Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Україна в роки незалежності:загальна характеристика.

Читайте также:
  1. Види гімнастики та їх характеристика.
  2. Вспомогательные в-ва, применяемые в технологии пилюль. Характеристика. Принцип подбора.
  3. Галичина,Буковина, та Підкарпатська Русь у міжвоєнний період:порівняльна характеристика.
  4. Доходи та видатки бюджету. Загальна характеристика.
  5. Жовтня 2014 року, м. Дніпропетровськ, Україна
  6. Забруднення компонентів біосфери. Основні забруднювачі,їх характеристика.
  7. ЗАХІДНА УКРАЇНА У МІЖВОЄННУ ДОБУ: ПІД КОЛЕСАМИ ІСТОРІЇ

 

Процес переходу зовніш-ньополітичної діяльності України на шлях самостійності і рівноправності у міжнародних стосунках розпочався з моменту визнання її незалежності державами світового співтовариства. Польща першою серед країн світу, 2 грудня 1991 р., визнала незалежну Українську державу. Для нашої республіки це було дуже важ­ливо, оскільки Польща – це сусідка, з якою в минулому були непрості взаємини. Того ж дня Україну визнала Канада, де проживає велика українська громад а. Серед них особливо важливим для України було визнання її незалежності з боку Росії. Усього протягом грудня 1991 р. Україну визнали 68 держав світу, а на кінець 1992 р. – 130 країн. Головні засади зовнішньої політики України чітко сформульовані у Декларації про державний суверенітет (липень 1990 р.), Основних напрямах зовнішньої політики (липень 1993 р.) та в Конституції 1996 р. Зовнішня політика нашої держави була спрямована на виконання таких завдань: утвердження і розвиток республіки як незалежної демократичної держави; збереження територіальної цілісності та недоторканності її кордонів; захист прав та інтересів громадян України розповсюдження у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.Україна беззастережно засудила війну, співробітництво у рамках СНД, членство в ООН та інших міжнародних організаціях. Пріоритетними напрямками двохсторонніх відносин України стали відносини з прикордонними державами і західними країнами – членами НАТО та Європейського Союзу.Домінантою двосторонніх відносин із прикордонними державами є українсько-російські відносини. У рамках СНД Україна розвивала співробітництво з усіма державами – учасницями союзного договору. У рамках ООН та інших міжнародних організацій Україна співпрацювала у структурах, які забезпечували мир у різних куточках планети або сприяли вирішенню соціально-економічних проблем України.У цілому зовнішня політика України була спрямована на гарантування національної безпеки; утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; створення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки і включення національного господарства у світову економічну систему та збереження територіальної цілісності держави і недоторканості її кордонів.

Насамперед Україна як одна з держав-засновників ООН активно співпрацювала у цій поважній міжнародній організації, членство України в Раді Безпеки ООН у 2000-2001 рр.На початку 1992 р. Україна стала повноправним членом Організації з Безпеки і Співробітництва в Європі (ОБСЄ) і підписала Гельсінські угоди 1975 р., які гарантують непорушність кордонів, мир і стабільність у Європі. Наша держава поставила собі за мету вступити у дуже впливову Раду Європи, куди її прийняли 9 листопада 1995 р. Членство України у Раді Європи,підписання угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Євросоюзом 14 червня 1994 р.

Найближчою метою України на цьому шляху є її вступ у 2004 р. до Світової Організації Торгівлі. У 1992 р. Україна ввійшла до числа 11 країн-засновниць Чорноморського Економічного Співробітництва.Велике значення для економічного розвитку нашої країни мав вступ у 1992р. до Європейського банку реконструкції та розвитку.9 липня 1997 р. у Мадриді Президентом України Л. Кучмою та лідерами 16 країн-членів НАТО була підписана Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору. Таким чином, Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій у світі за величиною ядерний потенціал (після США та Росії) і з перших днів незалежності мусила вирішувати питання ядерної зброї.. 16 листопада 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї за умови надання гарантій безпеки з боку ядерних держав. На травень 2003 р. Україна підтримувала дипломатичні стосунки майже з усіма країнами світу.

