оманні — для введення противника в оману.

Вогневі позиції вибираються з врахуванням завдань, що виконуються і умов місцевості, вони обладнуються в інженерному відношенні і ретельно маскуються.

Вогнева позиція БМП (БТР) може обладнуватися в центрі позиції відділення, на фланзі або позаду неї на віддалі до 50 м з таким розрахунком, щоб вогнем БМП (БТР) забезпечувалось прикриття відділення на позиції.

Для БМП (БТР) готується одна (дві) запасних позиції. Вона вибирається, як правило, в місці, яке забезпечує скрите її положення, з таким розрахунком, щоб можна було вести спостереження за противником і вогонь на граничну дальність, прикрити вогнем особовий склад відділення при інженерному обладнанні позиції, забезпечити кругову оборону, можливість ведення зосередженого вогню, а також скриті шляхи для маневру з однієї вогневої позиції на іншу.

В опорному пункті взводу відділення може обороняти позицію, знаходячись в центрі, на правому чи лівому фланзі. Проміжки між відділеннями можуть бути до 50 м. на позиції відділення (особовий склад) розміщується так, щоб між солдатами були інтервали до 15 м. Командир відділення звичайно знаходиться на позиції в такому місці, звідки зручніше управляти відділенням, спостерігати за місцевістю і сигналами командира взводу. Як правило, командир відділення розміщується в центрі позиції, поруч з ним знаходиться кулеметник і гранатометник.

До переходу противника в наступ на позиції відділення постійно несе службу спостерігач. Для відбиття раптового нападу противника та знищення його дрібних груп, які ведуть розвідку або намагаються пророблювати проходи в загородженнях, призначається кулеметник або стрілець, який розташовується, як правило, на запасній (тимчасовій) вогневій позиції. Решта особового складу залежно від обстановки проводить інженерне дообладнання позиції, займається бойовою підготовкою, допомагає механіку-водію (водію) в технічному обслуговуванні БМП (БТР) або відпочиває.

Для виклику особового складу за бойовою тривогою від спостерігача до місця відпочинку влаштовується надійна найпростіша сигналізація.

Якщо від відділення виділений черговий вогневий засіб (чергова БМП, БТР, кулемет, гранатомет), він, як правило, розташовується на тимчасовій або запасній вогневій позиції. В БМП (БТР) знаходиться механік-водій (водій) та навідник-оператор (кулеметник броне-транспортера) в готовності до негайного відкриття вогню.

19.1. Дії механізованого взводу в обороні при відбитті атаки противника.

До наступу противника у взводі встановлюється твердий режим бойової діяльності:

ведеться безперервне спостереження за противником;

чергові вогневі засоби знаходяться на запасних або тимчасових вогневих позиціях у готовності до знищення противника.

Перед наступом противник може окремими групами проводити розвідку переднього краю і намагатися проникнути в глибину оборони. Особливо імовірні такі дії противника в умовах обмеженої видимості. У цих умовах командир взводу повинний вжити заходів по підвищенню пильності, організувати освітлення місцевості, підслуховування і мати велику частину вогневих засобів на позиціях у готовності до ведення вогню.

Дрібні групи противника, які намагаються вести розвідку, проробляти проходи в загородженнях або проникати в глибину оборони, знищуються по команді (сигналу) командира взводу черговими вогневими засобами з тимчасових вогневих позицій з наступною їх зміною.

Наступу противника, як правило, передує вогнева підготовка. Спостереження під час вогневої підготовки, з метою своєчасного виявлення переходу противника в атаку, ведуть командир взводу і спостерігачі. Чергові вогневі засоби в цей час займають основні вогневі позиції.

З початком наступу противника командир взводу по радіо ставить задачі навідникам-операторам бойових машин піхоти на знищення танків і бронетранспортерів противника.

З переходом противника в атаку по команді (сигналу) командира взвод негайно готується до бою.

Командир взводу в такій обстановці може віддати наступні розпорядження і команди:

«До бою» (команда передається голосом і встановленим сигналом — ракета червоного диму, а також дублюється натягуванням мотузки (дроту), яка протягнена до укриттів);

«405, 407, 410, я — Волга-20, Буря, прийом».

Вогонь по противнику відкривається з наближенням його на дальність дійсного вогню зброї взводу і приданих йому вогневих засобів.

Варіант команди:

«405, 407, 410, я — Волга-20, Вітер-111, прийом».

По мірі просування противника до переднього краю оборони вогонь доводиться до найвищої напруги. Танки й інші броньовані машини противника знищуються у першу чергу протитанковими керованими ракетами, вогнем бойових машин піхоти, гранатометів і протитанковими гранатами, а піхота вогнем кулеметів і автоматів відсікається від танків і знищується.

Вогонь протитанкових засобів взводу зосереджується в першу чергу по головному танку або по танку з тралом, який долає загородження перед переднім краєм оборони, а потім по решті атакуючих танків та інших броньованих машинах.

Команди і розпорядження можуть бути наступні:

«405, я — Волга-20, керованою ракетою, ор. 1, вліво 30, танк — знищити, прийом»;

«407, я — Волга-20, кумулятивної, прямо, у будинку, танк противника, шість під ціль — вогонь, прийом»;

«410, я — Волга-20, кумулятивною, сухе дерево два танки, по правому, шість у башту — вогонь, прийом»;

«командиру 1 мвід — прямо, біля одинокого дерева, танк — знищити».

За сприятливих умов обстановки з метою знищення танків, які долають загородження перед опорним пунктом, командир може вислати вперед гранатометника з помічником (стрільцем з ручними протитанковими гранатами). Для скритності їх висування, використовуються аерозолі (дими). Іноді, біля найбільш імовірного місця пророблювання противником проходу в загородженнях, завчасно відривається і маскуються окоп та хід сполучення до нього. В окопі може розміщуватися гранатометник або кулеметник (стрілець) із заздалегідь підготовленим мінним шлагбаумом. По можливості в боротьбі з танками противника можуть брати участь кулеметники та снайпер, які зосереджують свій вогонь по оглядових приладах танків.

У випадку виходу танка противника безпосередньо до позицій відділень, ближній до нього особовий склад з підходом танка на відстань 25–30 м метає по ньому ручну протитанкову гранату. Якщо танк виявився неураженим, солдат відбігає по траншеї в сторону або лягає на її дно, а коли танк подолає окоп, швидко вискакує і метає протитанкову гранату в його борт або кормову частину. Після вибуху гранати солдат готується для знищення екіпажу, який залишає уражений танк.

Потім відкривається вогонь з кулеметів, автоматів і інших вогневих засобів і знищується жива сила і вогневі засоби противника.

Противник, що увірвався в опорний пункт взводу, знищується вогнем в упор, гранатами і також у рукопашній сутичці. У випадку обходу опорного пункту взвод переходить до кругової оборони і, продовжуючи міцно утримувати займані позиції, знищує противника вогнем усіх видів зброї з основних або запасних позицій.

Можливі команди і розпорядження:

1. «Командиру 2 мвід зайняти хід сполучення, противника який прорвався — знищити».

2. «407, я — Волга-20 — зайняти запасну вогневу позицію, танки противника на пд. узліссі гаю «Рідкий» — знищити».

Командир взводу після відбиття атаки противника в першу чергу відновлює систему вогню, вживає заходів що до поповнення боєприпасів, дає вказівки по відновленню фортифікаційних споруджень, а при необхідності з дозволу командира роти проводить зміну вогневих позицій бойових машин піхоти (бронетранспортерів), вживає заходів по наданню медичної допомоги і виносу важкопоранених. Про результати бою доповідає командиру роти.

