Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Англійська журналістика ХХ століття

Читайте также:
  1. Англійська та Французька буржуазні революції: передумови, хід, наслідки.
  2. Британська преса ХІХ століття
  3. Журналістика Великобританії XVІІІ століття
  4. Загальна характеристика літератури Франції XVIII століття
  5. Зкономических РОЗВИТОК У 40-Х РОКАХ XIX СТОЛІТТЯ
  6. ОХАРАКТЕРИЗІВАТИ СЛОБОЖАНЩИНИ, ГАЛИЧИНИ, ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ І КРИМУ В ХІV – ХVІ СТОЛІТТЯХ

Британія – країна класичної вертикальної моделі преси. Не дивлячись на велику кількість регіональних газет, жителі цієї країни звикли мати до сніданку свіжу лондонську газету.

Інша особливість – високий рівень концентрації загальнонаціональної преси в руках небагатьох видавців. Монополістичні тенденції виявилися напередодні Першої світової війни переважно в сімейній формі володіння газетно-журнальних груп.

Англійська преса у першій половині ХХ століття продовжувала займати провідне місце у системі ЗМІ Великобританії та й в усьому світі: "Споживання газет на душу населення в Англії майже вдвічі вище, ніж у США, втричі вище, ніж у Франції. В усіх країнах Південно-Східної Азії щодня розповсюджується менше примірників газет, ніж щоденний тираж однієї газети в Лондоні. За даними ООН, у середньому на 1000 осіб населення земної кулі в 1956 р. розповсюджувалося щодня тільки 88 примірників газет. У той же час в Англії на 1000 осіб припадало 611 примірників".

У 1945 – до влади прийшов лейбористський уряд. У ряді прийнятих ним заходів з обмеження монополії преси було рішення про створення спеціальної Королівської комісії в 1947 році. У перебігу двох років комісія провела детальне дослідження стану преси і підбила підсумок: не виявила ніяких підстав для особливої тривоги з приводу монополізації преси. А також заявила, що британській пресі немає рівної в світі і що вона вільна від корупції, а також від закулісних фінансових діянь. По рекомендації комісії створили суспільний орган з 27 осіб, який повинен був стежити за свободою друку у Великобританії і за станом преси взагалі.

Королівські комісії скликалися згодом ще двічі – в1961 і 1974, проте помітного впливу на пресу не зробили.

У другій половині ХХ століття преса Англії, як і преса багатьох інших країн світу, зіткнулася зі складними проблемами, які не обминули й такі авторитетні газети, як "Таймс", "Дейлі Телеграф", "Дейлі Міррор", "Дейлі Експрес" та ін. Передусім у цей період інформаційна індустрія Англії зазнала нового різкого стрибка концентрації капіталу.

У жодній країні світу не припадає на мешканця стільки газет, як в Англії, яка в цьому відношенні залишила далеко позаду навіть такі високорозвинені держави світу, як США і Франція. Газетно-журнальна промисловість Англії нині стала однією з провідних галузей національної економіки з високою концентрацією капіталу. За своїми активами газетно-журнальна індустрія Англії випередила навіть такі традиційні галузі національної економіки, як транспорт і суднобудування. Щодня в Англії видається й розповсюджується серед найширших верств населення до 30 млн. прим. газет.

Як засвідчує дослідник англійської преси Ю. М. Власов, наприкінці 70-х років п’ять гігантських корпорацій контролювали (точніше: тримали в своїх руках!) 80 % загальнонаціональних щоденних газет і майже 90 % недільних газет і журналів. Ці газетні корпорації володіли великою частиною провінційних (місцевих) видань. По-друге, науково-технічний прогрес, зокрема розвиток електронно-обчислювальної техніки, стрімко увірвався в технологічні проце-си газетної індустрії, яка стала перед неми-нучою необхідністю впровадження нових технологій в редакційно-видавничу справу: запровадження фотокомпозиційного набору із застосуванням комп’ютерної техніки [8].

Але все це викликало численні скорочення висококваліфікованих полігра-фістів. У цих умовах уже існуюче в Англії безробіття спричинило гострі соціальні конфлікти, бо завдало великої шкоди робітникам поліграфічної промисловості. Проте власників газет ці ситуації мало турбували. Вони вживали всіх заходів, щоб використати новітні технології. А це здешевлювало виробництво газет.

