Бо на позорище ведуть

Старого дурня муштрувати.

Є підстави гадати, що оригінал шаржового (мабуть, карикатурного) зображення був виконаний олівцем або чорнилом і за стилістикою нагадував автопортретні замальовки на першому аркуші альбому 1846-1850 років. Для репродукування з нього зняли довільну копію в техніці тонованого малюнка. Портрет вперше був надрукований 1901 року у книзі В.П.Краніхвельда «Т.Шевченко – співець країни і Запорожжя». Внаслідок неавторських втручань зображення зазнало значних змін. Через тонування, а можливо, й до змальовування зникли живі виразні лінії самої постаті; малюнок із динамічного перетворився на завмерлий, ніби вирізаний із паперу. Та й у такому вигляді він залишається важливим складником образотворчої автобіографії митця.

Царську заборону писати художник порушив того ж таки року. Потай від усіх поет складав у 8-ро аркуш поштового паперу і дрібнесеньким почерком писав свою поезію в «Захалявну книжку»(КН-4122.Факсимільне видання. К.,1984.Наукова думка), оскільки Шевченко ховав її рукопис за халяву чобота(розміром 6,0 х 9,8см). Книжка у чорній оправі, з форзацем світлого кольору, без титула. Перша сторінка обрамлена, без тексту, вгорі поза рамкою – дата «1847». На пронумерованій 1 сторінці починається книга поезією «Думи мої». На корінці – бронзові літери «МЛ». Окремо зшита подається промова Євгенія Шабліовського. Обкладинка орнаментована, розгорнутий титул орнаментований, на фронтиспісні – автопортрет 1849 року. Передмова ілюстрована малюнками Т.Шевченка.(У футлярі обидві книжечки). Розмір-107х80 мм, матеріал – папір, картон, ледерин, друк. Закуплено по акту №177 від 20.06.1984 року. Рахунок №305 від 18.06.1984. У експозиції представлені аркуші під номером «137»: «Москалева криниця(«Коли гниє, то спродали б, Адже ж у їх діти!..»); «335»: «Із-за гаю сонце сходить, За гай заходить. По долині увечері Козак смутний ходить».; «225»:«Неначе степом чумаки Уосени верству проходять, Так і мене минають годи, А я й байдуже.»; «212-213»: «Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились. А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружимо їх.»); «422-423»: «Заступила чорна хмара Та білую хмару»(«Іди Петре в Межигор’я Молитися Богу.»). Оригінал зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченко, ф.1.

Назбиралося 27 зшитків, з них склалися 4 книжечки, які в оправі Федора Лазаревського отримали назву «Мала книжка», до неї увійшло 120 поезій, більшість з яких автобіографічні.

Якби кайдани перегризти,

То гриз потроху б. Так не ті,

Не ті їх ковалі кували,

Не так залізо гартували,

Щоб перегризти. Горе нам!

Невольникам і сиротам

Дата добавления: 2015-08-21