Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

А таки мережать

буду тихенько білії листи..» – напише поет у поезії «Лічу в неволі дні і ночі».

Порушує художник і другу царську заборону – заборону малювати. Як доказ цьому – Автопортрет 1847 року – в солдатському мундирі й кашкеті-безкозирці, з вусами (на той час всі військові у миколаївській армії змушені були носити вуса). Олівець, папір.1847 рік.Фр-24¹ˉ². Перший, за свідченням Яцюка, із відомих автопортретів поета-засланця створений у Орську і таємно надісланий в Україну Андрієві Лизогубу разом із листом за 11 грудня 1847 року.

Геліогравюра з Шевченкової сепії «Казарма» зображує умови, в яких перебував митець на засланні. Геліогравюра (з грецької helios — сонце та французької Gravure — друкований відтиск) — технологічний типографський термін, який використовують у двох значеннях: 1) один із застарілих способів глибокого друку, наближений до офорту, при якому друкована форма виготовляється з застосуванням фотографічних процесів; 2) відтиск, отриманий з такої форми. Автор-Вербицький Георгій Миколайович. Копія з роботи Тараса Шевченка «Казарма». Москва. 1987рік.(Г-2948) Виконано на замовлення ДМШ. Закуплено по акту ККМДИ від 16.12.1987 р. акт №59 від 18.12.1987р. Розмір-187х265мм. Папір, акварель, сепія. Оригінал виконаний у 1847 році у Орській фортеці зберігається у Музеї приватних колекцій(ДМОМП). До Шевченка, за свідченням Глафіри Паламарчук у праці «Нескоренний Прометей», ще ніхто з художників і не змальовував так правдиво і реалістично казарму миколаївських часів.

Вигляд казарми відповідає описові казарми Новопетровського укріплення, зробленому М. Ф. Савичевим: «Казарма как казарма, — длинное здание с низкими нарами по обеим сторонам, с маленькими, но частыми окнами почти под самым потолком, пол был земляной...» (газета «Казачий вестник», Новочеркасск, 1884, № 53 — 54). Інтер’єр цього малюнка використаний для інтер’єра сепії «Кара колодкою» (див. № 67); це дає підставу твердити, що виконання обох малюнків було одночасним.». У Шевченківському словнику також, подано хибне датування-1856-липень 1857 рр.(Т.1.,СС.268-269.)

Але спираючись на свідчення Бориса Суханова-Подколзіна про Шевченка та традиційному датуванню часом перебування Шевченка в Орську, Володимир Яцюк у своїй роботі «Малярство і графіка Тараса Шевченка:спостереження, інтерпретації», стверджує, що оригінал був виконаний у 1847 році.

У спогадах Б. Г. Суханова-Подколзіна записано: «В самом начале их знакомства (матері Подколзіна і Шевченка), чем-то растроганный Шевченко подарил моей матушке рисунок, сделанный тушью и изображающий его самого в казарме, ночью, во время солдатской попойки, угощающим кренделем маленького киргизенка. («Киевская старина», 1885, кн. II, с. 238). Пізніше в приватному листі Подколзін зазначає, що в надрукованих спогадах він помилково визначив техніку виконання і що насправді малюнок виконано сепією (ІЛ, відділ рукописів, № 127). На сепії найперше впадає в око не зовсім характерне для жанрових творів художника трактування простору помешкання: незвично глибока перспектива, акцентована багатоплановість композиції, особливий світлотіньовий контраст. Фотографія з оригіналу, що належала Шевченкові і значиться у списку Честахівського за № 27, була передана музею Тарновського (див. Каталог, № 510), але також не збереглася.

Єдиним джерелом є фотогравюра, видана Р. Паулюсоном у Відні 1895 р. заходом власника малюнка Б. Г. Суханова-Подколзіна. В літературі зустрічається під назвами: «Рисунок казармы» (А. Я. Конисский, Жизнь украинского поэта Тараса Григорьевича Шевченко, Одесса, 1898, с. 277), «Казарма в Орську» (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, с. 38), «Т. Г. Шевченко в казармі Орської кріпості» (М. Г. Бурачек, Великий народний художник, X., 1939, табл. XXXVII). Репродукується за фотогравюрою Р. Паулюсона, один примірник якої зберігається в ДМШ (інв. № г — 915).

