 

Вище підпису номера і найменування підрозділу вказується З – запасний або УР – удаваний район (позиція, об’єкт).

В усіх знаках, які позначаються замкненою пунктирною лінією, крім удаваних районів, внутрішні знаки родів військ, того чи іншого вогневого засобу; ділянки вогню артилерії наносяться суцільною лінією (див. мал. вище).

 

Положення артилерійських підрозділів на тимчасових вогневих позиціях позначається так само, як і на основних, з додаванням до напису номеру і найменування дивізіону в чисельнику літери В. Якщо на тимчасових вогневих позиціях буде знаходитися батарея, то літера В ставиться у знака батареї зазвичай з його східної сторони. Якщо на тимчасових вогневих позиціях буде знаходитися одна із батарей дивізіону, наприклад друга, то її номер проставляється під літерою В.

Умовні знаки підрозділів, потрібно наносити не на дорогах або колонних шляхах, а вздовж них з південної чи схід-ної сторони на віддалі 2– 3 мм від дороги (колонного шляху). Таке положення колон відносно доріг зумовлено тим, що у випадку підтушовки колон умовний знак, розміщений північніше чи західніше дороги, зливається з неюі тим самим перешкоджає його читання, погіршує наочність.

Для виконання надписів у колон при зображенні на карті похідного порядку можна взяти за правило, що найменування елементів похідного порядку пишеться зверху колони, а склад її (номери і найменування підрозділів,які входять в її склад) – під колоною. Умовний знак колони механізованого батальону з засобами посилення показуються без обліку місця руху в ній механізованих підрозділів,танків і артилерії (мал. нижче). При цьому всі підрозділи родів військ, спеціальних військ наносяться на карту одним червоним кольором.

 


При нанесенні на карту умовних знаків колон підрозділів, які знаходяться в складі похідної колони частини номера підрозділів потрібно ставити над умовним знаком колони.

Колони артилерійських і мінометних взводів, батарей і дивізіонів позначаються загальним знаком для любої колони (лінією)з позначенням в ній умовного знаку вогневих засобів, які рухаються в колоні, і необхідною кількістю поперечних рисок (мал. нижче, а). Колони зенітних підрозділів позначаються так, як показано на мал. нижче, б.

 

 

Розмежувальні лінії у всіх випадках, окрім відходу і перегрупування (мар-шу) від фронту в тил, наносяться з тилу до фронту, у наступі та марші ­– на глибину бойового завдання, а в обороні – на максимальну дальність підримуючих або штатних вогневих засобів.

Скобка наноситься у місцевого предмета таким чином, щоб не її коло, а уявна лінія, яку можна провести через її кінці, включала або виключала даний міс-цевий предмет. При цьому бажано, щоб розмежувальні лінії полку і батальону від скобки починались пунктирною лінією, а скобка завжди дорівнювала половині

кола.

 

Величина скобки вибирається по лінійці в залежності від характеру місцевого предмета: у висот, мостів, кілометрових стовпів, невеликих населених пунктів або їх околиць звичайно наносяться маленькі скобки (радіусом 3,5 –4 мм); у великих міст, великих лісових масивів – середні по величині скобки (радіусом 6 мм).

Скобка повернута до нас у випадку включення точки місцевості в смугу і від нас при її виключенні. Величина скобки вибирається по лінійці в залежності від характеру місцевого предмету, не великі – скобка радіусом 3,3 – 4 мм, біля великих – радіусом 6 мм.

Для швидкого і правильного нанесення скобок у місцевих предметів можливо використову-вати такий прийом: офіцерська лінійка з кругом відповідного діаметру розміщується у місцевого предмету так, щоб центр круга знаходився в тій точці, по якій повинен проходити кордон (в населених пунктах це найбільш виступаюча в дану сторону околиця).Потім проводиться скобка. Щоб вона була рівна половині кола, на кругах по центру необхідно зробити діаметрально протилежні мітки (через 180°).