 

 

27. Великі географічні відкриття. З метою пошуків західного морського шляху з Європи в Індію генуезець Христофор Колумб (1451-1506) запропонував іспанським володарям Фердінанду Арагонському та Ізабеллі Кастильській проект морської подорожі. Проте саме в Іспанії до нього поставилися з повагою і підтримали його проект. Христофор Колумб (1451-1506)- мореплавець, відкривач Американського континенту. З серпня 1492р. Колумб очолив іспанську морську експедицію до Індії на трьох каравелах. Флотилія подолала Атлантичний океан і 12 жовтня 1492р. досягла одного з Багамських островів, який Колумб назвав Сан-Сальвадор. Під час першої експедиції Колумбу вдалося дістатися також Куби і Гаїті. узбережжя Центральної та Південної Америки. Колумб помер 21 травня1506р., переконаний, що відкриті ним землі - це частина Східної Азії. Тому Американський континент було названо на честь флорентійського мореплавця Амеріго Веспуччі, який першим висловив припущення, що відкриті Колумбом землі - нова частина світу. 1492 р. з іспанського порту Палос у бік Атлантичного океану відпливли 90 відважних моряків і Колумб, які сподівалися відкрити таємничі країни Антилію (Антильські острови) і Ціпангу (Японію). У жовтні того самого року вони вперше побачили землю і висадилися на одному з Багамських островів, який Колумб назвав Сан-Сальвадором.його було призначено віце-королем нових земель.У 1493-1496 рр. мореплавець здійснив другу подорож.відк.Ямайку.У1498-1500 рр. Колумб очолив третю експедицію. Колумб до кінця свого життя так і не знав, що відкрив новий материк. Відкриті землі він називав Індією, а їхнє населення - індіанцями. Ця назва так і закріпилася за корінними мешканцями Америки. У 1502-1504 рр. Колумб здійснив останню подорож, допливши до берегів Середньої Америки.З часом нові землі європейці почали колонізувати. Іспанських завойовників називати конкістадорами. Першою колонією Іспанії був острів Еспаньола (Гаїті).1519 р. загін іспанців на чолі з Фернандо Кортесом підкорив країну ацтеків у Мексиці. Географічні відкриття здійснювали посланці не лише Іспанського, а й Португальського королівства. Ще 1486 р. португалець Бартоломеи Діаш досяг мису на півдні Африки, який пізніше отримав назву мису Доброї Надії.1497 р. до Індії відпливла португальська експедиція на чолі з Баско да Гамою. Лише наступного року моряки дісталися Індії та висадилися в місті Калікут. Баско да Гама (1469-1524) - португальський пірат-мореплавець, який першим здійснив морську подорож з Європи до Індії навколо Африки. Його флотилія (3 кораблі) покинула Лісабон у липні 1497р. і на початку 1498р." обігнувши мис Доброї Надії, прибула до Малінді (Східна Африка).Повернувшись до Лісабона з багатим вантажем коштовних прянощів, Баско да Гама сформував за підтримки португальського двору в 1602р. другу ескадру (20 кораблів), з якою знову прибув до Індії, де зайнявся піратством і колоніальними загарбаннями. призначений у 1524 р. віце-королем Індії. Першу навколосвітню подорож здійснив португалець Фернан Магеллан. 1519 р. п'ять кораблів під іспанськими прапорами відпливли у пошуках західного шляху до Молуккських островів. 1520 р. Магеллан і його команда (265 осіб) дісталися гирла Ла-Плати, переправилися через небезпечну протоку, пізніше названу Магеллановою. Впродовж трьох місяців за доброї погоди моряки перепливли Тихий океан, дісталися одного з островів архіпелагу, пізніше названого Філіппінським. Того ж року сталася сутичка моряків з місцевими жителями, в якій загинув Магеллан. На одному кораблі "Вікторія" вже без Магеллана залишки його команди (16 осіб) обігнули з півдня Африку і повернулися в Іспанію.Географічні відкриття XV-XVI ст. мали епохальне значення для подальшого розвитку Європи і створили передумови для майбутньої колоніальної системи.Спочатку найкращі колонії дісталися Іспанії (майже вся Америка) і Португалії (Індія). Набагато пізніше колоніальними державами стали Англія (з середини XVI ст.), Франція та Нідерланди (на початку XVII ст.).Відкриття започаткували добу масових переселень з Європи до інших частин світу, передусім до Америки, що спричинило тяжкі наслідки для корінного населення.

