Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Заповідь любові до ближнього

Читайте также:
  1. АНТИПОД БОЖОЇ ЛЮБОВІ — ЛЮБОВ СВІТСЬКА
  2. ДВІ ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ
  3. ДРУГА ЗАПОВІДЬ БОЖА
  4. ЗАПОВІДЬ ЗДІЙСНЮВАТИ СПРАВИ МИЛОСЕРДЯ
  5. ЗАПОВІДЬ ЛЮБОВІ ДО БОГА
  6. І ЖИТТЯ СВОГО БЛИЖНЬОГО?

Нашим ближнім є кожна людина будь-якого віросповідання, народості, віку, статі, становища (св. Авг.).

Єврейські вчені в часи Ісуса Христа вважали своїми ближніми лише тих, котрі були тої самої народності і визнавали ту саму віру. Щоб показати помилковість такого твердження, Ісус Христос розповідає притчу про милосердного самарянина. У ній Він говорить, що нашим ближнім є кожна людина, навіть чужа, і навіть наш ворог (Лук. 10). "Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі" (Гал. З, 28). На жаль, багато є нерозумних, котрі своїми ближніми вважають лише людей своєї народності і своєї релігії.

Ми повинні любити ближнього, бо так наказує Ісус Христос; а також тому, що ближній є так само, як ми, дитиною і образом Бога; нарешті, тому, що всі ми походимо від одних і тих самих перших людей і всім нам обіцяне спасіння.

Ісус Христос виразно наказує: "Люби свого ближнього, як самого себе!" (Мар. 12, 31). "Кожен, хто любить того, хто породив, той любить і того, хто народився від Нього" (І Йоан. 5, 1). А якраз нашим спільним Отцем є Бог, бо Він нас всіх сотворив (Мал. 2, 10), ми всі його діти. Тому ми повинні взаємно любити один одного. "Люди, котрі походять від одного батька, звуться крев­ними, братами. А раз ми всі отримали життя від одного і того самого Бога, отже, ми є взаємно братами і повинні любити один одного" (Ляктанцій). Хто любить отця, той буде шанувати також і його портрет. А якраз портретом і відбитком Бога є наш ближній, бо він створений за образом і подобою Бога (Буття 1, 27). Як місяць бере своє світло від сонця, так з любові до Бога народжується любов до ближнього (Меч.).

Ми всі є дітьми тих самих перших людей, отже, утворюємо одну велику родину. Тому ми повинні любити один одного, як люблять один одного брати і сестри. Наприкінці свого життя ми всі покликані до спасіння; всі повинні колись жити навіки разом, споглядати Бога і славити Його. Св. Йоан говорить: "...Глянув Я, і от — натовп численний, перелічити який ніхто не міг, — від усякого народу і племен, і людностей, і язиків, стояли перед престолом і перед Агнцем, одягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття" (Одкр. 7, 9). Вже тут, на землі, об'єднуються і допомагають один одному люди, зв'язані спільним покликанням, напр., лікарі, вчителі і т.д. Так само повинні об'єднуватися спільними вузами любові до ближнього і ми, люди, які покликані до вічного щастя. Недарма вчить нас Ісус Христос в "Отче наш", що один повинен молитися за всіх, а всі — за одного. Обміркуймо прохання Господньої молитви.

Любов до ближнього проявляється не лише в тому, що ми не завдаємо шкоди ближньому, але також і в тому, що бажаємо йому добра і робимо йому добро.

Любов до ближнього не грунтується лише на самому почутті, на бажанні добра ближньому; з цього не мав би він ніякої користі. Св. Яків говорить: "Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: "Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь", і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе?" (Як. 2, 15-16). Отже, любов до ближнього є насамперед справою волі, вона проявляється в тому, щоб робити людям добро. "Не любімо словом, ані язиком, лише — ділом і правдою" (І Йоан 3, 18).

Ми не повинні завдавати шкоди ближньому ні в житті, ні у власності, ні в невинності, ні в честі чи родинному житті.

Про це все сказав Бог в останніх шести заповідях Божих. Отже, хто свідомо порушує одну з тих заповідей, той не має в серці любові до ближнього. Став себе часто на місце твого ближнього, і тоді будеш зовсім інакше з ним поводитися.

Доброзичливість для ближнього виявляємо тоді, коли радіємо його успіхам і сумуємо з приводу його невдач.