Доповідь командира взводу про результат бою в обороні.

20.1. Бойові завдання і бойовий порядок механізованої роти в наступі.

Бойове завдання роти в основному визначається задумом бою старшого командира, характером оборони і станом противника, її бойовими можливостями з урахуванням сил і засобів посилення, а також характером місцевості.

При прориві завчасно підготовленої і розвитої в інженерному відношенні оборони противника бойові можливості роти, будуть меншими в порівнянні з проривом недостатньо розвитого в інженерному відношенні оборонного рубежу. Це пояснюється тим, що даний рубіж звичайно слабко підготовлений, а іноді і непідготовлений в інженерному відношенні й оборона займається противником на ньому на широкому фронті, як правило, поспішно ослабленими частинами, що відходять, чи приданими з глибини резервами.

Якщо здійснюється прорив завчасно підготовленої і розвитої в інженерному відношенні оборони, то підсилена рота, яка наступає на фронті до 500 м, здатна завдати поразки (маючи необхідну перевагу) живій силі, вогневим засобам противника на глибині його ротного опорного пункту і розгромити при цьому до півтора мотопіхотних взводів, зберігаючи свою боєздатність.

При наступі на недостатньо розвинену в інженерному відношенні оборону рота здатна у взаємодії із сусідами, підрозділами інших родів військ і спеціальних військ розгромити противника силою до мотопіхотної роти на глибину оборони батальйонів першого ешелону. При цьому рота наступає відповідно на фронті до 1000 м.

Здатність посиленої роти і батальйону нанести таку поразку противнику складає їх загальну бойову задачу. При наступі на противника, що обороняється, загальна бойова задача батальйону першого ешелону поділяється на дві проміжні задачі — найближчу і подальшу, а задача роти — не поділяється і їй призначається тільки найближча задача. З метою зорієнтувати командирів роти і батальйону на подальші дії їм указується також напрямок подальшого наступу.

Бойова задача підрозділів у наступі, як правило, характеризується тактичним змістом і її глибиною. Причому зміст бойової задачі складає знищення визначеного противника в конкретному районі (пункті), а глибина — визначається глибиною оборони даного противника і видаленням призначеного для оволодіння рубежу, вигідного в тактичному відношенні.

При наступі на противника, що обороняється, (тобто на недостатньо розвинуту в інженерному відношенні оборону) найближча задача роти першого ешелону звичайно полягає в знищенні у взаємодії із сусідніми підрозділами противника в опорному пункті роти першого ешелону й оволодінні ним. Глибина цієї задачі може бути 1,5 км і більше. Напрямок подальшого наступу роти визначається з таким розрахунком, щоб забезпечувався розгром противника в глибині району оборони батальйону першого ешелону.

При прориві полком завчасно підготовленої і розвитої в інженерному відношенні оборони противника найближча задача роти першого ешелону полягає в знищенні противника в опорному пункті взводу першого ешелону й оволодінні ім. Глибина задачі може досягати 500 м. Напрямок подальшого наступу роти повинний створювати умови батальйону для успішного виконання його найближчої задачі.

Після виконання бойових задач роті і батальйону першого ешелону вказуються нові бойові задачі. Причому, як і роті (батальйону) другого ешелону, їм призначається звичайно одна задача і новий напрямок подальшого наступу. Зміст задачі визначається конкретною обстановкою. В одних умовах задачею може бути відбиття контратаки противника, в інших — розвиток наступу в глибину оборони й оволодіння важливим рубежем.

Найближчою задачею роти другого ешелону батальйону при введенні її в бій при наступі на недостатньо розвинену в інженерному відношенні оборону противника може бути завершення розгрому разом з ротами першого ешелону бригадних (полкових) резервів і оволодіння їх рубежем.

При наступі на завчасно підготовлену і розвинену в інженерному відношенні оборону противника найближча задача роти другого ешелону при введенні її в бій може полягати в завершенні знищення противника в опорних пунктах у глибині району оборони батальйону першого ешелону противника.

Засоби посилення і підтримки. У залежності від розв'язуваних задач механізованій роті можуть придаватися артилерійська батарея, гранатометне і зенітне відділення, підрозділ протитанкових засобів, вогнеметне відділення й інженерно-саперний підрозділ, а танковій роті - артилерійська батарея, механізований взвод і інженерно-саперний підрозділ.

Способи атаки. Атака полягає в стрімкому і безупинному русі танкових і механізованих підрозділів у бойовому порядку в поєднанні з інтенсивним вогнем з танків і БМП (БТР).

Атака механізованих підрозділів здійснюється двома способами: на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) і в пішому порядку. Спосіб атаки визначається характером оборони противника і ступенем його знищення ядерною і звичайною зброєю, оснащеністю підрозділів бойовою технікою і характером місцевості.

Якщо оборона противника надійно вражається ядерною чи звичайною зброєю із знищенням більшої частини його ПТС на ділянці прориву полку і, як правило, на напрямку головного удару, а також при наступі на недостатньо розвиту в інженерному відношенні, оборону противника, то механізовані підрозділи атакують на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах). Танки в цьому випадку діють слідом за розривами снарядів своєї артилерії, а механізовані підрозділи — на БМП (БТР) у бойовій лінії за танками на видаленні 100—200 м і своїм вогнем знищують ПТС і інші цілі. Вихід танків і БМП (БТР) на рубіж переходу в атаку повинний здійснюватися із швидкістю 18—20 км/год і більш. Варто пам'ятати, чим вище швидкість танків і БМП при зближенні із противником, тим у більшому ступені підвищується їх живучість.

При такому способі атаки забезпечуються високі темпи наступу на всю глибину бойової задачі, що, по досвіду навчань, досягали 8—12 км/год. Атака у високих темпах дозволяє підрозділам найбільше ефективно використовувати результати ядерної і вогневої поразки противника, ускладнює йому закриття пролому в обороні і проведення контратак.

Атака механізованих підрозділів у пішому порядку здійснюється при прориві завчасно підготованої і розвинутої в інженерному відношенні оборони противника, укріплених районів, при нестачі засобів вогневої поразки, а також при наступі на різко пересіченій і важкодоступній для танків і БМП (БТР) місцевості. Спішені стрільці атакують у цепу за бойовою лінією танків на видаленні, що забезпечувало б їх безпеку від розривів снарядів своєї артилерії і підтримку танків вогнем стрілецької зброї. БМП (БТР), використовуючи складки місцевості, стрибками від рубежу до рубежу (від укриття до укриття) діють за своїми підрозділами на видаленні, що забезпечує підтримку вогнем своєї зброї атаку танкових і механізованих підрозділів. У деяких умовах БМП (БТР) можуть іти і безпосередньо в цепу своїх підрозділів.

Даний спосіб дозволяє здійснювати механізованим підрозділам атаку на всю глибину бойової задачі лише з темпом 2—3 км/ч. Звичайно, що темп атаки переднього краю оборони повинний бути вище приблизно в 1,5—2 рази.

При будь-яких способах атаки повинне досягатися тісна взаємодія танкових і механізованих підрозділів, танкові підрозділи у всіх випадках атакують противника в бойовій лінії.

Бойовий порядок роти (батальйону). Бойовий порядок роти в наступі будується в один ешелон і складається з підрозділів першого ешелону, вогневих засобів роти і підрозділів підсилення. Бойовий порядок батальйону може будуватися в один або два ешелони. При одноешелонній побудові бойового порядку виділяється резерв у складі не менше взводу. Бойовий порядок батальйону складається з підрозділів першого ешелону, другого ешелону або резерву, вогневих засобів і засобів протиповітряної оборони, що залишаються в безпосередньому підпорядкуванні командира батальйону і батальйонного тилу.

