Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі

Читайте также:
  1. V. Етап самоаналізу, групової рефлексії та саморозвитку.
  2. Анатомічна будова і морфологічні особливості генеративних органів рослин.
  3. Б). Особливості бойових дій підрозділів в обороні
  4. Б). Особливості бойових дій підрозділів в обороні
  5. Б). Особливості бойових дій підрозділів в обороні
  6. Б). Особливості бойових дій підрозділів в обороні
  7. Буржуазна революція ХVІІ ст. в Англії. Її передумови, головні етапи розвитку і особливості

Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттє­вими зрушеннями у різних сферах суспільного життя — розвит­ком феодальних відносин; становленням давньоруської держав­ності; відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією та розши­ренням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін. Нові явища та процеси у давньоруській культурі — це не тільки сумарний наслідок дії суспільних сил та чинників, а й активний самостійний фактор впливу на різні сфери життя, тобто культура водночас виступає і як об'єкт, і як суб'єкт історич­ного розвитку.

Феномен культури Київської Русі мав такі характерні риси та особливості:

1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток мате­ріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним цент­ром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Так само як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування у мистецтві біблійних сюжетів, у лі­тературі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним з найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу

2. Запозичення та творче переосмислення візантійських тра­дицій, знань та канонів. Християнство., надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Русі, сприяло поши­ренню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі, зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації. У цей період давньоруська література розвива­ється у рамках візантійських канонів, які визначали жанри (жи­тія, проповіді, повчання) та стриману стильову манеру викла­ду. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактністю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візантійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам'яної кладки, переймається досвід створення фресок та мозаїк.

З часом почали виявлятися глибинні давньоруські основи. У літературі з’являється емоційне і пристрасне, яке не мало аналогів

ні у візантійській, ні у європейській літературі "Слово про Ігорів похід" (1187 p.). З XI ст. у церковному живописі започат­ковується процес розмивання візантійських канонів: все частіше зустрічаються світські сюжети, релігійні композиції наповнюються образами реальних людей, побутовими сценами, набувають на­ціональних рис. Яскравим прикладом цього є фрески Софії Ки­ївської. Саме Софійський собор є матеріальним уособленням по­єднання візантійського стилю і місцевих традицій. Значна кіль­кість овальних куполів (бань) у кам'яних храмах є виявом впливу дохристиянських традицій спорудження капищ (язичницьких культових споруд).

3. Існування на Русі дохристиянського культурного середови­ща — бази для створення місцевої самобутньої культури. Звісно, роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була знач­ною, але не вирішальною, оскільки все візантійське у процесі "ослов'янення" творчо переосмислювалося, якісно видозміню­валося під впливом місцевих традицій.

Феномен давньоруської культури виріс не з пересаджених варязького або візантійського саджанця. Він є своєрідним син­тезом місцевих традицій і досягнень сусідніх народів Заходу, та Сходу. Так, відомий скіфський звіриний стиль прикладного мистецтва, що сформувався під впливом культур Греції і Передньо­го Сходу, досить помітно виражений у галицьких керамічних плитках, чернігівській різьбі по дереву, київських фібулах та змійовиках. Деякі елементи (висока культура плужного землеробства, керамічне та емалеве виробництво, певні будівельні навики) черняхівської та зарубинецької слов'янських культур (перша половина І тис. н.е.), на яких помітно позначився вплив римської цивілізації, відродилися і розвинулися за часів Давньоруської держави.

Ще у дохристиянський період східні слов'яни мали свою пи­семність. Місцеве населення користувалося абеткою із 27 літер, з яких 23 відповідали грецькому алфавіту, а 4 (Б, Ж, Ш, Щ) мали слов’янське походження. Літописна інформація про будову палаців княгині Ольги, а також відкриття монументальної ротондоподібної архітектурної споруди, зведеної майже на 50 років ра­ніше славнозвісної Десятинної церкви, у самому центрі київсь­кого дитинця переконливо свідчать про те, що ще в дохристиян­ський період слов'яни мали високий рівень ремесла, певну його спеціалізацію, які давали змогу створювати монументальні спо­руди на основі синтезу власного досвіду та архітектурних впливів сусідніх народів.

4. Форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Виникнення і становлення Давньоруської держави сприя­ло помітному культурному поступу східних слов'ян, збагаченню новими здобутками.