Навесні 1848 року до Орської фортеці прибуває наукова експедиція по дослідженню та опису Аральського моря, очолювана російським мореплавцем, лейтенантом Олексієм Івановичем Бутаковим. У експозиції представлені портрети Олексія Бутакова та Олексія Макшеєва.(Б/Н)

Бутаков Олексій Іванович (1816 — 1869) — російський мореплавець і географ, дослідник Аральського моря, контр-адмірал. У 1848 — 49 роках — капітан-лейтенант флоту, начальник Аральської описової експедиції. Поет познайомився з Бутаковим, мабуть, у травні 1848 року в Орській фортеці перед виходом експедиції. Під час цієї експедиції вони разом були на шхуні «Константин», жили в одній каюті. Дружні взаємини між Олексієм Івановичем і поетом підтримувалися протягом усього аральського періоду, а потім в Оренбурзі, де, на прохання Бутакова, Шевченка залишили для остаточної обробки матеріалів експедиції. «Добре, братське», за висловом поета, ставлення Бутакова до нього полегшило на якийсь час його долю на засланні. На Косаралі між 20 листопада 1848 року і 6 травня 1849 року Шевченко виконав малюнок «О. Бутаков і фельдшер О. Істомін під час зимівлі на Косаралі» (папір, сепія, 18 × 27,3). Немало теплих, задушевних слів про О. Бутакова є в Шевченкових листах, щоденнику. «Проживая в Одессе, быть может, встретитесь с Алексеем Ивановичем Бутаковым, — писав поет В. Рєпніній 14 листопада 1849 року, — это флотский офицер и иногда бывает в Одессе, у него в Николаеве родственники и родные; это мой друг, товарищ и командир при описании Аральского моря. Сойдитесь с ним. Благодарите его за его доброе братское со мною обращение...».

Макшеєв Олексій Іванович (1822 — 1892) — російський відомий географ, дослідник Середньої Азії. Брав участь як офіцер в Аральській описовій експедиції. Протягом кількох місяців поет жив разом з Макшеєвим в одній джуламійці(невеличка юрта з жердин і повсті), з яким познайомився на першому переході. Між ними встановилися дружні взаємини. У кінці жовтня — на початку листопада 1848 року Макшеєв залишив експедицію й виїхав до Оренбурга. 26 березня 1849 року поет написав йому теплого листа. У 1860 році вони зустрічалися в Петербурзі. У родині Макшеєвих був зошит-альбом з віршами й малюнками Шевченка (не зберігся). Олексій Макшеєв — автор спогадів про Шевченка. В Раїмі між 19 червня і 25 липня 1848 Шевченко виконав аквареллю портрет Макшеєва. Про це Олексій Іванович згадував у своїй книжці «Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю» (СПБ, 1896).

Спочатку у Шевченка був намір просити, щоб його залишили в Орську: «...якщо пошлють весною в степ на Раїм, бо є така чутка, то тойді вже проситиму, та може бог дасть, що тут остануся». Чи справді Шевченко звертався до кого-небудь з таким проханням, сказати важко. Напевне знаємо тільки, що коли він дізнався про характер походу і свої обов’язки, то зітхнув полегшено: «Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернуся тілько!.. А іду, єй-богу, веселий». За клопотанням Олексія Бутакова, Тараса Григоровича було призначено до військового загону, що супроводжував експедицію, але фактично він виконував функції художника.

Тут розквітнув талант Шевченка як художника-пейзажиста. Він створив близько 200 сепій, акварелей та олівцевих малюнків, відтворивши весь її маршрут. Особливістю малюнків є поєднання в них топографічної точності у зображенні з виразним емоційним забарвленням. При собі художник мав дорожній альбом з малюнками, муляж якого представлений у експозиції. Муляж альбому Тараса Шевченка 1848-1850 років. Факсимільна копія (Фр-711), відкритий на розвороті з автопортретом Т.Шевченка у напівоголеному вигляді (1848рік, зворот аркуша № 7) і начерком «Гористий берег Аральського моря, човни»(1848-1849 роки, аркуш №8). Оригінал зберігається у Інституті української літератури ім.Т.Г.Шевченка АН України(ф.1, №109). 2013 рік. Папір, картон,кольоровий картон, друк. Розмір–11,4х38х0,5 см. Акт № 39 від 21.06.2013 року.