Св. Павло наказує нам: "Радуйтеся з тими, що радуються, плачте з тими, що плачуть" (Рим. 12, 15). До співчуття людина схиляється більше, ніж до взаємної радості, тому говориться: "Співчуття — це людська річ, а взаємна радість — це річ ангельська". Гарні приклади задоволення зі щастя ближнього подає нам св. Письмо. Поміркуймо над великою радістю Єлизавети з того приводу, що Марія стала Матір'ю Божою — її слова, повні радості, повторюємо донині в "Богородице Діво" (Лук. 1, 42). Тішилися й сусіди Захарія, коли побачили його чудесне виздоровлення в день народження Йоана Хрестителя (Лук. 1, 58).

Проявами доброзичливості є: побажання в день іменин, на Новий Рік; при інших радісних нагодах; прояви співчуття — у випадку нещастя ближ­нього, вітання при зустрічі та інші приклади товариської ввічливості. "Ввіч­ливість є сестрою любові" (св. Франц. Сал.). Христос був також ввічливим, тому що часто вітав Апостолів словами: "Мир вам!" Св. Павло бажає, щоб "випереджали один одного пошаною" (Рим. 12, 10). Відкинеш ввічливість, — забереш сонце зі світу і зробиш неможливим спільне життя людей (св. Григ. В.). Отже, ніколи не личить тішитися з нещастя ближнього і сумувати з приводу його успіхів. Радість із приводу нещастя із печаль з приводу щастя ближнього — це диявольська справа і найперший доказ того, що немає в нашім серці любові до ближнього.

Ми повинні робити добро ближньому насамперед тоді, коли він цього потребує., яку несемо тим, хто її потребує, називаємо справою милосердя. Наш майбутній Суддя вимагає від нас милосердних справ і від них робить залежним наше спасіння (Мат. 25, 35). У будівлі один камінь підтримує другий, бо інакше будівля обвалилася б; так само і в духовній будівлі, в Церкві, необхідно один одного підтримувати і допомагати (св. Григ. В.). Любов — наче ланцюг, котрий сковує нас з нашим ближнім і примушує сердечно до нього ставитися (св. Іван Дам.). Чим досконалішою є любов до ближнього, тим щедріше обдаровує і тим менше шукає кожний особистої користі (Діон. Карт.). Нехристияни дотримувалися принципу: не годиться допомагати нужденному, бо тим продовжується його жебрацтво. Що за нелюдськість!

Любов до ближнього починається з нас самих; тому ніхто не зобов'язаний любити ближнього більше, ніж самого себе.

Що любов до ближнього починається від нас самих, знаходимо у словах заповіді: "Полюби ж ближнього твого, як самого себе". Отже, ніхто не зобов'язаний обмежувати себе в найнеобхіднішому, щоб допомогти іншому. Мудрі діви не дали дурним оливи, бо слушно боялися, що їм самим не виста­чить (Мат. 25, 9). Однак, хто і в такому випадку спішить іншому на допомогу, той проявляє героїчну любов до ближнього. Так вчинила, напр., удовиця з Сарепти, віддаючи пророку Іллі останнє, що мала (І Цар. 17). Та "Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йоан 15, 13). Так зробив Спаситель. Так роблять також сотні місіо­нерів, котрі заради спасіння людських душ постійно ризикують своїм життям.

Св. Карл Боромей, архієпископ Мілану, доглядав сам під час епідемій у 1576 р. сотні заражених і жертвував усе своє майно, щоб їм допомогти. Так само робили й інші Святі. Також часто проявляють героїчну любов до ближ­нього ті, котрі доглядають хворих, солдати, пожежники і т. п.

Усе добро або зло, яке робимо нашим ближнім, робимо самому Христові; бо Христос говорить: "...усе, що ви зробили одному з моїх братів — ви мені зробили" (Мат. 25, 40).

До Савла сказав Христос по дорозі до Дамаску: "Чому ти Мене переслі­дуєш?" А Савло переслідував християн (Дії Ап. 9).

Св. Мартин одного разу подарував напівголому жебракові коло брами міста половину свого плаща. Вночі з'явився йому у сні Ісус Христос в оточенні Ангелів, одягнений у ту половину плаща Мартина і сказав: "В цей плащ одягнув Мене нині Мартин". Отже, бачимо, що коли робимо щось ближнім, те ж саме робимо самому Ісусу Христу. Бог наче заслоняє собою наших ближніх; отже, не можемо скривдити ближнього, не скривдивши спочатку Бога. Звідси зрозуміло, чому Святі так ревно допомагали нужденним.