Розмежувальна лінія наноситься:

між бригадами – суцільною лінією;

 

між полками – пунктирною лінією з крапками;

 

між батальйонами – пунктирною лінією.

 

Величина пунктирної лінії: батальйонна – 5 – 6 мм, проміжок – 2 – 3 мм; полкова – 10 ­– 12 мм, проміжок – 5 – 6 мм.

При позначенні розмежувальних ліній в наступі, в обороні перераховувати пункти місцевості необхідно від тилу до фронту, а при виході із бою і відході – від фронту в сторону відходу. Спочатку називається розмежувальна лінія справа, потім – зліва. В наступі розмежувальні лінії вказуються на всю глибину бойового завдання підрозділу, а в обороні – на максимальну дальність вогневих засобів підрозділу; при виході із бою і відході – до кінцевого рубежу відходу.

При нанесенні обстановки на карту необхідно пам’ятати ще про одну особливість проведенні розмежувальних ліній: часто буває, що частина місцевих предметів, по яким вони наносяться, не входять в смугу дій. При постановці завдання усно перед такими пунктами вказується «виключно», а в письмових бойових документах пишеться скорочено – (викл).

Для однакового розуміння, а відповідно, і в зображенні цього положення на карті прийнято рахувати, що для підрозділу, якому ставиться завдання, або для підрозділу, командир котрого об’являє бойовий наказ, пункти місцевості, які об’являються без слова «виключно», входять в смугу дій, а зі словом «виключно» – не входять.

Для позначення на карті положення і характеру дій противника використовуються такі ж умовні знаки, як і для своїх військ.

При нанесенні на карту вогневих засобів противника, які відрізняються від подібних засобів нашої армії по своїм тактико-технічним даним, знак їх умовно прирівнюється до подібного вогневого засобу нашої армії з позначкою біля знаку чи в легенді або для його зображення використовується новий знак з відповідною позначкою.

Райони і рубежі, які займає противник, вказуються по ходу годинникової стрілки, при цьому необхідно себе поставити лицем до противника (див. мал. нище).

 

Напрямок нанесення головного удару вищої військової інстанції (в тактичній ланці) позначається не суцільною широкою стрілою, а гострим кінцем стріли у місцевих предметів, через які він проходить.

Поруч з гострим вістрям стрілки проставляється заголовна буква, яка вказує найменування військової інстанції, яка наносить головний удар на вказаному напрямку. Бойові завдання механізованих і танкових підрозділів і підрозділів аеромобільних військ в наступі наносять на карту пунктирною лінією зі стрілкою.

Довжина пунктиру для позначення роти складає 3-4 мм з відстанню між пунктирами до 2 мм, а для позначення батальону та частини – 10-12 мм з відстанню між пунктирами до 5- 6 мм. Стрілка вказує характер і напрямок дії підрозділу, її довжина повинна бути 8-10 мм. На стрілці, перед її гострим вістрям проставляються поперечні риски, які вказують масштаб підрозділу. Одна риска – взвод, дві – рота, три – батальйон.

 

 

 


Механізованим підрозділам, які діють в тактичному повітряному десанті, або підрозділам аеромобільних військ при постановці бойового завдання указується район десантування (висадки, викидання), який на робочій карті відображається олівцем червоного кольору замкнутою пунктирною лінією з умовним знаком розгорнутого парашута з підписом, який вказує найменування підрозділу і вірогідний час висадки (викидки).

В наступі завдання рот і батальйонів інколи по глибині можуть співпадати, в цьому випадку наноситься не два рубежі, а один з відповідними пояснюючими підписами (див.мал. вище, б).

Райони, рубежі атаки (вводу в бій) наносяться на карту з урахуванням рельєфу місцевості. При цьому рубіж атаки і вводу в бій танкових підрозділів позначається зі знаками танків.