 

 

14. Велике переселення народів,падіння Зх.Римської імперії та утвор.варварських держав

Велике переселення народів III-VII ст. У III-VII ст. германські, сарматські, слов'янські та інші племена переселялися зі своєї історичної батьківщини на території Європи, Азії та Північної Африки. Цей процес отримав назву Великого переселення народів. Прагнення племінної знаті до загарбання нових земель, здобичі було головною причиною переселення народів. Відіграв також роль і приріст населення, що збільшив потребу в пасовиськах і орних землях. Переселення народів розпочалося пересуванням готів із Прибалтики у Причорномор'я, де розселялися племена різного етнічного походження, зокрема східні слов'яни. Північне Причорномор'я зазнало навали гунів. 410 р. вестготи захопили Рим.Постійні напади племен, заворушення рабів і колонів призвели до послаблення Західної Римської імперії. Наприкінці V ст. у Північно-Східній Галлії виникла держава франків. Під ударами різних племен та повстань рабів і колонів Західна Римська імперія у 476 р. припинила існування. Перші масові переселення племен у межі Східної Римської імперії сталися у першій половині VI ст. У VI ст. Візантія зазнала нападів східних слов'янських племен.У VI ст. слов'яни заселили Фракію, Македонію, Фессалію узбережжя Адріатичного моря, районів сучасної Австрії. На середину VII ст. Балканський півострів майже весь був освоєний слов'янами. Переселення народів III-VII ст, було останнім великим переселенням в історії людства. Переселення народів мало великий вплив на формування романських, германських і слов'янських народностей. Падіння західної Римської імперії. Головну небезпеку для Західної Римської імперії становили вестготи, яких очолював король Аларіх. 406 р.410 р. - Рим було здобуто і розграбовано військами Аларіха. За даними пізніших авторів, ворота міста відкрили готам раби. Три дні завойовники спустошували Рим, жителі могли знайти прихисток лише в церквах, які Аларіх не руйнував. По смерті свого короля вестготи відійшли в Галлію, проте знесилена імперія не могла вже стримувати натиск варварів. У 30-х рр. V ст. гунський вождь Аттіла об'єднав під своєю владою гунські племена. Аттіла розграбував Галлію. Під час спроби завоювати Галлію у 451 р. зазнав поразки від військ Західної Римської імперії. Після смерті Аттіли його держава, що складалася з різних племен, розпалася.455 р. Рим розграбували вандали, захопивши велику здобич і багато полонених, серед яких була імператриця Євдокія. Римський патрицій Орест посадив на престол свого сина Ромула Августула і від його імені керував державою. Однак проти нього повстали варварські найманці, на чолі яких був скіф Одоакр. 476 р. Ореста було вбито, Ромула Августула позбавлено влади, а знаки імператорського звання Одоакр відіслав у Константинополь. Цю подію прийнято вважати кінцем Західної Римської імперії.

 

 

25.Культура Відродження:етапи,специфіка,наслідки,особист.