Перший ешелон призначається для рішення найближчої задачі, і, крім того, він повинний бути здатним розвити наступ в глибину, тому до складу першого ешелону батальйону включається не менше двох посилених рот.

Другий ешелон батальйону (силою до роти) призначається в основному для розвитку успіху першого ешелону, розширення прориву убік чи флангу для відбиття контратаки противника. Він може залучатися для знищення противника, що залишився на флангах і в тилу першого ешелону, а також для заміни підрозділів, що втратили боєздатність.

Резерв батальйону призначається для рішення задач, що виникають у ході бою. У його склад виділяється від взводу до роти. З введенням у бій другого ешелону (резерву) він відновлюється за рахунок підрозділу, що діє поза напрямком зосередження основних зусиль батальйону.

Зенітні підрозділи призначені для боротьби із літаками і повітряним десантом противника на малих і середніх висотах. Вони можуть використовуватися також і для знищення наземних цілей.

Гранатометний взвод механізованого батальйону призначений для поразки і знищення живої сили і вогневих засобів противника у відкритих окопах, поза укриттями і за складками місцевості.

Батальйонний тил призначений для безпосереднього тилового і технічного забезпечення батальйону.

21.1. Мета наступу, вимоги до нього, місце механізованого взводу у бойовому порядку роти. Бойові задачі.

Наступ проводиться з метою розгрому (знищення) противника і оволодіння важливими районами (рубежами, об’єктами) місцевості. Він полягає в ураженні противника всіма засобами, які є, рішучій атаці, стрімкому просуванні підрозділів в глибину його бойовою порядку, знищенні та полоненні живої сили, захопленні озброєння, техніки та намічених районів (рубежів) місцевості

Особовий склад взводу (відділення, танка), використовуючи результати вогневого ураження противника, повинен вести наступ з повним напруженням сил, безперервно вдень і вночі, в будь яку погоду та в тісній взаємодії з іншими підрозділами знищити противника, який обороняється.

Механізований (танковий) взвод наступає у складі роти, а в резерві батальйону, в штурмовій групі та в бойовому розвідувальному дозорі може діяти і самостійно Механізований взвод, крім того, може діяти в передовій групі тактичного повітряного десанту.

Взвод наступає на фронті до 300 м, а механізоване відділення в пішому порядку — на фронті до 50 м.

Механізованому взводу в наступі вказуються об'єкт атаки і напрямок продовження наступу. Підчас постановки бойового завдання по радіо взводу (відділенню, танку) може бути вказаний тільки напрямок продовження наступу.

Об’єктом атаки механізованого взводу, як правило, є противник в окопах або в інших фортифікаційних спорудженнях опорного пункту, а також окремо розташовані на напрямку на­ступу танки, гармати, кулемети та інші вогневі засоби противника.

Бойовий порядок механізованого взводу, що наступає в пішому порядку, складається із цепу, бойових машин піхоти (бронетранспортерів) та засобів посилення.

Бойовий порядок механізованого взводу, що наступає на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах), і танкового взводу складається із бойової лінії бойових машин з Інтервалом між ними до 100 м та засобів посилення, які діють у бойовій лінії або поза нею.

Основними бойовими задачами механізованого взводу під час наступу, це є визначений об’єкт атаки, напрямок продовження насту­пу і рубіж переходу в атаку.

22.1. Похідний, передбойовий та бойовий порядок механізованого взводу

Похідний порядок взводу і відділення — колона Він застосовується на марші, під час переслідування, прове­дення маневру і повинен забезпечувати високу швидкість руху, швидке розгортання в передбойовий і бойовий порядки.

Передбойовий порядок — шикування взводу під час дій у пішому порядку для пересування в колонах відділень, розчленованих по фронту (в лінію відділень), з метою скорочення часу на розгортання в бойовий поря­док, меншої уразливості від ударів усіма видами зброї.

Бойовий порядок — шикування підрозділів для ведення бою. Він повинен відповідати завданню, яке поставили, і забезпечувати: повне використання бойових можливостей підрозділів; стійкість і активність в обороні; надійне ураження противника на якомога більшу глибину його бойового порядку; швидке використання результатів вогневого ураження противника та вигідних умов місцевості; можливість маневру в ході бою; найменшу уразливість підрозділів від ударів усіх видів зброї; підтримування безперервної взаємодії та зручність управління підрозділами.

23.1. Основні способи подолання мінно-вибухових загороджень.

При займанні військами позицій і районів на місцевості необхідно: розвідати наявність мін на місцевості, перевірити споруди, об’єкти техніку; не входити в будівлі та інші споруди до перевірки їх на мінування; не пересувати з місця і не піднімати залишену противником бойову техніку і предмети озброєння без попередньої перевірки їх на наявність мін-сюрпризів.

Дані про загородження противника добуваються розвідкою. При цьому виявляють:

- розташування загород на місцевості, їх протяжність по фронту і в глибину, можливість обходу;

- технічний стан, ступінь готовності, організацію прикриття вогнем;

- способи встановлення мін, їх тип, наявність мін з елементами невилучення.

Для розвідки мінно-вибухових загород, встановлених дистанційними системами мінування в кожній механізованій (танковій) роті, батареї готують одне відділення. Розвідка встановлює: час і спосіб мінування; напрям, висоту польоту і кількість літаків (вертольотів), які виконували мінування; інтервал скидання мін (контейнерів); кількість випущених противником ракет або зарядів з мінами; місце падіння мін (контейнерів) тип мін і межі мінування районів (шляхів).

Мінно-вибухові загороди, встановлені дистанційними системами мінування, частини і підрозділи долають за рішенням командира, як правило самостійно. У всіх випадках не допускається довготривале перебування військ у замінованих районах і на шляхах пересування.

Для подолання перешкод в кожному батальйоні (дивізіоні) створюють групи розмінування, а в кожній роті (батареї) призначають відділення розмінування.

До складу групи розмінування виділяють одне-два відділення, які знають прийоми розмінування, споряджені засобами пошуку мін і їх знищення. Кожне відділення повинне мати дві-три кішки з шнурами, п’ять-сім захоплюючих ложок, один-два сачки для збирання протипіхотних мін, дві котушки з чорно-білою стрічкою, вісім-десять прапорців для позначення. Особовий склад обладнується індивідуальними засобами і пристосуваннями (рис. 9.14).

При виході підрозділу із замінованого району танками, обладнаними мінними тралами типу КМТ-5, або вручну, прокладають магістральні проходи (по одному на батальйон). На кожну механізовану /танкову/ роту готують прохід, який забезпечує вихід роти на магістральний прохід, або із замінованого району. Екіпажі танків, бронетранспортерів, бойових машин можуть готувати індивідуальні проходи,кожний на свою машину.

При самостійному доланні мінних полів танками і бойовими машинами, забезпеченими індивідуальними засобами тралення, підрозділ діє в наступному порядку:

- вистрілює піросигнал, показуючи рубіж, на якому трали КМТ-6 переводяться в похідне положення;

- один танк обладнаний мінним талом типу КМТ-5, просувається попереду танків, оснащених талами типу КМТ-6 на дистанції 50–100 м. КМТ-6 знаходиться в похідному положенні.

При підриві міни під тралом КМТ-5 командир танку дає по радіо сигнал “Міни” і вистрілює піросигнал.

Почувши сигнал і орієнтуючись по світловому сигналу, екіпажі танків переводять трали КМТ-6 в робоче положення і продовжують рух за курсом. Після проходження мінного поля екіпаж танку з тралом типу КМТ-5 знову.