Існування власної писемності та освіти завжди було основ­ною ознакою цивілізованості народу. Засвідчене археологами значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслід­ком розвитку давньоруської освіти. Вже за часів Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта була важливою сферою за­гальнодержавної та церковної політики. Про високий рівень роз­витку освіти свідчить існуюча в той період диференціація нав­чальних закладів; палацова школа підвищеного типу (держав­ний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); шко­ла "книжного вчення" (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (головним чином, для купецького та ремісничого міського населення).

Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку шкіль­ництва сприяло заснування при храмах, монастирях та князівсь­ких дворах бібліотек. Найвідомішими були книгозбірні Ярослава Мудрого, його правнука Миколи-Святоші, волинського князя Володимира Васильковича, ченця Григорія. Книги активно переписувалися і поширювалися на Русі (за підрахунками вчених, її книжковий фонд налічував щонайменше 130—140 тис. томів) незважаючи на їх надзвичайно високу ціну. Так, за молитовник для церкви у Любомлі волинський князь Володимир Василькович заплатив 8 гривень, яких у той час було цілком достатньо для купівлі отари овець з 40 голів.

Книгописні майстерні та бібліотеки стали тим фундаментом, на якому виросла вітчизняна оригінальна література. Самобут­нім літературним жанром з моменту виникнення було літопи­сання. Воно з'явилося на Русі наприкінці X — на початку XI ст. У 1037—1039 pp. порічні статті були об'єднані у перший давньо­руський літописний звід. Вершиною історичної думки в межах літописної традиції вважається "Повість минулих літ", створена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором у 1113 р. У Хлебніковському списку "Повісті минулих літ" Нестора названо авто­ром цього твору. Як літописець він згадується і в "Києво-Печер­ському патерику".

Нестор (?—після 1111) — чернець Києво-Печерського монастиря письменник і, можливо, літописець. Був пострижений за ігумена Стефана (1074—1078) і ним же зведений у дияконський сан. Безу­мовним вважається авторство Нестора двох житій: Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Перше подає історію вбивства синів Володимира Святославича їхнім зведеним братом Святополком Ярополчичем як одвічну боротьбу добра зі злом Написане пізні­ше житіє Феодосія, одного з засновників Печерського монастиря визначається більшою художньою свободою.

 

До нас дійшло майже 1500 літописних списків, що є невичерпним джерелом історичних знань. До визначних оригінальних пам’яток давньоруської літератури належить «Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Повчання дітям" Воло­димира Мономаха, перша давньоруська енциклопедія "Избор­ник" (1073 p.), "Слово про Ігорів похід" та ін. Ці твори були не тільки апробацією різних літературних жанрів, а й поступальни­ми кроками у розвитку політичної культури, суспільної думки, оскільки майже всі вони торкалися важливої проблеми державотворення — проблеми взаємовідносин світської та церковної влади.

Давньоруська література запропонувала два альтернативні варіанти вирішення цього питання, концепцію "богоугодного володаря", в основу якої лягла ідея зверхності церковної влади (Нестор) та концепцію монархічної однодержавності, що стоїть над церквою, яка віддзеркалювала ідею верховності світської влади.

 

Друковане слово відкрило нові горизонти й у сфері право­вої культури. У стародавніх слов'ян спочатку було звичаєве усне право, що фіксувало норми поведінки які передавалися з покоління в покоління і увійшли в побут та свідомість у формі звичаїв і традицій. У роки князювання Ярослава Мудрого з'яв­ляється перше писане зведення законів Київської Русі — "Русь­ка правда". Цей правовий документ дійшов до нашого часу в 106 списках, які прийнято поділяти на три редакції — Корот­ку, Розширену та Скорочену. Найдавнішою є Коротка редак­ція, що складається з Правди Ярослава (правові норми, які стосуються вбивств, тілесних ушкоджень, образ, порушення права власності), Правда Ярославичів (поява нових акцентів — чітка спрямованість законодавчих норм на захист феодально­го землеволодіння, скасування кровної помсти, штраф за по­рушення юридичних норм сплачувався не потерпілому, а до державної скарбниці), Покону вірного та Уроку мостникам (ор­ганізація мостіння і розбудови головних торгових магістралей і доріг). Розширена правда, крім названих правових документів. містить устав Володимира Мономаха, який суттєво роз­ширює та диференціює давньоруське законодавство: з'явля­ються норми, що регулюють питання боргових зобов'язань і кабальних відносин; регламентують соціальні відносини у вот­чинах, питання спадкоємства; визначають діяльність судово-адміністративного апарату тощо.