В основі культури епохи Відродження (14-17ст) лежить принцип гуманізму, утвердження гідності і краси реальної людини, її розуму та волі, її творчих сил, носила світський характер.ЦЕ — період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII століття, зайняв в більшості європейських країн XIV—XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII століття. Термін «Відродження» першим почав вживати Джорджо Вазарі — італійський художник XVI століття, учень Мікеланджело Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій.За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс ) є перехідною. З нею пов'язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу .Італія — батьківщина Відродження. В Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин.,характерний ранній і дуже швидкий розвиток міст,що зробило її головною торговою посередницею між Сходом і Європою. Гуманізм- ідеологія Відродження.Основною ознакою культури Відродження є її світський характе р. Люди Відродження піддавали критиці систему феодального світогляду. Людина, а не божество стоїть в центрі світогляду гуманістів. Ідеал гуманістичної культури — всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватися природою, любов'ю,мистецтвом, досягненнями людської думки, спілкуванням з друзями. Величезне значення мав винахід ЙоганомГутенбергомкнигодрукування (біля 1445 р.).Великі зміни відбуваються в медицині. У 1316 р. уперше в середньовічній Європі в Болоньї було прочитано курс лекцій з анатомії людини. Андреас Везалій у своєму трактаті «Про будову людського тіла» дав науковий опис всіх органів і систем, виправив багато помилкових уявлень. В науковій роботі Миколи Коперника. він довів, що Земля обертається навколо своєї осі й одночасно навколо Сонця. Культура Відродження складалася в умовах гострої і складної політичної боротьби: виникнення вільних міських комун в Італії, зміна республіканських форм правління тираніями.. Нікколо Макіавеллі належить трактат «Государ». Макіавеллі справедливо вважається засновником політичної науки Нового часу. Саме він ввів у науковий обіг поняття «держава» книга Томаса Мора «Утопія» («утопія» в перекладі з грецького — місце, якого немає). Головною причиною бід народу автор вважав приватну власність. Мистецтво Італії .Символом епохи Відродження, її найвищим злетом, безумовно, є мистецтво.. Основоположником нарисної геометрії є великий художник А. Дюрер. Зачинателем італійського Відродження в живописі звичайно вважають Джотто ( 1266 —† 1337 ). У своїх творах, написаних на релігійні сюжети на нього було покладено керівництво будівництвом головного флорентійського собору Санта Марія дель Фьоре. скульптора Донателло, художника Мазаччо живописі роль новатора належить Мазаччо. Початок XVI століття Цей період отримав назву високе Відродження який вміщує творчість найталановитіших майстрів: Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело. Найзнаменитіша картина Леонардо да Вінчі і, напевно, всього світового живопису — портрет Мони Лізи, «Джоконда». У творчості Рафаеля знайшов багатогранне втілення образ Мадонни. На цю тему ним написана безліч картин, найбільш прославлена з яких — «Сікстинська Мадонна». Мікеланджело Буонарроті .Сикстинську капелу і розписує вівтарну стіну — фреска «Страшний суд». творчість Тіціана («Венера», «Любов земна» і «Любов небесна», «Магдалина, яка кається»). В італійській літературі творчість Аліґ'єрі Данте ( 1265 —† 1321 ). «Божественною комедією».

 

 