Долання інженерних загород може здійснюватися по проходам. Кількість проходів, спосіб і час їх долання, визначає загальновійськовий командир.

Проходи в своїх загородах готують завчасно, до початку наступу, а в загородах противника — в ході наступальних дій.

В залежності від способу наступальних військ проходи в мінних полях противника можуть прокладатися ще до початку наступу. В кожному випадку вони повинні надійно прикриватися вогнем. Для швидкого їх закриття готують мінні шлагбауми.

Ширину проходу в своїх мінних полях і в мінних полях противника, розміщених перед переднім краєм оборони, приймають 6–8 м, а в мінних полях, розміщених в глибині оборони противника — не менше 4 м.

Для пропуску через протипіхотні мінні поля особового складу /в колону по одному/ можуть влаштовуватись проходи у вигляді стежок шириною 0,4–1,0 м, на яких з допомогою заряду розмінування знищують протипіхотні міни.

Долання мінних полів може здійснюватись по колійних проходах. Ширина кожної колії повинна бути не менше 1,1 м, а міжколійного не протраленого проміжку близько — 1,5 м.

Такий прохід забезпечує пропуск по ньому танків та інших гусеничних машин, у яких відстань між внутрішніми краями гусениць 2–2,5 м. Колійний прохід проробляють двома танками, обладнаними мінними тралами типу КМТ-5; танки рухаються один за другим, відстані між танками 25–30 м.

Проходи, які співпадають з напрямком шляхів руху військ, роз-ширюють до 12 м і більше. Розширення проходів, як правило, виконують силами інженерних підрозділів.

Для влаштування суцільного проходу з допомогою тралів типа КМТ-5 необхідно проходження трьох-чотирьох танків з тралами уступом вправо /вліво/.

Колійні проходи можуть розширюватись вибуховим способом з допомогою ланок продовженого заряду розмінування, а також вручну(рис. 9.16).

Для самостійної перевірки на мінування і для розмінування районів розміщення (позицій) і місця виконання задач підрозділів військ і спеціальних військ оснащуються міношукачами ІМП комплектами розмінування КРІ і КР0.

З допомогою міношукача ІМП знаходять протитанкові міни з металічним корпусом, які встановлені в ґрунті на глибині до 40 см, у воді — до 1,2 м; міни з дерев’яними, тканинними і пластмасовими корпусами і металічними підривниками виявляють в ґрунті на глибині 12 см, а протипіхотні фугасні міни з металічними підривниками — до 8 см.

Таблиця 9.1. Склад комплектів КРІ та КРО

Засоби	КРІ	КРО
Збірні щупи
Кішки з шнуром 30 м
Прапорці
Чохли для прапорців
Котушки з чорно-білою стрічкою довжиною 100 м		-
Чохли для котушок		-
Ножиці для різки колючого дроту
Ящик

При пошуку мін міношукачем пошуковий елемент безперервно і плавно переміщують в горизонтальній площині паралельно поверхні землі на висоті 5–7 см, в смузі шириною 1,5 м /стоячи/ і до 1 м /лежачи/. При находжені під пошуковим елементом міни /металічного предмету/ в телефонах прослуховуються зміни тону звуку. Характер предмету з’ясовується щупом.

Збірний щуп складається із стального загостреного наконечника довжиною 310мм, діаметром 5 мм і руків’я, яке складається із трьох окремих частин. Щупи можуть виготовлятись у військах у вигляді руків’я і прикріпленої до неї металічного наконечника діаметром 5–7 мм. Для пошуку мін стоячи щупи роблять довжиною 1,5–2 м, для пошуку мін лежачи — 0,8 м. Щуп тримають під кутом 20–45° до поверхні землі і плавно проколюють ним ґрунт на глибину 10–15 см через кожних 10–20 см. При роботі в положенні лежачи, щуп тримають майже паралельно поверхні землі. Якщо щуп наштовхується на твердий предмет, то проколами уточнюють його контури.

Розвідку і знищення осколкових протипіхотних мін, встановлених з дротяними розтяжками, здійснюється кішкою зі шнуром довжиною 30–50 м. Кішку послідовно закидають вперед на місцевість /мінне поле/ і протягують назад. Наявність мін визначають за їх вибухами.

Для прокладення проходу вручну призначають відділення з засобами пошуку, пристроями для знаходження /знищення/ мін і позначення проходу (рис. 9.17).

Відділення розгортається уступом праворуч або ліворуч. 1-й номер дотримується заданого напряму за поміченим орієнтиром, рухаючись серед проводить пошук мін міношукачем і показує ліву (праву) межу проходу чорно-білою стрічкою.

Виступом вправо /вліво/ від 1-го номеру на дистанції 10–15 м один від одного рухаються інші номери. Вони орієнтуються за кінцями чорно-білих стрічок /довжиною 15 м/, закріплених до поясного паска кожного номера. Останній, 6-й номер для позначення правої /лівої/ границі проходу тягне за собою чорно-білу стрічку яка розмотується з котушки.

1-й номер, закінчивши пошук, залишається для охорони проходу; 2-й і 3-й номери повертаються на вихідний рубіж (орієнтиром є чорно-біла стрічка, розтягнута 1-м номером), беруть знаки і позначають ними границі проходу: 2-й ліворуч, 3-й праворуч.

При оснащені міношукачами і щупами відділення ділиться на три розрахунки по два номери в кожному. При виході до границі мінного поля 1-й розрахунок, витримуючи заданий напрям, здійснює пошук мін в смузі шириною 2,5–3 м /перші номери щупами, другі – міношукачами/. Кожний номер 1-го розрахунку тягне за собою чорно-білу стрічку довжиною 15 м, прикріплену до поясного паска. 1-й номер 2-го розрахунку і 2-й номер 3-го розрахунку тягнуть за собою чорно-білі стрічки, розмотуючи з котушок (стрічками позначаються границі проходу).

В протитанкових мінних полях можуть бути встановлені протипіхотні осколкові міни з розтяжками. Для їх тралення призначають двох чоловік з кішками. Тільки після тралення протипіхотних мін в смузі наміченого проходу на глибину 15–20 м розрахунки починають пошук протитанкових мін. Операція повторяється до кінця прокладання проходу на всю глибину мінного поля.

Знайшовши міну, її вилучають або переміщують за межі проходу, або позначають з метою наступного їх стягування кішками або знищення накладними зарядами.

Проходи в мінних полях перед переднім краєм позначають односторонніми знаками, які добре видно зі сторони наших військ і непомітними зі сторони противника (рис. 9.18).

Для забезпечення пропуску військ по проходам організовується комендантська служба. Проходи позначають вказівниками з такими ж номерами, як і дороги, що підходять до них. На кожні три-шість проходів призначається комендант. Він завчасно встановлює зв’язок з командирами частин і підрозділів, для яких підготовлені проходи, виставляє комендантські пости, ставить задачі старшим постів, організовує і контролює їх дії, розподіляє засоби для розширення проходів, їх позначення і закриття.

На кожний прохід призначають комендантський пост у складі 3–4 чоловіки. Старший посту організовує регулювання руху військ по проходу, виставляючи регулювальників на початку і в кінці проходу, зустрічає підрозділ, який підходить до проходу і забезпечує їх пропуск.

Комендантські пости обладнуються сигнальними засобами для регулювання руху (рис. 9.19).

Організація комендантської служби на проходах звичайно покладається на підрозділи інженерних військ.

Для вирішення питань з прокладення проходів в кожному батальйоні першого ешелону створюють позаштатну групу розгородження або підсилюють батальйон підрозділом інженерних військ /від відділення до взводу/ з засобами розгородження.