Експедиція споряджалась близько двох місяців. Бутаков прибув до Оренбурга 5 березня 1848 року, і тоді ж почалося будівництво плоскодонної, довжиною в 50 футів (близько 16 м) шхуни «Константин» та формування екіпажу. З особливою вимогливістю О. Бутаков добирав фахівців важкої і відповідальної експедиції, зокрема топографів, метеорологів, художника, геологів, ботаніків, медичних працівників. До експедиції залучено також першокласних військових топографів К. Рибіна, М. Христофорова, А. Акішева, геолога і ботаніка Т. Вернера, фельдшера О. Істоміна.

Експедиція вирушала кількома групами. 8 травня 1848 року вийшов загін під командою Карла Герна для заснування форту Карабутак та загін топографів для знімання Каракумської пустелі під командуванням прапорщика Я. Яковлева. 10 травня в похід вирушив транспорт Уральського укріплення, а через день, 11 травня, — транспорт Раїмського укріплення, до складу якого входило 1500 башкирських однокінних підвід, рота піхоти, дві сотні оренбурзьких козаків, дві гармати. Тут же був і начальник всього транспорту генерал-майор І. Шрейбер, а також капітан-лейтенант О. Бутаков з флотською командою і шхуною «Константин», розібраною і навантаженою на підводи для зручності перевезення. «Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю». Він же подав цікаві відомості про Шевченка, з яким близько зійшовся з перших днів переходу і надав йому пристановище у своїй джуламейці. «Весь поход, — писав Олексій Макшеєв, — Шевченко сделал пешком, отдельно от роты, в штатском плохоньком пальто, так как в степи ни от кого, и от него в особенности, не требовалось соблюдения формы. Он был весел и, по-видимому, очень доволен раздольем степи и переменою своего положения. Походная обстановка его нисколько не тяготила, но когда после продолжительного похода мы приходили в укрепление, где имели возможность заменить сухари и воду свежим хлебом и хорошим квасом, Тарас Григорьевич шутливо обращался к моему человеку с словами: — Дай, братец, квасу со льдом; ты знаешь, что я не так воспитан, чтобы пить голую воду. Он много рассказывал о своих мелких невзгодах, но о крупных политических никогда не говорил ни слова».

Мемуарист відзначив, що 12 травня експедиція була свідком пожежі в степу. Казахи кожного року на початку літа спалювали на пні сухий комиш, щоб вільніше було рости молодій траві. На прохання І. Шрейбера Шевченко змалював цю пожежу і подарував йому малюнок. Зберігся олівцевий начерк пожежі й акварельний малюнок. Внизу посередині акварелі чорнилом авторський підпис і дата: «Т. Шевченко. 1848».

Важливим є такий епізод з повісті «Близнецы»: «Мы остановились на речке Карабутаке, вблизи воздвигавшегося в то время форта... Меня, в числе других, пригласил строитель форта разделить его походный обед в кибитке, и здесь-то я познакомился с ним, с единственным человеком во всем безлюдном Оренбургском крае. После долгой, самой задушевной беседы мы с ним расстались уже ночью. На дорогу подарил он мне бутылку астрогону (настойка на ароматній зелені острогону, яка вгамовує спрагу)и пару лимонов, драгоценный дар в такой пустыне, каковы Каракумы, где я и оценил эту драгоценность по достоинству». Як знаємо, для заснування форту Карабутак вислано загін під командою Карла Герна. Отже, у даному епізоді мова йде саме про нього. Ніде раніше не зустрічалися згадки про знайомство поета з Герном.

Не доходячи до Карабутака, експедиція зустріла одне-єдине розкішне зелене дерево в степу — джангисагач, або жангизагаш (тобто «одиноке дерево»). Його поет намалював, а пізніше згадав у повісті «Близнецы», назвавши тополевим старим деревом. Цікаво, що під аквареллю «Джангисагач» був авторський напис чорнилом: «Джангис-агач». Це точна назва, а не як у вірші «У бога за дверми лежала сокира» — «Син-гич-агач». Вона дає додатковий аргумент на користь припущення про написання поезії раніше. Показово, що й у повісті «Близнецы» опис зустрічі з «одним деревом» передує безпосередньо зупинці на річці Карабутак.

