Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Буржуазна революція ХVІІ ст. в Англії. Її передумови, головні етапи розвитку і особливості

Читайте также:
  1. O "індустріальна революція" у північно-східних штатах, яка створила великі промислові центри країни.
  2. V. Етап самоаналізу, групової рефлексії та саморозвитку.
  3. Анатомічна будова і морфологічні особливості генеративних органів рослин.
  4. Англійська та Французька буржуазні революції: передумови, хід, наслідки.
  5. Англія кін.XVIII-сер.ХІХ ст. Виникнення та етапи чартистського руху.
  6. Анлійська буржуазна революція XVII ст. Характер,рушійні сили,історичне значення.
  7. Б). Особливості бойових дій підрозділів в обороні

До середини ХVІІ ст. в Англії склались економічні, політичні й ідеологічні передумови буржуазної революції. Капіталістичні виробничі відносини почали виникати в середньовічній Англії порівняно рано. З ХVІ ст. вони поширились на сільське господарство. Процес обезземелювання селян проходив одночасно з процесом формування в Англії нового дворянства – джентрі, земельні володіння якого представляли на ділі не феодальну, а буржуазну власність. У ХVІ ст. і на початку ХVІІ ст. англійське мануфактурне виробництво й особливо торгівля зробили також великі успіхи.

Економічна могутність англійської буржуазії та тісно пов’язаного з нею середнього і дрібного дворянства обумовили прагнення цих класів узяти в свої руки і політичну владу в країні. Між королівською владою, яку підтримували великі феодали й англійське духовенство, і буржуазією починається запекла боротьба. Ця боротьба дуже різко виявлялась в сутичках короля з палатою громад англійського парламенту.

Англія у ХVІ–ХVІІ ст. зовнішньо ще була типово аграрною країною. Сільське населення становило 4/5 від загальної кількості. Великі міста були явищем нетиповим серед більшості невеликих і малолюдних міст. Однак, з’явилися нові галузі промисловості, які зовсім не знали цехів, - видобуток вугілля і виплавки заліза та чавуну, виробництво пороху, скла, паперу, бавовни, кораблебудування. Відбулися зміни в структурі експорту, Англія перестала вивозити вовну, її замінило готове сукно. Англійські колонії з’явилися на східному узбережжі Північної Америки, в Ост-Індії та в Західній Африці. Нагадаємо, що річний дохід в 20 фунтів був майновим цензом виборця англійського парламенту, як правило, сільського поміщика або багатого ремісника. Відбувається аграрний переворот в англійському селі. Поміщики в ХVІ–ХVІІ ст. виганяють орендаторів зі своєї землі, перетворюючи ріллю на пасовиська для овець. Вовна, у свою чергу, служить сировиною для вітчизняної суконної промисловості. Практика “огороджувань” перетворює основне селянство на малоземельних і безземельних батраків; вільні робочі руки шукають собі застосування в містах. Частина розорених селян вдається до актів непокори і навіть до прямих революційних виступів. Так, у 1607 р. широкий рух проти насильницького обезземелення розгорнувся серед селян серединних графств. У майбутній революції англійська буржуазія ще використає це широке невдоволення селянських мас проти своїх поміщиків.

1603 року королем Англії на підставі заповіту Єлизавети І став син Марії Стюарт Яків VІ Шотландський, який прийняв ім’я Якова І (1603–1625). У сучасників цей король заслужив характеристику “наймудрішого з дурнів у Європі”. Сам Яків І стверджував, що: “Монархічна держава є найвеличніша річ на землі, оскільки королі не лише земні намісники Бога, але й сам Бог вважає їх собі рівними”. Яків І заперечував право парламенту видавати закони, вороже ставився до Реформації. Яків І одружився на католичці, сестрі французького короля Людовіка ХІІІ. Цей та інші зовнішньополітичні кроки Якова І викликали обурення в англійському суспільстві і не принесли державі найменшої користі. Після смерті Якова І на престол зійшов його двадцятип’ятирічний син Карл І, який відразу ж опинився під впливом свого фаворита Бекингема. Новий монарх негайно вв’язався в нову зовнішньополітичну авантюру – уклав союз із Францією і оголосив війну Іспанії. Союз із Францією змушував Англію допомагати французькому королю у його боротьбі проти місцевих протестантів, обложених у фортеці Ларошель. Це викликало такий протест в Англії, що Бекингем був змушений розірвати союз із Францією, оголосивши їй війну, і надати допомогу уже французьким протестантам-гугенотам. Однак, 1628 року французькі війська підкорили Ларошель, і абсолютистський уряд Англії був у черговий раз скомпрометований в очах своїх громадян.