Концепція “наземної мінної війни” викликає необхідність постійно мати групу розгородження в кожному батальйоні /дивізіоні/, а інколи і в кожній роті /батареї/ і потребує навчання особового складу всіх підрозділів прийомам і способам пошуку і знешкодження мін, в першу чергу дистанційно встановлених.

24.1. Механізований взвод в наступі з положення безпосереднього зіткнення з противником.

Тактика дій при наступі з положення безпосереднього зіткнення з противником. При наступі з положення безпосереднього зіткнення з противником механізований взвод у вказаний час потай висувається і займає вихідне положення для наступу. Особовий склад механізованого взводу розташовується звичайно в траншеї, а бойові машини піхоти (бронетранспортери) займають вогневі позиції рядом зі своїми відділеннями або позаду них на віддалі до 50 м. Взвод знаходиться в постійній готовності до відбиття можливого нападу противника.

У встановлений час за командою (сигналом) старшого командира танковий взвод, що займає очікувальну позицію, починає висування до рубежу переходу в атаку. З підходом до цього рубежу він розгортається в бойову лінію і з максимально допустимою швидкістю продовжує рух, знищуючи противника вогнем з ходу.

З підходом танків до вихідного положення командир механізованого взводу подає сигнал (команду) на позначення проходів для танків через наш передній край.

При атаці на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) посадка особового складу механізованого взводу здійснюється під час вогневої підготовки атаки у вихідному положенні для наступу. Бойові машини піхоти (бронетранспортери) за командою (сигналом) командира взводу виходять з окопів, потай підходять до своїх відділень, використовуючи складки місцевості, і роблять зупинку. Особовий склад по команді командира взводу «Взвод до машин», «По місцях» швидко проводить посадку в машини і виготовляється для ведення вогню на ходу.

Механізований взвод з виходом танків до їх вихідного положення услід за танками переходить в атаку.

При атаці в пішому порядку з підходом танків до вихідного положення для наступу командир взводу подає команду «Приготуватися до атаки». По цій команді дозаряджається зброя, до автоматів приєднуються багнети, запали вкручуються в гранати. Після проходження танками вихідного положення командир взводу подає команду «Взвод в атаку, вперед», по якій особовий склад вискакує з траншеї (окопів) і прискореним кроком або бігом услід за танками атакує противника.

Подолання загороджень, атаку переднього краю оборони противника і розвиток наступу в глибині механізований взвод здійснює в такому ж порядку, як і при наступі з ходу.

25. 1. Механізована рота в наступі з ходу.

У призначений час старшим командиром до підлеглих доводиться час початку вогневої підготовки атаки, і час атаки переднього краю («Ч»), якщо наступ здійснюється з ходу з висуванням з вихідного району, по встановленому сигналу й у зазначеному порядку, підрозділи в колоні батальйону висуваються до вихідного пункту (рубежу).

Побудова колони роти (батальйону) повинна забезпечувати швидке розгортання підрозділів у передбойовий і бойовий порядки і перехід їх в атаку. Тому механізовані (танкові) роти висуваються з засобами підсилення, а придані механізованому батальйону танки — у голові його колони. Крім того, у колоні батальйону висувається і частина підрозділу ППО полку. При підході до рубежу переходу в атаку зенітний підрозділ розгортається в лінію і, продовжуючи рух, прикриває танки, БМП (БТР) від ударів літаків і вертольотів противника. Засоби ППО, у тому числі механізованих і танкових підрозділів, знаходяться в постійній готовності до ведення вогню з ходу. Командир роти (батальйону) на командно-спостережному пункті висувається в голові своєї колони.

Рубіж розгортання в ротні колони 4-6 км. від переднього краю. Рубіж розгортання в взводні колони 2-3 км. від переднього краю. Рубіж переходу в атаку в залежності від місцевості: 600м і більше від переднього краю. При наступі на бойових машинах— рубіж спішування як можна ближче до переднього краю.

Мінні поля, що можуть бути створені противником засобами дистанційного мінування в період висування, долаються по проходах, які проробленим загонами забезпечення руху старшого командира чи групою розмінування батальйону. Для досягнення скритності висування, підрозділи суворо дотримуються заходів світло, звуко- і радіомаскування.

Якщо противник нанесе ядерні і хімічні удари або масовані вогневі удари високоточною зброєю, підрозділи, що зберегли боєздатність, швидко виходять з районів поразки і продовжують висуватися до рубежу переходу в атаку. Підрозділи першого ешелону, що втратили боєздатність, заміняються другим ешелоном (резервом) батальйону. У випадку застосування противником запалювальної зброї підрозділи швидко виходять з району пожежі, гасять вогонь на бойовій і іншій техніці і продовжують виконувати поставлену задачу.

У період вогневого забезпечення висування авіація, ракетні частини з застосуванням ракет у звичайному спорядженні й артилерія знищують засоби ядерного і хімічного нападу, артилерію, вертольоти, засоби дистанційного мінування й інші засоби противника, здатні перешкоджати нашому висуванню.

З підходом підрозділів до рубежу досяжності вогню основної маси артилерії противника (з рубежу, призначеного старшим командиром) починається вогнева підготовка атаки. У ході її авіація й артилерія придушують і знищують засоби ядерного нападу, артилерію, живу силу, протитанкові засоби і танки, резерви, пункти керування, засобу РЭБ і інші цілі. Причому з найбільшою щільністю уражаються опорні пункти рот батальйонів першого ешелону противника на ділянці прориву полку, що забезпечує більш сприятливі умови роті (батальйону) для атаки і бою в глибині його оборони.

Гармати і танки,які виділені для стрільби прямим наведенням, а також установки ПТРК у період вогневої підготовки атаки знищують броньовані цілі в опорних пунктах і між ними, руйнують оборонні споруди на передньому краї й у найближчій глибині.

Під час вогневої підготовки механізовані і танкові підрозділи продовжують висуватися на максимальній швидкості, послідовно розгортаються із зазначених пунктів (рубежів) у ротні і взводні колони

26.1. Основи маршу і похідної охорони взводу. Маршові можливості. Похідний порядок.

У сучасних умовах марш став основним способом пересування і є складовою частиною високоманевренних бойових дій військ. У зв'язку з цим різко зростає значення маршу як одного з вирішальних чинників досягнення перемоги.

Механізовані і танкові підрозділи завжди повинні бути готові до маршу і перевезення різними видами транспорту. При здійсненні маршу гусенична техніка, а також техніка, що має малий запас ходу, можуть перевозитися на важких автопоїздах в складі маршових колон.

Основні цілі маршу. Взвод завжди повинен бути готовим до маршу (пересування своїм ходом) і переве­зення різними видами транспорту в умовах впливу ура­жаючих факторів ядерної, хімічної зброї, високоточної зброї та засобів дистанційного мінування противника, діяння його авіації, повітряних десантів, аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп і зруйнувань доріг та переправ. Це вимагає ретельної підготовки озброєння, техніки та особового складу до маршу або перевезень, високої маршової дисципліни і виучки особового складу.

Марш — організоване пересування підрозділів в ко­лонах по дорогах та колонних шляхах з метою своєчас­ного виходу в. призначений район або на вказаний рубіж. Він може здійснюватися в передбаченні вступу в бій або поза загрозою зіткнення з противником, як правило, вночі та в інших умовах обмеженої видимості.