67.КраїниЛатинської Америки від 1945 до нині.Загальна характеристика .

Протягом XX ст. населення Латинської Америки збільшилося з 60 до 520 млн осіб (2001 р.). Унаслідок процесів деколонізації зросла і кількість держав у регіоні - із 20 на початку XX ст. до 33 на сьогодні. До країн з найбільш розвинутою обробною промисловістю належали Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі. Колумбія, Венесуела, Перу, Уругвай, мали розвинуту гірничу промисловість. Решта - аграрні країни. Спільною ознакою для латиноамериканських країн був латифундизм (велике приватне землеволодіння). Відразу після війни економічне становище країн Латинської Америки було досить сприятливим - віддаленість від головних театрів війни, попит на сировину, промислові та сільськогосподарські товари, підвищення цін на них створили сприятливу ситуацію для розвитку в них економіки. У цих країнах почали розвиватися металургія, машинобудування, нафтохімія, електропромисловість. створення і зміцнення в них державного сектору в промисловості. В умовах розгортання "холодної війни" США зміцнюють військово-політичне співробітництво з країнами Латинської Америки. 1948 р. вони уклали багатосторонній договір про колективну безпеку,.Наприкінці 50-х - на початку 60-х років починається новий етап соціально-економічного розвитку Латинської Америки. 1979 р. партизани Фронту національного визволення повалили один із найганебніших диктаторських режимів Латинської Америки - Сомоси в Нікарагуа. у 80-ті роки в країні виник опозиційний партизанський рух, розпочинається відновлення демократичних режимів: 1980 р. - в Перу, 1982 р. - в Болівії, 1985 р. - в Бразилії, Гватемалі, Гондурасі, Уругваї, 1989 р. - в Сальвадорі і Парагваї, 1990 р. - в Чилі. До 1992 р. в усіх країнах Латинської Америки, крім Куби, встановився демократичний лад, зміцнилися конституційні форми правління. Демократія та ринкова економіка стають визначальними для розвитку країн Латинської Америки. У другій половиш XX ст. суттєві зміни відбулися насамперед в аграрному секторі. У результаті зменшилися домінуючі позиції латифундизму, з'явився стимул до зростання кількості фермерських господарств, відбулася модернізація (вдосконалення) великого землеволодіння, підвищився агротехнічний рівень сільського господарства у цілому. XX ст. Латинська Америка поступово перетворилася з аграрно-сировинної периферії світового господарства на регіон, в якому динамічно розвивалися індустрія та виробнича інфраструктура. В останні два десятиліття XX - на початку XXI ст. країни Латинської Америки вперше у своїй історії розвивались без диктатур, практично повсюди при владі були конституційні режими представницької демократії. Переважна більшість країн Латинської Америки - республіки президентського типу з переважанням структур виконавчої влади над законодавчою.

