Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Нічні супутники

Читайте также:
  1. Північні царі проти Ізраїля 1-6; їх розгром 7-9; завоювання міст 10-20; винищення анакіїв 21-23
  2. Технічні заходи, що створюють безпечні умови виконання робіт

 

Другий день пливли хлопці тихим дніпровим плесом. На світанні приставали до берега, аби вполювати якусь птаху. Тоді знаходили межи очеретів суху галявину і розкладали багаття. Поївши, шукали дикий щавель, ласували солодкими коренями ситнягу чи добудовували плота. Гарний вийшов у них пліт! Найдосвідченіше вороже око не здогадається, що це таке. І керувати ним легко, бо вчора Санько виловив дошку і примайстрував її під весло.

А коли сонце сідало за обрій, хлопці виводили пліт на бистрину і пливли за течією.

От і сьогодні вони лежали горілиць на ще теплому сіні, дивилися на далекі мерехтливі зорі і стиха розмовляли.

- Як виросту, буду козаком, - мовив Грицик. - Але не таким, як наші воронівські.

- А яким? - поцікавився Санько. - І чим тобі наші не подобаються?

- Бо не цікаво. Сиди собі та лови рибу чи бобра. А потім староста все забирає собі. Ні, я буду такий, як Микола Сом. Чи навіть Вирвизуб…

- А це хто?

- Невже не чув? Це ж, ого, які козаки! Татари їхнього духу бояться. Бо вони не рибу ловлять, а йдуть у степ полювати на ногайців. То відіб’ють полонених, то налетять на татарське селище і мстяться за наших… А найбільше я хотів би бути таким, як Швайка. Чув про нього?

- Ні.

- То що ти тоді взагалі чув? А це ж такий розвідник, якого ще світ не бачив! Не встигнуть татари зібратися в набіг, як Швайка вже передає про це переяславському старості, і ніхто з татар його не спіймає. А знаєш, чому?

- Ні…

- Ех, ти! А тому не спіймають, що він уміє перекидатися на вовка…

- То він що - вовкулака? - вжахнувся Санько.

- Мабуть, що так, - згодився Грицик. - Тільки він добрий. На своїх не кидається. Або ще під’їде до найголовнішого хана і стрілою в нього - раз! - і нема хана.

- А татарські слуги навіщо? - засумнівався Санько. - Вони ж його не підпустять до свого пана!

- А вони й не знають, що це Швайка. Бо він часто вбирається у татарську одіж і вміє балакати по-татарському, як справжній татарин… - Грицик зітхнув. - А я ще не зовсім навчився балакати по-татарському. От якби до осені побув з дідом Миколою, то напевне б навчився. А потім пробрався б до татар і, коли всі захропуть, - шаблюкою - раз, раз! Оце вам за маму! Оце за тата!

Тепер вже зітхнув Санько.

- Я б теж хотів помститися їм за тата, - сказав він. - Але ж не знаю по-їхньому. Слухай, Грицику, може, ти мене хоча б трохи навчиш, га?

Грицик помовчав.

- Не така вже це й легка справа, - нарешті озвався він. - Проте коли ти просиш, то навчу. Для друга мені нічого не шкода.

- От спасибі! - вихопилося у Санька. - І тоді ми разом поїдемо у ту орду. Швайка один, а нас двоє було б, уявляєш? От здорово!

Схоже, Грицикові ці слова сподобалися неабияк.

- О! Ми тоді б з тобою… - почав він, проте одразу й замовк. - Слухай, за нами, здається, хтось пливе, - прошепотів він. - Ховаймося! І хлопці пірнули до нори, що була в копичці. Позад них почулося легке плюскотіння. Ніби хтось загрібав веслами. Затим пролунали голоси. Навіть не голоси, а тиха пісня:

 

Ти ногаєць, я ногаєць,

Оба ми ногайці.

Ти попався Вирвизубу,

Я попався Швайці…

 

- Замовкни! - раптом пролунав розгніваний голос. - І без тебе кішки на душі шкребуть.

- Та я що? - знітився той, хто співав. - Я ж нічого. Що люди співають, те й я.

- Люди, люди, - передражнив його власник розгніваного голосу. - Чхав я на твоїх людей!

- Та не смикайся ти, Митре, - озвався третій голос. - Наше діло маленьке. Що дадуть, те й повеземо. А звідкіля воно візьметься - то вже не наше діло.

З імли випірнуло два човни. На першому сиділо троє. Задній, порожній, був прив’язаний до першого.

- Дивіться, куди правите! - сердитим голосом сказав той, хто сидів на носі. - Он трохи на копицю не наскочили.

Санько і Грицик затамували подих. Як добре, що вони здогадалися натягати сіна та старої трави! А то зараз сиділи б перед чужинцями, мов пташенята на долоні.

Передній човен круто звернув убік.

- Ну й розвелося всілякої погані, - пробурчав той, хто сидів на веслах. - То тобі корч, то копиця. Проїхати вже ніде.

- Дядьку Митре, а що нам можуть накласти в човни? - запитав той, хто перед цим співав. - Тільки не сердьтеся, коли я щось не те запитав. Я ж оце уперше з вами.

- Поясни йому, куме, коли воно таке святе, - сказав задній. - А я тим часом трохи подрімаю.

- А що тут пояснювати? - відказав кум. - Роби, що велено, та й годі. Роби, поки голову не знесуть.

- Таке скажете, дядьку! Хто це нам голову знесе? Ми ж по панському наказу пливемо.

- От-от. А тут тобі панів нема. Тут козаки хазяйнують. А в них свої порядки.

- Які ж то свої?

- А такі. Коли спіймають на гарячому - не зважать, панський ти чи ні.

- То що, дядьку… Ми щось не те чинимо, га?

- А ти як думав? З добрими намірами вночі не скрадаються…

- А де ж інші?

- Подалися понад плавнями. Запопадуть якогось роззяву - і бувай здоров. А ми його здобич повеземо до пана.

Голоси все віддалялися, аж поки не розтанули у далині. Тільки тоді хлопці висунулися з нори.

- Якісь дивні люди, - сказав Санько. - А в мене так в носі засвербіло, що ледь не чхнув.

- Добре, що не чхнув, - спохмурнів Грицик. - Бо пішли б ми з тобою на дно раків годувати.

Санько мерзлякувато зіщулився.

- Еге ж, від таких треба, мабуть, триматися подалі, - сказав він. - Як ти гадаєш, Грицику, скоро буде Кам’яний острів?

Грицик пильно вдивився у темряву, що почала розсіюватись.

- Та повинен вже бути, - сказав нарешті. - Про те хто його зна - Кам’яний він чи якийсь інший. Треба б у когось запитати…

Добре було дідові Кібчикові радити воронівським козакам, щоб дісталися до Кам’яного острова, а там розшукали Байлемового Василя. А як того Василя розшукаєш, коли навіть ні у кого запитати?

 

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 112 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: МаксимПаленко | СМЕРТЬ ГАФУРА-АГИ | ПРОВОДИ КОЗАКІВ | ВРЯТУЙМО ВОРОНІВКУ! | ПОХІД НА ВОВКУЛАКІВ | СУПЕРЕЧКА | ПАСТУХИ | ГРИЦИКОВІ ЖАРТИ | БУГАЙ ПЕТРИК | ЛЮДСЬКИЙ ГОЛОС МЕЖИ ЗВІРІВ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
МЕДОВА ЯМА І ВОВК| НА ОБІЙСТІ РУДОГО МАЦИКА

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)