 

При нанесенні на карту рубежу вводу в бій, вогневого рубежу або рубежу атаки (розгортання) поряд з умовним знаком необхідно вказати, який підрозділ вводиться в бій (розгортається) на цьому на цьому рубежі (мал. нижче, а). При цьому, якщо тому чи іншому підрозділу призначається два вірогідних рубежів, наприклад, вводу в бій, то номер рубежу пишеться в чисельнику, а номер і найменування військової одиниці – в знаменнику (мал. нижче, б).

 

 

Не потрібно забувати, що умовні знаки рубежу вводу в бій і рубежу атаки позначаються без поперечних рисок на стрілочці, подібно умовним знакам бойового завдання або істинного положення підрозділів.

При вказівці і нанесенні на карту напрямку наступу перша точка вказуєть-ся перед рубежем атаки (розгортання або вводу в бій) або на одному із його флан-гів (в сторону противника), тобто лінія напрямку наступу повинна бути продов-женням лінії стрілки на умовному знакові рубежу чи завданні підрозділу. Напрямок наступу повинен закінчуватись перед рубежем або районом, яким оволодіває підрозділ, або в межах району, не виходячи за його передню межу.

Довжина пунктирної лі-нії для позначення напрям-ку наступу (контратаки) береться така сама як і для нанесення розмежувальних ліній, районів і рубежів.

Якщо напрямок наступу закінчується, тобто «упирається» в стрілку на рубежі бойового завдання, то в такому випадку воно може ображатись без стрілки на останньому перед рубежем штрихові (мал. нижче, перший варіант).

 

 
 

 

 


Якщо після виконання бойового завдання підрозділу вказується інший напрямок (нанесення удару у фланг), то стрілка яка вказує новий напрямок наступу повинна бути продовженням стрілки на умовному знакові, який позначає бойове завдання, після виконання якої підрозділ починає обхідний маневр (мал. вище, другий варіант).

Вогневі позиції і райони розміщення артилерійських підрозділів різнорід-ного складу наносяться з урахуванням калібру і виду артилерії (мал. нижче).

 

 
 

 


Вказане вище положення відноситься і до позначення вогневих рубежів, районів розміщення, похідних колон протитанкового резерву різнорідного складу: рубежі позначаються поєднанням двох знаків, які відображають якісний склад резерву, наприклад установок ПТКР і протитанкової артилерії (мал. нижче, а); райони розміщення і похідні колони – умовним знаком засобу, який складає більшість у складі резерву (мал. нижче, б). Фактичний рубіж розгортання протитанкового резерву позначається суцільною лінією (мал. нижче, в). Підписи біля запланованих рубежів поміщаються позаду рубежу або зверху (знизу) від нього. При цьому в чисельнику позначається номер рубежу, а в знаменнику – початковою буквою приналежність резерву.

Приналежність резерву можна вказувати буквою військової інстанції (П
– полковий; мал. вище, б) або вказівкою номера і скороченого найменування частини (там же, в).

Місця пунктів управління наносяться тільки на карти командира, начальника штабу і начальника зв’язку. Розміри їх умовних позначок визначаються в залежності від рівня військової інстанції і масштабу карти, і з цього виходить, що вони повинні бути для однієї ланки (батальйон – дивізіон) однаковими (мал. нижче). Всі спостережні пункти повинні наноситися на карту також однаковим розміром.

 
 

 

 


При нанесенні на карту рішення командира батальону на оборону на ній відображаються: положення противника; пунктирними лініями – ротні та взводні опорні пункти; положення сусідів і розмежувальні лінії з ними; система артиле-рійського і протитанкового вогню; протитанкові та протипіхотні загородження; місце командно-спостережного пункту. На карті відображаються також дані про застосування сил і засобів по плану старшого начальника в інтересах підрозділу і питання взаємодії підрозділів.