Англійська буржуазія і джентрі, незадоволені політикою короля, на початку ХVІІ ст. все наполегливіше стали вимагати припинення свавілля королівської влади, яке виявлялося у зборі з населення податків, що не були затверджені парламентом, а також у призначенні на судові посади прибічників короля, у створенні великої кількості монополій, що перешкоджали свободі і торгівлі. Велике незадоволення всього населення країни викликала діяльність зоряної палати і високої комісії, що прищеплювали в Англії методом терору і позасудової розправи абсолютизм і державну релігію. Політична боротьба знайшла відображення в конфлікті між офіційною англійською релігією та її противниками – різними протистантськими сектами, відомими під спільною назвою “пуритани”.

Документом, який підтвердив прагнення буржуазії і нового дворянства обмежити королівську владу, була “Петиція про права”. Вона була подана Карлу І на підпис в 1628 році. Перерахувавши чисельні зловживання королівської адміністрації, парламент в Петиції просив короля:

а) щоб ніхто надалі не притягувався до сплати податку або збору в королівську казну без загальної згоди парламенту;

б) щоб ні одна людина не ув’язнювалась в тюрму за невиплату незаконних податків;

в) щоб солдати і матроси не розміщувались на постій в будинках жителів;

г) щоб ніякі особи не наділялись особливими повноваженнями, які можуть служити приводом для страти підданих, яка суперечить законам країни.

Після деяких коливань король підписав Петицію. Однак примирення сил не настало. Парламент відмовився затвердити нові податки. Незадоволений цим Карл І розпустив його. Багато лідерів парламентської опозиції було заарештовано. Король 11 років до 1640 року правив країною, не скликаючи парламенту.

Невдала війна, розв’язана Карлом І та його прибічниками проти Шотландії, спустошила державну казну. Надзвичайні збори та інші побори, які запроваджував король, не могли перекрити всіх витрат, які постійно збільшувалися. Монархія опинилась перед банкрутством. Через ці обставини король був змушений 1640 року створити парламент, який був розпущений через три тижні після його скликання, за що одержав назву “Короткого”. Але незадоволення в країні діями Карла І зростало, і він в тому ж році знову скликає парламент. Зі скликанням цього парламенту, відомого в історії як “Довгого” (він не був розпущений до 1653 р.) позв’язаний початок англійської буржуазної революції.

Англійська революція ХVІІ ст. – одна із ранніх буржуазних революцій. Вона забезпечила затвердження капіталістичних виробничих відносин і перехід політичної влади в руки буржуазії та нового дворянства.

Особливість англійської революції пояснюється тривалим союзом між буржуазією та більшою частиною великих землевласників. Це був союз, який показав суттєву різницю англійської революції від французької, яка шляхом парцеляції знищила велике землеволодіння.

У цьому союзі керівну роль частіше виконували землевласники, тому що велике земельне володіння в Англії в період революції не було знищено і розвиток капіталізму в сільському господарстві хоч і розпочався рано, але розвивався дуже повільно і боляче для селянства. У сфері державного устрою вплив дворянства полягав у створенні конституційної монархії – такої форми правління, при якій поряд з сильним представницьким органом – палатою громад, збереглись феодальні інститути: королівська влада, палата лордів, таємна рада.

Англійська буржуазна революція не була завершена. Протягом другої половини ХVІІ і першої половини ХVІІІ ст. в країні проводяться суттєві перетворення, які забезпечили пануюче становище капіталістичним виробничим відносинам.

“Довгий” парламент не справдив надій короля. Депутати парламенту домоглися від короля затвердження низки важливих актів. Використовуючи сприятливий момент “довгий” парламент відбирає у Карла І командування армією (резолюція палати громад від 6 квітня 1641 р., яка забороняла офіцерам наступальні дії за наказом короля, не підтвердженого парламентом), приймає білль про зраду графа Страффорда, який хотів придушити революцію руками католиків-ірландців і домагається його страти (1641 р.).

