Суд не повинен встановлювати схожість або тотожність комерційних найменувань на власний розсуд: для роз'яснення відповідних питань слід призначати судову експертизу.

Закрите акціонерне товариство "Трудовий колектив К...го підприємства по виробництву бактерійних препаратів "Б...а" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Б...а" про усунення порушень прав на комерційне найменування; треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Б...а", Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація.

Ухвалою місцевого господарського суду провадження у справі було зупинено на підставі пункту 1 частини другої статті 79 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) в зв'язку з призначенням судової експертизи для з'ясування питання щодо тотожності спірних комерційних найменувань.

Постановою апеляційного господарського суду ухвалу місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів обґрунтованості призначення судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності та правомірності зупинення провадження у даній справі.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач просив скасувати зазначені судові акти попередніх інстанцій в частині зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що з огляду на приписи частини другої статті 79 ГПК України зупинення провадження у справі не є обов'язковим у випадку призначення судової експертизи.

Перевіривши правильність застосування попередніми інстанціями норм процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних судових актів з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 41 ГПК України господарський суд призначає експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Як зазначено в пункті 54 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", господарські суди не повинні встановлювати схожість або тотожність комерційних найменувань на власний розсуд. Для роз'яснення відповідних питань слід призначати судову експертизу.

Згідно з пунктом 4 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 № 04-5/76 "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності" в разі необхідності господарський суд може поставити судовому експерту питання про наявність чи відсутність тотожності, тобто цілковитої схожості між комерційними (фірмовими) найменуваннями, що порівнюються.

Підстави зупинення провадження у справі встановлено статтею 79 ГПК України. Зокрема, відповідно до приписів пункту 1 частини другої статті 79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку призначення судової експертизи.

Таким чином, призначаючи експертизу об'єктів інтелектуальної власності з даного спору та зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції діяв в межах наданих йому процесуальних повноважень, а відтак передбачені законом підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

Вищий господарський суд України касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Б...а" залишив без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду – без змін.

Використання комерційного найменування може визнаватися неправомірним одночасно і за законодавством про захист економічної конкуренції, і за законодавством про право інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі – територіальне відділення АМК) звернулося до місцевого господарського суду з позовом до закритого акціонерного товариства "Ф." (далі – товариство "Ф.") про припинення неправомірного використання фірмового найменування.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, Товариство "Ф." зобов'язано припинити дії, спрямовані на неправомірне використання позначення "Ф." шляхом повного перейменування та внесення змін у фірмове найменування таким чином, щоб уникнути змішування з діяльністю обласного комунального підприємства "Ф." (далі – ОКП "Ф."), яка має пріоритет на його використання, та вивести його з "господарського обліку". У прийнятті зазначених рішення та постанови судові інстанції з посиланням на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) виходили з того, що рішенням місцевого господарського суду в іншій справі (рішення від 06.06.2003 зі справи № А 31/79) відмовлено в позові Товариства "Ф." до територіального відділення АМК в частині визнання недійсним рішення названого відділення від 28.12.2003 № 13.5/42-п щодо неправомірності дій Товариства "Ф." з використання фірмового найменування "Фармація".

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство "Ф." просило оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, провадження у справі припинити. Скаргу було мотивовано порушенням судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 22 ГПК України (щодо копіювання матеріалів справи); незастосуванням до правовідносин сторін статті 489 Цивільного кодексу України; неповним дослідженням обставин, що мають значення для розгляду справи; тим, що судові інстанції не взяли до уваги відсутність предмету спору, оскільки підприємницька діяльність Товариства "Ф." не здійснюється (його визнано банкрутом).

У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК заперечувало проти доводів скаржника, зазначало про їх необґрунтованість та правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права у прийнятті оскаржуваних судових рішень та просило залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- 28.12.2002 адміністративною колегією територіального відділення АМК прийнято рішення № 13.5/42-п "Щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу на закрите акціонерне товариство "Фармація" (далі – рішення № 13.5/42-п), згідно з яким:

дії Товариства "Ф." щодо використання фірмового найменування "Ф." визнано недобросовісною конкуренцією та порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, визначеним статтею 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді використання зазначеного найменування, що призвело до змішування діяльності Товариства "Ф." з діяльністю ОКП "Ф.", яке має пріоритет на його використання;

на Товариство "Ф." накладено штраф у сумі 16 222 грн.;

Товариство "Ф." зобов'язано припинити у місячний строк дії, спрямовані на неправомірне використання у своєму найменуванні фірмового найменування "Ф.";

- 06.06.2003 місцевим господарським судом прийнято рішення зі справи № А 31/79 за позовом Товариства "Ф." до територіального відділення АМК, у розгляді якого встановлено, що рішення № 13.5/42-п відповідає вимогам законодавства;

- постановою апеляційного господарського суду зазначене рішення місцевого господарського суду залишено без змін, і останнє набрало законної сили;

- місцевим господарським судом, крім того, задоволено позовні вимоги територіального відділення до Товариства "Ф." про стягнення до державного бюджету України штрафу в сумі 6222 грн. та 2738 грн. пені; відповідне рішення залишено без змін апеляційним господарським судом;

- у встановлений рішенням № 13.5/42-п місячний строк Товариство "Ф." його не виконало, так само як і на день розгляду даної справи місцевим господарським судом.

Відповідно до частин першої і другої статті 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2-4 цього Закону, в тому числі неправомірне використання чужих позначень (стаття 4 названого Закону).

Згідно із зазначеною статтею 4 неправомірним є використання без дозволу уповноваженої особи, зокрема, чужого фірмового найменування, що може призвести до змішування із діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на його використання.

Статтею 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що з метою захисту інтересів, зокрема, суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про припинення порушення законодавства, про зобов'язання виконати рішення органів Антимонопольного комітету України.

З урахуванням встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи зазначені судові інстанції правильно застосували у розгляді даної справи припис частини другої статті 35 ГПК України, за яким факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи (в даному випадку – справи місцевого господарського суду № А 31/79), не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Тому суд, всупереч твердженням скаржника, не зобов'язаний був застосовувати у розгляді даної справи № 11/245 статтю 489 Цивільного кодексу України, встановлювати зазначені у касаційній скарзі обставини та призначати експертизу.

Не може бути взято до уваги й посилання скаржника на порушення судом першої інстанції вимог статті 22 ГПК України. Ця норма передбачає, зокрема, право сторін у справі знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії. Водночас названий Кодекс та інші акти законодавства не передбачають обов'язку господарського суду виготовляти власними силами та технічними засобами копії матеріалів справи на прохання учасників судового процесу.

Визнання Товариства "Ф." банкрутом, якщо це й мало місце, не свідчить про відсутність предмету спору, оскільки не свідчить про припинення неправомірного використання чужого фірмового найменування, а отже й не тягне за собою правових наслідків у вигляді припинення провадження зі справи.

У зв'язку з наведеним Вищий господарський суд України залишив оскаржувані судові рішення без змін.

Дата добавления: 2015-08-13