До Раїмського укріплення, розташованого на Сирдар’ї, за 64 км від Аральського моря, експедиційний транспорт прибув уранці 19 червня 1848 року Перше враження від нього поет передав так: «С восходом солнца мы близко уже подошли к Раимскому укреплению. Вид со степи на укрепление грустнее еще, нежели на Калуиргиз. На ровной горизонтальной линии едва-едва возвышается над валом длинная, камышом крытая казарма. Вот и весь [Раим?]. Навстречу нам вышел почти весь гарнизон. Бледные, безотрадные, точно у арестантов, лица. Мне сделалось страшно...Между двумя широкими озерами высовывается высокий мыс, на котором построено укрепление, называется Раим, от абы, воздвигнутой здесь за сто лет над прахом батыря Раима».

Обов’язки Шевченка збігалися з велінням його душі: як художник він багато малював не тільки з того, що видавалося необхідним для експедиції, а й з власної ініціативи. А тим часом підготовчі роботи наближалися до кінця. Завершувався монтаж шхуни «Констянтин», яка мала очолити описову експедицію, Шевченко поспішав. Треба було принаймні в етюднику замалювати раїмську «флотилію» на плаву, перед відплиттям з пристані. У експозиції – факсимільна копія роботи Тараса Шевченка «Спорядження шхун».1848 рік. Тонований папір, сепія.(Фр-53). Збереглося два оригінальні малюнки Шевченка. На першому індексний номер «117-87», на другому — «117-133», але сумніву нема в тому, що обидва вони виконані протягом стоянки в Раїмі у червні — липні 1848 року. Іншої нагоди не було.

7 серпня 1848 року стала на якір біля острова Барсакельмес. Шевченко, шість матросів і два офіцери на чолі з прапорщиком А. Акишевим залишилися на цьому острові, останні члени експедиції повернулися на півострів Куланди розвідати поклади вугілля. На острові Барсакельмес проводилися топографічні знімання. Шевченко намалював тут аквареллю «Шатро експедиції на острові «Барсакельмес». У експозиції – «Шатро експедиції на острові Барсакельмес». Автор-Ю.М.Вербицький. Копія 1958р.(Г-1743). Папір, акварель. Розмір-32,7х26,9см. Закуплено по акту від 30 грудня 1958 року. Робота виставлялася у Празі та у Братиславі у 1968 році. По нижньому краю зліва олівцем авторський напис: «Шатер на берегу Аральского моря.14х23». Найменування острова казахи перекладають, як «Підеш – не вернешся».

Під час зимівлі експедиції на острові Косарал (1848-1849 рр.) Шевченко багато малював, свідченням тому – роботи «Шхуна біля форту Косарал», «Укріплення Косарал взимку», «Портрет невідомого з гітарою», «Маяк на Косаралі», «О. Бутаков і фельдшер О. Істомін під час зимівлі на Косаралі», «Місячна ніч на Косаралі».У експозиції – факсимільна копія сепії Т.Шевченка «Укріплення Косарал взимку». Папір, сепія. 1848-1849 рр. (Фр-64). На першому плані сепії,ліворуч стоїть джуламійка. Біля неї – собака, що пильно дивиться на кота, який сидить на самому вершечку юрти. Праворуч – форт із вартовим солдатом на валу. Біля форту – троє місцевих мешканців. На другому плані – під берегом, три шхуни. Джуламійка – це і є той самий, кажучи словами Шевченка, «шалаш, где я, бедный художник, рисовал киргизов». Ось тут Шевченко і прожив першу половину зими, а другу відбув у Раїмському укріпленні, за 65 км звідси.

Експонується справжній металевий, чотириконечний якір,знайдений на березі Аральського моря (колишне дно моря) біля мису Ізеньди-Арал, де влітку 1848-1849 років перебували члени Аральської експедиції. Якір судновий, спеціального призначення («кішка»,чотирилапий використовується, зокрема, для звільнення якірних ланцюгів і тросів). (М-458). Знайдений на мисі Ізеньди-Арал, пів-в Куланди Аральського р-ну Кзил-Ординської області у липні 1989 року. Передала-Корнійчук М.А. по акту № 132 від 09.11.1989року. Матеріал та техніка-метал,кування.Розмір-d=44см, h=68см.