Любов до ближнього — це гасло справжнього християнина.

"З того усі спізнають, що ви Мої учні, коли любов взаємну будете мати" (Йоан 13, 35). Ісус Христос полюбив нас перш, аніж ми стали гідними Його любові; отже, коли і ми любимо тих, від кого не отримали жодного блага і робимо їм добро, то любимо тоді так, як Ісус Христос; тоді ми Його справжні учні і тоді легко нас відрізнити від інших людей, котрі звичайно люблять лише своїх друзів і добродіїв (св. Золот.). Ісус Христос називає заповідь любові до ближнього "новою заповіддю" (Йоан 13, 34).

Не любить ближнього той, хто не зичить йому добра, а лише постійно йому заздрить.

Заздрісна та людина, яка сумує з приводу щастя ближнього або радіє з його нещастя.

Вона не може спокійно дивитися на щастя інших і намагається їм шкодити і словом, і вчинком. Але не є гріхом заздрості сум або радість, які є наслідком любові до Бога або до ближнього. Отож, не грішить той, хто сумує, що ворог християнської Церкви набирає сили, або якийсь грішник користується вели­ким впливом, а це стає причиною подальших його гріхів, і т. п.

Диявол заздрив нашим прародичам, Каїн — своєму братові Авелю, сини Якова — братові Йосифові, Савл — Давидові.

Найвищим ступенем заздрості є заздрість з приводу ласки Божої і зростання в чесноті. Така заздрість є гріхом проти Св. Духа (так фарисеї і архієреї заздрили Христові, коли були свідками Його чудес; через те і вирішили Його вбити (Йоан 11, 47). Так заздрять вибраним дияволи.

Заздрість робить людину подібну до диявола. Заздрісний наслідує диявола, бо саме через заздрість диявола на світ прийшла смерть (Прем. 2, 24). Заздрісний перестає бути подібним до Бога, він стає нічим. Заздрість опирається на злість.

Заздрісний нічим не може оправдати свою заздрість. Заздрість не має жодної причини, вона може тривати вічно. Заздрісного неможливо переви­ховати, якось вплинути на нього.

Заздрість завдає людині великої шкоди, позбавляючи її внут­рішнього задоволення, здоров'я, спокою; вона є причиною бага­тьох гріхів і, врешті, вічного осудження.

Заздрість, як черв'як, точить серце, в якому поселяється, мучить душу, нищить спокій, наповнює людину незадоволенням, проганяє будь-яку радість. "Заздрість і гнів позбавляють віку" (Сир. ЗО, 24). Заздрісний є сам для себе катом (св. Григ. Наз.).

Заздрість є причиною багатьох гріхів. Саме вона була причиною того, що пролилася братня кров, вона спонукала синів Якова продати брата, вона спричинила смерть Ісуса Христа. Заздрісний не увійде до Небесного царства (Гал. 5, 20-21).

Найлегший спосіб викорінити в собі заздрість — робити добро своїм ближнім.

Вогонь любові спалить у серці будь-яку заздрість. Чини добро насамперед тому, до кого чуєш заздрість. Хоча б молися, щоб його щастя множилося. Таким чином виженеш чорта зі свого серця. "Таким чином здобудеш для себе дві корони — одну за подолання заздрості, іншу — за милосердну справу" (св. Золот.).

Не любить ближнього той, хто шкодить йому на житті, на невинності, на маєтку, на честі або на родинному щасті.

Не любить ближнього той, хто не робить милосердних справ.

Давати милостиню є обов'язком того, хто має для того можливість. Любов до друзів.

Друзями називаємо тих людей, які мають між собою багато спільного, бажають один одному добра, допомагають один одному, живуть між собою щиро.

Взаємини між друзями набагато тісніші, ніж між іншими людьми. Справж­ні друзі — то одне серце і одна душа у двох тілах. Непорозуміння між друзями не шкодять приязні, вони навіть зміцнюють її. Адже ж і коваль кропить вогонь водою, щоб він краще горів, а правителі краще бережуть те місто, яке відвоювали у ворога, аніж те, якого ніколи не втрачали (св. Франц. Сал.).

