Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ДХМС – 3-(3,4-дихлорфеніл)-1,1-диметилсечовина; ДЦКД – дициклогексилкарбодіімід; ФКЦФ – ціанід-р-трифторметоксифенілгідразон; ДНФ – 2,4-динітрофенол

Рис. 19-10 Структура комплексу ІІ (сукцинатдегідрогенази) E.coli (PDB 1D 1NEK). Ензим має дві трансмембранні субодиниці - С (зелена) і D (синя); його цитоплазматичне продовження містить субодиниці В (помаранчева- на рис-не дуже, якась жовта?) і А (фіолетова). Відразу за FAD в субодиниці А (золотистого кольору- теж не дуже такий колір?) розташований центр зв’язування сукцината (у наведеній кристалічній структурі він зайнятий інгібітором оксалоацетату зеленого кольору). Субодиниця В має три набори Fe-S - центрів (жовті і червоні); убіхінон (жовтий) зв’язаний з субодиницею С, а гем b (фіолетовий) міститься у проміжку між субодиницями С і D. Молекула кардіоліпіну щільно зв’язана із субодиницею С, що на зображенні кристалічної структури виділено сірим кольором. Електрони рухаються (сині стрілки) від сукцинату до FAD, далі через три Fe-S - центри до убіхінона. Гем b не задіяний у головному шляху перенесення електронів, але захищає систему від утворення реактивних видів кисню електронами, що збилися зі шляху.

 

Рис.19-11 Комплекс цитохром bc1 (комплекс ІІІ). Комплекс є димером, утвореним ідентичними мономерами, кожен з яких складається із 11 різних субодиниць. (а) Структура мономера. Функціональне осердя (кор) складається із трьох субодиниць: цитохрома b (зелений), що містить два геми (b H і b L, світло-червоні); залізо-сіркового протеїну Ріске (фіолетовий) з 2Fe-2S - центрами (жовті); і цитохрома с 1 (синій) з одним гемом (червоний) (PDB 1D 1BGY). (b) Димерна функціональна одиниця. Цитохром с 1 і залізо-сірковий протеїн Ріске виступають з Р-поверхні і у міжмембранному просторі можуть взаємодіяти з цитохромом с (який не входить до функціонального комплексу). Комплекс має два окремі центри зв’язування для убіхінона - QN і QP, які є місцями інгібіторного впливу двох лікарських препаратів, здатних блокувати окисне фосфорилювання. Антиміцин А, який блокує потік електронів від гему b H до Q, зв’язується у центрі QN, поблизу гема b H на N- (матриксній) стороні мембрани. Міксотіазол, що блокує потік електронів від QH2 до залізо-сіркового протеїну Ріске, зв’язується у центрі QP поблизу 2Fe-2S - центра і гема b 1 на Р-стороні. Для функціонування комплексу ІІІ важливе значення має його димерна структура. Поверхня між мономерами формує дві «кишені», кожна з яких містить QP-центр одного мономера і QN-центр іншого мономера. Проміжні сполуки убіхінону переміщаються всередині цих прикритих «кишень».

Комплеск ІІІ кристалізується у двох різних конформаціях (не показано). В одній із них, Fe-S‑центр протеїна Ріске розташований дуже близько до акцептора електронів – гему цитохрома с 1, але відносно далеко від цитохрома b і центру зв’язування QH2, від якого Fe-S-центр протеїна Ріске отримує електрони. У другій конформації Fe-S-центр перемістився від цитохрома с 1 до цитохрома b. Вважають, що «коливання» протеїну Ріске між цими двома конформаціями, зумовлено його переходом з окисненого стану у відновлений, і навпаки.

(а) Цитохром с 1 Міжмембранний простір (Р-сторона) Залізо-сірковий протеїн Ріске Цитохром b Матрикс (N-сторона)

(б) Цитохром с Цитохром с 1 Залізо-сірковий протеїн Ріске (Р-сторона) Гем 2Fe-2S – центр Цитохром b (N-сторона)

Рис.19-12. Q-цикл. Шлях електронів через комплекс ІІІ позначено синіми стрілками. Дві молекули QH2 окиснюються до Q поблизу Р-сторони мембрани, при цьому на одну молекулу Q у міжмембранний простір вивільняється два протони (загалом чотири протони). Кожна молекула QH2 передає один електрон (через Fe-S-центр протеїну Ріске) цитохрому с 1 і один електрон (через цитохром b) молекулі Q поблизу N-сторони, внаслідок чого вона відновлюється упродовж двох етапів до QH2. У процесі відновлення на одну молекулу Q також використовуються два протони, які поглинаються з матриксу.