 

 

12.Діоклетіан та Костянтин Великий.Становлення системи домінанту .

Прихід до влади імператора Діоклетіана відкриває нову, останню стадію в історії римського середземноморського суспільства і держави — епохи пізньої Римської імпері ї. період пізньої Римської імперії був епохою соціальної революції, в ході якої завершувалася одна історична формація — антично-рабовласницька і народжувалася інша — феодально-европейська. Встановлення доміната. Криза III ст.потрясла Імперію, поставила Римську середземноморську державу на край загибелі. Для пригнічення повстання відновлення спокою в Галлії і на рейнському кордоні був посланий досвідчений полководець Максиміан, який в 286 р. проголошується Августом, тобто повноважним співправителем Діоклетіана з правом управляти західною половиною Імперії, який обрав своєю столицею місто Медіолан. Сам Діоклетіан влаштувався в Нікомедіх, розташованій відносно близько від кордонів на Дунаї і Євфраті, керував східною половиною Імперії, включаючи Балканський півострів. Розділення управління Імперією між двома співправителями було початком цілого ряду великих реформ, проведених Діоклетіаном, які привели до серйозних змін в державній і соціально-економічній структурі римського суспільства вIV—Vст. Діоклетіан проводив економічні, адміністративні і військові реформи,спробував нормалізувати грошовий обіг, припинивши випуск низькопробної монети. Вже в 286 р. він приступив до проведення грошової реформи, наказавши карбувати нову повноцінну золоту монету., змінив систему збору податків—великачастинаїхстягувалася не грошима,а натурою. Матеріальна відповідальність за отримання податків з колонів і поміщених на землю рабів була покладена на землевласників. Реформа податків, проведена Діоклетіаном, сприяла прикріпленню основної маси сільського і міського населення до місця проживання і професії. Надалі передбачалося, що після закінчення 20 років з часу приходу до влади Діоклетіана і Максиміана обидва Августа відречуться від престолу і зведуть в цей сан своїх цезарів, які, у свою чергу, повинні були проголосити цезарями двох своїх полководців. Вищу владу мав старший Август. Нова політична система повинна була нормалізувати внутрішнє життя в країні, зміцнити центральну і місцеву владу.
Впорядкування військової, адміністративної і податкової систем стало приносити свої результати. У 296 р. Діоклетіан подавив повстання в Єгипті.в 301 р. видав едикт про тверді ціни на товари, що продавалися, і тверді ставки заробітної плати. Едикт був спрямований на боротьбу із спекуляцією і лихварством. За продаж товарів вище встановлених цін покладалося покарання аж до страти. Останнім значним заходом Діоклетіана була боротьба з християнством, Але головною причиною, що викликала при Діоклетіані жорстоке гоніння на християн була добре налагоджена і маюча велике майно церковна адміністрація на чолі з єпископами. Наказувалося руйнувати церкви і спалювати християнські книги. У травні 306 р. Діоклетіан і Максиміан в урочистій обстановці відмовилися від влади і пішли у відставку. Вже в юнацькому віці Костянтин проявив себе сміливим, розсудливим воїном і командиром, чим здобув популярність у військах, якими командував його батько. СИСТЕМА ДОМІНАТА ПРИ КОСТЯНТИНІ.Внутрішня і зовнішня політика Костянтина була прямим продовженням реформ Діоклетіана. У 314 р.,провів нову грошовуреформу.
Упродовж усього правління Костянтина видавалися едикти з метою впорядкування надходження податків до казни і забезпечення робочою силою сільського господарства і ремесел. відбувалося прикріплення до професійних колегій ремісників. Колегії стали спадковими..
Прикріплення до землі колонів, що розпочалося ще при Діоклетіані, тривало і отримало законодавче оформлення в конституції Костянтина «Про збіглих колонів», виданій в 332 р. Успішні прикордоні війни, які вів Костянтин, сприяли збільшенню числа колонів за рахунок військовополонених — варварів, що не могло не сприяти процесу варваризації Імперії. Професія воїна ставала спадковою. Чисельність легіонів була зменшена. Число начальників відповідно збільшилося. Якщо майже в усіх областях державної діяльності Костянтин був послідовним продовжувачем численних реформ Діоклетіана, то в сфері релігійної політики він був його принциповим супротивником. На відміну від Діоклетіана Костянтин оцінив силу церковної організації і авторитет християнства серед найрізноманітніших верств населення і армії. Якщо Діоклетіан убачав в християнській церкві свого роду державу в державі і вважав, що вона послабляє владу римського імператора — домінуса і бога, то Костянтин побачив в християнському вченні інші мотиви і зрозумів, що християнство і його потужна церковна організація можуть бути міцною опорою абсолютної влади. переніс Костянтин столицю Імперії і дав йому нову назву: Новий Рим — Константинополь. Помер він в 337 р. Незадовго до смерті Костянтин став християнином, прийнявши хрещення.Система доміната, яка витримала перевірку часом, отримала при Костянтині велику стрункість і одноманітність як в центральному апараті, так і на місцях.