В усіх випадках командир повинен забезпечити при­буття взводу (відділення, танка) в призначений район або на вказаний рубіж своєчасно, у повному складі і в готовності до виконання бойового завдання. Основні цілі зводяться до своєчасного зосередження військ у вказаний район або на вказаний рубіж для виконання бойової задачі шляхом наступу на противника, відбиттю його ударів для посилення вже діючих в бою військ або для заміни військ, що втратили боєздатність. Марші можуть здійснюватися також з метою виходу в новий район для доукомплектування, формування, проведення різних робіт і відпочинку. В умовах сучасного бою, враховуючи велику кількість авіації у військах, широке застосування повітряних десантів і диверсійних груп, а також можливий місцевий характер ведення бойових дій, війська на марші повинні постійно підтримувати високу бойову готовність, здібність до негайного ведення непередбачених бойових дій. У всіх випадках марш повинен здійснюватися потайно, в умовах обмеженої видимості.

При здійсненні маршу з вступом в бій вся його організація підпорядковується майбутньому бою. Побудова похідного порядку в цьому випадку повинна повністю відповідати задуму майбутнього бою, забезпечувати можливість нанесення противнику вогневої поразки, швидке розгортання в бойовий порядок і здійснення могутнього удару по противнику з ходу. Такий марш характеризується високими темпами пересування в умовах сильного впливу авіації, артилерії і інших вогневих засобів противника. У цьому випадку взвод може бути призначений в головну (бокову, тильну) похідну заставу, а іноді і в нерухому бокову заставу або головний (тильний) дозор із задачею не допустити раптового нападу противника на колону, що охороняється, виключити проникнення його наземної розвідки і забезпечити вигідні умови для вступу в бій головних сил.

При здійсненні маршу без загрози зіткнення з противником похідний порядок будується з урахуванням зручності руху, досягнення високих маршових швидкостей, найменшого напруження сил особового складу і збереження бойової техніки.

Взвод (відділення, танк) здійснює марш в коло­ні роти (взводу) з дистанціями між машинами 25—50м. Під час руху по курних дорогах, в умовах обмеженої видимості, в ожеледицю, по дорогах, які мають круті підйоми, спуски та повороти, а також під час руху з під­вищеною швидкістю, дистанції між машинами збіль­шуються.

Для захисту підрозділів від високоточної зброї про­тивника маршрути руху вибираються вздовж ліній електропередач, зв'язку, по просіках в лісі, по ущели­нах в горах та в складках місцевості. Під час руху на відкритій місцевості в умовах загрози застосування про­тивником високоточної зброї дистанції між бойовими машинами збільшуються і можуть бути 100—150 м.

Під маршовими можливостями взводу потрібно розуміти його здатність долати своїм ходом протягом одної і більше доби максимально можливу відстань при збереженні високої боєздатності і повної готовності до виконання поставленої бойової задачі.

Основними показниками маршових можливостей взводу є: середня швидкість руху; величина добового переходу.

Визначальним показником маршових можливостей є середня швидкість руху колони - реальна швидкість руху взводу на марші без урахування часу на привали.

Середня швидкість пересування механізованих і танкових підрозділів залежить передусім від середньої технічної швидкості гусеничних і колісних машин, що знаходяться в похідній колоні.

Середня швидкість руху одиночної сучасної бойової машини (БМП, БТР, танка) досягає по грунтовій дорозі 35- 45 км/год, а по шосе 45-60 км/год. Однак досвід маршової підготовки військ показує, що середня швидкість руху колони підрозділу на 25-30% нижча середньотехнічної швидкості одиночної машини.

Одною з умов здійснення маршу компактною колоною є уміння більшості механіків-водіїв (водіїв) рухатися з однією і тією ж високою швидкістю в однакових дорожніх умовах. Тому, щоб не допустити розриву колони, швидкість руху головної машини повинна бути доступною іншим екіпажам.

Існують певні закономірності між середньою швидкістю руху машин і дистанціями між ними, які можуть визначатися вимогами безпеки або умовами обстановки.

Командир взводу на основі вивчення маршруту по карті і особистого спостереження за дорожньою обстановкою повинен своєчасно подавати підлеглим команди (сигнали) про зміну швидкості і дистанції для дотримання розрахункового графіка руху і дисципліни маршу.

Отже, швидкість маршу буде найбільшою, якщо дистанції між машинами міняються у стільки ж разів, у скільки міняється швидкість руху. Маршрути руху, по можливості, не повинні проходи­ти через великі населені пункти, вузли доріг, тіснини, поблизу залізничних станцій (портів, аеропортів).

Механізований взвод (відділення) при необхідності може пересуватися в пішому порядку або на лижах.

Середня швидкість руху взводу без врахування часу на привали може бути: на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах), танках—20—25 км/год; на ав­томобілях під час руху у складі окремої автомобільної колони — 25—30 км/год; механізованого взводу в пі­шому порядку — 4—5 км/год, на лижах — 5—7 км/год. У горах, лісисто-болотистій місцевості, взимку та інших несприятливих умовах середня швидкість руху колон може зменшуватися до 15—20 км/год.

В усіх випадках марш повинен здійснюватися з мак­симально можливою в даних умовах швидкістю.

Привали та денний (нічний) відпочинок признача­ються для перевірки стану озброєння і техніки, їх тех­нічного обслуговування, приймання їжі та відпочинку особового складу. Привали призначаються через 3—4 години руху тривалістю до 1 години і один привал три­валістю до 2 годин у другій половині добового переходу, а денний (нічний) відпочинок — в кінці кожного добово­го переходу.

На величину добового переходу впливає не тільки середня швидкість руху, але і час безпосереднього руху колони на протязі доби. Досвідом навчань встановлено, що механіки-водії (водії) зберігають високу працездатність при русі 10-12 год. на протязі доби. З урахуванням середньої швидкості руху (25-30 км/год), а також часу безпосереднього руху і визначається величина добового переходу.

Командир взводу на марші повинен постійно стежити за справним станом бойової техніки і вживати необхідних заходів, з тим щоб з підходом до району (рубежу) виконання бойової задачі вона була технічно справною і заправленою.

Похідний порядок взводу на марші - колона. Він повинен забезпечувати високу швидкість руху і швидке розгортання в передбойовий і бойовий порядок. Конкретна побудова похідного порядку взводу на марші залежить від задачі, місця по відношенню до інших взводів, умов обстановки, наявності засобів посилення, а також від стану доріг і рівня підготовки механіків-водіїв (водіїв).

З метою підтримки високого рівня управління, дисципліни і організованості при проведенні маршу призначаються вихідний пункт, пункти регулювання, привали і райони (район) відпочинку. Вихідний пункт і пункти регулювання призначаються для своєчасного початку маршу і регулювання швидкості руху. Вихідний пункт вибирається поблизу добре видимого вдень і вночі орієнтира на відстані, що забезпечує витягнення колони підрозділу. Пункти регулювання звичайно призначаються через 3-4 год руху. Їх не треба призначати безпосередньо біля помітних для противника місцевих предметів або об'єктів.

Привали призначаються через 3-4 год руху тривалістю до 1 год і один привал тривалістю до 2 год у другій половині добового переходу. При здійсненні маршу на велику відстань, крім того, призначається денний (нічний) відпочинок в кінці кожного добового переходу. На привалах, під час денного (нічного) відпочинку перевіряється стан і проводиться технічне обслуговування озброєння і бойової техніки, дозаправка машин пальним і мастильними матеріалами, організується прийом їди і відпочинок особового складу. Місця для привалів і районів відпочинку вибираються в районах, сприятливих для маскування, захисту від ядерної зброї і авіації противника, та з необхідною кількістю джерел води. Звичайно райони привалів призначаються перед рубежами регулювання на маршрутах руху, а район денного (нічного) відпочинку збоку від них. На цих привалах (в районах відпочинку) взвод зупиняється в складі колони роти на правому узбіччі дороги з дистанціями між машинами не ближче за 10 м або встановленими старшим командиром. Вихід з машин дозволяється тільки по команді командира роти, взводу праворуч від машини. Для спостереження за сигналами командира роти і повітряним противником призначаються спостерігачі. При необхідності організується чергування на радиозасобах. Чергові вогневі засоби знаходяться в готовності до ведення вогню. Розворот вежі ліворуч, в тому числі і при обслуговуванні машин, забороняється.