Вважається, що Скорочена правда створена на основі Роз­ширеної у пізніші часи, у XV або навіть у XVII ст.

Поява писаного кодифікованого права сприяла розбудові та зміцненню Давньоруської держави, вводила її суспільне життя у межі правових норм, що зумовило зростання правової культури населення та його цивілізованості.

 

Під впливом християнства нові тенденції з'явилися у сфері матеріальної культури, зокрема у княжу добу значного поширення набуває на Русі монументальна культова архітектура, яка у своєму розвитку пройшла кілька етапів. У ранній період храмобудівництва домінує візантійська традиція. Типові риси візантїйського стилю чітко простежуються у перших монумен­тальних спорудах: Десятинній церкві у Києві (X ст.), Спасо-Преображенському соборі у Чернігові (1031—1036 рр.). Своє­рідним перехідним рубежем є зведення у 1037 р. Софійського собору, в якому все яскравіше проступають слов'янські тради­ції. Починаючи з XII ст. в архітектурі Русі візантійський вплив слабне, з'являються риси західноєвропейського романського сти­лю, дедалі чіткіше і рельєфніше виявляються місцеві особли­вості. Поступово формуються вітчизняні архітектурні школи — київська, галицька, переяславська. У перебудованому вигляді із пам'яток цього періоду до нас дійшли церкви Кирилівська (1146 р), Василівська (1183 р,) у Києві; Борисоглібський собор (1128 р,) у Чернігові, церква св. Пантелеймона (1200 р.) у Гали­чі. У церковному будівництві широко використовувалися фрески та мозаїка. Про високу майстерність руських ремісників свід­чить той факт, що мозаїчні композиції Софійського собору ви­конані із смальти, спектр якої налічує 177 кольорових відтінків на золотистому тлі.

 

Християнство дало поштовх розвиткові давньоруського іко­нопису. Спочатку ікони завозилися із Візантії та Болгарії, але невдовзі складаються місцеві традиції іконописання. Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Григорій і Аліпій (Алімпій), останній, за свідченням Печерського Патерика, "ікони писати хитр був зєло".

Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печорський (?—1114) — давньоруський живописець, ювелір та лікар, чернець Києво-Печерського монас­тиря. Найвизначнішими його малярними роботами були сім ікон, написаних для домової церкви невідомої особи. Вони вважалися чудодійними, оскільки не згоріли під час пожежі. Аліпій похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Саме з його ім'ям де­які фахівці пов'язують ікони "Печерської Богородиці" і так званої "Великої Панагії".

 

Поступово відриваючись від візантійського коріння, форму­ються самобутні іконописні школи: київська, галицько-волинсь­ка, володимиро-суздальська та ін.

Переконливим свідченням форсованого розвитку культу­ри є динамічне зростання кількості давньоруських міст, які, будучи центрами концентрації суспільного життя, виконували роль не тільки політичних та економічних осередків, а й стали своєрідними лабораторіями, де з місцевих традицій та досяг­нень світового досвіду синтезувалася самобутня давньоруська культура.

 

Отже, феномен культури Київської Русі сформувався на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури, що дало змогу розширити культурні горизон­ти, змістовно збагатитися, але при цьому зберегти власну само­бутність і не відірватися від живильних коренів рідної землі. Характерними рисами та особливостями розвитку культури Ки­ївської Русі були: домінуючий вплив християнської релігії; запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середовища — бази для створення місцевої самобутньої культури; форсоване піднесення культури, поява нових куль­турних явищ.

...


Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 98 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Охрещення Русі | Картина світу слов'янського язичництва | Християнство й культура східних слов'ян | Київська Русь як естетична формація | Духовна спадщина Київської Русі в культурах східних слов'ян | Особливості духовних процесів | Витоки духовної культури Київської Русі | Художнє життя | КУЛЬТУРА ДОХРИСТИЯНСЬКОЇ РУСІ | ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА КУЛЬТУРУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Нова віра заклала якісно нові підвалини у культурній сфе­рі, сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мис­тецтва.| Місце культури Київської Русі в історії української культури

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)