Окиснення першої молекули QH2 Цит с 1 Цит с Міжмембранний простір (Р-сторона) Матрикс (N-сторона)

Окиснення другої молекули QH2 Цит с 1 Цит с

Рівняння: цит с 1 (окиснений) цит с 1 (відновлений)

цит с 1 (окиснений) цит с 1 (відновлений)

Сумарне рівняння 2 цит с 1 (окиснений) 2 цит с 1 (відновлений)

 

Рис. 19-13 Важливі субодиниці цитохромоксидази (комплекс IV). Наведено комплекс, виділений із тканин бика (PDB 1D 1OCC). ) Осердя комплексу IV складають три субодиниці. Субодиниця І (жовта) має дві гемові групи – а і а3 (червоні) та йон міді - CuB (зелена кулька). Гем а3 і CuB утворюють двоядерний Fe-Cu - центр. Субодиниця ІІ (блакитного кольору) містить два іони міді (зелені кульки), які разом з –SH-групами двох залишків Cys утворюють двоядерний центр CuА, подібний до 2Fe-S - центра залізо-сіркових протеїнів. Цей двоядерний центр і центр зв’язування цитохрома локалізовані у домені субодиниці ІІ, яка виступає з Р-сторони внутрішньої мембрани (у міжмембранний простір). Субодиниця ІІІ (зелена), напевно, також важлива для функціонування комплексу IV, але її роль ще остаточно не з’ясована. (b) Двоядерний центр CuА. Іони міді (зелені кульки) діляться електронами порівну. У відновленому стані центри мають формальні заряди Cu1+ Cu1+, в окисненому - Cu1,5+ Cu1,5+. Ліганди навколо іонів міді містять два залишки His (темносині), два - Cys (жовті), один - Asp (червоний) і один залишок Met (помаранчевий).

 

Рис.19-14 Шлях електронів через комплекс IV. Важливе значення для перенесення електронів мають три протеїни, їх позначають як субодиниці І, ІІ і ІІІ. Більша структура зеленого кольору є комплексом, до складу якого входять ще десять протеїнів. Перенесення електронів через комплекс IV починається тоді, коли кожна із двох молекул відновленого цитохрому с (зверху) передає електрон на двоядерний центр CuА. Звідси електрони рухаються через гем а на Fe-Cu - центр (цитохром а3 і CuВ). Тепер кисень зв’язується з гемом а3 і за участю двох електронів, що надходять з Fe-Cu - центру відновлюється до пероксипохідного (О22-). Унаслідок приєднання ще двох електронів від цитохрому с (загалом залучено чотири електрони) О22- перетворюється на дві молекули води, при цьому поглинається чотири „субстратних” протони з матрикса. Одночасно ще чотири протони закачуються з матрикса за ще невідомим механізмом.

Міжмембранний простір (Р-сторона) 4Цит сFe-Cu – центр Субодиниця ІІІ Субодиниця І Субодиниця ІІ 4Н (субстрат) 4Н (закачуються) Матрикс (N-сторона)

Рис.19-15 Загальна схема потоку електронів і протонів через чотири комплекси дихального ланцюга. Електрони переносяться на Q через комплекси І і ІІ. QH2 слугує мобільним переносником електронів та протонів. Він доставляє електрони до комплексу ІІІ, який передає їх на іншу мобільну зв’язувальну ланку – цитохром с. Далі комплекс IV переносить електрони від відновленого цитохрому с на О2. Електронний потік через комплекси І, ІІІ і IV супроводжується потоком протонів з матриксу у міжмембранний простір. Пригадайте, що у дихальний ланцюг через Q можуть також надходити електрони, які відщеплюються у процесі β- окиснення жирних кислот (див рис.19-8).

Міжмембранний простір (Р-сторона) Цит с Матрикс (N-сторона) Сукцинат Фумарат

 

Рис. 19-16 Протонорушійна сила. Внутрішня мітохондріальна мембрана розділяє два компартменти з різною [H+], наслідком чого є різниці у хімічній концентрації (ΔрН) і розподілі зарядів (Δ ψ) по обидві сторони мембрани. У результаті виникає протонорушійна сила (Δ G), яку можна обчислити, як наведено на рисунку. Детальніше пояснено у тексті.

P-сторона N-сторона Протонна помпа

Рис. 19-17 Хеміосмотична модель. Ця проста схема пояснює процеси у мітохондріях з точки зору хеміоосмотичної теорії. Електрони від NADH, чи іншого окиснюваного субстрату, переміщаються по ланцюгу переносників, які асиметрично розташовані у внутрішній мембрані мітохондрій. Потік електронів через ланцюг супроводжується виведенням протонів через мембрану у міжмембранний простір, внаслідок чого виникають хімічний (ΔрН) та електричний (Δψ) градієнти. Внутрішня мітохондріальна мембрана непроникна для протонів, вони можуть надходити назад у матрикс лише через протоноспецифічні канали (F0). Протонорушійна сила, що спрямовує протони назад у матрикс, є джерелом енергії для синтезу АТР, цю реакцію каталізує комплекс F1, з’єднаний з Fо.


Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 81 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: На поверхні F1 АТР перебуває у більш стабілізованому стані, ніж ADP | Кожна β-субоднинця АТР-синтази може набувати трьох різних конформацій | Ротаційний каталіз – ключ до розуміння механізму синтезу АТР | У випадку хеміоосмотичного спряження відношення між спожитим О2 та синтезованим АТР не є цілим числом | Мутації у мітохондріальних генах спричиняють хвороби людини | Мітохондрії походять від ендосимбіотичних бактерій | Роль мітохондрій в апоптозі та окисному стресі | Підсумок 19.5. Роль мітохондрій в апоптозі та окисному стресі | У рослин два реакційні центри функціонують у тандемі | Завдання |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
NAD- або NADP-залежні| Міжмембранний простір Сукцинат Фумарат Цит с Матрикс

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)