Друзі допомагають один одному. Яскравий приклад вірної дружби ми бачимо в особах Дамона і Пітияса. Одного з них заїздив на смерть деспот Діонісій з Сиракузи. Засуджений зміг випросити собі перед смертю дозвіл впорядкувати свої родинні справи; однак його приятель змушений був лиши­тися в руках деспота, як гарант, і згодитися з тим, що загине тою самою смертю у випадку, якщо би засуджений не повернувся вчасно. Наближалась визначена година, а Дамон не з'являвся. Пітияс не звертав уваги на глузування деспота і не втрачав надії у вчасному поверненні друга. Так і сталося. Деспот був здивований міцністю дружби і подарував засудженому життя. — Давид, син селянина з Вифлеему, і Йонатан, царський син, познайомилися під час війни: обидва благородні і чесні, вони потоваришували. Йонатан не міг нічого їсти, коли дізнався, що на життя Давида чатують, а коли довелося їм розлучатися, гірко плакав. Він застерігав Давида перед небезпекою і обдарував його одягом і зброєю. Друзі щирі та відверті між собою. Взаємна відвертість — це основа їхньої поведінки. "Якщо перед тобою відчинять двері в кімнату, то ти побачиш все, що в ній знаходиться. Так друзі відкривають один одному свою душу, котра подібна до замкненої кімнати. Друзі довіряють одне одному свої таємниці". Скільки ж секретів відкрив Апостолам Ісус Христос!" (Галюра). Будучи відвертими, справжні друзі вказують один одному і на помилки. Ісус Христос також вказав Апостолам на їхні помилки, зокрема, коли вчив їх брати приклад із дітей (Мат. 18, 3). Св. Григорій В. говорить: "Лише тих уважаю своїми друзями, котрі настільки благородні і відважні, що відверто вказують мені на мої помилки".

Справжніми друзями можуть бути лише ті, хто живе згідно з основами релігії.

Дружба схожа на будинок, тому що грунтується на певних засадах (підвалинах). Лише тоді міцно стоїть будинок приязні, коли його підвалиною є боязнь Божа і любов до Бога. Коли ж тими засадами є порок і самолюбстю, тоді цей будинок збудований на піску (Галюра). Хто є ворогом Бога, не може бути справжнім другом свого близького

(Св. Амвр.). Лише той по-справжньому любить друга, хто любить у ньому Бога. Хто любить когось не заради Бога, а заради якоїсь іншої речі, той скоріше ненавидить його, ніж любить (св. Авг.).

Дружба людей, котрі керуються грішними засадами, є фальшивою дружбою.

Така фальшива дружба буває переважно між гравцями або пияками, або між людьми, котрі єднаються для скоєння якогось злочину. Так подружився Юда з євреями у змові проти Ісуса (Мат. 25, 15), Пилат з Іродом, коли йшлося про засудження Христа (Лук. 23, 12). Фальшиві друзі приводять один одного до загибелі. Одного разу три розбійники пограбували багатія, причому забрали в нього велику суму грошей. Відразу ж став кожний з них міркувати над тим, як позбутися інших і забрати собі усю здобич. Коли один із них поїхав до міста за продуктами, ті, котрі залишилися, домовилися між собою вбити його і поділитися його часткою. Так і зробили. Задоволені, стали їсти, не підозрюючи, що продукти були отруєні їхнім товаришем. Так всі втрьох загинули в один день. Так чинять фальшиві друзі.

Фальшиві друзі залишають один одного в нещасті. їх дружба триває доти, доки вони потрібні один одному (Сир. 6, 7-10). Коли Юда після зради впадає в розпач і відносить архієреям гроші, вони відправляють його, ніби чужого, і кажуть: "Що нам до того?" (Мат. 27, 4). Фальшиві приятелі схожі до ластівок. Вони живуть біля нас і радіють з нами, поки тепло; однак, відчувши що наближається холодна зима, залишають нас і відлітають у теплі краї (Пліній). Фальшиві друзі, чинять так, як люди, котрі знайдуть фруктове дерево, пооббивають фрукти і йдуть далі; або як бджоли, котрі відлітають, як тільки висмокчуть мед із квітки (Сенєрі). Ще римляни говорили: "Доки будеш багатим, доти будеш мати багато друзів, але як тільки збіднієш, залишишся сам, як палець". Біда відразу покаже, хто є справжнім другом.