Так званим Трирічним актом, прийнятим 15 лютого 1641 р., встановлюється, що без парламентського правління може продовжуватись не більше трьох років. Якщо це правило ігнорується королем і його урядом, ініціатива виборів переходить до шерифів і лордів, у крайньому випадку до населення. Установлюється також, що ніяка влада не може розпустити, або дати відстрочку парламенту, раніше п’ятдесяти днів після початку сесії. Оскільки це вважалось недостатньою гарантією прав парламенту, палата громад постановляє 10 травня 1641 року, що ні розпуск, ні навіть відстрочка засідань існуючого “Довгого” парламенту не можуть мати місце по іншому, як зі згоди членів парламенту, за їх особистою постановою. Повноваження “Довгого” парламенту поширюються на не визначений термін.

Літом 1641 року парламент розганяє політичні трибунали абсолютизму - зоряну палату і Високу комісію.

Відміняється юрисдикція Тайної ради і обмежується її компетенція взагалі.

Узаконюється, що ніякий податок і ніякі мита не можуть бути зібрані без згоди парламенту (22 червня 1641 року).

Проголошується незалежність суддів від корони і їх незмінність (1 червня 1642 року).

У відчайдушній спробі зупинити революцію Карл І особисто з’являється в нижній палаті з вимогами видачі лідерів опозиції, але зазнає невдачу.

Завчасно попереджені, вони знаходять собі надійні схованки в Сіті (діловий центр Лондона). Тоді Карл І залишає Лондон і відправляється в Оксфорд. На боці короля залишаються вірні лорди, значна частина офіцерського корпусу. Виникає два одночасно діючих уряди – в Лондоні і Оксфорді.

З середини 1641 року, через те що поширилась конфронтація сил, “Довгий” парламент бере на себе виконання урядових функцій (виконавча влада). Довгий парламент розпускає королівську армію і створює парламентську армію. Реформована на основі набутого досвіду, вона перетворюється в непереможну силу. Армія стала регулярною. (Але це була армія лицарського типу – без суворої дисципліни і не здатної до тривалих операцій). Король постійно відчував недостачу в людських і матеріальних ресурсах для поповнення армії. На відміну від короля парламент майже не відчував грошових труднощів. Контролюючи найрозвинутіші і багаті райони країни, парламент мав можливість забезпечити систематичне фінансування армії.

Довгий парламент у листопаді 1641 р. виробляв важливий документ, відомий як Велика ремонстрація. Цей акт складався з 204 статей. У ньому перераховувалися усі зловживання чисельних королівських фаворитів і містилася вимога не призначати нових чиновників без згоди парламенту. Характерно, що Велика ремонстрація була прийнята незначною більшістю голосів (159 проти 148), це свідчило про відсутність єдності в лавах парламентаріїв. Карл І особисто з’явився в нижню палату парламенту з вимогою видачі п’яти лідерів радикального крила.

Парламент відмовився виконати цю королівську вимогу, що стало актом відкритої непокори королівській владі. З невеликою групою прихильників Карл І залишає Лондон (січень 1642 р.) і перебирається у графство Ноттінгем. Наприкінці вересня 1642 р. король мав у своєму розпорядженні 6 тис. піхотинців та 2 тис. кавалеристів. Фактично в Англії утворилося два уряди – королівський і парламентський. Парламент шукає порозуміння з короною. Улітку 1642 р. королеві пропонуються “19 пропозицій”, які в основному повторювали вимоги Великої ремонстрації: призначення вищих службових осіб за згодою парламенту, виключення папістів зі складу палати лордів тощо. Від короля вимагали також згоди на реформу церкви. Відмова Карла І прийняти парламентські пропозиції зробила громадянську війну неминучою. Північ і захід країни були в більшості за короля, парламент підтримували всі крупні порти і флот, а також найбільш розвинені південно-східні графства: Норфолк, Сеффолк, Кембріджшір, Лінкльншір. Класовою базою армії короля стало дворянство старого складу, за парламентом стояли широкі кола буржуазії, плебейські і напівпролетарські верстви міста, а також вільні селяни-йомени. Велике селянське повстання проти феодалів відбулося у травні – червні 1643 р. в південно-західній Англії.