У 80-90-х роках майже всі газетні видавництва перемістилися в ті місця, де більше простору й дешевше земля під друкарські корпуси, насичені новітньою технікою. Нині переважна частина центральних ("національних") газет Британії випускається в так званій "Країні доків" – районі морських причалів у гирлі Темзи, які відслужили свою службу. "Імперія" освоїла нову територію. Процес змін відбувався у "країні традицій" дуже болісно і забрав чимало часу. Якщо вести відлік від початку 60-х років, то в графу "втрат" слід занести три щоденні та чотири недільні газети. Їхні місця серед центральних газет посіли чотири нові щотижневі газети: "Сан" (1964), "Тудей" (1986), "Дейлі стар" (1978), "Індепендент" (1986), а також недільні: "Санді міррор" (1963), "Санді Телеграф" (1961), "Індепендент он санді" (1990). У 80-х роках у "національній" лізі спробували закріпитися ще три нових видання. Одне недільне та два щоденних. Проте, не зумівши викроїти для себе достатній для виживання шматочок із загального рекламного пирога, кожне з них змушено було вже за півроку – рік вийти з гри.

У Британії чітке розділення на якісні і масові газети. Але чим ближче до 90 років, тим помітніше стирання цих відмінностей. Офіційний довідник – щорічник «Британія», в 1994 вперше вніс корективи до класифікації національних газет. У розряді якісних значилися «Таймс», «Дейлі телеграф», «Файненшал таймс», «Гардієн», «Індепендент», а також недільні «Санді таймс», «Обсервер», «Санді телеграф», «Індепендент він санді». У розряді масових твердо тримали своє місце газети «Сан», «Дейлі міррор», і недільні «Санді міррор», «Ньюз оф уорд», «Піпл», були зараховані щоденні «Дейлі мейл», «Дейлі експрес», «Тудей».

Друга половина ХХ сторіччя — час встановлення нової структури медіа-ринку, неухильного скорочення тиражів щоденних і недільних газет і припинення виходу ілюстрованих журналів загального типу (на кшталт щотижневиків "Пікчер пост", "Джон Булль" та ін.). Їх місце зайняли жіноча періодика, а також журнальні вкладки-додатки до недільних газет. Одна з причин — наступ телебачення і перебудова рекламного бізнесу. Рекламні кампанії з прицілом на масового споживача посіли помітне місце і на телевізійних каналах. Газети ж (як і видання журнального формату) могли розраховувати на отримання істотних прибутків від публікації оголошень лише в тому випадку, якщо вони забезпечували аудиторію цільової реклами — за родом занять та соціальним станом читачів, їхніми запитами матеріального та культурного характеру. Реклами яскравої, що сприяла закріпленню позитивного іміджу тієї чи іншої фірми.

Негативна динаміка розповсюдження газет простежується на таких цифрах. Якщо на середину 50-х років – пік післявоєнного буму газетної індустрії – загальний разовий наклад щоденних центральних і провінційних газет сягав 27 млн. прим., то на початок 90-х років скоротився до 18 млн. Ще більш серйозних втрат зазнали недільні газети: падіння сукупного разового тиражу майже вдвічі – з 28 до 14,5 – 15 млн. прим.

Закордонні автори вважають, що в середині 80-х років ХХ століття англійська преса набула другого дихання. Впровадження нових технологій відкрило нові, величезні можливості. Відкриття своїх сайтів у глобальній мережі Інтернет з її інтерактивними властивостями передачі, обробки та поширення інформації, використання високошвидкісних телекому-нікативних каналів дозволило редакціям набагато збільшити свою аудиторію за рахунок віртуальних користувачів.

Наприклад, за два роки бюджет редакції "Санді Таймс" зріс на 33 %, газета відкрила свої бюро у Москві та Гонконгу, за допо-могою супутникового зв’язку тиражується не лише в Британії, а й у Шотландії. "Нова ера" викликала і серйозні проблеми: група "Ньюз Інтернешнл" скоротила 5,5 тис робо-чих місць, "Експрес Ньюзпейпер" і "Міррор Груп" – по 4 тис 600, "Ассошіейтед Ньюз-пейпер" — 700. За два роки із 30 тис поліг-рафістів було звільнено 15 тис 400 осіб.

Наступне десятиріччя підтвердило, що використання нових технологій не тільки не відмінило, а й підштовхнуло ринкові меха-нізми, що регулюють діяльність британсь-ких мас-медіа. Наявний у Великобританії союз конкуренції та монополізації виявив себе з новою силою у процесі глобалізації інформаційного простору, тим більше, що країна широко представляє ті ЗМІ, які пере-стрибнули кордони Британських островів. Інтернаціо-нальний характер продовжує зберігатися та поглиблюватися і в сфері власності на засоби масової інформації.