Ми можемо мати друзів і любити їх більше, ніж інших людей; тому що й Ісус Христос також мав друзів і любив їх сильніше, ніж інших.

Ісус Христос любив усіх людей, однак найбільше — своїх учнів. Він називав їх друзями, дітьми і ставився до них сердечно. Серед учнів найбільше Ісус Христос любив Йоана (Йоан 13, 23; 20, 2; 21, 7), Петра і Якова, котрі були біля Нього в найважливіші моменти життя, як, напр., на горі Тавор і на горі Оливній. До Лазаря та його сестер проявляв Христос також особливу любов (Йоан 11, 5). З досвіду знаємо, що Бог більшою ласкою і любов'ю обдаровує тих, котрі Його найбільше люблять і намагаються бути подібними до Нього. Отже, не помиляємося і ми, якщо більше довіряємо тим і більше любимо тих, котрі є доброзичливішими до нас. Почуття дружби вселив нам у наші серця сам Творець.

Велике щастя для кожного мати справжніх друзів; такі друзі роблять щасливим наше життя і відвертають від нас небезпеку. Людина щаслива, якщо знайшла справжнього друга. Вірний і добрий друг цінується на вагу золота. Він робить щасливим наше життя, бо завжди разом з нами: і в щасті, і в біді. Коли він з нами в щасливі дні, тоді це щастя стає подвійним; коли ж він разом з нами в біді і горі, то нещастя переносимо легше. "Немає кращих ліків на наші рани, як мати когось, хто втішає нас у важку хвилину" (св. Авг.). Якщо один прут зв'яжемо з іншими, то не так легко зможемо його зламати; так само і нас не дожене так легко нещастя, якщо маємо поруч вірних друзів. Справжній друг — наче другий Ангел Хоронитель. Згадаймо Йонатана, друга Давида. Мури та зброя не є такою надійною охороною, як вірна дружба; вона одна є справжньою безпекою (св. Золот.). Вірного друга неможливо з кимось порівняти, його вірність неможливо переоцінити. Коли Олександра Великого запитали, де він переховує свої скарби, він вказав на своїх вірних друзів і відповів: "Ось мої скарби". — Справжня дружба перемагає і смерть, бо "любов ніколи не переминає" (І. Кор. 13, 8). Справжні друзі знайдуть один одного колись на небі, де з'єднає їх ще більша любов. Згадаймо слова Христа, сказані Апостолам (Йоан 17, 24).

Не слід, однак, швидко здружуватися і чинити зло заради друга.

"Бажавши мати приятеля, спершу його випробуй" (Сир. 6,7). Дружба, яка швидко виникає, приводить, переважно, до прикрого розчарування. Ще Давид скаржиться в псалмі: "Навіть друг мій, що я на нього покладався, що живився моїм хлібом, і той наставив п'яту на мене" (Пс. 41, 10). Св. Письмо застерігає нас: "Від ворогів своїх відступись, а й друзів твоїх бережись!" (Сир. 6, 13). Суди про друга свого не по його словах, а по справах! Пам'ятай також про те, що обов'язки щодо друга не повинні суперечити обов'язкам щодо Бога. А якщо потрапиш у таку ситуацію, коли дружба вимагатиме від тебе скоєння гріха, скажи так, як один грек, котрий не хотів фальшиво присягнути в інтересах свого друга: "Я твій друг лише доти, доки не втрачаю дружби з Богом". І слушно, бо приязнь Бога цінніша, ніж усі земні приятелювання.


Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 327 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ЦЕРКВА НЕ ПОМИЛЯЄТЬСЯ | СПІЛЬНОТА СВЯТИХ | ОСТАННІ РЕЧІ ЯК ЧЛЕН СИМВОЛУ ВІРИ. СМЕРТЬ | ОСОБИСТИЙ СУД | СТРАШНИЙ СУД | ХРИСТИЯНСЬКА НАДІЯ | ПРО ЗАПОВІДІ ВЗАГАЛІ | СОВІСТЬ | ДВІ ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ | ЗАПОВІДЬ ЛЮБОВІ ДО БОГА |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
АНТИПОД БОЖОЇ ЛЮБОВІ — ЛЮБОВ СВІТСЬКА| ЛЮБОВ ДО ВОРОГІВ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)