27.1. Мета розвідки. Способи ведення розвідки взводом.

Для розгрому противника, кожен командир повинен знати його сильні і слабкі сторони, вчасно розкрити його наміри (передбачити характер його майбутніх дій), сили, склад і т.п. Без цих зведень важко розраховувати на успіх. Незалежно від того, де знаходяться війська і які бойові задачі вони виконують, їхні командири завжди повинні мати максимально повну і достовірну інформацію про противника і місцевість, на якій вони будуть діяти.

Досягається це грамотно організованими діями спеціальних розвідувальних підрозділів, а також мотострілкових (танкових) підрозділів, призначених для ведення військової розвідки.

Характер сучасного бою, застосування засобів масової поразки різко підняли значення розвідки, що підвищило вимоги до неї.

Особовий склад, що призначається для ведення розвідки, повинний володіти: високою фізичною витривалістю, відмінним військовою майстерністю, сміливістю, спритністю, кмітливістю, розумною ініціативою і військовою хитрістю.

Усьому складу підрозділу, призначеному в розвідку, забороняється мати при собі які-небудь службові й інші документи (особисті речі, ордена і медалі, листа, фотографії, формуляри бойових машин і т.п.), а на топографічні карту-дані про свої війська. У період підготовки взводу до ведення розвідки виробляються ретельне чищення, змащення і пристрілювання всього озброєння, поповнення до встановлених норм (а найчастіше і понад норми) усіма видами боєприпасів, продовольства і медичним майном. Усе бойове майно повинне бути ретельно, надійно і компактно покладене і закріплено. Бойові машини повинні бути перевірені, технічно справні, цілком заправлені ПММ, засоби зв'язку налаштовані на визначені частоти. Прилади нічного бачення, навігаційне устаткування і гіронапівкомпаси перевіряються і підготовлюються до роботи.

Про готовність взводу до ведення розвідки і про початок виконання бойової задачі командир взводу зобов'язаний у встановлений час доповісти старшому командиру (начальнику), що поставив задачу на розвідку.

СПОСОБИ ВЕДЕННЯ РОЗВІДКИ ВЗВОДОМ.

Розвідка спостереженням за противником ведеться як командиром взводу, так і всім складом мотострілкового (танкового) взводу. Для спостереження за наземним і повітряним противником у взводі й у кожнім відділенні призначається спостерігач. З бойової машини піхоти, танка, БТР і БРДМ ведеться кругове спостереження. Спостереження зі постів (пунктів) спостереження ведеться за противником вдень і вночі, в умовах обмеженої видимості с застосуванням електронно-оптичних приладів спостереження, радіолокаційних станцій типу НРС, а також з використанням освітлювальних ракет. У процесі спостереження оглядається спочатку прилегла місцевість з наступним переходом до огляду далі лежачих рубежів. На спостережливій посаді (пункті) у спостерігача повинна бути карта (схема місцевості), звірені з командиром точний годинник, компас, засоби зв'язку і журнал спостереження. Усі зміни в угрупованні і діях противника фіксуються на карті (схемі) і в журналі спостереження, точно за часом і періодично (у встановлений термін) доповідаються чи командиру старшому начальнику.

У нічний час спостереження обов'язково супроводжується підслуховуванням у зазначеному секторі (смузі).

Зведення, добуті підслуховуванням, обов'язково перевіряються іншими способами розвідки.

Засідка як один зі способів ведення розвідки. Добре організована і підготовлена засідка - це свого роду пастка для противника. У неї легко потрапити, але вирватися з її надзвичайно важко. Цей спосіб розвідки найбільше часто застосовується танковими підрозділами. Засідка організується на ймовірних напрямках руху противника в місцях, де супротивнику складно швидко розгорнутися в бойовий порядок, де забезпечується раптовість його поразки вогнем і атакою.

Місцевість у районі засідки повинна сприяти потайливому розташуванню особового складу взводу, його ретельному маскуванню, зручному і швидкому нападу на противника і потайливий відхід у розташування своїх військ. Узлісся лісу (гаю), окраїна населеного пункту, цвинтаря, звернені убік очікуваного противника, підходи до моста, броду, залізничній станції не можуть бути зручними позиціями для організації засідки. Супротивник при підході до таких районів підвищує свою увагу і раптовість дій засідки (а це головне в засідці) може бути зведена до мінімуму. Тому позиції для засідки варто вибирати в дефіле, поблизу від вузьких проходів, перешкод, ближче до виходу з лісу, гаю, населеного пункту, у навмисно ушкоджених телефонних ліній противника, на шляхах руху зв'язкових, мотоциклістів, автомашин, підношувачів боєприпасів (їжі) у ходах повідомлення, у водойм і т.п.

Ціль засідки — раптовим вогнем малих сил нанесення поразки переважаючому по силі супротивнику і захоплення полонених, важливих документів, зразків озброєння, спорядження, бойової техніки, а також створення паніки і знищення засобів ядерного нападу противника.

Об'єктами засідки можуть бути одиночні чи солдати невеликі групи противника, бойові і транспортні машини, що знаходяться в русі по визначеному маршруті.

Спостерігачі (спостережливі посади), вислані уперед від засідки, повинні вчасно знайти придатного противника і докласти про це командиру взводу по чи радіо встановленим потайливим сигналом.

Дрібні групи противника, одиночні солдати й офіцери захоплюються раптовими зухвалими діями відділення (групи), нападом без відкриття вогню.

Великі групи противника підпускаються на близьку відстань і знищуються кинджальним вогнем одного-двох відділень групи вогневого забезпечення. Офіцерів противника, що залишилися в живих солдатів і, захоплює відділення (група) нападу, намагаючись атакувати противника з чи тилу флангів. Нові види озброєння і по можливості бойової техніки захоплюються, умовні знаки й емблеми на бойовій техніці— чи замальовуються фотографуються. Убиті і бойова техніка обшукуються, і усі виявлені документи вилучаються.

По закінченні дій у засідці взвод негайно знімається з позиції і потай іде, іноді по відділеннях у різних напрямках, щоб згодом зібратися в іншому районі за вказівкою командира взводу.

У випадку виявлення засідки противником командир взводу (відділення, танка, групи) організує її відхід з боєм, прагнучи при цьому захопити полонених.

Головне в засідці — потайлива підготовка і заняття вогневих позицій, ідеальне маскування, ефективний раптовий нищівний вогонь і швидкі зухвалі дії по захопленню. Пошук як спосіб ведення розвідки застосовується мотострілковим чи штатним розвідувальним взводом (танкові взводи пошук не проводять, тому що пошук завжди проводиться в пішому порядку).

Взвод, призначений для проведення пошуку, як правило, підсилюється відділенням (групою) саперів із засобами загородження і підтримується артилерійським і мінометним вогнем.