 

 

10.Утворення Середземноморської Римської держави:етапи,наслідки,ідеологія.

 

У I—II ст. н. е. народи Середземномор’я уперше в історії виявилися в межах однієї величезної держави — Римской імперії.Кордони між окремими державами, оберненими в римські провінції, були знищені, війни і морський розбій припинені. Створилися умови, що сприяли встановленню економічних і культурних зв’язків між різними областями Середземномор’я, прогресу сільського господарства, ремесел, будівельної справи, зовнішньої і внутрішньої торгівлі.У складі Римської середземноморської імперії виявилися народності і племена, що стояли на різних східцях соціально-економічного розвитку. Єгипет, Сирія, Мала Азія, Балканська Греція і Македонія ще до римського завоювання досягли високого економічного і культурного рівня, зрілих форм рабовласництва. Населення країн Західного Середземномор’я — кельти (галли) Піренейського півострова і лівійці, нумідійці та інші народності Північної Африки, паннонці, іллірійці— знаходилося ще на стадії розкладу громадського ладу або раньокласових відносин і було відсталішим. Середземномор’я відрізнялися співіснуванням різних соціально-економічних устроїв, серед яких провідні позиції займав рабовласницький спосіб виробництва. У I—II ст. Римська держава досягла найбільшого територіального розширення. До її складу увійшли Північна Африка, велика частина Західної, Південної і Південно-східної Європи, Східне Середземномор’я до Вірменії і річки Євфрат. Уперше у світовій історії узбережжя Середземного моря було об’єднане у рамках однієї держави. Римська імперія стала світовою державою.
мала.складну.політико-адміністративну.систему.Рим,, при Імперії перетворилося на столицю величезної держави. Він став місцем перебування імператора і його двору, центрального уряду. Рим розглядався і як релігійний і культурний центр римського світу. перетворення Риму на великий ремісничий центр. 12 добре вимощених доріг використовувалися для сухопутних перевезень, спеціальні флотилії суден були виділені для підвезення її з провінцій, в Путеолах і Остії були побудовані прекрасно обладнані гавані з великими складськими приміщеннями, особливі чиновники уважно стежили за безперебійним постачанням столиці. Блискуче була розв’язана складна проблема водопостачання величезного міста: 11 водопроводів подавали в місто 1,5 млн. кубометрів питної води на день. Міські нечистоти відводилися через підземну каналізацію далеко за місто активне будівництво Риму, що перетворився у I—II ст. у найбільш облаштоване, красиве і процвітаючемістосередземноморськогосвіту. більшість місцевих жителів, говорили латинською мовою, носили римський одяг, засвоювали римську культуру. Немало вихідців із західних провінцій стало великими діячами римської культури, наприклад, тільки з Іспанії: Сенека — ритор; його син, знаменитий Сенека Молодший, — великий державний діяч часу Нерона і один з видатних римських філософів; поети Лукан, Марціал; До складу римської провінції Нижня Мезія були включені і деякі грецькі міста Північного Причорномор’я, зокрема Тіра, Ольвія, які прийняли до себе римські гарнізони. У залежність від Римської імперії потрапили Херсонес і Боспорська держава. Особливе положення в системі східних провінцій займав Єгипет, який мав особливий статус, розглядався не як звичайна провінція Імперії, а як особисте володіння глави держави.
саме ця частина Середземномор’я стала сферою активної фінікійської колонізації, де впродовж декількох століть існувала могутня держава Карфаген.
У I—II ст. африканські провінції мають економічний і культурний розквіт. міста облаштовуються і перетворюються на важливі культурні центри; Карфаген, Утіка, Гіппон Регій, Тінгіс, і інші набувають імперського значення.У містах і їх сільській окрузі активно впроваджуються рабовласницькі форми виробництва; у товарних маєтках і ремісничих майстернях робиться велика кількість зерна, маслинової олії, ремісничих виробів. Особливістю економіки африканських провінцій було поширення великої частки і імператорського землеволодіння з використанням, як основної робочої сили, залежних колонів.
Удосконалюється землеробство. Вводяться нові сорти зернових і кормових, поширюється культура пшениці, освоюються різні види добрив.Удосконалюється сільськогосподарська техніка: саме на просторах галльських латіфундій отримав застосування такий складний пристрій, як галльська жнейка; був винайдений колісний плуг; Єгипет був житницею Імперії, і його хлібом годувалася велика частина мільйонного населення міста Риму. Предметом експорту були також тонкі грецькі вина, високоякісна маслинова олія. Проте загалом східні провінції порівняно мало експортували сільськогосподарської продукції

 

 

85.Інкорпорація українських земель та Криму Російською імперією(1714-1795)