 

Послідовність нанесення рішення на оборону без зіткнення з противником може бути, наприклад, такою:

­­– права та ліва розмежувальна лінія районів оборони;

– можливий характер дій противника (по оцінці, зробленій командиром);

– місця ротних і взводних опорних пунктів першого ешелону, склад і накреслення позицій бойової охорони;

­ – опорний пункт резерву, смуга його вогню перед фронтом і на флангах, напрямок його контратак, а для танків і підрозділів на БМП і вогневі рубежі;

– основні та запасні (тимчасові) вогневі позиції приданих, підтримуючих і штатних артилерійських і мінометних підрозділів та їх вогневі завдання;

– основні та запасні вогневі позиції і завдання вогневих засобів, які знаходяться в розпорядженні командира підрозділу;

– вогневі позиції зенітних підрозділів;

– місце командно-спостережного пункту;

– місце тилових підрозділів.

Для прискорення нанесення на карту опорних пунктів рот і взводів по рішенню командира (а також положення підрозділів в обороні) можливо викорис-товувати такий метод: спочатку на карту наносять основні лінії, які характеризують накреслення траншей і опорних пунктів в цілому (мал. зліва, а). Потім карта повертається так, щоб положення військ (дійсне чи по рішенню) було розгорнуто на північ (в тому випадку, коли фронт дій направлений в іншу сторону), і на нанесені лінії проводяться риски (мал. зліва, б) .

Переваги цього методу є в тому, що риски на лінії, тобто зверху вниз, можна наносити більш швидко і точніше, ніж, наприклад, зліва на право або навпаки. При цьому цю роботу можна виконувати не під час об’явлення ко-мандиром рішення, що є практично не можливим, а потім під час доопрацювання карти. Обводити лініями нарис опорних пунктів рот і взводів краще після нанесення на карту всіх елементів побудови оборони.

Механізовані підрозділи, які знаходяться на момент отримання завдання на наступ в обороні, а також артилерійські гармати, які застосовуються для ведення вогню прямою наводкою, і окремі танки, які займають підготовлені вогневі пози-ції, наносяться на карту лініями зі штрихами товщиною 0,5–1 мм (в залежності від масштабу карти).

Штрихи наносяться перпендикулярно до лінії з рухом олівця «на лінію». Величина шагу між штрихами повинна бути біля 2 мм, а висота штриха – 1 мм, товщина – 0,5 мм.

Танкові підрозділи, розміщені в обороні, наносяться на робочу карту лініями без штрихів.

Лінії проводяться у відповідності з положеннями, які займають підрозділи, відповідно умов рельєфу. Вони не повинні затемнювати чи закривати топографіч-ну основу карти.

При постановці завдань підрозділам командир може вказати, на якому напрямку зосередити основні зусилля, або не допустити прориву противника. В такому випадку доцільніше цей напрямок вказувати так, щоб його перша точка (А) знаходилася безпосередньо перед переднім краєм або на ньому, а друга точка ­­– в глибині оборони (мал. зліва)

Час заняття оборони підрозділами батальону вказується один раз під надпи-сом номера і найменування батальону (якщо воно для всіх підрозділів однакове). В тих випадках, коли підрозділи займають оборону в різний час, він позначається окремо у кожного підрозділу.

При нанесенні на карту рішення на марш або на висування до рубежу атаки при наступі з ходу важливо правильно нанести на карту маршрут руху, вихідний пункт (рубіж), пункти (рубежі) регулювання і рубежі розгортання.

Маршрут руху краще всього наносити південніше або східніше дороги на віддалені не більше 3 мм.

При нанесенні на карту вихідного пункту (рубежу) і пунктів (рубежів) ре-гулювання необхідно знати, що найближчий до району розміщення пункт (рубіж), з якого підрозділ звершує марш є вихідним. Біля пунктів (рубежів) регулювання достатньо вказати зверху або знизу знака тільки їх номер. Сам пункт (рубіж) в тій частині місцевого предмета,яка звернена в сторону руху, з обов’язковим перети-ном маршруту (при русі на захід – з західної сторони, при русі на південь – з пів-денної сторони і т.п.) (мал. нижче).

