Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Знання, віра, сподівання.

Читайте также:
  1. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми
  2. Вчення Канта про знання, пізнавальні здібності дюдини
  3. Значення методології для системи наукового знання, та її місце у цій системі

Загальноприйнятим і простим є твердження, що людина не може жити без віри. Насамперед віру тлумачать як упев­неність людини в існуванні якого-небудь явища, визнан­ня його реальності.

Віраце почуття і усвідомлення певного ідеалу як вищої сутності, до якої у вічному потязі перебуває лю­дина. Тому віраце беззастережне прийняття люди­ною обраного нею ідеалу.

Залежно від обставин розрізняють такі види віри. Наївна, буденна віра — впевненість в існуванні навколишнього світу, інших людей, свого тіла і духу. Вона формується всім життє­вим досвідом людини, починаючи від її народження. Наїв­ність цієї віри полягає в тому, що її носії не усвідомлюють своєї протилежності дійсності. Вся повсякденна діяльність, а також перші спроби філософствування, наукового пізнан­ня ґрунтуються на засадах цієї віри. Не є винятком і релігія.

Релігійна віра — впевненість в існуванні властивостей, подій, що відбуваються згідно з волевиявленням надприрод­них і надісторичних сил — богів, духів, які керують життям людини. Ця віра є визначальною ознакою релігійної свідо­мості, посідаючи головне місце в її структурі.

Оскільки релігійне роздвоєння світу орієнтоване на визнання потойбічних сил як могутніх і таємничих, що мають зовсім інші властивості, ніж безпосередньо відомі нам у побутовому чуттєво даному житті, ставлення до потойбічного можливе лише у формі віри.

Обґрунтування цього релігійного положення цілком ло­гічне. Воно полягає у таких міркуваннях: потойбічне знати неможливо, але, оскільки ми маємо факти, що все наявне не можна пояснити відомим, слід визнати існування невідомо­го; однак невідоме — це те, чого не знаєш, тому його існу­вання нам дане лише у формі віри.

Поняття філософська віра означає впевненість в існуванні буття, з яким ми стикаємося щодня, до якого ми належимо, але яке насправді завжди залишається не таким, яким ми собі його уявляємо.

Віра — основа творчих потенцій людини, вона забезпечує здатність особистості долати самообмеженість, адже складові внутрішнього світу людини — досвід, знання, чуттєві образи у пам'яті, душа — часто виявляються як чинники, що обмежу­ють творчість. Позитивність віри як основи творчого ставлення до світу полягає у врахуванні (яке може мати усвідомлений і неусвідомлений характер) тієї обставини, що кожний відомий, досліджений і вивчений процес відбувається завдяки дії безлічі невідомих сил і властивостей, які принципово немож­ливо пізнати у повному обсязі. Людський досвід завжди обме­жений часом існування людини, людства. Якщо визнавати єдиним визначальним чинником цілеспрямованої діяльності лише знання, щось відоме, то людина має бути істотою, яка тільки повторює набутий досвід, не створює нічого нового.

Новий досвід при такому розумінні може бути лише на­слідком випадкового збігу обставин. Тоді наука, пізнання стають фікціями та байками хитрунів, оскільки реально діє тільки "влада" випадку або воля надприродних істот, що керує людиною як маріонеткою. Однак у реальному, а не в уявному житті людина активно діє, випробовуючи свої версії можливих наслідків, сподіваючись на щасливий кінець своїх нерозсудливих вчинків. Винагорода за ризик, за сміливі ак­тивні дії не завжди супроводжує сміливців. Проте без надії, без сподівання та віри в краще взагалі неможливе позитивне вирішення жодної проблеми, що постає перед людьми, бо у кожній з проблем міститься щось остаточно невизначене, невідоме. Цю невизначеність, невідомість, неосяжність для розуму людина практично долає своєю вірою, надією, споді­ванням на краще.

По суті, саме віра як властивість душі надихає людину на конкретне волевиявлення, на самочинну дію стосовно на­вколишніх обставин, що перетворює ці обставини із чинни­ка випадковості на чинник необхідності духовної самореалізації. Тому новий досвід, нове знання не є суто результатом випадкового збігу обставин, вони — результат активності людини, її активної науково-пізнавальної діяльності. Завдя­ки вірі людина робить новий крок у безмежно-невідоме, до­лає власну обмеженість, що притаманна їй у зв'язку з обме­женістю досвіду, розсудливості.


Дата добавления: 2015-09-03; просмотров: 116 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Зв’язок філософії та релігії, особливості та відмінності між ними. | Зв’язок філософії та науки, чи є філософія наукою?Чи є філософія однією з наук ? | Особливості архаїчного мислення, міфологічний світогляд. | Нерелігійні вірування | Догматичне та критичне мислення в науці, релігії та філософії. | Поняття методу та проблематика методології пізнання. | Гіпотетико-дедуктивний метод. | Спостереження та вимірювання як методи емпіричного пізнання. | Експеримент та квазіексперимент: логіка методу. | Моделювання як метод пізнання. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Мотиви пізнавальної діяльності та суб’єкт пізнання.| Об’єктивна істинність та суб’єктивна переконаність.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)