У експозиції також представлена факсимільна копія автопортрету 1848 року. Папір, сепія.(Фр-68). Розмір-24,3×18,1см. Як стверджує Володимир Яцюк у книзі «Віч-на-віч»,через заборону малювати на портреті відсутні авторські підпис і дата. Ліворуч унизу, на чистому полі аркуша рукою Федіра Лазаревського занотовано: «29 ноября 1849. Оренбургь»(тоді Шевченко подарував його своєму приятелеві. Є обґрунтовані підстави стверджувати, що автопортрет виконано у жовтні-грудні 1848 року під час зимівлі Аральської описової експедиції на Косаралі. Яскравих акцентів у складній світловій гамі митець досягає завдяки прошрябуванню паперу для виявлення його фактурних виражальних можливостей (на грудях, комір сорочки, вусах). Конкретне інтер’єрне тло ніби розчиняється у сутінках повітряного середовища. Ф. М. Лазаревський у своїх спогадах пише: «Якось приходить до мене Тарас і пропонує свій портрет: — Візьми ти в мене Христа ради оцей портрет, хотілось би, щоб він зостався у добрих руках, а то поганці ляхи видурять його в мене.Усе докучають, щоб я їм оддав. — Де ж ти, - питаю, - малював його? — Та у їх же й малював.Портрет, на бажання поляків, мав зобразити Шевченка, як він сидить у казематі Орської фортеці за гратами, але такого на малюнку небуло.» («Из воспоминаний Ф. М. Лазаревского о Шевченке», «Киевская старина», 1899, кн. II, с. 159). Можливо, ці спогади стосуються саме даного автопортрета. М. К. Чалий у примітці до цих спогадів зазначає: «Портрет этот, нарисованный тушью, был подарен мне покойным Ф. М.(Лазаревського) для приложения ко 2-му [несостоявшемуся] изданию моей книги [«Жизнь и произведения Т. Шевченко»], но потом им отобран у меня и теперь неизвестно, где находится; а я не успел даже копии снять» (там же, с. 159). Техніка визначена помилково.

З цього автопортрета була виконана копія сепією невідомим художником на ватманському папері з водяним знаком «Whattman 1850» (ДІМ, № ДК, Я. 19, п. № 6, № 50). Попередні місця збереження: власність Ф. М. Лазаревського, О. Ф. Янжул, ВІМШ, ЦМШ.

Зважаючи на це, а також на те, що після плавання влітку 1849 року нагромадяться нові матеріали, які потребуватимуть доопрацювання, О. Бутаков заздалегідь, ще до початку навігації 1849 року, 22 квітня звернувся до начальника 23-ї піхотної дивізії генерал-лейтенанта О. Толмачова з проханням залишити Шевченка і Т. Вернера в складі експедиції після обстеження Аральського моря, рядовой Шевченко — для окончательной отделки живописных видов, чего в море сделать невозможно, и для перенесения гидрографических видов на карту после того, как она будет составлена в Оренбурге».

Підготовка до навігації 1849 року дещо затягнулась. Вранці 8 травня шхуни «Константин» і «Николай» взяли курс на південь уздовж східного берега Аральського моря. Шевченко, як і раніше, був на шхуні «Константин» в одній каюті з О. Бутаковим і Т. Вернером. Маршрут виявився надзвичайно важким.

20 вересня експедиція прибула на місце зимівлі, спустивши брейд-вимпел і прапор на знак закінчення кампанії 1849 року. Цього дня Шевченко намалював у своєму альбомі товариський бал на палубі шхуни з нагоди завершення знімання і опису Аральського моря. Учасники експедиції здійснили величезну роботу, практично вперше науково вивчивши природні дані Аральського моря. Їм довелося розв’язувати морські, картографічні, геологічні завдання. Скінчились плавання по Аральському морю. Скінчилося для Шевченка життя на острові Кос-Арал і взагалі у цьому приаральському краю. Поезія так званого косаральського циклу скінчилася прощальним віршем:


Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 92 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ох, не однаково мені. | І добро і лихо! | Казашка Катя»(«Молитва за померлих») – казахський обряд поминання, де зображена дівчина у національному казахському одязі біля кулиптаса. | За тобою чимчикую. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Бо на позорище ведуть| Прощай, убогий Кос-Арале.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)