Підписуючи договірні статті з Москвою, українські гетьмани під тиском царських можновладців або переслідуючи власні корисні інтереси, поступово обмежували автономні права України. На початку ХVIII ст. в Україні почав запроваджуватись губернський адміністративний устрій та створювалися невластиві для України органи управління, де домінуючу роль відігравали росіяни. За наказом Петра І гетьманську столицю було перенесено з Батурина до Глухова. За часів гетьманування І.Скоропадського (1708-1722) більшість посад займають росіяни. В інтересах Росії використовувався як людський, так і матеріальний потенціал України. Так у 1716 р. 10 тис. козаків копали канал між Доном і Волгою, а в 1721 – 12 тис. рили Ладозький канал. В 1722 р. помер гетьман Скоропадський. Для управління Україною було утворено Першу Малоросійську колегію (1722-1727). Таким чином, Москва вдалася до відвертого порушення умов „Березневих статей”. В Україні утворилося двовладдя. Діяла козацька Генеральна військова канцелярія і водночас Малоросійська колегія. Боротьбу за автономію очолив наказний гетьман Павло Полуботок. У червні 1723р. цар викликав Полуботка до Петербургу, кинув його у в’язницю де той і помер. Деяке послаблення відбулося після смерті Петра І. У 1727 р. Верховна таємна рада прийняла рішення про відновлення гетьманства. Цар призначив гетьманом України Д. Апостола (1727 -1734). Нове призначення не принесло відновлення автономії, а тільки деяке пом’якшення ситуації, про що свідчать так звані „Рішительні статті” 1728 р., які юридично вже не визнавали Гетьманщину самостійним суб’єктом. Після смерті Д. Апостола виборів гетьмана не відбулося. Владні повноваження передавалися „Правлінню Гетьманського уряду” (1734-1750). Правління складалося з 3 росіян і 3 українців. Керував – князь Шаховський. Під час правління імператриці Єлизавети Петрівни (1741-1761) ситуація змінилася на краще. У 1744 р. імператриця здійснила візит на батьківщину свого чоловіка Олексія Розумовського. У Глухові козацька старшина звернулася з проханням відновити гетьманство. Вибір імператрицею було зроблено на користь брата Олексія – Кирила Розумовського. Останньому гетьману тоді було 16 років. За нього територія України звільнялася від армійських постоїв.поновлено Київську метрополію. Розумовський повертає у Батурин столицю Гетьманщини. Відроджується шляхетський стан. Гетьман скасував внутрішні мита та домагався дозволу на вільну торгівлю українських купців за межами Російської імперії. Велику увагу він приділяв розвитку освіти. У 1760р. було розроблено проект заснування Батуринського університету. У лютому 1764 року вона змусила К. Розумовського підписати „добровільне” зречення гетьманства. У жовтні 1764 р. Генеральна військова канцелярія була замінена Другою Малоросійською колегією, яку очолив генерал-фельдмаршал, граф Рум’янцев. Гетьманщину розділили на три намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, ліквідувавши її полковий устрій (1781 р.). В 1783 р. козацькі війська були перетворені на полки російської кінноти. У тому ж році українське селянство було остаточно закріпачено. Судова система була наближена до загальноросійської. Водночас українська старшина в 1785 р. була зрівняна в правах з російським дворянством. Отже, автономна держава Гетьманщина остаточно була ліквідована царизмом. у ніч на 17 червня 1775 р. 100 тисячна армія вступила в Запоріжжя. Кошовий отаман Петро Калнишевський вступив у переговори з генерал-поручником Петром Текелєм. Генерал зачитав маніфест імператриці, де запорожці звинувачувались у тому, що заволоділи багатьма землями.В результаті останнього кошового отамана запорожців - П. Калнишевського було заарештовано і відправлено на Соловки, де 31 жовтня 1803 р. він і помер у віці 113 р. Так було покінчено з українським державотворенням в Гетьманщині та Запорізькій Січі


Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 134 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: НА КАМ’ЯНОМУ ОСТРОВІ | Особливості селянських повстань у країнах Зх.Європи 14-15ст. | РЕВОЛЮЦІЇ ТА НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ РУХИ 20-ИХ РР. ХІХ СТ. У ЄВРОПІ (ПОДІЇ В ІСПАНІЇ, ПОРТУГАЛІЇ, ІТАЛІЇ, ГРЕЦІЇ ТА ВОЛОЩИНІ). | Ідейні доктрини та соціальні рухи в країнах Європи та Америки ХІХ – поч. ХХ ст | Країни Північної Європи (друга пол..20 поч.21ст.)порівняльна характеристика. | Галичина,Буковина, та Підкарпатська Русь у міжвоєнний період:порівняльна характеристика. | Антиколоніальні рухи в Азії та Африці у 19-на поч..20ст. | Розвиток освіти і науки в країнах Зх.Європи 16пер.пол17ст. | Провідні країни мусульманського світу(Туреччина,іран,Єгипет)другої пол.20поч.21ст. | військово-територіальний устрій на Правобережній |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Многогрішного (певний виняток, бо були трохи кращими, ніж попередні), Конотопські Статті 1672 р. – І. Самойловича тощо.| Українські губернії Російської імперії кінці 18-поч.20ст.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.011 сек.)