Пошук проводиться як у глибині розташування противника, так і перед нашим переднім краєм переважно чи вночі в умовах обмеженої видимості. Він полягає в потайливому підході до заздалегідь наміченого об'єкта противника і раптовому нападі на нього з метою захоплення полонених, документів, зразків озброєння, бойової техніки і спорядження. Пошуки організуються як перед настанням, так і при веденні оборони за рішенням командира. Об'єктами пошуку можуть бути окремі офіцери, чи солдати групи противника, спостерігачі, зв'язкові, патрулі, екіпажі і розрахунки вогневих засобів і бойової техніки, вартовий, спостережлива посада, вузол зв'язку й ін. Підготовка взводу до пошуку проводиться потай не тільки від противника, але і від своїх військ. Час, що відводиться на підготовку, залежить від сформованої обстановки і може коливатися від одних до п'яти доби.

Наліт є способом розвідки, багато в чому аналогічний пошуку, з тією лише різницею, що він проводиться в ході ведення розвідки РД (ОРД) з дозволу командира, що вислав дозор.

Час на підготовку нальоту завжди, як правило, буде дуже обмежено і замість підтримуючого артилерійського і мінометного вогню буде використаний вогонь БМП, БТР, БРДМ і танків.

Порядок дій дозору при нальоті багато в чому аналогічний порядку дій взводу (відділення) при здійсненні пошуку, з тією лише різницею, що в ряді випадків при нальоті призначається група знищення охорони об'єкта.

Після нальоту дозор відходить у заздалегідь намічений район збору і продовжує діяти відповідно до раніше поставленого йому бойовою задачею.

28.1. Механізований взвод при розташування на місці.

Розміщення підрозділів у вихідному районі, районах зосередження, очікування і відпочинку прийнято називати розташуванням на місці.

Ці райони намічаються на місцевості, що забезпечує розосереджене і потайливе розміщення бойової техніки й особового складу, можливість швидкого збору підрозділів і висування їх у потрібному напрямку, зручність розміщення і відпочинку особового складу, сприятливі умови в санітарно-епідемічному відношенні. Недоцільно вибирати для розташування підрозділів райони поблизу великих населених пунктів, залізничних станцій, мостів і інших об'єктів, що можуть привертати особливу увагу розвідки противника і по яких ймовірні його удари авіацією чи ядерною зброєю, а також під лініями електропередачі, поблизу газо- і нафтопроводів.

Намічені для розміщення підрозділів райони перед їхнім заняттям ретельно розвідуються рекогносцирувальними групами, що висилаються від частин, а іноді і батальйонів. До складу рекогносцирувальної групи звичайно включаються офіцер від батальйону (іноді він може очолювати цю групу), по одному офіцері (прапорщику) чи сержанту від кожної роти, батареї (окремого взводу), а також хіміки-розвідники і сапери. Перед заняттям районів, раніше займаних противником, виробляється їхня розвідка з метою виявлення груп противника, що залишилися, заражених і замінованих ділянок місцевості, придатності води до вживання.

Рекогносцирувальні групи розвідують і уточнюють місця розташування підрозділів, під’їзні колії, зустрічають свої підрозділи і відводять у призначені райони.

З прибуттям взводу в призначений район він розташовується уздовж маршруту висування, використовуючи захисні і властивості місцевості, що маскують, у такій побудові, у якому повинний виконувати наступні задачі. Подібна побудова має серйозні переваги в порівнянні з зосередженим розташуванням на площі, тому що в цьому випадку підрозділи менш уразливі від ударів противника і здатні в найкоротший час вийти з району для виконання бойової задачі.

Зупинка колони на дорозі в чеканні розташування у відведеному місці не допускається. Вона може утруднити заняття іншими підрозділами своїх районів, а також буде демаскувати район розташування.

Бойові машини піхоти (бронетранспортери), танки розташовуються в зазначених командиром взводу місцях на віддаленні 25–50 м один від одного, щоб одним снарядом не уражалися одночасно дві машини. Після заняття машинами зазначених місць їхні екіпажі маскують сліди, створені технікою.

29.1. Організація озброєння, бойова техніка механізованого батальйону(схема).

Механізований (танковий) батальйон є основним тактичним підрозділом, призначеним для ведення загальновійськового бою і вирішення різноманітних бойових задач.

Механізований батальйон складається із командування батальйону, штабу, бойових підрозділів і підрозділів забезпечення.

Командування батальйону:

- командир батальйону;

- заступник командира батальйону;

- заступник командира батальйону по виховній роботі;

- заступник командира батальйону по озброєнню;

- заступник командира батальйону по тилу;

- помічник командира батальйону по артилерії;

- методист-організатор.

Штаб батальйону:

- начальник штабу;

- заступник начальника штабу;

- начальник зв'язку батальйону;

- писар.

Бойові підрозділи:

- 3 механізовані роти;

- мінометна батарея;

- гранатометний взвод.

Мінометна батарея складається із управління батареї, взводу управління а двох вогневих взводів. Управління батареї - командир, заступник по виховній роботі, старший офіцер батареї, старшина, водій. Всього у батареї:

особового складу - 58 чоловік, із них:

офіцерів - 5,

прапорщиків - 2,

сержантів і солдат - 49;

- техніки (одиниць):

мінометів 120мм "Сані" - 6,

автомобілів ГАЗ-66 - 10.

автомобілів ГАЗ-66 - 10.

Гранатометний взвод має у своєму складі: управління взводу і 3 гранатометні відділення.

Всього у взводі:

- особового складу - 23 чоловіка;

- техніки (одиниць):

БМП - З,

АГС-17 - 6.

Взвод зв'язку: 13 чоловік, БМП-2к – 2шт., БМП-2 – 1шт.

Взвод забезпечення: командир взводу, відділення підвозу і господарське відділення. Всього 17 автомобілів.

Взвод технічного обслуговування: командир взводу, відділення по ремонту бронетанкової техніки (машина технічної допомоги МТД) відділення по ремонту автомобільної техніки (машина технічного обслуговування МТО-АТ).

Медичний пункт батальйону: Фельдшер батальйону, санінструктор батальйону, три санітари, три водії-санітари, водій. Санітарна машина УАЗ-452, три транспортери переднього краю ТПК.

30.1. Організація озброєння, бойова техніка мезанізованої роти

Механізована (танкова) рота є тактичним підрозділом, організаційно входить до складу батальйону і призначена для участі у загальновійськовому бою та для виконання самостійних бойових задач.

Механізована рота складається із управління роти і 3-х механізованих взводів.

Управління роти (10 чоловік) включає в себе:

- командира роти (ПМ, АК);

- заступника командира роти по виховній роботі (ПМ, АК);

- старшину роти (ПМ, АК,);

- старшого техніка роти (ПМ, АК);

- санітарного інструктора (АК);

- командира відділення управління (АК);

- двох механіків-водіїв БМП (ПМ, АКС);

- двох навідників-операторів БМП (АК).

Всього у роті:

- особового складу - 100 чоловік, із них:

офіцерів - 5,

прапорщиків - 2,

сержантів - 14,

солдат - 79;

- техніки (одиниць):

БМП - 11,

ПК - 3,

СВД-2 - 3,

РПГ-7В - 9,

РПК - 9.

Таким чином, рота є тактичним підрозділом, призначеним для участі у загальновійськовому бою, для вирішення самостійних бойових задач, і має у своєму складі:

1) механізована рота -100 чоловік особового складу та 11 БМП-2;

2) танкова рота - 33 чоловіки особового складу та 10 танків.

Технічне оснащення підрозділів є однією з основних складових частий бойової готовності даних тактичних структур. Загальновійськові підрозділи Збройних Сил України оснащені, найсучаснішими зразками техніки і озброєння.

Механізовані підрозділи, в залежності від дислокації, бойового призначення і штату, можуть мати бойові машини піхоти або бронетранспортери.

Дата добавления: 2015-08-13