За відносно короткі відрізок часу, з 1979-1990 років, на англійському ринку з’явилося відразу близько десятка нових загальнонаціональних видань. Список новачків відкрила в 1978 році щоденна газета «Дейлі стар». У 1982 році господарі «Експрес групп» вирішили за необхідне супроводжувати її недільним виданням. Так з’явилась «Мейл він санді». 1986 рік приніс відразу два нові видання «Тудей» і «Індепендент». У 1986 році місце в рядах загальнонаціональних газет спробували зайняти щоденна «Дейлі спорт» і недільна газета «Санді спорт», але їх недовго зараховували до масових газет загального типу, оскільки в них було не стільки спорту, скільки еротики на межі поронографії. У 1990 р. з’явилося недільне видання «Індепендент» - «Індепендент він санді». У тому ж році група журналістів зробила спробу зайняти для себе нішу у виданнях для молодих і нових британців і приступила до випусків недільною «Кореспондент він санді». Але вона не змогла утриматися на газетному ринку. Адже в 1990 році почався найсерйозніший для післявоєнних років спад в британській економіці і продовжував негативно впливати на головну матеріальну підпору газетного бізнесу – прибутки від публікацій оголошень. У 1992 році не витримав боротьби за існування тижневик «Ліснер». Керівництво Бі-бі-сі визнало безглуздим продовження фінансування видання, тираж якого сильно впав. Все більше відчувається хистке становище політичних тижневиків. Тираж журналу «Нью стейтсмен», виразника настроїв лівої інтелегенції, скоротився за останні роки на половину.

Сьогодні у Великобританії виходить близько 130 щоденних і недільних, 1400 тижневих і понад 6500 інших періодичних видань. Майже 90% британців читають регіональну або місцеву пресу. Загальний наклад національних газет у будні в серед-ньому становить 13 млн прим., а в неділю — 14,5 млн прим., хоча загальна кількість читачів є значно більшою. Читання газет більше до вподоби чоловікам, аніж жінкам.

У Великобританії, як і в інших країнах, останні десятиліття йде процес концентрації преси в руках нечисленної групи газетних концернів, а також транснаціональних об’єднань. Газетний ринок з Рупертом Мердоком ділять найбільші газетно- видавничі монополії.

Так, групі лорда Ротерміра — «Ассошиетед ньюспейперс» — що суміщає газетну справу з ресторанним і нафтовим бізнесом, належать газети «Дейлі мейл» і «Мейл він санди», акції чотирьох комерційних радіостанцій. У концерн входять ряд провінційних газетний-видавничих компаній, а також газетні компанії «Норткліф ньюспейперз груп» і «Івнінг стандарт», що видають лондонську вечірню газету «Стандард» (The Standard – «Прапор»). Група отримує великі доходи від здобичі нафти в Північному морі, має внески в ресторанний бізнес, є крупним землевласником.

«Міррор груп консорціум» – газетний концерн, один з найбільших в Європі. Належить видавничому об’єднанню «Бритиш принтинг энд комьюникейшн корпорейшнл», видавничій компанії «Пергамон прес». Її президент Роберт Максвелл загинув в 1991 при невияснених обставинах: його тіло виявили в океанських хвилях недалеко від власної яхти. Справу продовжили його сини. Концерн видає дві щоденні загальнонаціональні газети «Міррор» і «Спортінг лайф» («Спортивне життя»), недільні «Санді пипл» і «Санді миррор». «Томсон ридженл ньюспейперз» входить до групи Томсона, канадського газетного магната. Контролює 14 щоденних, в основному провінційних газет, включаючи шотландські видання «Дейлі рекорд» (Daily Record – «Щоденні події»), «Санді мейл» і «Ськотсмен» (The ScOtsman – «Шотландець»), одну недільну і 40 щотижневих.

Газетний трест «Ньюс интернэшнл» належить австралійському магнатові Руперту Мердоку, що прийняв в 1885 громадянство США. Об’єднує компанії; «Таймс ньюспейперд» (видає загальнонаціональні газети «Таймс» і «Санді таймс») і «Ньюс груп ньюспейперз (видає газети — загальнонаціональну «Сан» і недільну «Ньюс оф уорлд», найвищі, що мають, понад чотири мільйони кожна, тиражі).

«Юнайтед ньюспейперз» – газетний-видавничий концерн належить фінансистові Девіду Стівенсу. Видає загальнонаціональні газети «Дейлі старий», «Дейлі експрес», «Санді експрес»; випускає сотні провінційних газет, з яких найбільшими є «Йоркшир пост», журнали «Панч», «Кантрімен» і ряд інших.


Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 321 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ГЛАВА ВОСЬМАЯ | ГЛАВА ДЕВЯТАЯ | ГЛАВА ДЕСЯТАЯ | ГЛАВА ОДИННАДЦАТАЯ | ГЛАВА ДВЕНАДЦАТАЯ | ГЛАВА ТРИНАДЦАТАЯ | ГЛАВА ЧЕТЫРНАДЦАТАЯ | ГЛАВА ПЯТНАДЦАТАЯ | ПРИМЕЧАНИЯ | Журналістика Великобританії XVІІІ століття |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Британська преса ХІХ століття| Радіо- і телевізійне мовлення в Англії

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)