Під час громадянської війни спершу хід воєнних дій складався на користь короля. Восени 1642 р. армія парламенту була розбита. Король урочисто вступив в Оксфорд, який надалі став його штаб-квартирою майже на весь період громадянської війни. Улітку 1643 р. парламентські війська зазнали поразки на західному театрі воєнних дій, роялісти захопили графство Девоншір та місто Брістоль.

Восени 1643 р. було сформовано союз парламентарів Англії та Шотландії, згідно з яким обидві сторони висловлювали намір зберегти пресвітеріанський устрій церкви, вільності і привілеї королівств і парламентів Англії та Шотландії. Шотландська армія, вторгнувшись з півночі, відтягнула на себе частину сил короля. Війська англійського парламенту спробували скористатися даною обставиною для штурму Оксфорда, але були наголову розбиті. Армія Ессекса була цілком узята в полон королем, а війська Уоллера збунтувалися і пішли наступом на Лондон, вимагаючи виплати заборгованої парламентом платні.

Причини поразки парламентського війська полягали у нерішучості командування, яке складалося з дворян і не бажало остаточної поразки короля. Реформа армії пов’язана з діяльністю Олівера Кромвеля (1599–1658), видатного військового організатора. Свій перший загін Кромвель набрав на власні кошти, але з людей релігійно переконаних. У битві при Марстон-Мурі (2 липня 1644 р.), де Кромвель командував лівим флангом, саме його “залізнобокі” вирішили результат бою на користь парламентських військ. Ця перемога мала велике моральне значення. Після неї “Довгий” парламент погодився на реформу армії, яку давно пропонував Кромвель. 28 січня 1645 р. план реформування армії дістав схвалення нижньої палати парламенту. Замість окремих загонів, кошти на які відпускали графства, створювалися єдина армія, на утриманні парламенту. Нові загони набиралися з солдатів різних графств, вони отримували єдине, призначене зверху, командування. У війську вводилися сувора дисципліна і відповідальність перед трибуналом. Офіцерські посади стали доступними будь-якій здатній людині, незалежно від її походження.

14 червня 1645 р. реорганізована армія здобула визначну перемогу над королем у битві при Незбі. У руках переможців опинилися 5 тис. полонених, уся артилерія і обоз королівської армії. До Кромвеля потрапила і дипломатична переписка короля, яка остаточно дискредитувала останнього. З’ясувалося, що Карл І клопотав у Європі про іноземну інтервенцію і сподівався зразково покарати всіх своїх супротивників-аристократів у разі перемоги. Король також уклав договір з ірландськими католиками. Стало зрозумілим, що перемога короля обернулася б для Англії настільки тяжкою політичною і релігійною реакцією, що навіть аристократичне походження не врятувало б супротивників корони від кривавої розправи, а про будь-які поступки релігійній опозиції не могло бути й мови.

Після битви при Незбі Карл І втікає в Шотландію (березень 1646 р.), а уже в травні потрапляє в руки шотландського командуючого Леслі. Щоб домогтися видачі короля, “Довгий” парламент почав негайно виплачувати своєму шотландському союзнику давно обіцяну військову допомогу, що складала 400 тис. фунтів стерлінгів. У лютому 1647 р. шотландці передали Карла І уповноваженим англійського парламенту.

Перелом у громадянській війні дався ціною не лише героїзму народних мас, але й великих грошей. Для поповнення бюджету “Довгий” парламент брав великі позики під забезпечення землями роялістів та єпископів. Небачених масштабів набуло казнокрадство. У лютому 1646 р. були скасовані рицарські тримання і повинності дворянства на користь корони. Тим самим феодальне володіння землею, пов’язане з виконанням ленних обов’язків на користь королівської влади, було замінене нічим не обмеженою буржуазною власністю на землю. Реформа не поширювалася на селян-копігольдерів (довготривалих спадкових орендарів), чиї повинності на користь рицарства зберігалися.


Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 1112 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Характеристика основних джерел права Франції періоду феодалізму | Розвиток феодальної держави в Німеччині. Особливості цього розвитку | Права міст | Правове становище окремих груп населення | Загальна характеристика джерел права | Походження і розвиток Арабської держави | Суспільний і державний устрій Арабського Халіфату | Система мусульманського права | Суспільний та державний устрій Росії в середині ХVІІ ст. Прийняття Уложення 1649 року | Правове становище класів і станів за Соборним Уложенням |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Цивільне право за Соборним Уложенням| Класи і партії в англійській революції

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)