Якщо на карту наноситься декілька маршрутів або підрозділ здійснює марш по одному із декількох маршрутів, то номера їх позначаються звичайно біля вихідного пункту (рубежу) над або під лінією маршруту (№ 3 на мал. нижче).

Час проходження підрозділами вихідного пункту і пунктів регулювання показується в таблиці, яка розміщується поряд з умовним знаком на вільному місці карти.

Якщо марш здійснюється на протязі одних суток, то дату можливо вказу-вати тільки для першої колони, тобто тільки один раз в першій строчці, у якій вказано час проходження вихідного пункту. В тих випадках, коли здійснення мар-шу проходить на стикові двох діб, друга дата вказується також один раз для тої колони, яка буде проходити першою той чи інший пункт після 24.00 (мал. нижче).

В деяких випадках колонка, в якій вказується час проходження, складаєть-ся із двох частин, де вказується час проходження голови і хвоста колони (мал. нижче, б).

 

В рішенні на марш в передбаченні зустрічного бою командир підрозділу може визначати рубежі вірогідної зустрічі з противником. Так, як спеціального знаку для показу такого рубежу не встановлено, в практиці вірогідні рубежі і час зустрічі з противником можна наносити на карту, так як показано на мал. нижче.

 
 

 

 


Таких рубежів може бути декілька. Порядок нумерації рубежів залежить від часу можливої зустрічі з противником по оцінці командира. Перший рубіж відповідає найбільш ранньому часу вірогідної зустрічі з противником (мал. вверху, а).

В ході бою дуже важливо правильно показати умовними знаками характер бойових дій сторін. Кожен не правильно нанесений знак може впливати на оцінку обстановки, а то і на прийняття рішення, на визначення бойових завдань підлег-лим.

В ході бою при нанесенні на карту декількох положень військ до різного часу чи для більшої наочності нанесеної на карту обстановки умовні знаки можна відтіняти штриховкою, пунктирними лініями і крапками, а також підтушовувати їх олівцями різних кольорів. Для підтушовки умовних знаків використовуються олівці більш світлих тонів, ніж колір умовного знаку, або ж особистий колір знаку, але зі слабким натиском олівця. Підтушовку треба виконувати так, щоб вона не затіняла умовних знаків і топографічної основи карти, лягала не на основну лінію, а поблизу її з не великою (0,5 мм) відстанню до неї і обов’язково з внутрішньої, а не з зовнішньої сторони лінії, яка зображає границі району.

 

При нанесенні обстановки на карту в ході бойових дій важливе значення має пра-вильне, і головне, єдине визначення таких положень, коли війська ведуть бій за якийсь пункт, або оволоділи рубежем.

На мал. 83 показано, як потрібно нано-сити на карту положення підрозділу, який ово-лодів рубежем А,Б,В або веде бій за якийсь пункт.

 

Обстановка на один і той же час як за свої війська, так і за війська против-ника відтіняється однаковими знаками або підтушовується олівцем одного кольо-ру. На малюнкові нижче показані зображення положення військ сторін на один і той же час, які зустрічаються при ведені робочої карти в динаміці бою.

 

 

Кожне положення підрозділу, яке стосується до різного часу, необхідно показати лініями різного накреслення (пунктирними, подвійними і т. п.), супро-воджуючи їх відміткою часу.

Час, до якого відноситься те чи інше положення військ, вказується поряд з умовним знаком, або в легенді «Положення сторін» (мал. 87). Цей спосіб часто ви-користовується при оформленні звітної карти, карти розбору, а також при веденні робочої карти впродовж довгого часу. Якщо бойові дії, які відображаються на ро-бочій карті, проходять на протязі однієї доби, то вказуються тільки години (дата може вказуватись тільки один раз – у першого положення.

 

Послідовне позначення на карті (схемі) положення підрозділів в ході бою.

 

 


Дата добавления: 2015-10-13; просмотров: 1012 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
І ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ.| Речная долина и ее элементы

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.035 сек.)